22 листопада 2021 року Справа № 160/15085/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Олійника В. М.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
31 серпня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 , в якій просить:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року в сумі 85927 гривень 84 копійки із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44;
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 року по 16.05.2021 року включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації 4004 гривні 87 копійок відповідно до абзаців 4,6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення 4004 гривні 87 копійок за період з 01.03.2018 року по 16.05.2021 року включно в сумі 154 659 гривень 80 копійок відповідно до абзаців 4,6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.
Також, позивач у позовних вимогах заявив клопотання, в якому просить зобов'язати військову частину НОМЕР_1 подати звіт про виконання судового рішення.
В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив, що у періоди з 12.10.2013 по 16.05.2021 він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 та був зарахований на грошове забезпечення до військової частини НОМЕР_1 . У період проходження служби нарахування грошового забезпечення відповідачем здійснювалось не в повному обсязі, а саме: у період з 01.12.2015 по 16.05.2021 не в повному обсязі нараховувалась та виплачувалась індексація грошового забезпечення. Індексація грошового забезпечення не виплачена станом на день подання позову.
Позивач зазначає, що 02.06.2021 року звернувся до військової частин НОМЕР_1 із заявою про нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення. Однак, листом військовою частиною НОМЕР_1 було повідомлено позивачу про те, що для виплати індексації в січні 2016 року - лютому 2018 року фінансового ресурсу в Міністерстві оборони України не було. Фінансування на виплату індексації не здійснювалося. Механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення немає. Проте, станом на день призупинення виплати позивачу індексації грошового забезпечення дію Закону №1282-ХІІ та постанови КМУ №1078 не було призупинено.
Таким чином, на переконання позивача, відповідачем безпідставно було призупинено виплату індексації до грошового забезпечення. Крім того, за період з 01.03.2018 року по 16.05.2021 року відповідачем порушено вимоги Порядку №1078, оскільки не виплачувалась щомісячна фіксована індексація грошового забезпечення у розмірі 4004,87грн. Позивач зазначає, що єдиним визначеним законодавцем методом визначення чи належить позивачу фіксована індексація грошового забезпечення у березні 2018 року є визначення суми, яка належить позивачу до виплати із застосуванням базового місяця «січень 2018» за виключенням суми збільшення грошового забезпечення позивача в березні 2018 року в порівняні з лютим 2018 року. Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не нарахування і невиплати індексації грошового забезпечення у належному розмірі протиправною, позивач звернувся із даною позовною заявою до суду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
29 вересня 2021 року на адресу суду від військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, обґрунтовуючи свою позицію наступним.
Щодо виплати індексації грошового забезпечення позивачу з 01.12.2015 по 28.02.2018, відповідач зазначає, що межі фінансових ресурсів державного бюджету визначають можливість проведення індексації грошових доходів населення, які виплачуються з нього. Відтак, виплата індексації відповідно до Закону України «Про індексацію грошових коштів населення» поставлена у залежність від наявності достатнього фінансового ресурсу у відповідному бюджеті. Відповідно до статті 51 Бюджетного Кодексу України керівники бюджетних установ здійснюють фактичні видатки на грошове забезпечення лише в межах фонду грошового забезпечення. Військова частина НОМЕР_1 є розпорядником бюджетних коштів за кошторисом Міністерства оборони України третього ступеня. Фінансування діяльності військової частини НОМЕР_1 здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Відповідно до пункту 7 роз'яснення директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04 січня 2016 року №248/3/9/1/2, у зв'язку із внесенням змін до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, індексацію грошового забезпечення не нараховувати до окремого роз'яснення. Відповідно до роз'яснень Міністерства соціальної політики України від 16.04.2015 №10685/0/14-15/10, від 04.08.2017 №220/5140 та від 08.08.2017 №78/0/66-17 механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди немає. Таким чином, фінансових ресурсів у військової частини НОМЕР_1 , яка входить до складу ЗСУ та фінансується виключно з коштів, передбачених Державним бюджетом України, для виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям у січні 2016 - лютому 2018 державними бюджетами України на 2016 - 2017 роки взагалі не було передбачено.
Крім того, позивач на військовій службу станом на 01.01.2008 року не перебував. Тому, твердження позивача про те, що січень 2008 року є базовим місяцем є помилковим, оскільки позивач приступив до виконання службових обов'язків лише в червні 2016 року. Щодо виплати індексації грошового забезпечення з 01.03.2018 по 27.04.2021, відповідач зазначає, що у зв'язку із збільшенням посадових окладів за посадами військовослужбовців відповідно до постанови КМУ від 30.08.2017 №704 для всіх військовослужбовців, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється виходячи з березня 2018 року як базового місяця. Позивачу був встановлений базовий місяць для обчислення індексації - березень 2018 року. При цьому, згідно з п.5 Порядку №1078 (в редакції після 01.12.2015) підстави для нарахування індексації після зміни тарифних окладів 01.03.2018 з урахуванням індексів інфляції, оприлюднених Держстатом, виникли у позивача лише у листопадів 2018 року, з огляду на що позивачу було нараховано та сплачено військовою частиною індексацію за період з 01.11.2018 по 27.04.2021.
Також представник відповідач наголосив на тому, що вимоги в частині зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати і виплатити індексацію за спірний період у визначеному позивачем розмірі, не можуть підлягати задоволенню, оскільки в даному випадку розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача, як органу в якому він проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення.
Окрім того, відповідач вказує на порушення позивачем строку звернення до суду з даним позовом, встановленого ч.5 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки положення ч. 1 і 2 ст. 233 КЗпП стосуються вимог про стягнення заробітної плати, однак позивачем заявлені вимоги про стягнення не заробітної плати, а вимоги про стягнення індексації грошового забезпечення та донарахованих сум одноразової грошової допомоги при звільненні, а тому заробітна плата та заявлені позивачем до виплати платежі за своєю правовою природою не можуть бути визнані тотожними категоріями.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , є учасником бойових дій (посвідчення серії НОМЕР_4 від 30 вересня 2016 року).
Судом встановлено, що позивач по 16.05.2021 проходив військову службу.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частина НОМЕР_1 від 17.05.2021 року №102 прапорщика ОСОБА_1 , командира відділення спеціального зв'язку взводу зв'язку військової частини НОМЕР_2 звільнено наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 27 квітня 2021 року №10-РС на підставі пункту 2 частини 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 04 квітня 2006 року №3597-ІУ з військової служби у запас за підпунктом "а" (у зв'язку із закінченням строку контракту), з 16.05.2021 року - виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до Марківського об'єднаного районного ТЦК та СП Луганської області.
Вислуга років у Збройних Силах України на день виключення зі списків частини (16.05.2021 року) становить: календарна - 25 років, пільгова - 26 років 02 місяці 29 днів.
Відповідно до наказу №102 від 17 травня 2021 року з позивачем проведено розрахунок із виплатою всіх видів грошового забезпечення.
Вважаючи, що відповідачем не в повному обсязі нараховувалось грошове забезпечення, а саме без його індексації, ОСОБА_1 27 травня 2021 року звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити йому індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 , а саме: з 01.12.2015 по 28.02.2018, та провести перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення (враховуючи фіксовану суму індексації за березень 2018 року) за період з 01.03.2018 по 17.05.2021.
Листом військової частини НОМЕР_1 від 25 червня 2021 року №225/56/643/фс, позивачу повідомлено про те, що нарахування та виплата індексації в період з 17.06.2016 року по 28.02.2018 року відповідачем виплачувалось у відповідності до вимог телеграми Департаменту фінансів №248/1485 від 26.03.2018р. та згідно Порядку від 17.07.2003 р. №1078. Відповідно до роз'яснень Мінсоцполітики від 16.04.2015 №10685/0/14-15/10 для виплати індексації в січні 2016-лютому 2018 фінансового ресурсу в Міністерстві оборони України не було. Фінансування на виплату індексації не здійснювалось. Відповідно до роз'яснень Мінсоцполітики механізм нарахування та виплати індексації за попередні роки Порядком не передбачений. Стосовно індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2018 по 17.05.2021 року у військовій частині позивачу було її нараховано і перераховано на картку.
Позивач вважає, що бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати індексації його грошового забезпечення є протиправною, у зв'язку з чим і звернувся із позовною заявою до суду.
Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно ч.1 ст.2 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ “Про військовий обов'язок і військову службу” військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язана із захистом Вітчизни. У зв'язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання праці військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх трудових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
Так, частинами 1-4 ст.9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до абзацу 2 ч.3 ст.9 Закону №2011-ХІІ, грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Індексація грошового забезпечення військовослужбовцям здійснюється в порядку та розмірах, установлених законодавством.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 №1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення».
Статтею 2 Закону №1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до ст.6 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.
У разі виникнення обставин, передбачених ст.4 Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 “Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення” індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до пункту 1.1 Порядку №1078 індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. До 01.01.2016 року поріг індексації встановлювався в розмірі 101 відсоток (внесені зміни постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2016 рок №77).
Пунктом 5 Порядку №1078 (редакції від 15.12.2015 року, вступив в дію з 01 грудня 2015 року) визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Також пунктом 5 Порядку №1078 в редакції від 15.12.2015 року встановлено, що місяцем з якого починається нарахування індексації грошового забезпечення є місяць в якому відбулося підвищення тарифних ставок (далі - базовий місяць). Відповідно до абзацу 2 пункту 5 Порядку №1078 обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених тарифних ставок.
Пунктом 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294 затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців (тарифних сіток), яка набрала чинності 01 січня 2008 року.
Тобто, січень 2008 року є місяцем підвищенням тарифних ставок (посадових окладів), а тому відповідно до Порядку №1078 січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовців.
Пунктом 14 Порядку №1078 визначено, що єдиним органом, який має право надавати роз'яснення щодо порядку нарахування індексації грошових доходів населення є Міністерство соціальної політики України.
Відповідно до абзацу 3 п.1.1. Порядку №1078 індекс споживчих цін обчислюється Державною службою статистики України і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Відповідно до абзацу 5 п.1.1. Порядку №1078 для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації. До 01.01.2016 року поріг індексації становив 101%, з 01.01.2016 року поріг індексації став 103%.
Відповідно до абзацу 4 п.1.1. Порядку №1078 обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком.
В додатку 1 до Порядку №1078 наводиться метод розрахунку величини приросту індексу споживчих цін.
Відповідно до п.4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Так як грошове забезпечення позивача більше прожиткового мінімуму, то індексація проводиться в межах прожиткового мінімуму.
Відповідно до абзацу 5 п.4 Порядку №1078 сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
З огляду на вищевикладене, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.
Також, суд зазначає, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці та відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації, у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов'язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Посилання відповідача як на підставу не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення, на положення ст.5 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”, згідно з якою проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів на відповідний рік є необґрунтованими.
Відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується відповідач, відсутні кошти на індексацію грошового забезпечення.
Крім того, слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі "Кечко проти України" (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 12.12.2018 року у справі №825/874/17.
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що оскільки індексація грошових доходів позивача передбачена нормами законодавства та відповідачем така індексація не нарахована та не виплачена, отже відмова відповідача у проведенні таких дій з підстав відсутності фінансових ресурсів бюджетів, є протиправною.
Щодо позовних вимог в частині, що стосується застосування місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 9 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.
Пунктом 5 Порядку №1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Таким чином, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення).
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що визначення базового місяця належить до виключної компетентності відповідача і суд не має повноважень визначати складові елементи нарахування індексації та здійснення його розрахунку, оскільки відповідно до законодавства обчислення таких сум належить до відання компетентних структур, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
У свою чергу, Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 17.03.2004 №7-рп/2004, від 01.12.2004 №20- рп/2004, від 09.07.2007 №6- рп/2007).
У рішенні від 09.07.2007 №6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).
Також, необхідно зазначити, що Конституційний Суд України у рішенні від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013 дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги (пункт 2.2), працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців (пункт 2.3).
Суд критично ставиться до посилання відповідача на порушення позивачем строку звернення до суду з даним позовом, встановленого ч.5 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України, з огляду на те, що позов стосується не нарахування та не виплати відповідачем на користь позивача індексації грошового забезпечення, яка є складовою заробітної плати (грошового забезпечення), тому в даному випадку слід керуватися, в тому числі, положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України, за якою передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Наведена правова позиція щодо застосування до даних правовідносин положень статті 233 Кодексу законів про працю України узгоджується із рішенням Конституційного Суду України від 15.10.2013р. №8-рп/2013 та позицією Верховного Суду, викладеною у його постанові від 13.03.2019р. у справі №807/363/18.
Також, Верховний Суд у постанові від 15.10.2020 року у справі № 240/11439/19 зробив висновок, що індексація є складовою заробітної плати.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на викладене, з урахуванням ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України у спірних правовідносинах строк звернення до суду не обмежений.
Суд вважає, що відповідач не довів правомірності своїх дій, натомість позивачем частково доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Враховуючи викладені обставини, суд приходить до висновку про часткове задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 шляхом визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) за період з 01.01.2016 по 16.05.2021 року.
Зважаючи на протиправність дій з боку відповідача, суд приходить до висновку про необхідність зобов'язання військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) здійснити нарахування і виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 16.05.2021 року, відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.
Щодо клопотання позивача про зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Суд вважає, що встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд може, а отже наділений правом, а не закріпленим обов'язком, під час прийняття рішення у справі.
При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися у залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджуються належними та допустимими доказами.
Суд не приймає до уваги наведену позивачем судову практику, як обґрунтування необхідності застосування судового контролю у даній справі, оскільки відсутні будь-які докази, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду в частині задоволених позовних вимог у визначений чинним законодавством спосіб.
З матеріалів справи не вбачається, що загальний порядок виконання судового рішення не дасть у подальшому очікуваного результату, або, що відповідач буде створювати перешкоди для виконання такого рішення.
Суд зауважує, що зазначена позиція кореспондується з позицією Верховного Суду, викладену в постанові від 31.08.2018 у справі №235/7638/16-а.
Заявник не навів жодних обґрунтувань та не надав жодних доказів, які б підтверджували необхідність застосування процесуального інституту судового контролю за виконанням судового рішення, а тому суд доходить висновку про відмову у задоволені клопотання позивача.
З приводу розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Однак, у зв'язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України “Про судовий збір”, як учасник бойових дій, розподіл судових витрат судом не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) за період з 01.01.2016 по 16.05.2021 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) здійснити нарахування і виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 16.05.2021 року відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.М. Олійник