Справа №127/13466/20
Провадження №1-кп/127/529/20
21 грудня 2021 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
сторони обвинувачення: прокурора ОСОБА_3 ,
сторони захисту: адвоката ОСОБА_4 ,
особи, щодо якої розглядається клопотання ОСОБА_5 ,
законного представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6
розглянувши у закритому судовому засіданні клопотання про застосування до ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Вінниці, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, примусових заходів медичного характеру в зв'язку з вчиненням останнім суспільно-небезпечних діянь, передбачених частиною першою статті 296, частиною другою статті 162 Кримінального кодексу України, відомості про які внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 22.12.2018 за № 12018020030000062,
21.12.2018 близько 07.10 год. ОСОБА_5 , перебуваючи всередині житлового будинку АДРЕСА_2 , а саме в тамбурі біля своєї житлової квартири АДРЕСА_3 та житлової квартири АДРЕСА_4 , де на той час проживала раніше знайома йому ОСОБА_7 , керуючись злочинним умислом, направленим на вчинення хуліганських дій по відношенню до останньої та інших мешканців даного під'їзду, безпричинно вчинив гуркіт, порушуючи спокій сусідів, після чого залишив приміщення тамбуру. Почувши цей гуркіт, ОСОБА_7 через вічко вхідних дверей до своєї квартири оглянула приміщення тамбуру та, побачивши, що вони відчинені, вирішила вийти зі своєї квартири, щоб їх зачинити. Однак, вийшовши до тамбуру, ОСОБА_7 побачила, як туди, рухаючись по сходах з нижнього поверху, увірвався її сусід - ОСОБА_5 . Тоді ж, зайшовши до тамбуру, ОСОБА_5 , реалізовуючи свій злочинний умисел, спрямований на вчинення хуліганських дій по відношенню до ОСОБА_7 , достовірно знаючи, що порушує право на недоторканність житла особи, яке гарантоване статтею 30 Конституції України, діючи протиправно, за відсутності на те будь-яких підстав, без згоди власника ( ОСОБА_8 ) та інших мешканців квартири АДРЕСА_5 , діючи з особливою зухвалістю, усвідомлюючи протиправність своїх дій, застосовуючи силу, грубо порушуючи громадський порядок та прагнучи самоствердитись за рахунок приниження жінки, обхопив своїми руками ОСОБА_7 за шию та заштовхав її в коридор її ж квартири, де одразу ж, продовжуючи тримати ОСОБА_7 за шию, повалив її на підлогу, внаслідок чого остання впала на живіт. Після цього ОСОБА_5 загнув руки ОСОБА_7 за спину і притиснув їх коліном лівої ноги. Далі ОСОБА_7 , намагаючись опиратись, зайняла положення стоячи на колінах, а ОСОБА_5 знаходився позаду неї зі спини та продовжував своїм коліном утримувати її руки в зігнутому стані. Після чого ОСОБА_5 , користуючись безпорадним станом ОСОБА_7 , схопив її руками за вуха та, тягнучи за них в ліву та праву сторони, почав вивертати голову потерпілої, повторюючи дані рухи невстановлену кількість разів. В подальшому він знову обхопив руками шию ОСОБА_7 та почав її удушення, однак, одразу припинив його, після чого лівою рукою схопив ОСОБА_7 за обличчя з лівої сторони та в цей час кулаком правої руки почергово наніс потерпілій близько 5-6 ударів в скроневу ділянку голови з правого боку. Далі ОСОБА_5 наніс ОСОБА_7 ще один удар в область обличчя з правого боку та, висловлюючись нецензурною лайкою, залишив квартиру.
Внаслідок таких дій ОСОБА_5 у ОСОБА_7 були виявлені об'єктивні ознаки тілесних ушкоджень у виді закритої черепно-мозкової травми - струсу головного мозку, а також синці в лобно-скроневій ділянці праворуч, в ділянці проекції правого плечового суглобу, в ділянці передньо-верхньої ості клубової кістки ліворуч, на лівому стегні, лівій та правій гомілках, садна в ділянці передньо-правої ості клубової кістки ліворуч, на животі праворуч. Вказані тілесні ушкодження у ОСОБА_7 виникли від дії тупого твердого предмета (предметів), давністю утворення, можливо 21.12.2018, та за ступенем тяжкості належать до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний (більше 6, але не більше 21 дня) розлад здоров'я. Характер та локалізація тілесних ушкоджень, виявлених у ОСОБА_7 , свідчать про травматичні дії (удари, тертя) в ділянки локалізації ушкоджень.
Особа, щодо якої вирішується клопотання - ОСОБА_5 - в судовому засіданні винуватість у вчиненні зазначених діянь не визнав і суду пояснив, що про обставини події він нічого не пам'ятає, він проходив лікування.
З потерпілою він знайомий давно, багато часу проводив з нею разом. Зараз він з потерпілою не спілкується, оскільки проживає за іншою адресою. Раніше конфліктів з потерпілою у нього не було. Напередодні події, можливо, у потерпілої виникли сімейні проблеми і вона почала кричати, але він точно про ці обставини нічого повідомити не може.
Потерпіла ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснила, що 21.12.2018 біля 07.10 год. вона збиралась з дитиною в садочок і на роботу. Вона мала йти в душ і почула гуркіт. Вона подивилась у вічко і побачила, що двері у тамбур відчинені. Вона вийшла, щоб зачинити їх. ОСОБА_9 був на сходах і йшов до тамбура, тому вона двері тамбуру не зачиняла. ОСОБА_9 увірвався до неї у квартиру, вона не встигла відреагувати. Він штовхнув її на підлогу, сів на неї зверху, почав бити ногою по хребту, а руками по голові, намагався скрутити шию. Це все відбулось миттєво. Прокинулась дитина і почала плакати. ОСОБА_9 її відпустив і втік, а вона постукала у двері його квартири, однак ніхто не відчинив.
Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні пояснила, що вона почала лікувати ОСОБА_5 з 2018 року стаціонарно. Також він лікувався амбулаторно у 2018 року, а з березня 2020 року - самостійно періодично приходить на обстеження, за результатами якого вона призначає медикаментозне лікування. Вона не може повідомити, чи виконує ОСОБА_9 її рекомендації та вказівки.
ОСОБА_9 хворіє на хронічне психічне захворювання, яке може давати загострення, але це не передбачуваний процес. До прийому ліків вона ОСОБА_5 не бачила, тому не може повідомити про динаміку його захворювання. Під час прийомів ОСОБА_9 про свої переживання не повідомляв, тому вона не може об'єктивно оцінити його стан. Крім того, вона у стаціонарі не лікує, тому про стаціонарне лікування нічого повідомити не може.
Експерт ОСОБА_11 в судовому засіданні пояснив, що він проводив експертизу ОСОБА_5 . За результатами проведення зазначеної експертизи рекомендоване застосування примусових заходів медичного характеру з посиленим режимом, оскільки чітко прослідковувалась динаміка захворювання і діяння було вчинене відносно особи, були виявлені агресивні тенденції, тому згідно з медико-юридичним критерієм доцільним є застосування саме таких заходів.
Свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні пояснила, що вона мати ОСОБА_5 і перша прибула на місце події, оскільки потерпіла подзвонила до неї і повідомила, що син напав на неї. Вона в той час ще спала. Напередодні син був збуджений і довго не міг заснути, ходив по квартирі. У потерпілої постійно кричала дитина, син у зв'язку з цим постійно викликав поліцію, однак потерпіла показувала їм якусь «корочку» і поліція уїжджала.
Прийшовши до потерпілої, вона тілесних ушкоджень у тої не бачила. На прохання потерпілої вона викликала поліцію та повідомила, що зі слів потерпілої син напав на неї. Однак про обставини події їй нічого не відомо.
Згідно з приписами частини третьої статті 26 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд дослідив докази, клопотання про дослідження яких було заявлене сторонами кримінального провадження, а саме:
-виписку з медичної карти амбулаторного хворого № 31128, відповідно до якої у ОСОБА_7 виявлений забій м'яких тканин скроневої ділянки справа, м'яких тканин лоба, забій носа та забій правої вушної раковини;
-виписку з медичної карти амбулаторного хворого № 31518, згідно з якою у ОСОБА_7 виявлена ЗЧМТ, струс головного мозку;
-протокол огляду місця події від 22.12.2018, відповідно до якого оглянута прилегла територія та помешкання потерпілої ОСОБА_7 , зафіксована обстановка у ній;
-протокол проведення слідчого експерименту від 22.12.2018, згідно з яким ОСОБА_7 в її помешканні розповіла та показала, яким чином відносно неї були вчиненні кримінальні діяння;
-акт судово-медичного дослідження № 1511 від 31.12.2018, відповідно до якого у ОСОБА_7 виявлені тілесні ушкодження - синці в лобно-скроневій ділянці праворуч, ділянки проекції правого плечового суглобу, в ділянці переднє-верхньої ості клубової кістки ліворуч, лівому стегні, лівій та правій гомілках; садна - в ділянці переднє-верхньої ості клубної кістки ліворуч, на животі праворуч; зазначені тілесні ушкодження належать до легких тілесних ушкоджень, виникли від дії тупого твердого предмета (предметів), можливо, 21.12.2018;
-висновок експерта № 96 від 28.03.2019, згідно з яким у ОСОБА_7 виявлені тілесні ушкодження - синці в лобно-скроневій ділянці праворуч, ділянки проекції правого плечового суглобу, в ділянці переднє-верхньої ості клубової кістки ліворуч, лівому стегні, лівій та правій гомілках; садна - в ділянці переднє-верхньої ості клубної кістки ліворуч, на животі праворуч; зазначені тілесні ушкодження належать до легких тілесних ушкоджень, виникли від дії тупого твердого предмета (предметів), можливо, 21.12.2018; вирішення питання про механізм їх утворення можливе на підставі матеріалів кримінального провадження з відповідними відпрацьованими слідчим шляхом версіями;
-висновок експерта № 1136/1229 від 29.11.2019, відповідно до якого у ОСОБА_7 виявлені тілесні ушкодження - синці в лобно-скроневій ділянці праворуч, ділянки проекції правого плечового суглобу, в ділянці переднє-верхньої ості клубової кістки ліворуч, лівому стегні, лівій та правій гомілках; садна - в ділянці переднє-верхньої ості клубної кістки ліворуч, на животі праворуч; згідно з наданими медичними документами у ОСОБА_7 під час звернення до МЛК ШМД м. Вінниці та поліклініки ДУ «ТМО МВС України по Вінницькій області» були виявлені об'єктивні ознаки тілесних ушкоджень: закрита черепно-мозкова травма - струс головного мозку; зазначені тілесні ушкодження у ОСОБА_7 виникли від дії тупого твердого предмета (предметів), можливо, 21.12.2018, за степенем тяжкості належать: синці в лобно-скроневій ділянці праворуч, ділянки проекції правого плечового суглобу, в ділянці переднє-верхньої ості клубової кістки ліворуч, лівому стегні, лівій та правій гомілках; садна в ділянці переднє-верхньої ості клубної кістки ліворуч, на животі праворуч - до легких тілесних ушкоджень; закрита черепно-мозкова травма - струс головного мозку - до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я; характер та локалізація виявлених у ОСОБА_7 тілесних ушкоджень свідчать про травматичні дії (удари, тертя) в ділянки локалізації ушкоджень, що за механізмом утворення не виключає можливості виникнення за умов, вказаних у показаннях ОСОБА_7 ; характер, множинність і локалізація на різних взаємно протилежних поверхнях тіла тілесних ушкоджень у ОСОБА_7 виключають можливість їх утворення внаслідок однократного співударяння при падінні на площину з положення стоячи.
Аналізуючи надані суду докази у їх сукупності, суд дійшов до такого висновку.
ОСОБА_5 в судовому засіданні причетність до вчинення вищезазначених діянь заперечував, однак повідомив суду, що про події нічого не пам'ятає. Захисник обвинуваченого в судовому засіданні посилався на те, що надані суду докази не можуть бути прийняті до уваги, оскільки ними не підтверджена причетність ОСОБА_5 до вчинення суспільно-небезпечних діянь, які є предметом судового дослідження.
Аналізуючи доводи захисника особи, щодо якої вирішується клопотання, суд враховує, що потерпіла ОСОБА_7 надала в судовому засіданні чіткі та послідовні показання щодо обставин вчинення відносно неї кримінально-караних діянь. Зазначені показання узгоджуються з іншими наданими суду матеріалами кримінального провадження, зокрема, протоколом огляду місця події, протоколом проведення слідчого експерименту (відеозапис проведення якого був оглянутий в судовому засіданні), а також з висновками проведених у кримінальному провадженні судово-медичних досліджень, з яких випливає, що виявлені у потерпілої тілесні ушкодження могли виникнути за обставин, на які вказує ОСОБА_7 .
Згідно з роз'ясненнями, наданими в пункті 4 Постанови Пленуму ВСУ № 10 від 22.12.2006 «Про судову практику у справах про хуліганство» (далі - Постанова № 10 від 22.12.2006) дії, що супроводжувалися погрозами вбивством, завданням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, вчинені винним щодо членів сім'ї, родичів, знайомих і викликані особистими неприязними стосунками, неправильними діями потерпілих тощо, слід кваліфікувати за статтями КК, що передбачають відповідальність за злочини проти особи. Як хуліганство зазначені дії кваліфікують лише в тих випадках, коли вони були поєднані з очевидним для винного грубим порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства та супроводжувались особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.
Зі змісту пункту 5 Постанови № 10 від 22.12.2006 випливає, що за ознакою особливої зухвалості хуліганством може бути визнано таке грубе порушення громадського порядку, яке супроводжувалось, наприклад, насильством із завданням потерпілій особі побоїв або заподіянням тілесних ушкоджень, знущанням над нею, знищенням чи пошкодженням майна, зривом масового заходу, тимчасовим припиненням нормальної діяльності установи, підприємства чи організації, руху громадського транспорту тощо, або таке, яке особа тривалий час уперто не припиняла.
Також у пункті 5 Постанови № 10 від 22.12.2006 зазначено, що хуліганством, яке супроводжувалось винятковим цинізмом, можуть бути визнані дії, поєднані з демонстративною зневагою до загальноприйнятих норм моралі, наприклад, проявом безсоромності чи грубої непристойності, знущанням над хворим, дитиною, особою похилого віку або такою, яка перебувала у безпорадному стані, та ін.
У постанові від 19.04.2018 (справа № 209/1242/13-к) ВС зазначив, що об'єктом злочину, передбаченого статтею 296 КК, є громадський порядок, який слід розуміти як стан суспільних відносин, що виник, сформувався, змінюється та існує під впливом дії правових норм (значною мірою), моральних засад, звичаїв, етичних правил, традицій, інших поза юридичних чинників і знаходить свій вияв (відображається) у забезпеченні громадського спокою, охороні здоров'я, честі та гідності людини, її прав та свобод, зокрема, права на відпочинок, усталених правил співжиття, комунікації (спілкування), у поведінці в побуті, у повазі і ставленні членів спільноти один до одного, у нормальному функціонуванні органів державної влади, місцевого самоврядування, різних установ, організацій, громадських об'єднань, інших інституцій, які займаються корисною суспільною діяльністю.
Посягання на ці відносини здійснюються в активній формі, в основному з ініціативи правопорушника або через використання незначного (нікчемного) приводу, як правило, відбуваються в публічних (громадських, людних) місцях, супроводжуються ненормативною (брутальною, нецензурною) лексикою та/або фізичним насильством і призводять до заподіяння моральної та матеріальної шкоди. Аналогічний висновок зроблено ВС і у постанові від 19.04.2018 (справа № 209/1242/13-к).
У подальшому ВС в постанові від 19.04.2018 зауважив, що в основі відмежування хуліганства від злочинів проти здоров'я, крім інших ознак, перебувають об'єкт злочину, який значною мірою визначає правову природу (характер) кожного із цих діянь та їхню суспільну небезпечність, і така ознака суб'єктивної сторони злочину, як його мотив.
Хуліганські дії завжди посягають на громадський порядок та інші зазначені вище об'єкти захисту. Зміст та спрямованість цього діяння висновуються із характеру дій особи, яка їх вчиняє, а також із стосунків, що склалися між такою особою та потерпілим.
Крім того, відповідно до Постанови № 10 від 22.12.2006 суди мають відрізняти хуліганство від інших злочинів залежно від спрямованості умислу, мотивів, цілей винного та обставин учинення ним кримінально караних дій. Дії, що супроводжувалися погрозами вбивством, завданням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, вчинені винним щодо членів сім'ї, родичів, знайомих і викликані особистими неприязними стосунками, неправильними діями потерпілих тощо, слід кваліфікувати за статтями КК, що передбачають відповідальність за злочини проти особи. Як хуліганство зазначені дії кваліфікують лише у тих випадках, коли вони були поєднані з очевидним для винного грубим порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства та супроводжувались особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.
У постанові від 04.10.2012 (справа № 5-17кс12) ВСУ сформулював правовий висновок, згідно з яким в основі відмежування хуліганства від злочинів проти здоров'я, крім інших ознак, перебувають об'єкт злочину, який значною мірою визначає правову природу (характер) кожного з цих діянь та їхню суспільну небезпечність, і така ознака суб'єктивної сторони злочину, як його мотив.
Хуліганські дії, як слідує з наведеної Постанови, завжди посягають на громадський порядок та інші зазначені об'єкти захисту. Висновки про зміст і спрямованість цього діяння роблять із характеру дій особи, яка їх вчиняє, а також із стосунків, які склалися між такою особою та потерпілим.
Особливість мотиву хуліганства полягає у причинній зумовленості. Наміри вчинити такі дії можуть бути різні. Поєднує їх те, що вони здебільшого позбавлені будь-якої необхідності, нерідко постають із бажання особи показати свою ніби вищість (винятковість), чи з розгнузданого самолюбства, пов'язаного з неповагою до особи, людської гідності, байдужим ставленням до законів і правил поведінки.
У постанові від 21.05.2019 (справа № 299/1530/16-к) ВС зауважив, що хуліганство відрізняється від інших злочинів спрямованістю умислу, мотивами, цілями винного та обставинами вчинення ним кримінально караних дій.
Зокрема, дії, що супроводжувалися заподіянням тілесних ушкоджень, вчинені винним щодо знайомих (членів сім'ї, родичів, сусідів та ін.), і були викликані особистими неприязними стосунками, певними діями потерпілих тощо, кваліфікують як хуліганство лише в тих випадках, коли вони були поєднані з очевидним для винного грубим порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства та супроводжувались особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.
При цьому грубе порушення громадського порядку передбачає недотримання встановлених правил поведінки у громадських місцях. Оцінювати порушення як грубе слід з урахуванням кількості його учасників, території, на якій мало місце порушення, кількості потерпілих, тривалості порушення тощо.
Суб'єктивна ж сторона хуліганства характеризується умисною виною і мотивом явної неповаги до суспільства. При цьому неповага до суспільства - це прагнення показати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, самоутвердитися за рахунок приниження інших осіб, протиставити себе іншим громадянам, суспільству, державі. Вказана неповага має бути явною, тобто очевидною, безсумнівною як для винної особи, так і для очевидців його дій.
Отже, наявність особистих неприязних стосунків між особами само по собі ще не свідчить про відсутність хуліганського мотиву в діях обвинуваченої особи, адже для визначення мотиву злочинних дій потрібно враховувати їх характер та спосіб вчинення, причини, що спонукали особу вчинити певні дії, поведінку обвинуваченого та потерпілих до і під час події.
У постанові від 03.07.2019 (справа № 288/1158/16-к) ВС зазначив, що для юридичної оцінки діяння за статтею 296 КК обов'язковим є поєднання ознак об'єктивної сторони цього злочину у виді грубого порушення громадського порядку, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, і суб'єктивної сторони, зокрема, мотиву явної неповаги до суспільства.
За відсутності відповідного мотиву, коли застосування насильства зумовлене неприязними стосунками з потерпілим і прагненням завдати шкоди конкретній особі з особистих спонукань, сам собою факт вчинення протиправних дій у громадському місці в присутності сторонніх осіб не дає достатніх підстав для кваліфікації їх як хуліганства.
Отже, суд вважає, що в судовому засіданні підтверджений факт вчинення ОСОБА_5 суспільно небезпечного діяння, передбаченого частиною першою статті 296 КК - хуліганства, тобто грубого порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю.
Щодо порушення недоторканості жита ВСУ також зробив ряд висновків. Зокрема, у постанові від 24.03.2016 (справа №5-299кз15) навів критерії порушення недоторканості житла. Крім того, у абзаці другому пункту 22 Постанови Пленуму ВСУ № 10 від 06.11.2009 «Про судову практику у справах про злочини проти власності» (далі - Постанова від 06.11.2009) надані роз'яснення, згідно з якими під проникненням у житло, інше приміщення чи сховище слід розуміти незаконне вторгнення до них будь-яким способом (із застосуванням засобів подолання перешкод або без їх використання; шляхом обману; з використанням підроблених документів тощо або за допомогою інших засобів),який дає змогу винній особі викрасти майно без входу до житла, іншого приміщення чи сховища.
В абзаці третьому пункту 21 Постанови від 06.11.2009 ВСУ роз'яснив, що вирішуючи питання про наявність у діях винної особи названої кваліфікуючої ознаки суди повинні з'ясовувати, з якою метою особа опинилась у житлі, іншому приміщенні чи сховищі та коли саме в неї виник умисел на заволодіння майном. Викрадення майна не можна розглядати за ознакою проникнення в житло або інше приміщення чи сховище, якщо умисел на викрадення майна у особи виник під час перебування в цьому приміщенні.
В абзаці шостому пункту 21 Постанови від 06.11.2009 ВСУ зауважив, що поняття «інше приміщення» включає різноманітні постійні, тимчасові, стаціонарні або пересувні будівлі чи споруди, призначені для розміщення людей або матеріальних цінностей (виробниче або службове приміщення підприємства, установи чи організації, гараж, інша будівля господарського призначення, відокремлена від житлових будівель, тощо).
Щодо виникнення умислу на заволодіння майном шляхом проникнення, у низці рішень ВС наголосив, що вирішуючи питання про наявність у діях особи ознаки «проникнення» при вчиненні злочину, слід звертати увагу на наявність умислу на заволодіння чужим майном. Зазначена кваліфікуюча ознака має місце лише тоді, коли проникнення до житла, іншого приміщення чи сховища здійснювалося з метою заволодіння чужим майном.
У постанові від 18.04.2018 (справа №569/1111/16-к) ВС зауважив, що проникнення передбачає, щоб особа потрапила у житло, інше приміщення чи сховище незаконно, тобто за відсутності права перебувати в місці, де знаходиться майно (всупереч волі законного володільця, шляхом обману, за відсутності визначених законом підстав чи на порушення встановленого законом порядку). При цьому незаконність проникнення стосується самого факту потрапляння до житла, іншого приміщення чи сховища або перебування в ньому під час вчинення розбою. Спосіб проникнення (застосування фізичних чи інтелектуальних зусиль) принципового значення для встановлення кваліфікуючої ознаки «проникнення» не має.
ВС у згаданій постанові наголосив, що необхідно виділяти фізичний та юридичний критерії розуміння поняття «проникнення». Зокрема, для визначення фізичного критерію підлягає встановленню: 1) факт входження (потрапляння) до приміщення (житла, іншого приміщення чи сховища); 2) час, спосіб, місце та обставини входження (потрапляння) до приміщення (житла, іншого приміщення чи сховища) з урахуванням режиму доступу до нього та до майна, яким бажає заволодіти особа.
Для з'ясування юридичного критерію слід встановлювати: 1) незаконність входження (потрапляння) в приміщення (житло, інше приміщення чи сховище) або перебування в ньому, що обумовлюється відсутністю в особи права на перебування там, де знаходиться майно, яким вона бажає незаконно заволодіти; 2) мету, яку досягає особа, вчиняючи обрані дії, усвідомлення нею характеру вчиненого суспільно небезпечного діяння, зокрема й факту незаконного входження (потрапляння) до приміщення (житла, іншого приміщення чи сховища) чи перебування в ньому, передбачення наслідків вчиненого діяння.
Наявність режиму вільного доступу до приміщення свідчить про законність входження (потрапляння) особи у відповідне приміщення та правомірне її перебування там, а отже, виключається інкримінування кваліфікуючої ознаки «проникнення», навіть якщо особа потрапила в приміщення з умислом заволодіти чужим майном.
Інша кримінально-правова кваліфікація має бути надана діям особи, яка шляхом вільного доступу до певного приміщення вчиняє дії, спрямовані на заволодіння чужим майном, що зберігається в місці з обмеженим доступом (наприклад, службові приміщення, відокремлені секції магазину з обмеженим доступом, касові апарати, сейфи тощо). Такі дії мають бути кваліфіковані як поєднані з проникненням у інше приміщення чи сховище. Так само мають бути кваліфіковані дії особи, яка потрапила в приміщення з вільним доступом, але залишилася в ньому з метою заволодіння чужим майном і тоді, коли режим доступу до цього приміщення змінився й став обмеженим (завершення робочого дня в магазині, музеї тощо).
Разом з тим, у діях особи, яка вчинила заволодіння майном в житлі, іншому приміщенні чи сховищі з обмеженим доступом, буде відсутня ознака «проникнення» у випадку, якщо таку особу відповідно до її службового становища (у зв'язку з роботою, правовим статусом, особливим характером діяльності підприємства, установи, організації) було наділено правом безперешкодного доступу до цих приміщень.
У випадку, якщо особа формально безперешкодно увійшла (потрапила) у приміщення з обмеженим доступом (наприклад, з дозволу чи за запрошенням уповноваженої особи), при цьому способом доступу до майна обрала обман чи зловживання довірою, з метою заволодіння майном, такі дії з урахуванням фактичних обставин справи слід кваліфікувати як відповідний злочин проти власності, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище.
Аналогічні висновки ВС були зроблені у постановах від 19.03.2019 (справа 476/921/17), від 20.08.2019 (справа 686/12526/17), від 28.11.2019 (справа 688/2217/18).
Тому суд вважає, що в судовому засіданні підтверджений факт вчинення ОСОБА_5 суспільно небезпечного діяння, передбаченого частиною другою статті 162 КК - незаконного проникнення до житла особи, вчинене із застосуванням насильства.
Відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи № 159 від 01.06.2020 в період часу, до якого відноситься інкриміноване ОСОБА_5 діяння, останній страждав на хронічне психічне захворювання у вигляді параноїчної шизофренії, (F20.00), не міг усвідомлювати свої дії та керувати ними; в теперішній час ОСОБА_5 страждає на хронічне психічне захворювання у вигляді параноїчної шизофренії (F20.00), не може усвідомлювати свої дії та керувати ними; ОСОБА_5 потребує застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді примусового лікування в психіатричній лікарні з посиленим режимом нагляду.
Разом з тим, за клопотанням сторони захисту ухвалою суду від 18.05.2021(висновок № 293-2021 від 05.10.2021) у кримінальному провадженні була призначена повторна амбулаторна судово-психіатрична експертиза, відповідно до висновку якої на даний час ОСОБА_5 страждає на хронічний психічний розлад у вигляді шизофренії, параноїчної форми, безперервного типу перебігу, помірного змішаного (параноїчного, апато-абулічного) дефекту. Даний діагноз відповідає шифру F20.00 МКХ-10 перегляду. ОСОБА_5 на даний час не здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, потребує застосування примусових заходів медичного характеру у виді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із звичайним режимом нагляду.
Частиною другою статті 19 КК регламентовано, що не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого цим Кодексом, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру.
Відповідно до положень статті 93 КК примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб, які вчинили у стані неосудності суспільно небезпечні діяння.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 94 КК залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб, суд може застосувати, зокрема, госпіталізацію до закладу з надання психіатричної допомоги із звичайним наглядом.
З огляду на викладене, враховуючи, що зазначене суспільно небезпечне діяння було вчинене ОСОБА_5 в стані неосудності, суд дійшов до переконання, що останні потребує застосування до нього примусових заходів медичного характеру у вигляді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із звичайним режимом нагляду.
Питання щодо речових доказів необхідно вирішити відповідно до приписів статті 100 КПК.
Керуючись статтею 501 КПК, суд
Клопотання - задовольнити частково.
Застосувати до ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги зі звичайним наглядом.
Речові докази, а саме картку амбулаторного хворого ОСОБА_7 з ДУ «Тетироріальне медичне об'єднання МВС України по Вінницькій області» та 4 рентгензнімки, які повернуті на відповідальне зберігання ОСОБА_7 - залишити останній.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Вінницький міський суд Вінницької області протягом семи днів з дня її оголошення.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Суддя: