Справа № 638/11018/20
Провадження № 2/638/2401/21
16 грудня 2021 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді Семіряд І.В.,
за участю секретаря Подосокорської А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань про відшкодування моральної шкоди,-
07.08.2020 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань про відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування якого зазначає, що 05.12.2017 у порядку ст. 214 КПК України він звернувся до прокуратури з заявою про кримінальні правопорушення, вчинені слідчим Хомич В.В. Але відомості до ЄРДР не внесені. 22.01.2018 слідчим суддею зобов'язано внести відповдні відомості до ЄРДР. 13.02.2018 посадова особа прокуратури внесла відомості до ЄРДР за ознаками злочину , передбаченого ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 365, ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 367, ч. 2 ст. 382 КК України. 29.05.2018 слідчим прокуратури йому вручено пам'ятку про права та обов'язки потерпілого. 22.01.2020 матеріали кримінального провадження направлені до ТУ ДБР у м. Полтаві. ОСОБА_1 звертався до слідчих з клопотанням на які не отримав відповіді. ОСОБА_1 вказує, що з вини слідчих, протягом тривалого часу, він особа з інвалідністю другої групи, онкохворий, вимушений витрачати свій час та звертатись до суду за захистом прав, гарантованих Конституцією України. Все це призвело до погіршення та позбавлення можливості реалізації звичок та бажань, неможливо продовжити активний спосіб життя. Дії слідчих позбавили його відчуття гідності, соціальної та правової захищеності та вимагає від нього докласти значних зусиль для організації життя. Наводячи розрахунок моральної шкоди позивач просить задовольнити позов, стягнути з відповідача 239101 грн.
16.11.2020 представником ТУ ДБР у м. Полтаві подано відзив, у якому зазначено, що оскарження рішень, дій та бездіяльності на стадії досудового розслідування, передбачено главою 26 КПК України та є важливою гарантією захисту прав учасників кримінального процесу і відповідно до ст. 7 КПК України є однією із засад кримінального провадження та сприяє виявленню й усуненню недоліків, допущених при його здійснені. Водночас зі змісту ЦПК України вбачається, що суд цивільної юрисдикції не наділено повноваженнями щодо встановлення неефективності досудового розслідування у кримінальному провадженні, а також інших порушень вимог КПК України. Моральна шкода належним чином не обґрунтована. У зв'язку з чим відповідач просив відмовити у задоволенні позову.
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про розгляд справи за його відсутності, позов підтримав та просив задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_2 звернувся до суду з заявою про розгляд справи за його відсутності, проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.
Згідно ст. 12 ч. 3 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особо, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами і іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, обов'язок доказування покладається на сторони, що є одним із принципів змагальності сторін. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.
Судом встановлено, в позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що 05.12.2017 звернувся, у порядку ст. 214 КПК України, до прокуратури з заявою про кримінальне правопорушення, вчинене слідчим Хомич В.В.
Позивач вказує, що уповноваженою особою, протягом 24-х годин не були внесені зазначені в заяві відомості до ЄРДР.
22.01.2018 слідчим суддею зобов'язано прокуратуру внести відомості до ЄРДР , викладені в заяві ОСОБА_1 від 05.12.2017.
Витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань підтверджується, що 13.02.2018 уповноваженою особою прокуратури Харківської області були внесені відомості до ЄРДР за №42018220000000219, визначена кваліфікація ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 365, ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 367, ч. 2 ст. 382 КК України.
Як вказує позивач зазначені матеріали кримінального провадження направлені до ТУ ДБР у м. Полтаві для проведення досудового розслідування.
Слідчим ТУ ДБР винесені постанови про відмову у визнані його потерпілим. Слідчим суддею прийнято постанову про скасування постанови слідчого про визнання ОСОБА_1 потерпілим. У подальшому слідчим суддею приймались ухвали про скасування постав слідчого про відмову у призначені експертизи.
Позивач вказує, що внаслідок бездіяльності органу досудового розслідування йому спричинено моральну шкоду.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, вішкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункти 8, 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме - у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (стаття 1174 цього Кодексу).
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Згідно із вимогами статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданням, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.
Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19 (провадження № 61-21982св19), від 20 січня 2021 року у справі № 686/27885/19 (провадження № 61-8240св20).
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд враховує вищевказані норми права, на підставі встановлених обставин справи, від яких залежить правильне вирішення, доходить до висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають у зв'язку з їх недоведеністю, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження наявності заподіяної йому шкоди, причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями відповідачів.
ОСОБА_1 у позовній заяві вказує, що неодноразово слідчим суддею приймались ухвали, якими скасовано постанови слідчого про відмову у визнані потерпілим, про відмову у призначені експертизи.
При цьому ОСОБА_1 на підтвердження зазначеного надає витяг з ЄРДР, лист слідчого від 19.02.2020, ухвалу слідчого судді Октябрьського районного суду м. Полтави від 06.04.2020, та лист ОСОБА_1 від 28.05.2020. Проте, жодного доказу на підтвердження його звернення до прокуратури з заявою у порядку ст. 214 КПК України, про прийняття слідчим суддею ухвали про зобов'язання внести відомості до ЄРДР, про направлення матеріалів кримінального провадження до ТУ ДБР, про його звернення до слідчого з клопотанням про призначення експертизи, про направлення клопотання про вручення пам'ятки про права та обов'язки потерпілого, суду не надано.
Разом з тим, хоча ОСОБА_1 не в повній мірі надано докази визнання бездіяльності органу досудового розслідування неправомірною, суд зазначає, що однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до змісту частини першої статті 303 КПК України під час досудового розслідування можуть бути оскаржені бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення; рішення прокурора про закриття кримінального провадження та/або провадження щодо юридичної особи - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження.
За правилом частини другої статті 307 КПК України слідчий суддя за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування виносить ухвалу про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов'язання припинити дію; 3) зобов'язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.
Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування та скарги на закриття кримінального провадження реалізується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.
Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності. Втім, наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного стягнення відшкодування моральної шкоди.
Відповідного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 27 червня 2019 року, справа №461/2914/17, провадження № 61-34227св18.
При цьому, наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного стягнення відшкодування моральної або матеріальної шкоди.
Сам факт звернень ОСОБА_1 до посадових осіб та постановлення слідчими суддями процесуальних ухвал, якими зобов'язано відповідачів вчинити певні дії не тягне наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідачів завдали йому моральної шкоди. Судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановлені зазначені позивачем ухвали слідчих суддів, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій відповідачів і притягнення їх до цивільно-правової відповідальності.
Зазначене узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах: від 28 січня 2019 року у справі № 686/7576/18 (провадження № 61-43847св18), від 16 травня 2019 року у справі № 686/20079/18 (провадження № 61-5360св19), від 12 квітня 2019 року у справі № 686/10651/18 (провадження № 61-305св19), від 22 травня 2019 року у справі № 686/24243/18-ц (провадження № 61-7017св19), від 31 липня 2019 року у справі № 686/22133/18 (провадження № 61-10591св19) від 25 листопада 2019 року у справі № 686/22462/18 (провадження № 61-17648св19), від 03 грудня 2019 року у справі № 686/12334/18 (провадження № 61-12965св19), від 03 грудня 2019 року у справі № 686/26653/18 (провадження № 61-12277св19), від 19 березня 2020 року у справі № 686/17001/17 (провадження № 61-22067св19), від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19 (провадження № 61-21982св19), від 27 квітня 2020 року у справі № 686/17297/18 (провадження № 61-2738св19), від 30 червня 2020 року у справі № 686/3050/19 (провадження № 61-19878св19), від 06 липня 2020 року у справі № 686/20389/19 (провадження № 61-735св20) та від 01 грудня 2021 року у справі №638/3758/20 (провадження №61-12540св21).
Посилання ОСОБА_1 на постанову Верховного Суду №638/14009/17 від 04.04.2020 є безпідставним, так як у зазначеній справі інші фактичні обставини, інше доведення позовних вимог й обов'язковості складових цивільно-правової відповідальності.
Окрім того, суд зазначає та наголошує, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених (частина перша статті 81 ЦПК України).
Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини другої, шостої статті 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
На підтвердження заявлених позовних вимог ОСОБА_1 ухвали слідчих суддів, які належним чином не посвідчені.
З огляду на частину шосту статті 95 ЦПК України єдиним належним доказом достовірності наданих копій могло бути лише дослідження оригіналів зазначених документів.
Отже, позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту заподіяння йому моральних страждань чи втрат немайнового характеру, і відповідно, заподіяння моральної шкоди, розмір якої також не обґрунтований.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати компенсуються за рахунок Держави, оскільки позивача звільнено від сплати судових витрат.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 7, 11, 12, 13, 19, 81, 133, 141, 158, 175, 263, 264, 265 ЦПК України, ст.ст.23,1167,1176 ЦК України, суд,-
У задоволені позову ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань про відшкодування моральної шкоди - відмовити.
До визначення Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до або через Харківський апеляційний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошенняЯкщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 24.12.2021.
Сторони:
Позивач- ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований АДРЕСА_1 .
Відповідач - Територіальне управління Державного бюро розслідування, ЄДРПОУ 42334163, місцерозташування м. Полтава, вул. Соборності, 7, 36014.
СУДДЯ: І.В. СЕМІРЯД