23 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 420/4260/21
адміністративне провадження № К/9901/46426/21
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Шевцової Н.В., перевіривши касаційну скаргу Одеської обласної прокуратури на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2021 року у справі №420/4260/21 за позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Одеської обласної прокуратури, в якому просив:
- визнати протиправним рішення керівника Одеської обласної прокуратури від 09.03.2021 року №07-34-21 щодо відмови внести зміни до наказу №1624к від 17 серпня 2020 року виконуючого обов'язки прокурора Одеської області «Про звільнення ОСОБА_1 », з посади прокурора відділу нагляду з додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю управління нагляду за додержанням законів у кримінальному, провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Одеської області та з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 20 серпня 2020 року на дату фактичного звільнення - 07 жовтня 2020 року;
- зобов'язати керівника Одеської обласної прокуратури змінити дату звільнення у наказі №1624к від 17 серпня 2020 року «Про звільнення ОСОБА_1 , з посади прокурора відділу нагляду з додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Одеської області та з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 20 серпня 2020 року на дату фактичного звільнення 07 жовтня 2020 року шляхом видання відповідного наказу;
- зобов'язати Одеську обласну прокуратуру внести відповідні зміни щодо дати звільнення до трудової книжки.
29 червня 2021 року рішенням Одеського окружного адміністративного суду відмовлено в задоволенні позову.
11 листопада 2021 року постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду скасовано рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 червня 2021 року.
Ухвалено нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправною відмову Одеської обласної прокуратури щодо внесення змін до наказу №1624к від 17 серпня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу нагляду з додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю управління нагляду за додержанням законів у кримінальному, провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Одеської області та з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» в частині дати звільнення - з 20 серпня 2020 року на 07 жовтня 2020 року.
Зобов'язано Одеську обласну прокуратуру змінити дату звільнення у наказі №1624к від 17 серпня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 , з посади прокурора відділу нагляду з додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Одеської області та з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» - з 20 серпня 2020 року на дату 07 жовтня 2020 року шляхом видання відповідного наказу.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
На зазначену постанову суду апеляційної інстанції Одеською обласною прокуратурою подано касаційну скаргу, яку зареєстровано у Верховному Суді 20 грудня 2021 року.
У касаційній скарзі відповідачем зазначено, що вона подана на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), згідно з яким підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
В обґрунтування наявності зазначеної підстави касаційного оскарження заявник касаційної скарги зазначає, що суд апеляційної інстанцій в оскаржуваному судовому рішенні неправильно застосував норми права, що полягає у неправильному тлумаченні положень частини п'ятої статті 40 КЗпП України, пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», без урахування висновку викладеного у постановах Верховного Суду від 07 березня 2018 року у справі №807/211/17, від 31 січня 2018 року у справі №803/31/16, від 30 липня 2019 року у справі №804/406/16, від 08 серпня 2019 року у справі № 813/150/16 щодо того, що під час вирішення справ щодо звільнення публічних службовців, за загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавств, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Крім того, відповідач вказує, що судом апеляційної інстанції не враховано висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 13 жовтня 2021 року у справі № 560/4176/19, від 26 листопада 2021 року у справі № 200/14545/19-а, від 18 листопада 2021 року у справі № 160/5937/20, стосовно застосування абзацу 6 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», яким передбачено, що перебування прокурора на лікарняному через тимчасову непрацездатність, у відпустці чи у відрядженні до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора відповідно до цього пункту.
Також у касаційній скарзі відповідач посилаючись на постанови Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у справах № 200/5038/20-а, № 160/6204/20, від 24 вересня 2021 року у справах № 160/6596/20, № 280/4314/20, від 06 жовтня 2021 року у справах № 480/5544/20, № 520/5064/2020, від 10 листопада 2021 року у справі №540/1413/20, від 20 жовтня 2021 року у справах №640/25298/19, №380/5462/20, від 11 листопада 2021 року у справі №580/1859/20, від 18 листопада 2021 року у справах № 160/5937/20, № 640/25021/19, доводить, що оскільки Закон № 113-ІХ визначає першочергові заходи із реформи органів прокуратури, то він є спеціальним законом до спірних правовідносин, а тому пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-УІІ, який визначає загальні підстави для звільнення, не є застосовним у розв'язанні спірних правовідносин правомірності наказу про звільнення з посади прокурора на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації. Виходячи з системного аналізу положень абз. 1 пункту 19 Закону № 113-ІХ підставою для звільнення прокурора є настання однієї з підстав, визначених у пунктах 1-4 пункту 19 цього розділу, зокрема й неуспішне проходження атестації; і Закон не вимагає додаткової підстави для звільнення.
Проте, в касаційній скарзі, посилаючись на вказані постанови Верховного Суд відповідач не наводить обґрунтувань з приводу того, що правовідносини у цій справі та у зазначених справах, розглянутих Верховним Судом, є подібними з урахуванням предмета правового регулювання, обставин справи, а також умов застосування правових норм.
Крім того, слід зазначити, що предметом спору у справах № 560/4176/19, № 200/14545/19-а, №160/5937/20№ №200/5038/20-а, №160/6204/20, №160/6596/20, №280/4314/20, №480/5544/20, №520/5064/2020, №540/1413/20, №640/25298/19, №380/5462/20, №580/1859/20, №160/5937/20, №640/25021/19, на які покликається відповідач у касаційній скарзі, є правомірність рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурора та наказу про звільнення прокурора з цих підстав з органів прокуратури.
Натомість у цій справі позивач не оскаржує звільнення зі служби в органі прокуратури, не просить надавати правову оцінку передумовам та підставам його звільнення, а спірним є питання стосовно дати звільнення прокурора, якщо рішення про звільнення прийнято у період його тимчасової непрацездатності.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Отже, подаючи касаційну скаргу скаржником не викладено підстави для касаційного оскарження судових рішень, визначеної, зокрема пунктом 1 частини другої статті 328 КАС України, а подана касаційна скарга відповідача містить цитування нормативно-правових актів, виклад обставини справи, посилання на постанови Верховного Суду, незгоду з рішеннями суду апеляційної інстанції з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Інші доводи та аргументи заявника зводяться до тлумачення норм матеріального права, переоцінки доказів та неповного з'ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість його перегляду з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального права.
Таким чином, межі касаційного перегляду судових рішень обмежено підставами, на яких подається касаційна скарга, викладеними скаржником, та зазначеними в ухвалі суду підставами для відкриття касаційного провадження.
Пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, зокрема якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Враховуючи приписи пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України та не викладення з належним обґрунтуванням позивачем у касаційній скарзі підстав для касаційного оскарження судових рішень у цій справі, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме а саме відповідачем покликаючись на постанови Верховного Суду не обґрунтовано, що ці постанови ухвалені у справах за подібними відносинами із цією справою, тому касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України, Суд
Касаційну скаргу Одеської обласної прокуратури на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2021 року у справі №420/4260/21 за позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії - повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н.В. Шевцова