23 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 160/13581/20
адміністративне провадження № К/9901/46954/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І. В.,
суддів - Шишова О. О., Яковенка М. М.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2021 року у справі №160/13581/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДПС у Дніпропетровській області), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області), в якому просила: - визнати протиправною бездіяльність ГУ ДПС у Дніпропетровській області щодо ненадання висновку про повернення ОСОБА_1 помилково сплаченої суми податкового зобов'язання зі сплати єдиного соціального внеску у сумі - 20345,48 грн, яка складається з 18276,72 грн - основна сума боргу за податковою вимогою ГУ ДФС у Дніпропетровській області №Ф-2927-56/434У від 15.02.2019 року; 69,00 грн - витрати виконавчого провадження; 180,59 грн. - витрати на проведення виконавчих дій; 1827,67 грн - стягнення виконавчого збору; - зобов'язати ГУ ДПС у Дніпропетровській області підготувати та направити до ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області разом з іншими передбаченими законодавством документами висновок про повернення ОСОБА_1 помилково сплаченої суми податкового зобов'язання зі сплати єдиного соціального внеску у сумі 20345,48 грн, яка складається з 18276,72 грн - основна сума боргу за податковою вимогою ГУ ДФС у Дніпропетровській області №Ф-2927-56/434У від 15.02.2019 року; 69,00 грн - витрати виконавчого провадження; 180,59 грн - витрати на проведення виконавчих дій; 1827,67 грн - стягнення виконавчого збору.
В обґрунтування позову зазначила, що відповідач порушує її право на повернення помилково сплаченої суми податкового зобов'язання зі сплати єдиного соціального внеску, нею виконані всі вимоги передбачені статті 43 ПК України, які необхідні для повернення надмірно сплачених сум.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2021 року, позов задоволено частково, визнана протиправною бездіяльність ГУ ДПС у Дніпропетровській області щодо неподання висновку про повернення ОСОБА_1 помилково сплаченої суми податкового зобов'язання зі сплати єдиного соціального внеску у сумі 18276,72 грн, зобов'язано ГУ ДПС у Дніпропетровській області підготувати та направити до ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області разом з іншими передбаченими законодавством документами, висновок органу про повернення ОСОБА_1 помилково сплаченої суми податкового зобов'язання зі сплати єдиного соціального внеску у сумі 18276,72 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з вказаною касаційною скаргою.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України, за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Проаналізувавши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням відповідає стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Відповідно до пункту 6 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З огляду на обставини, встановлені судовими рішеннями, предметом спору у цій справі є визнання протиправним та скасування рішення контролюючого органу, на підставі якого може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (20345,48 грн < 210200,00 грн).
Отже, ця адміністративна справа підпадає під критерій, встановлений пунктом 6 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України, для визначення справи незначної складності.
Оцінивши характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників, встановивши, що предмет спору не віднесений до переліку справ, які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження, колегія суддів вважає, що ця справа є справою незначної складності.
Випадків, які б виключали можливість застосування положень пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, не вбачається. У касаційній скарзі таких застережень не міститься.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» («Levages Prestations Services v. France») від 23 жовтня 1996 року, заява №21920/93; «Гомес де ла Торре проти Іспанії» («Brualla Gomes de la Torre v. Spain») від 19 грудня 1997 року, заява №26737/95).
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 248, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2021 року у справі №160/13581/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Дашутін
Судді О. О. Шишов
М. М. Яковенко