23 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 640/27139/20
адміністративне провадження № К/9901/34553/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Шевцової Н.В.,
суддів: Мацедонської В.Е., Радишевської О.Р.,
розглянувши у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 640/27139/20
за позовом ОСОБА_1
до Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві,
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - Головного управління Державної казначейської служби України в місті Києві, Державної судової адміністрації України
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
за касаційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 червня 2021 року, ухвалене в складі головуючого судді Головань О.В.,
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 серпня 2021 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого судді Степанюка А.Г., суддів: Бєлової Л.В., Єгорової Н.М.,
І. Короткий зміст позовних вимог
1. У листопаді 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві (далі - відповідач, ТУ ДСА в м. Києві), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві (далі - третя особа-1, ГУ ДКС в м. Києві), в якому просила:
1.1. визнати протиправними дії ТУ ДСА в м. Києві щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням обмежень її розміру, встановлених статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік";
1.2. зобов'язати ТУ ДСА в м. Києві здійснити перерахунок та виплатити суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року у повному обсязі (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", без застосування обмежень, встановлених статтею 29 Закону України "Про державний бюджет України на 2020 рік", відповідно до розміру суддівського окладу, визначеного штатним розписом Дарницького районного суду м. Києва з урахуванням надбавки за вислугу років, та виплатити недоотриману частину.
2. На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що, нараховуючи та виплачуючи їй суддівську винагороду у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням статті 29 Закону України "Про державний бюджет України на 2020 рік", відповідач як суб'єкт владних повноважень діяв з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що призвело до порушення прав позивачки та гарантій незалежності судді.
3. Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому наполягав, що при нарахуванні та виплаті заробітної плати позивачці у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року застосовувалися існуючі законодавчі обмеження, оскільки ТУ ДСА в м. Києві як суб'єкт владних повноважень та розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня не мало правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" обмежень.
4. ГУ ДКС в м. Києві подало пояснення на адміністративний позов, у якому зазначало, що здійснення організаційного забезпечення діяльності та фінансове забезпечення місцевих загальних судів міста Києва з метою створення належних умов для діяльності судів, суддів цих судів та забезпечення роботи органів суддівського самоврядування покладено на ТУ ДСА в м. Києві. Третя особа-1 також зазначила, що механізм виконання судових рішень, боржником за якими є державний орган встановлений Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845. При цьому, ГУ ДКС в м. Києві не є учасником спірних правовідносин та не володіє будь-якими фактичними даними.
5. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2021 року залучено до участі у справі в як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Державну судову адміністрацію України (далі - третя особа-2, ДСА України).
6. ДСА України проти задоволення позову заперечувала. Свою позицію третя особа-2 обґрунтовувала тим, що ТУ ДСА в м. Києві як суб'єкт владних повноважень та розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня не мало правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування обмежень, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".
ІІ. Установлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи
7. Указом Президента України від 22 червня 2009 року № 465/2009 «Про призначення суддів» ОСОБА_1 призначено на посаду судді Дарницького районного суду м. Києва строком на п'ять років.
8. Указом Президента України від 29 грудня 2017 року № 444/2017 «Про призначення суддів» ОСОБА_1 призначено на посаду судді Дарницького районного суду м. Києва безстроково.
9. Згідно з виданою ТУ ДСА в м. Києві довідкою про нараховану та виплачену суддівську винагороду за квітень-вересень 2020 року від 23 жовтня 2020 року № 875 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року позивачці нарахована та виплачена суддівська винагорода відповідно до статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із застосуванням обмеження у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року.
9.1. При цьому, сума невиплачених за вказаний період коштів склала 203 542,18 грн.
10. Судом апеляційної інстанції також встановлено, що зміни до кошторису ТУ ДСА в м. Києві стосовно зменшення бюджетних асигнувань за КЕКВ 2111 «Заробітна плата» у 2020 році не вносилися.
ІІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
11. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 червня 2021 року позовні вимоги задоволено.
11.1. Визнано протиправними дії ТУ ДСА в м. Києві щодо нарахування та виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням обмежень її розміру, встановлених статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".
11.2. Зобов'язано ТУ ДСА в м. Києві здійснити перерахунок та виплатити суддівську винагороду ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року у повному обсязі (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", без застосування обмежень, встановлених статтею 29 Закону України "Про державний бюджет України на 2020 рік", відповідно до розміру суддівського окладу, визначеного штатним розписом Дарницького районного суду м. Києва з урахуванням надбавки за вислугу років, та виплатити недоотриману частину з відрахуванням обов'язкових податків і зборів.
12. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що Конституційний Суд України неодноразово наголошував на неможливості скасування чи зміни законом про Державний бюджет України прав і гарантій, зокрема, матеріального забезпечення суддів, оскільки це суперечить положенням статті 130 Конституції України. Отже, нарахування та виплата суддівської винагороди позиваці мала здійснювати виключно на підставі Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
13. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 серпня 2021 року скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 червня 2021 року. Прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково.
13.1. Стягнуто з ТУ ДСА в м. Києві на користь ОСОБА_1 суму нарахованої, але не виплаченої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, у розмірі 203 542,18 грн.
13.2. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
14. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов частково, суд апеляційної інстанції виходив з того, що з набрання 18 квітня 2020 року чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29, не змінилося правове регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди, а тому у відповідача були відсутні передбачені Конституцією України чи Законом України "Про судоустрій і статус суддів" підстави для обмеження розміру суддівської винагороди.
14.1. При цьому, суд апеляційної інстанції зазначив, що у цьому випадку ТУ ДСА в м. Києві є територіальним органом ДСА України, тобто уособлює в спірних правовідносинах державний орган, на який покладено обов'язки щодо організаційного та фінансового забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом та забезпечення належних умов діяльності судів, у тому числі щодо виплати суддівської винагороди суддям місцевих судів.
14.2. Реагуючи на доводи ДСА України щодо неврахування судом першої інстанції постанови Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 340/1916/20, суд апеляційної інстанції звернув увагу, що доданими до апеляційної скарги документами відповідачем підтверджено, що зміни до кошторису ТУ ДСА в м. Києві стосовно зменшення бюджетних асигнувань за КЕКВ 2111 «Заробітна плата» у 2020 році не вносилися. Отже, зміни до кошторису на 2020 рік в частині зменшення суддівської винагороди не вносилися та проводилися.
14.3. Проаналізувавши матеріали справи, суд апеляційної інстанції встановив, що у спірний період відповідачем нараховувалася суддівська винагороди позивачці у повному обсязі відповідно до статті 30 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", однак її виплата здійснювалася з урахуванням обмежень, встановлених статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік". Таким чином, суд першої інстанції, вирішуючи цей спір, не врахував особливостей правового регулювання спірних правовідносин та залишив поза увагою факт нарахування відповідачем позивачці суддівської винагороди у повному обсязі, що виключало можливість визнання дій останнього протиправними у відповідній частині.
14.4. Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з метою належного, повного та всебічного захисту прав позивачки необхідно вийти за межі позовних вимог та стягнути з відповідача суму нарахованої, але не виплаченої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, в сумі 203 542,18 грн, з урахуванням податків та зборів.
ІV. Касаційне оскарження
15. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, відповідач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яку зареєстровано 15 вересня 2021 року.
16. У касаційній скарзі ТУ ДСА в м. Києві посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду щодо визначення належного відповідача у цих правовідносинах, викладеного у постанові від 03 березня 2021 року у справі № 340/1916/20, у якій Верховний Суд направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції та орієнтував суди нижчих інстанцій на те, щоб дослідили обставини щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на виплату суддівської винагороди. Однак, на переконання скаржника, обставини щодо розпорядження ТУ ДСА в м. Києві бюджетними коштами, виділеними на виплату суддівської винагороди лишилися не дослідженими.
16.1. При цьому, скаржник звертає увагу, що Верховний Суд у постановах від 23 червня 2021 року у справі № 520/13014/2020, від 22 липня 2021 року у справах № 260/3598/20, № 560/6831/20, № 460/6542/20, № 200/7840-20-в, № 160/12091/20, від 28 липня 2021 року у справах № 340/1901/20, № 160/6740/20 та від 29 липня 2021 року у справах № 340/1727/20, № 160/6003/20 зауважив, що оскільки у віданні ДСА України діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», призначена саме для таких-от цілей, за правилами пункту 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845, наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею. В той, же час списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів.
17. Крім того, заявник касаційної скарги вказує, що судами попередніх інстанцій не було досліджено питання про те, чи могло ТУ ДСА в м. Києві, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, виконувати свої зобов'язання по виплаті суддівської винагороди у повному обсязі, з огляду на відсутність у нього фінансових ресурсів на цю виплату.
18. У зв'язку із зазначеним відповідач просить скасувати оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
19. Касаційна скарга не містить клопотання про здійснення розгляду справи за участі представника ТУ ДСА в м. Києві.
20. Колегія суддів, уважаючи доведеними наявність підстав касаційного оскарження, визначених пунктами 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України, ухвалою Верховного Суду 04 листопада 2021 року відкрила касаційне провадження та витребувала із Окружного адміністративного суду міста Києва матеріали справи № 640/27139/20.
21. 11 листопада 2021 року матеріали справи № 640/27139/20 надійшли до Верховного Суду.
22. 19 листопада 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ДСА України на касаційну скаргу, в якому третя особа-2 підтримує доводи касаційної скарги.
23. Відзив на касаційну скаргу не містить клопотання про розгляд справи за участі представника ДСА України.
24. Від інших учасників справи відзивів на касаційну скаргу відповідача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку.
V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування
25. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
26. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
27. Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
28. Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
29. Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
30. У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
31. Частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII унормовано, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
31.1. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (частина друга статті 4).
32. Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
33. За правилами частини другою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
34. Частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII (яка, згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11 березня 2020 року, діє в редакції Закону № 1774-VIII) визначено, що базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
35. Відповідно до частин першої та другої статті 148 Закону № 1402-VIII фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.
36. Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 148 Закону № 1402-VIII функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України.
37. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України (частина четверта статті 148 Закону № 1402-VIII).
38. Відповідно до статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
39. Згідно з частинами першою, третьою статті 151 Закону № 1402-VIII Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.
39.1. Державна судова адміністрація України має територіальні управління. <…>
40. Територіальними органами Державної судової адміністрації України є територіальні управління Державної судової адміністрації України (частина перша статті 154 Закону № 1402-VIII).
41. 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-IX (далі - Закон № 553-IX), згідно з пунктом 10 розділу І якого Закон № 294-IX доповнено, зокрема, статтею 29 такого змісту (тут - в редакції, яка діяла до ухвалення Рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року): «установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому, у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки (частина перша).
41.1. Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина друга).
41.2. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті; частина третя).
42. Конституційний Суд України Рішенням від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону № 294-IX зі змінами; абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону № 553-IX.
42.1. За змістом цього Рішення указані положення Законів № 294-IX, № 553-IX, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
43. Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження" (далі - рішення суду), та особливості їх виконання встановлює Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року № 4901-VI (далі - Закон № 4901-VI), за змістом частини першої якого Держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державний орган.
44. Згідно з частиною першою та абзацом першим частини другої статті 3 Закон № 4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
44.1. Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду.
45. Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок № 845) визначає, серед іншого, порядок безспірного списання коштів з рахунків боржника.
46. Так, відповідно до абзацу першого пункту 24 Порядку № 845 стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник (відкриті рахунки), або за його місцезнаходженням документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку.
47. За змістом пункту 25 Порядку № 845 безспірне списання коштів з рахунка боржника здійснюється в першочерговому порядку. Проведення платежів з рахунка боржника здійснюється після безспірного списання у разі наявності коштів на рахунку (абзац перший).
47.1. У разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.
VІ. Позиція Верховного Суду
48. Частиною першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
49. Згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
50. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.
51. Однією з підстав для відкриття касаційного провадження стало твердження відповідача про ухвалення судом апеляційної інстанції оскаржуваного судового рішення без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 340/1916/20 у контексті визначення належного відповідача у цих правовідносинах, оскільки, за твердженням відповідача, судом апеляційної інстанції не досліджувалися обставини щодо розпорядження ТУ ДСА в м. Києві бюджетними коштами, виділеними на виплату суддівської винагороди.
52. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства, уважає за необхідне зазначити таке.
53. 03 березня 2020 року Верховний Суд ухвалив постанову у справі №340/1916/20 за схожих фактичних обставин справи і правового регулювання спірних відносин. Так, спір у справі № 340/1916/20 виник у зв'язку із обмеженням виплати суддівської винагороди у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року на підставі статті 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними згідно із Законом № 553-ІХ), що зумовило звернення до суду з позовом про нарахування недоотриманих коштів (суддівської винагороди). Відмінним є предмет спору і суб'єктний склад спірних правовідносин, але, пам'ятаючи про підстави їх виникнення та власне суть порушеного права, за захистом якого подавався позов (у справі № 340/1916/20), у зіставленні з підходом і мотивами суду касаційної інстанції, на яких базується згадана постанова, можна констатувати, що на застосовність правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 03 березня 2020 року у справі № 340/1916/20, до цієї справи зазначені відмінності не впливають.
54. У розрізі встановлених обставин справи № 340/1916/20 Верховний Суд у постанові від 03 березня 2020 року висловив правову позицію з приводу застосування положень статті 135 Закону № 1402-VIII при виплаті суддівської винагороди (у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року), усуваючи таким чином правову колізію, яка виникла у зв'язку із набранням чинності положень Закону № 553-ІХ, яким Закон № 294-ІХ було доповнено статтею 29. Тобто у справі № 340/1916/20 Верховний Суд головним чином загострив увагу на тому, який нормативно-правовий акт підлягає застосуванню при визначенні розміру суддівської винагороди. Власне, це й було тим основним питанням, якого стосувався правовий висновок Верховного Суду.
55. Зокрема, у справі № 340/1916/20 Верховний Суд зазначив, що розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України (пункт 54). Зміни до цього Закону в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який мовиться у позовній заяві (з квітня по травень 2020 року) не вносилися, тож законних підстав для обмеження її виплати (десятьма прожитковими мінімумами) не було (пункт 55).
56. У оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції правильно застосував норми статті 135 Закону № 1402-VIII, констатуючи, що з набранням 18 квітня 2020 року чинності Законом № 553-IX, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29, не змінилося правове регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди, а тому у відповідача були відсутні передбачені Конституцією України чи Законом № 1402-VIII підстави для обмеження розміру суддівської винагороди.
57. Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що згаданою вище постановою від 03 березня 2020 року у справі №340/1916/20 Верховний Суд направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, адже для правильного вирішення спору потрібно було визначити належного відповідача у цих правовідносинах.
58. У ситуації, яка склалася у зв'язку із прийняттям Закону № 553-ІХ і, як наслідок, обмеження виплати суддівської винагороди десятьма прожитковими мінімумами протягом квітня-серпня 2020 року, безсумнівним, з огляду на висловлену правову позицію Верховного Суду, є те, що обмеження розміру суддівської винагороди протягом вказаного періоду було неправомірним. Поміж тим, при вирішенні питання про те, який суб'єкт владних повноважень повинен відповідати у такій-от ситуації за позовом, а також яким є ефективний спосіб захисту порушеного права, суд касаційної інстанції, направляючи справу (№ 340/1916/20) на новий розгляд, орієнтував суди нижчих інстанцій на те, щоб дослідили обставини щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на виплату суддівської винагороди.
59. Так, відповідачем у справі № 340/1916/20 був апеляційний суд (у якому позивач працює суддею), а предметом спору - наказ голови цього суду (в частині пункту 1, у якому йдеться про обмеження нарахування та виплати суддівської винагороди за квітень 2020 року). У контексті спірних правовідносин тієї справи і фактичних підстав їх виникнення питання про те, чи міг апеляційний суд (як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня) виконувати свої зобов'язання по виплаті суддівської винагороди у повному обсязі (з огляду на наявність чи відсутність у нього фінансових ресурсів на цю виплату) було недослідженим. Тому оцінити правомірність дій конкретно відповідача (як розпорядника бюджетних коштів) у вимірі спірних правовідносин тієї справи, а також чи ефективним у такому випадку був застосований судами спосіб захисту порушеного права суд касаційної інстанції у межах своїх повноважень на цій стадії не міг. Для захисту порушеного права вимагалося з'ясувати додаткові обставини (як-от щодо обсягу фінансування потреб на виплату суддівської винагороди протягом спірного періоду, зокрема чи вносилися зміни до кошторису суду в цій частині і які, яким чином розпорядилися цими коштами) для того, щоб правильно визначити відповідача за позовом і належний спосіб захисту (адже інакше сама лиш констатація адміністративним судом порушення права судді на отримання суддівської винагороди без його (ефективного) захисту, зважаючи на завдання адміністративного судочинства, була б позбавлена сенсу).
60. У цій справі (640/27139/20), частково задовольняючи позовні вимоги та стягуючи з ТУ ДСА в м. Києві на користь позивачки суму нарахованої, але не виплаченої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року у розмірі 203 542,18 грн, з урахуванням податків та зборів, суд апеляційної інстанції виходили з того, що порушення прав позивача допустило ТУ ДСА в м. Києві.
61. Щодо належного відповідача за цим позовом (ТУ ДСА в м. Києві) і обраного способу захисту порушеного права, колегія суддів зазначає таке.
62. У постанові від 03 березня 2020 року в справі № 340/1916/20 Верховний Суд не висловлював правової позиції з приводу того, хто має бути відповідачем за позовом (у справі № 340/1916/20), позаяк цей аспект вказаної справи вимагав з'ясування додаткових обставин, у зв'язку з чим справу було направлено на новий розгляд.
63. Аналогічне питання стало предметом розгляду Верховного Суду також у низці справ за схожих фактичних обставин справи і правового регулювання спірних відносин (наприклад, постанови від 23 червня 2021 у справі №520/13014/2020, від 05 серпня 2021 року у справі № 160/6089/20 та інш.).
64. Так, з метою запобігання неоднозначному розумінню чи двоякому підходу до вирішення означеної категорії справ Верховний Суд звертав увагу судів нижчих інстанцій на те, що відповідно до частин третьої, четвертої статті 148 Закону № 1402-VIII ДСА здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА. Відповідно ж до статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
65. У зв'язку з цим Верховний Суд зазначав, що виплата суддівської винагороди (відповідачем) із застосуванням обмежень, передбачених статтею 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ), могла бути обумовленою, окрім іншого, меншим обсягом бюджетних асигнувань головним розпорядником на оплату праці суддівського корпусу (протягом спірного періоду), що вочевидь свідчить про безпосередню участь ДСА у механізмі фінансування видатків на виплату суддівської винагороди, зокрема й до появи заборгованості з її виплати протягом квітня-серпня 2020 року.
66. Крім того, Верховний Суд у наведених справах зазначав, що у віданні ДСА діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів», призначена саме для таких цілей. За правилами пункту 25 Порядку № 845, наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею. Враховуючи приписи частини першої статті 2, частини першої статті 3 Закону № 4901-VI списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів.
67. Повертаючись до обставин цієї справи, нагадаємо, що у ній розглядаються вимоги позивачки, звернені до ТУ ДСА в м. Києві, яке згідно з вимогами чинного законодавства здійснює нарахування та виплату позивачці суддівської винагороди як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня.
68. У свою чергу, ДСА України, яка є головним розпорядником бюджетних коштів, несе відповідальність за належне фінансування судів, зокрема, й витрат на суддівську винагороду.
69. Ухвалюючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції встановив, що у спірному періоді відповідач здійснював нарахування суддівської винагороди позивачці у повному обсязі відповідно до статті 30 Конституції України та статті 135 Закону № 1402-VIII, однак виплату суддівської винагороди здійснював з урахуванням обмежень, встановлених статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік". При цьому, сума невиплачених позивачці коштів за вказаний період склала 203 542,18 грн, що підтверджується розрахунками ТУ ДСА в м. Києві, проти правильності яких не заперечувала позивачка.
70. Суд апеляційної інстанції також з'ясував, що зміни до кошторису ТУ ДСА в м. Києві нього стосовно зменшення бюджетних асигнувань за КЕКВ 2111 «Заробітна плата» у 2020 році не вносилися.
71. У контексті наведеного слід урахувати, що у поданій на рішення суду першої інстанції апеляційній скарзі ТУ ДСА в м. Києві визнавало, що виділених йому у 2020 році коштів вистачало на виплату суддівської винагороди суддям, а отже, і позивачці, у повному обсязі.
72. Отже, у цій конкретній справі відсутні підстави для висновку, що порушення прав позивачки щодо отримання суддівської винагороди у повному розмірі відповідно до статті 30 Конституції України та статті 135 Закону № 1402-VIII обумовлено протиправними діями ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо зменшення обсягу бюджетних асигнувань на оплату праці суддівського корпусу (протягом спірного періоду).
73. У зв'язку з наведеним не заслуговують на увагу доводи відповідача про те, що судами попередніх інстанцій не було досліджено питання про те, чи могло ТУ ДСА в м. Києві як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня виконувати свої зобов'язання по виплаті суддівської винагороди у повному обсязі, з огляду на відсутність у нього фінансових ресурсів на цю виплату.
74. За таких обставин справи та правового врегулювання Верховний Суд уважає правильним висновок суду апеляційної інстанції про наявність у позивачки права на отримання суддівської винагороди у спірному періоді у встановленому Законом № 1402-VIII розмірі та про стягнення з ТУ ДСА в м. Києві на користь позивачки нарахованої, але не виплаченої суддівської винагороди у спірному періоді в сумі 203542,18 грн, з урахуванням податків та зборів.
75. Водночас, незважаючи на викладене, в оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд уважає за необхідне зазначити, що у згаданих вище постановах від 23 червня 2021 у справі №520/13014/2020, від 05 серпня 2021 року у справі № 160/6089/20, а також у низці інших постанов, Верховний Суд вказував на те, що позаяк головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів) є ДСА України, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, то саме ДСА України як суб'єкт владних повноважень мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди.
76. У цій справі Верховний Суд також ураховує, що у віданні ДСА діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів», призначена саме для таких цілей. За правилами пункту 25 Порядку № 845, наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею.
77. За таких обставин, на думку колегії суддів, наявні правові підстави для стягнення на користь позивачки суми невиплаченої у спірному періоді суддівської винагороди за рахунок коштів, передбачених для виконання рішень судів на користь суддів.
78. Статтею 2 КАС України метою адміністративного судочинства визначено ефективний захист прав. Сам лише формальний розгляд справи і ухвалення рішення, яке завідомо не може захистити особу, не узгоджується з метою правосуддя.
79. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
80. При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
81. Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
82. Колегія суддів ураховує, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи. Для правильного вирішення справи і застосування ефективного способу захисту порушеного права позивачки, обов'язком суду є встановлення належності відповідачів та їх заміна у разі необхідності, або залучення співвідповідачів.
83. Між тим суб'єктний склад учасників цієї справи залишився таким, яким його визначила позивачка. Ураховуючи принцип офіційного з'ясування обставин справи, суд першої інстанції може самостійно залучити співвідповідача (частина третя статті 48 КАС) чи залучити другого відповідача (частина четверта статті 48 КАС), якщо для цього є підстави.
84. Колегія суддів також ураховує, що нормами КАС України апеляційний суд не наділений повноваженнями вчиняти процесуальні дії щодо залучення співвідповідача (заміни неналежно відповідача) або скасовувати рішення суду та направляти справу для продовження розгляду судом першої інстанції.
85. Водночас такими повноваженнями наділено суд касаційної інстанції, який відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, для продовження розгляду. Підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд, згідно з пунктом четвертого частини третьої статті 353 КАС України, є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі.
86. Відповідно до частини четвертої статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
87. Отже, в обсязі встановлених в цій справі обставин у зіставленні з правовим регулюванням спірних правовідносин колегія суддів уважає передчасними висновки суду апеляційної інстанцій у частині визначення належного, повного та всебічного захисту порушеного права позивачки шляхом стягнення з відповідача на користь позивачки суми нарахованої, але не виплаченої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, у розмірі 203 542,18 грн, що відповідно до вимог частин другої та четвертої статті 353 КАС України є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції в цій частині і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
88. Касаційна скарга також подана відповідачем на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 червня 2021 року, водночас це рішення скасовано постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 серпня 2021 року, яким ухвалено нове судове рішення, а отже, скасоване рішення суду першої інстанції не може бути предметом касаційного оскарження.
89. Стаття 339 КАС України не містить окремої підстави для закриття касаційного провадження, помилково відкритого за касаційною скаргою на судове рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню.
90. Водночас згідно з пунктом 3 частини першої статті 339 КАС України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після його відкриття за касаційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом першої чи апеляційної інстанції питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
91. Отже, законодавець встановив наслідки помилкового відкриття касаційного провадження - його закриття.
92. Враховуючи зазначене, Верховний Суд, застосовуючи аналогію закону, доходить висновку, що касаційне провадження у цій справі щодо оскарження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 червня 2021 року підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 339 КАС України.
VІІ. Судові витрати
93. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві задовольнити частково.
2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 серпня 2021 року у справі № 640/27139/20 у частині стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України у місті Києві на користь ОСОБА_1 суми нарахованої, але не виплаченої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, у розмірі 203 542,18 грн скасувати, а справу у цій частині направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.
3. В іншій частині постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 серпня 2021 року у справі № 640/27139/20 залишити без змін.
4. Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 червня 2021 року у справі №640/27139/20.
5. Судові витрати розподілу не підлягають.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддіН.В. Шевцова В.Е. Мацедонська О.Р. Радишевська