П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
23 грудня 2021 р.м.ОдесаСправа № 400/4904/21
Головуючий в 1 інстанції: Малих О.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Джабурія О.В.
суддів - Вербицької Н.В.
- Кравченко К.В.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, третя особа - Державна судова адміністрація України, про стягнення недоплаченої суддівської винагороди за травень 2021 року в розмірі 7120, 94 грн., -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області (далі-відповідач), в якому просить стягнути з відповідача 7120,94 грн недоплаченої суддівської винагороди за травень 2021 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до вимог ч.3 ст.135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Так, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» встановлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі для працездатних осіб з 1 січня - 2270 грн, однак відповідачем за травень 2021 року нараховано суддівську винагороду із застосуванням розміру прожиткового мінімуму - 2102 грн, що є меншим ніж гарантовано законодавством та є порушенням права на оплату праці.
Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому у задоволенні позову просив відмовити. Заперечуючи проти вимог позивача, ТУ ДСА в Миколаївській області посилається на ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та зазначає, що діяло на підставі, в межах і в спосіб, передбачені законодавством України.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області про стягнення недоплаченої суддівської винагороди за травень 2021 р. в розмірі 7120,94 грн, відмовлено.
На вказане рішення суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Апелянт просить скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Апелянт в своїй апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції при ухваленні рішення порушені норми процесуального та матеріального права.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2021 року залучено Державну судову адміністрацію України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, ЄДРПОУ: 26255795) - в якості третьої особи без самостійних вимог, до участі у справі.
Згідно з вимогами ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції здійснив розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, указом Президента України №760/2019 від 17 жовтня 2019 року ОСОБА_1 призначено на посаду судді Ленінського районного суду міста Миколаєва.
В травні 2021 року відповідач нарахував ОСОБА_1 суддівську винагороду, для визначення суми якої використовувалася величина під назвою «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року», в розмірі 2102 грн.
Таким чином, розмір посадового окладу позивача за травень 2021 року склав 69366,00 грн. (2102,00 х 30 х регіональний коефіцієнт 1,1), що підтверджується змістом розрахункового листа за лютий 2021 року (а.с. 2).
Позивач, вважаючи невірним застосування відповідачем суми 2102 грн. для розрахунку його посадового окладу та як наслідок недоплати йому суддівської винагороди в сумі 7120,94 грн., звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції дійшов висновку, що дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди, виходячи з положень ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» із застосуванням для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 прожиткового мінімуму у розмірі 2102 грн., не можуть бути визнані протиправними, оскільки вони відповідали вимогам нормативно-правових актів, які були чинними у зазначений період, та вчинені в межах повноважень. За висновками суду, відповідач, не наділений правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату у вищому розмірі, ніж це передбачено законодавством України.
Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає та враховує наступне.
Вимогами ст. 22 Конституції України передбачено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Частиною 1 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини 2 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Частиною 4 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовується зокрема регіональний коефіцієнт 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб.
Відповідно до вимог частини 5 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Частиною 9 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Відповідно до положень Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 року №966-XIV, прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 року № 1082-IX установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2189 гривень, з 1 липня - 2294 гривні, з 1 грудня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення:
дітей віком до 6 років: з 1 січня - 1921 гривня, з 1 липня - 2013 гривень, з 1 грудня - 2100 гривень;
дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2395 гривень, з 1 липня - 2510 гривень, з 1 грудня - 2618 гривень;
працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень, з 1 липня - 2379 гривень, з 1 грудня - 2481 гривня.
осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1769 гривень, з 1 липня - 1854 гривні, з 1 грудня - 1934 гривні.
Водночас, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» встановлено наступні розміри прожиткового мінімуму для:
працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні;
працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 1 січня - 2102 гривні;
працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня - 1600 гривень.
З 30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII).
Виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII «Про судоустрій та статус суддів», норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
У контексті спірних правовідносин потрібно наголосити, що Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».
Разом з тим, нормотворчі колізії є непоодиноким явищем всередині системи права, тому якщо усе ж склалася ситуація із суперечливим правовим регулюванням, її вирішення, на думку колегії суддів, має ґрунтуватися на підході, відповідно до якого, перевагу у застосуванні має спеціальна правова норма, якщо її видання передбачено актом вищої юридичної сили.
Таким чином, в цьому випадку для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону № 294-ІХ (у редакції Закону №553-ІХ).
Відповідно до вимог ст.22 Бюджетного кодексу України, для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники коштів поділяються на головних розпорядників та розпорядників нижчого рівня.
Згідно з вимогами ч.1 та 2 ст.23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Статтею 48 Бюджетного кодексу України передбачено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.
З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що Територіальне управління ДСА в Миколаївській області як розпорядник бюджетних коштів не могло виплачувати позивачу суддівську винагороду (протягом згаданого періоду) понад виділені йому для цього бюджетні асигнування, на власний розсуд вирішуючи, який нормативно-правовий акт потрібно виконувати, адже є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня.
За правилами частин третьої, четвертої статті 148 Закону №1402-VIII, Державна судова адміністрація України (далі - ДСА України) здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.
Відповідно до вимог статті 149 Закону №1402-VIII, суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Зважаючи на наведені вище положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п'ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного Кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України. Таким чином, відповідач, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2021 рік).
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів зазначає про необхідність визначення належного суб'єктного складу відповідача/відповідачів для застосування ефективного способу захисту порушеного права у вимірі обставин саме цієї справи та спірних правовідносин.
Аналогічних висновків дійшов також Верховний Суд у постановах від від 10.11.2021 року у справі №400/2031/21, від 30.11.2021 року у справі №360/503/21.
Відповідно до вимог ч.2 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до вимог ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення (п.2 ч.1 ст.315 КАС України).
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч.4 ст.317 КАС України).
Враховуючи вищевикладене, оскільки суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо наявності підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, але з помилкових мотивів, колегія суддів вважає необхідним, відповідно до вимог ст.ст.315, 317 КАС України, змінити мотивувальну частину судового рішення, шляхом її викладення в редакції цієї постанови.
Керуючись ст.ст. 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325; 328 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2021 року - задовольнити частково.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2021 року у справі №400/4904/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області про стягнення недоплаченої суддівської винагороди за травень 2021 року в розмірі 7 120,94 грн. - змінити, виклавши мотивувальну частину оскаржуваного рішення в редакції даної постанови.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Головуючий суддя Джабурія О.В.
Судді Вербицька Н. В. Кравченко К.В.