22 грудня 2021 року м. Дніпросправа № 160/8439/21
(суддя Єфанова О.В., місто Дніпро)
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чередниченка В.Є. (доповідач),
суддів: Іванова С.М., Панченко О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2021 року у справі №160/8439/21 за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до приватного підприємства «МІДАС КР ЦЕНТР» про стягнення заборгованості,-
Дніпропетровський обласний Фонд соціального захисту інвалідів 26 травня 2021 року звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «МІДАС КР ЦЕНТР» згідно з яким просить стягнути з відповідача на користь позивача суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році у розмірі 30910,72 грн.
Позовна заява фактично обґрунтована тим, що відповідачем в порушення вимог, визначених ст.ст. 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», не сплачено адміністративно-господарські санкції у розмірі 30910,72 грн.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2021 року у задоволенні позову відмовлено повністю.
Рішення суду мотивовано тим, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов'язком займатися пошуком осіб з інвалідністю для працевлаштування.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, оскаржив його до апеляційного суду. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що відповідачем в порушення вимог, визначених ст.ст. 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», не сплачено адміністративно-господарські санкції.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що відповідно до звіту форми №10-ПОІ (річна) про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу товариства з обмеженою відповідальністю «МІДАС КР ЦЕНТР» складає 14 осіб; кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог Закону - 1 особа, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність склала 0 осіб (а.с.4).
На підставі наданого відповідачем звіту за 2020 рік позивачем здійснено розрахунок боргу, відповідно до якого сума адміністративно-господарських санкцій склала 30910,72 грн.
Стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій за не зайняті робочі місця особами, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність у 2020 році у сумі 30910,72 грн. є предметом спору переданого на вирішення суду.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухвалені оскарженого рішення, виходить з наступного.
Відповідно до ст. 17 Закону України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні” підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування інвалідів, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.
Згідно з ч. 3 ст. 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні” підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Приписами статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні” визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України “Про зайнятість населення” роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.
На виконання приписів вказаної статті, Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 року № 316, затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", який набрав чинності 12.07.2013 року, відповідно до якого форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочих дні з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. У розділі I форми відображаються основні дані про вакансії.
Частиною 3 статті 18-1 Закону України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні” встановлено, що державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Отже, суб'єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.
У зв'язку з цим, суд першої інстанції мав перевірити, чи вжив відповідач залежних від нього заходів для недопущення порушення правил здійснення господарської діяльності, яке полягає у необхідності забезпечення середньооблікової чисельності працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.
Колегія суддів звертає увагу, що періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, натомість передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов'язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). В такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі, спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є звіт форми №3-ПН, що подається у порядку, визначеному наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 року.
Таким чином, передбачена частиною першою статті 20 Закону № 875-ХІІ міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов'язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону № 875-ХІІ, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, тому як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої та п'ятої статті 19 Закону № 875-ХІІ, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.
Отже, обов'язком роботодавця є створення робочих місць для осіб з інвалідністю, звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів та центром зайнятості щодо наявності вакантних робочих місць, працевлаштування осіб з інвалідністю, які звертаються безпосередньо до роботодавця або направляються для працевлаштування центром зайнятості.
Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 22.10.2020 року, від 07 лютого 2018 року у справі П/811/693/17, від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16, від 13 червня 2019 року у справі №819/639/17, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем протягом 2020 року подано Звітність форми №3-ПН “Інформація про попит на робочу силу (вакансії)”, до районного центру зайнятості - від 20.01.2021 року в якій зазначено про наявність вакансії «охоронник» для особи з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку (а.с.18) та в подальшому вакантність зазначеної посади підтверджувалося відповідачем листами від 12.02.2020 року, від 10.04.2021 року, від 06.05.2020 року, від 03.06.2020 року, від 02.07.2020 року, від 12.08.2020 року, від 02.09.2020 року, від 02.10.2020 року, від 11.11.2020 року, від 09.12.2020 року (а.с.23-32), проте центр зайнятості до товариства не направляв осіб з інвалідністю для працевлаштування.
З вищезазначених обставин вбачається, що відповідачем створено робочі місця для працевлаштування особи з інвалідністю та протягом 2020 року надавалася органу Державної служби зайнятості інформація, необхідна для організації працевлаштування таких осіб.
Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідач у 2020 році здійснив усі залежні від нього заходи по створенню ним робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та працевлаштуванню таких осіб, у зв'язку з чим, відсутні правові підстави для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій.
На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2021 року у справі №160/8439/21 - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено 22 грудня 2021 року.
Головуючий - суддя В.Є. Чередниченко
суддя С.М. Іванов
суддя О.М. Панченко