08 грудня 2021 року м. Дніпросправа № 280/3977/21
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Шлай А.В. (доповідач),
суддів: Кругового О.О., Щербака А.А.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10 серпня 2021 р. (суддя: Стрельнікова Н.В.) в адміністративній справі №280/3977/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати неправомірним призупинення відповідачем виплати їй пенсії з 01 березня 2016 р.; зобов'язати відповідача відновити нарахування і виплату їй пенсії, та виплатити заборгованість, що виникла з 01 березня 2016 р., разом з поточною пенсією одним платежем; допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць.
Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю припинення відповідачем виплати їй пенсії за віком, без прийняття відповідного рішення та за відсутності на це встановлених статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» підстав.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 10 серпня 2021 р., ухваленим за результатами розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Суд визнав протиправними дії відповідача щодо припинення позивачу з 01 березня 2016 р. нарахування та виплати пенсії за віком, зобов'язав відповідача відновити позивачу нарахування та виплату пенсії за віком з 01 березня 2016 р. В іншій частині позовних вимог відмовив.
Рішення суду першої інстанції оскаржено в апеляційному порядку відповідачем. Посилаючись на порушення норм процесуального права, скаржник просить скасувати оскаржене рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позовну заяву залишити без розгляду.
Апеляційна скарга обгрунтована тим, що суд безпідставно задовольнив позовні вимоги в частині визначення відповідачу зобов'язання здійснити нарахування та виплату позивачу пенсії за віком з 01 березня 2016 р., з посиланням на норму частини 2 статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 грудня 2020 р. у справі № 510/1286/16-а зазначено, що норма, зокрема, статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», підлягає застосуванню за наявності таких умов: 1) суми мають бути нараховані пенсійним органом; 2) суми мають бути невиплачені саме з вини держави в особі пенсійного органу. Суми пенсії позивача не нараховані та є спірними. Позивач перебуває
на обліку в управлінні як внутрішньо переміщена особа. Реалізація права на отримання пенсійних виплат пов'язана з фактом реєстрації пенсіонера як внутрішньо переміщеної особи, що має бути підтверджено відповідною довідкою. У зв'язку з проведенням верифікації внутрішньо переміщених осіб, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2016 р. № 136, виплата пенсії позивача 01 березня 2016 р. була призупинена.
Відзив на апеляційну скаргу від позивача до суду апеляційної інстанції не надходив.
Розгляд апеляційної скарги здійснено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, як це передбачено статтею 311 Кодексу адміністративного судочинства України.
Здійснюючи перевірку оскарженого рішення суду першої інстанції, колегія суддів керується приписами статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно
до яких рішення суду повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі,
підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки
всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області, як внутрішньо переміщена особа. Починаючи з 01 березня 2016 р. виплату пенсії за віком позивачу зупинено.
Листом №0800-0502-8/27545 від 15 квітня 2021 р. Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повідомило позивача, що зупинення пенсії здійснено на виконання Постанови Кабінету Міністрів України №136 від 18 лютого 2016 р. «Про затвердження порядку здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації, поданої фізичними особами для нарахування та отримання соціальних виплат, пільг, субсидій, пенсій, соціальних виплат, заробітної плати, інших виплат, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування».
Не погодившись з даними діями відповідача, позивач 18 травня 2021 р. звернулася до суду з відповідним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку, що внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами. Також суд вказав, що відповідачем протиправно припинено позивачу виплату пенсії за віком, без прийняття відповідного рішення, відповідно до приписів частини 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Приписами частини 1,2,4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов'язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 р. №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду за захистом, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права
на судовий захист і доступ до правосуддя. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому особа, яка її отримує, має реальну, об'єктивну можливість, вчасно виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії, з метою отримання інформації про її нарахування та виплату.
Частиною 3 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 31 березня 2021 р. у справі №240/12017/19 сформулювала наступний правовий висновок:
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Таке обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом “Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt”, згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 грудня 2020 р. у справі №510/1286/16-а дійшла висновку, що норми, зокрема статті 46 Закону №1058-ІV (щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії), підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб'єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов: 1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом; 2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.
Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Наведений правовий висновок враховується колегією суддів апеляційного суду у відповідності до приписів статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Звертаючись до суду 18 травня 2021 р. з позовними вимогами про визнання протиправними дій відповідача та зобов'язання його вчинити дії по нарахуванню та виплаті пенсії з 01 березня 2016 р., позивачем не дотримано, встановлений частиною 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства строк, для звернення до суду з даними вимогами.
Отримання листа відповідача від 15 квітня 2021 р., не змінює момент, з якого позивач повинна була дізнатись про порушення своїх прав, і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду. Активні дії позивач почала вчиняти більш ніж через 5 років після припинення виплати їй пенсії.
Частиною 1 статті 319 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Пунктом 8 частини 1 статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами 3,4 статті 123 цього Кодексу.
Викладене свідчить про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання протиправними дій відповідача та зобов'язання його вчинити дії по нарахуванню та виплаті їй пенсії в період з 01 березня 2016 р. по 18 листопада 2020 р., та в цій частині прийняти нове рішення, яким зазначенні позовні вимоги залишити без розгляду.
В частині позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання протиправними дій відповідача та зобов'язання його вчинити дії по нарахуванню та виплаті їй пенсії за віком, як внутрішньо переміщеній особі, починаючи з 19 листопада 2020 р., колегія суддів зазначає наступне.
Частиною першою статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 1,4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» встановлено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статті 12 цього Закону.
Статтею 14 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" визначено, що внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.
Відповідач в листі №0800-0502-8/27545 від 15 квітня 2021 р., обгрунтував припинення позивачу виплати пенсії за віком, з підстав проведенням верифікації внутрішньо переміщених осіб, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2016 р. № 136, та відсутністю в неї довідки, яка б підтверджувала взяття її на облік, як внутрішньо переміщеної особи.
Верховний Суд у постанові від 25 червня 2021 р. у справі №623/2842/17 дійшов висновку, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття Пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених в статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а саме: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Припинення відповідачем нарахування та виплати позивачу пенсії за віком, без прийняття відповідного рішення, та за відсутності законодавчо встановлених на це підстав, свідчить про протиправність вчинених ним дій та наявність підстав для визначення йому зобов'язання починаючи з 19 листопада 2020 р. відновити нарахування та виплату позивачу пенсії за віком.
Керуючись статтями 315, 316, 319, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області - задовольнити частково.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10 серпня 2021 р. в адміністративній справі №280/3977/21 - скасувати в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області та зобов'язання його відновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії за віком за період з 01 березня 2016 р. по 18 листопада 2020 р.
Ухвалити в цій частині нове рішення, залишивши вказані вище позовні вимоги без розгляду.
В іншій частині рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10 серпня 2021 р. в адміністративній справі №280/3977/21 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 08 грудня 2021 р. і оскарженню в касаційному порядку не підлягає відповідно до пункту 2 частини 5 статті 328
Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя А.В. Шлай
суддя О.О. Круговий
суддя А.А. Щербак