Головуючий І інстанції: Севастьяненко К.О.
23 грудня 2021 р. Справа № 520/10574/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Ральченка І.М. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.07.2021, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі № 520/10574/21
за позовом ОСОБА_1
до Військова частина НОМЕР_1
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (надалі позивач, ОСОБА_1 ) , звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (надалі також - відповідач), в якому просив:
-визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у нарахуванні та виплаті йому грошової компенсації за неотримане речове майно виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами минулих років, а не станом на 01.01.2019;
-зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за неотримане речове майно виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами станом на 01.01.2019, з урахуванням проведених виплат.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.07.2021 задоволено позов.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами минулих років, а не станом на 01 січня 2019.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами станом на 01 січня 2019, з урахуванням проведених виплат.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так, в апеляційній скарзі скаржник зазначає, що порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178 Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Постанова).
Відповідно до п.3-5 постанови КМ України від 16.03.2016 року №178, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі, зокрема, звільнення з військової служби.
Відповідач, звертає увагу на те що, важливим є той факт, що у Постанові №178 немає чіткого визначення цінової політики здійснення нарахування. Тому слід дійти до висновку, що законодавець делегував дані повноваження кожній структурі відповідно для відпрацювання чіткого алгоритму виплати грошової компенсації за речове майно, якими безпосередньо у Державній прикордонній службі України є накази АДПСУ від 11.02.2017 року №33, від 06.01.2018 року №30 та від 30.01.2019 року №22.
Також, відповідач, звертає увагу суду, що судом першої інстанції не було враховано, що у даних спірних правовідносинах необхідно враховувати п.5 Постанови з прив'язкою до п.3 вказаної Постанови.
При нарахуванні грошової компенсації за окремим видами речового майна, необхідно обов'язково враховувати такі складові як: момент виникнення права на отримання майна, норму належності, термін експлуатації, ціна на час набуття права, кількість предметів належних до видачі та термін який минув з останнього моменту отримання предмети речового майна.
Тобто при визначення суми, що підлягає до виплати важливо звертати увагу на момент коли у військовослужбовця виникає право на отримання відповідного речового майна та ціна на дане майно в момент виникнення права відповідно до вищевказаних розрахунків, що затверджені наказами АДПСУ від 11.02.2017 року №33.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому він, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач перебував на військовій службі в органах Державної прикордонної служби.
Останнє місце військової служби - ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ).
Наказом Голови Державної прикордонної служби України від 28.01.2019 №76-ос позивача звільнено з військової служби за пунктом “а” у зв'язку із закінченням строку контракту п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”.
Наказом начальника Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 30.01.2019 року №49-ОС позивача знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків ІНФОРМАЦІЯ_3 (військової частини НОМЕР_2 ) (а.с. 8).
Остаточною датою закінчення проходження військової служби згідно цього наказу є 31.01.2019.
Як встановлено судом, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178 «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил України, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за не отримане речове майно» на підставі заяви ОСОБА_1 відповідачем було здійснено розрахунок коштів, що підлягають до виплати замість належного до видачі речового майна за період проходження служби.
Відповідно до наказу від 20.03.2019 № 136-ос відповідач здійснив виплату компенсації за неотримане речове майно у сумі 31 899,09 грн. (а.с. 16-18).
06.04.2021 позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 з запитом з метою з'ясування обставин того, за якими цінами було здійснено нарахування та виплата грошової компенсації, зокрема, чи застосовувались при нарахуванні компенсації закупівельна вартість речового майна станом на 01.01.2019 (а.с. 12, 13).
Відповідач листом від 13.04.2021 №703/К-19/3706 надав відповідь із доданою до неї довідкою-розрахунком №18 від 30 січня 2019 року на виплату грошової компенсації замість належного до видачі речового майна; довідкою про застосовані закупівельні ціни для нарахування грошової компенсації та витяг з наказу начальника Харківського прикордонного загону №136-ос від 20 березня 2019 року «Про виплату грошової компенсації». Також зазначено, що позивачу здійснено нарахування грошової компенсації (довідка-розрахунок №18 від 30.01.2019) вартості неотриманого речового майна за цінами минулих років, протягом яких позивач проходив військову службу (а.с. 14-17, 19).
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на компенсацію за неотримане речове майно за період проходження військової служби, нарахування якої повинно здійснюватися за цінами, виходячи із закупівельної вартості такого майна, станом на 01.01.2019, відтак дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно, виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами років, станом не на 01.01.2019 є протиправними.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок продовольчого та речового забезпечення військовослужбовців, а також грошової компенсації вартості за неотримані продукти харчування та речове майно визначаються Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі по тексту Закон України №2011).
Відповідно до частини першої статті 9-1 Закону України №2011 речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 (далі по тексту - Порядок №178).
Відповідно до пунктів 2-3 Порядку№178, виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Дія цього Порядку не поширюється на військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети, кафедри, відділення військової підготовки.
Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Відповідно до пункту 4 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком (пункт 5 Порядку №178).
Таким чином, військовослужбовцям гарантується грошова компенсація за неотримане речове майно у разі звільнення з військової служби. Зазначені гарантії реалізуються відповідним зверненням (рапортом) військовослужбовця на підставі наказу, у тому числі, командира (начальника) військової частини про розмір грошової компенсації згідно довідки про вартість речового майна, що належить до видачі.
Згідно з абзацем 1 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі по тексту - Положення №1153/2008) після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Відповідно до абзацу 3 пункту 242 Положення №1153/2008 особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Так, з матеріалів справи вбачається, що адміністрацією Державної прикордонної служби України видано наказ Адміністрації Державної прикордонної служби України від 11.02.2017 №33 «Про доведення вартості предметів речового майна для нарахування грошової компенсації та утримання за речове майно, строк носіння якого не закінчився», якими затверджено додатки №1 «Вартість належних до видачі предметів речового майна» відповідно.
Відповідно до наказу від 20.03.2019 № 136-ос відповідач здійснив виплату грошової компенсації за неотримане речове майно позивачу у сумі 31 899, 09 грн., що не заперечується позивачем у справі.
При цьому, з наведеної вище довідки вбачається, що компенсація вартості неотриманого майна (її нарахування та виплата) проведена за цінами минулих років (а.с. 17, 19).
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що застосування в даному випадку закупівельних цін за минулі роки на речове майно при виплаті позивачу грошової компенсації замість належного до видачі речового майна є таким, що не відповідає вимогам пункту 5 Порядку №178, яким визначено, що довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої станом на 1 січня поточного року.
Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 17.03.2020 року по справі №815/5826/16 та у рішенні від 28.01.2021 по справі № 520/1190/2020.
Доводи апеляційної скарги відповідача щодо залежності розміру суми грошової компенсації позивача від моменту виникнення у нього права на отримання речового майна, колегія суддів вважає помилковим та звертає увагу на те, що Постановою Кабінету Міністрів України №178, яка регулює порядок нарахування та виплати спірної компенсації, не передбачено можливості відповідача розраховувати закупівельні ціни речового майна з огляду на час виникнення у позивача права на таке майно, і як наслідок погоджується з висновками суду першої інстанції.
Також колегія суддів вважає помилковими висновки відповідача про те, що при нарахуванні грошової компенсації за окремим видами речового майна обов'язково враховувати такі складові: момент виникнення права на отримання майна, норму належності, термін експлуатації, ціна на час набуття права, кількість предметів належних до видачі та термін, який минув з моменту отримання предметів речового майна.
Положеннями Постанови Кабінету Міністрів України №178 не передбачено такого механізму розрахування суми грошової компенсації, а натомість закріплено обов'язок повноважного органу нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористане речове майно виходячи з закупівельних цін, визначених на 1 січня поточного року.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивач має право на компенсацію за неотримане речове майно за період проходження військової служби за контрактом, нарахування якої повинно здійснюватися за цінами, виходячи із закупівельної вартості такого майна, станом на 01.01.2019, відтак дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно, виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами років, станом не на 01.01.2019 є протиправними.
Отже, враховуючи висновки про протиправність дій відповідача, колегія суддів вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача у даному випадку є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за неотримане речове майно, виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами станом на 01.01.2019, з урахуванням проведених виплат.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано задовольнив адміністративний позов.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.07.2021 по справі № 520/10574/21 залишити без змін .
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді І.М. Ральченко І.С. Чалий