16 грудня 2021 р.Справа № 440/4063/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Кононенко З.О.,
Суддів: Макаренко Я.М. , Мінаєвої О.М. ,
за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С
представник відповідача Бут Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Великобагачанської селищної ради Миргородського району Полтавської області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.06.2021, головуючий суддя І інстанції: І.С. Шевяков, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 29.06.21 по справі № 440/4063/21
за позовом ОСОБА_1
до Великобагачанської селищної ради Миргородського району Полтавської області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,,
22.04.2021 позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Великобагачанської селищної ради Миргородського району Полтавської області, в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення 3 сесії 8 скликання Великобагачанської селищної ради Миргородського району Полтавської області від 23.03.2021 "Про розгляд заяви ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства";
- зобов'язати Великобагачанську селищну раду Миргородського району Полтавської області затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,00 га, кадастровий номер 5320255100:00:005:1340 для ведення особистого селянського господарства у власність, яка розташована за межами населених пунктів на території Великобагачанської селищної ради.
В обгрунтування позовних вимог, позивач зазначав, що відповідач протиправно відмовив йому у затвердженні проекту землеустрою, адже його було погоджено у встановленому законом порядку; відповідно до висновку про погодження проекту землеустрою проект землеустрою відповідає вимогам чинного земельного законодавства. Крім того зазначав, що відповідач невірно послався у спірному рішенні на частину четверту статті 83 Земельного кодексу України, якою визначено, що до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо). Наголошував, що земельна ділянка, на яку виготовлено проект землеустрою для відведення її у власність ОСОБА_1 , знаходиться поза межами населених пунктів та не відноситься до майданів, вулиць, проїздів, шляхів, набережних, пляжів, парків, скверів, бульварів, кладовищ, місць знешкодження та утилізації відходів тощо. Тому кадастровим реєстратором і було здійснено поділ земельної ділянки, оскільки чинне законодавство не забороняє передачу такої земельної ділянки у власність. Зазначав, що правильним способом захисту прав позивача буде зобов'язання відповідача затвердити такий проект землеустрою та встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 29.06.2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Великобагачанської селищної ради Миргородського району Полтавської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення 3 сесії 8 скликання Великобагачанської селищної ради Миргородського району Полтавської області від 23.03.2021 "Про розгляд заяви ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства".
Зобов'язано Великобагачанську селищну раду Миргородського району Полтавської області затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,00 га, кадастровий номер 5320255100:00:005:1340 для ведення особистого селянського господарства у власність, яка розташована за межами населених пунктів на території Великобагачанської селищної ради.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так, представник відповідача в апеляційній скарзі зазначає, що на засіданні виконавчого комітету Великобагачанської селищної ради було затверджено "Положення про створення громадських сіножатей та пасовищ для випасання великої рогатої худоби за межами смт. Велика Багачка". Зазначав, що 15.01.2020 рішенням 42 сесії сьомого скликання Великобагачанської селищної ради "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зі зміною цільового призначення для створення громадських сіножатей та пасовищ на території Великобагачанської селищної ради", яким надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зі зміною цільового призначення, із "16.00 Землі запасу" на "18.00 Землі загального користування" площею 42,4046 га, кадастровий номер 5320255100:00:005:1294 (зі змінами внесеними рішенням ради від 12.05.2020) для створення громадських сіножатей та пасовищ за межами смт Велика Багачка на території Великобагачанської селищної ради Миргордського району Полтавської області, який у подальшому затверджений рішенням ради від 19.06.2020. Звертав увагу суду, що при цьому, на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду у справі №440/5111/19, рішенням 52 сесії сьомого скликання від 17.08.2020 надано ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Великобагачанської селищної ради. Разом з тим, зауважував, що оскільки наразі земельна ділянка позивача відноситься до земель загального користування та на ній створене громадське пасовище для потреб жителів смт Велика Багачка, з урахуванням приписів частини 4 статті 83 Земельного кодексу України така земельна ділянка не може передаватися у власність, а отже і законних підстав для затвердження проекту землеустрою ОСОБА_1 немає.
Позивач не скористався своїм правом та не надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача.
В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити її, посилаючись на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі.
Представник позивача, не з'явився, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 звернувся до Великобагачанської селищної ради із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, з метою передачі у власність, яка розташована за межами смт. Велика Багачка (вх. №325 від 26 липня 2019 року).
За результатами розгляду клопотання рішенням 37 сесії 7 скликання Великобагачанської селищної ради від 13.09.2019 "Про розгляд заяви щодо надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства громадянину ОСОБА_1 " за результатами поіменного голосування депутатів Великобагачанської селищної ради вирішено громадянину ОСОБА_1 у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства у власність за рахунок земель сільськогосподарського призначення, не наданих у власність та користування, за межами населених пунктів Великобагачанської об'єднаної територіальної громади Великобагачанського району Полтавської області на підставі статті 118 Земельного кодексу України, враховуючи невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Позивач не погодився з таким рішенням, у зв'язку з чим звернувся до суду з позовом.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 02.03.2020 у справі №440/5111/19, позов ОСОБА_1 до Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задоволено повністю.
Визнано протиправним та скасовано рішення 37 позачергової сесії 7 скликання Великобагачанської селищної ради від 13 вересня 2019 року "Про розгляд заяви щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства", яким гр. ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства у приватну власність, що знаходиться на території Великобагачанської селищної ради.
Зобов'язано Великобагачанську селищну раду надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства у приватну власність на території Великобагачанської селищної ради гр. ОСОБА_1 .
На виконання рішення суду у справі №440/5111/19 відповідачем прийнято рішення 52 сесії 7 скликання Великобагачанської селищної ради від 17.08.2020, яким надано ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.
За заявою ОСОБА_1 від 31.08.2020 та відповідно до завдання на виконання робіт з розробки проекту землеустрою ФОП ОСОБА_2 у 2020 році розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів на території Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області.
18.11.2020 експертом державної експертизи Головного управління Держгеокадастру у Одеській області Лозовим О.І. надано висновок №29614/82-20 про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 /а.с. 53-54/.
11.02.2021 відомості про земельну ділянку внесені до Державного земельного кадастру з присвоєнням їй кадастрового номера 5320255100:00:005:1340, що підтверджено копією витягу з ДЗК /а.с.56-59/.
Позивач звернувся до Великобагачанської селищної ради Миргородського району Полтавської області із заявою про затвердження проекту землеустрою, проте відповідач рішенням від 23.03.2021 відмовив ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою, у зв'язку з тим, що землі загального користування населених пунктів не можуть передаватися у приватну власність відповідно до статті 83 Земельного кодексу України /а.с. 60/.
Не погодившись з цим рішенням суб'єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду за захистом порушеного права.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що посилання відповідача у спірному рішенні на обмеження, визначені частиною 4 статті 83 Земельного кодексу України, не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та є безпідставними, не відповідають обставинам, які мали бути взяті до уваги при прийнятті рішення, відповідачем не доведено правомірність його прийняття, а відтак таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову з наступних підстав.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Підстави набуття права на землю шляхом передачі земельних ділянок у власність встановлюються нормами Земельного кодексу України.
За змістом частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Відповідно до частини четвертої цієї статті, передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
За змістом пункту "б" частини першої статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Згідно з частиною першою статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Відповідно до ч. 6, 7 статті 118 Земельного кодексу України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Згідно з частиною восьмою цієї статті, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 186-1 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
За змістом частини четвертої статті 1861 Земельного кодексу України розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Відповідно до частини п'ятої згаданої статті, органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.
Відповідно до частини шостої цієї ж статті, підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.
Згідно з частиною дев'ятою статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України від 21.05.1997 №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (надалі - Закон №280/97-ВР) передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
За змістом статті 59 Закону №280/97-ВР рішення місцевої ради приймаються у формі відповідних рішень, прийнятих на сесії місцевої ради та рішень виконавчого комітету.
З матеріалів справи вбачається, що відмовляючи ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га, кадастровий номер 5320255100:00:005:1340 для ведення особистого селянського господарства у власність за рахунок земель сільськогосподарського призначення ненаданих у власність та користування, яка розташована на території Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області, відповідач обґрунтовував своє рішення тим, що землі загального користування населених пунктів не можуть передаватися у приватну власність відповідно до статті 83 Земельного кодексу України /а.с. 60/.
Проте, Великобагачанською селищною радою невірно і явно необґрунтовано застосована норма закону, яка не підлягала застосуванню.
Так, частиною 4 статті 83 ЗК України передбачено, що до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: а) землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо); б) землі під залізницями, автомобільними дорогами, об'єктами повітряного і трубопровідного транспорту; в) землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом; г) землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом; ґ) землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом; д) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування; е) земельні ділянки, штучно створені в межах прибережної захисної смуги чи смуги відведення, на землях лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду, що перебувають у прибережній захисній смузі водних об'єктів, або на земельних ділянках дна водних об'єктів; є) землі під об'єктами інженерної інфраструктури міжгосподарських меліоративних систем, які перебувають у комунальній власності.
Отже, ЗК України встановлений вичерпний перелік випадків, коли забороняється передача земельних ділянок у приватну власність.
Колегія суддів наголошує,що викладений вище підпункт "а" частини 4 статті 83 ЗК України передбачає, що до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі загального користування населених пунктів.
Водночас, земельна ділянка, проект землеустрою щодо відведення якої розробив й подав на затвердження ОСОБА_1 , не належить до земель населених пунктів.
Також з матеріалів справи вбачається, що на земельну ділянку, яку бажає отримати ОСОБА_1 у власність для ведення особистого селянського господарства, було виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів на території Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області.
Зі змісту проекту землеустрою ОСОБА_1 , а саме відомостями акту визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 01.09.2020 /а.с. 34/ вбачається, що голова Великобачанської селищної ради Ю.Б. Саковський, як уповноважена особа власника/користувача суміжних земельних ділянок посвідчив, що земельна ділянка загальною площею 2,00 га, яку бажає отримати у власність ОСОБА_1 , знаходиться за межами населених пунктів на території Великобагачанської селищної ради, при погодженні меж земельної ділянки спірні питання і претензії з боку землекористувачів (землевласників) відсутні /а.с. 34/.
Крім того, актом приймання - передачі межових знаків від 27.11.2020 посвідчено, що межі земельної ділянки з кадастровим номером 5320255100:00:005:1340 знаходяться за межами населених пунктів на території Великобагачанської селищної ради. Власниками/користувачами суміжних земельних ділянок претензій до існуючих меж не заявлено. Код згідно з Класифікацією видів цільового призначення 01.03 - для ведення особистого селянського господарства. Вказаний акт підписаний, зокрема, головою Великобачанської селищної ради Ю.Б. Саковським /а.с. 38/.
18.11.2020 експертом державної експертизи Головного управління Держгеокадастру у Одеській області Лозовим О.І. надано висновок №29614/82-20 про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 , що знаходиться за межами населених пунктів на території Великобагачанської селищної ради /а.с. 53-59/. На момент складення документації із землеустрою: код згідно з Класифікацією видів цільового призначення земель: 18.00- землі загального користування; запропоновано документацією із землеустрою: 01.03 - для ведення особистого селянського господарства /а.с. 53/.
11.02.2021 державним реєстратором відділу у Великобагачанському районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, внесені відомості про земельну ділянку до Державного земельного кадастру з присвоєнням їй кадастрового номера 5320255100:00:005:1340, що підтверджено копією витягу з ДЗК, цільове призначення - 18.00 землі загального користування; категорія земель - землі сільськогосподарського призначення /а.с. 56-59/.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що земельна ділянка, стосовно якої позивач просив затвердити проект землеустрою, відноситься до земель загального користування за межами населеного пункту, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Щодо доводів апеляційної скарги відповідача стосовно того, що на момент набрання законної сили рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 02.03.2020 по справі №440/5111/19, вже був затверджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 5220255100:00:005:1294 зі зміною цільового призначення на 18.00 землі загального користування для створення громадського пасовища, колегія суддів зазначає, що створення громадського пасовища за межами населеного пункту із земель загального користування не може бути підставою для неможливості поділу цієї земельної ділянки розміром 42,3955 га, для відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства розміром 2,00 га у власність, зокрема, ОСОБА_1 .
Колегія суддів вважає, що відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки із земель загального користування, розташованих за межами населених пунктів, навіть за рахунок громадських пасовищ, жодним чином не суперечить, а, навпаки, відповідає чинним нормам Земельного кодексу України.
Також, колегія суддів бере до уваги правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 30.08.2018 у справі №817/586/17 та від 24.01.2020 у справі №316/979/18, відповідно до яких перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів здійснюється саме на етапі погодження такого проекту. Великобагачанська селищна рада в області не має повноважень на здійснення перевірки документації із землеустрою на відповідність нормам чинного законодавства, оскільки такі повноваження надані лише державному кадастровому реєстратору.
З матеріалів справи вбачається, що надана суду копія проекту землеустрою містить висновок від 18.11.2020 №29614/82-20 про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, наданий експертом державної експертизи Головного управління Держгеокадастру у Одеській області Лозовим О.І.
Так, зі змісту даного висновку судом встановлено, що обрана позивачем земельна ділянка не належить до особливо цінних земель (підпункт 4 пункту 6), обмеження щодо використання земельної ділянки - відсутні (підпункт 5 пункту 6).
У пункті 7 висновку зазначено, що проведення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації не вимагається, а відповідно до пунктів 8-10 - проект землеустрою відповідає земельному законодавству та прийнятим відповідно до нього нормативно-правовим актам і погоджується державним кадастровим реєстратором /а.с. 53 зворот/.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що оскільки проект землеустрою погоджено у визначеному законом порядку державним кадастровим реєстратором за принципом екстериторіальності, у відповідача були відсутні підстави перевіряти такий проект землеустрою на відповідність вимогам ЗК України та прийнятих відповідно до нього нормативно-правових актів та висувати власні зауваження до такого проекту.
Крім того, безпосередньо проект землеустрою містить Перелік обмежень щодо використання земельної ділянки, складений ФОП ОСОБА_2 /а.с. 41/, за змістом якого земельна ділянка не відноситься до особливо цінних земель, не входить до водоохоронної зони, не містить інших обмежень щодо її використання.
Отже, посилання відповідача у спірному рішенні на обмеження, визначені частиною 4 статті 83 Земельного кодексу України, не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та є безпідставними, не відповідають обставинам, які мали бути взяті до уваги при прийнятті рішення, відповідачем не доведено правомірність його прийняття, а відтак таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню, з урахування чого позов у цій частині вимог належить задовольнити.
Щодо позовних вимог позивача про зобов'язання Великобагачанської селищної ради Миргородського району Полтавської області затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,00 га, кадастровий номер 5320255100:00:005:1340 для ведення особистого селянського господарства у власність за рахунок земель сільськогосподарського призначення не наданих у власність та користування, яка розташована на території Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області, колегія суддів зазначає наступне.
У спірних правовідносинах відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Верховний Суд у постанові від 24.12.2019 у справі №823/59/17 зазначив, що повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Повноваження щодо затвердження або відмову у затвердженні проекту землеустрою, регламентовано статтею 118 ЗК України.
Умови, за яких орган відмовляє у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - затвердити проект землеустрою або відмовити в його затвердженні, якщо для цього є законні підстави. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Втручанням у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішення не про зобов'язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб'єкта владних повноважень.
Частиною третьою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
У постанові від 28.05.2020 у справі №819/654/17 Верховний Суд зазначив, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
За загальним правилом, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов'язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким протиправно відмовив в його задоволенні.
В даній справі відповідач правомірність спірного рішення жодним чином не обґрунтував та не довів належними і достовірними доказами.
Водночас, спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Враховуючи викладене та беручи до уваги дотримання позивачем порядку розроблення землевпорядної документації з метою отримання земельної ділянки у власність у межах норм безоплатної приватизації та недоведення відповідачем факту наявності визначених законом підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою, колегія судідв погоджується з висновком суду першої інсатнції, що належним та ефективним способом захисту порушених прав ОСОБА_1 у даному випадку буде саме зобов'язання відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 5320255100:00:005:1340 площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства у власність за межами населених пунктів на території Великобагачанської селищної ради.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано задовольнив адміністративний позов. Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.06.2021 року по справі № 440/4063/21 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Великобагачанської селищної ради Миргородського району Полтавської області залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.06.2021 по справі № 440/4063/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко
Судді(підпис) (підпис) Я.М. Макаренко О.М. Мінаєва
Повний текст постанови складено 23.12.2021 року