23 грудня 2021 р. Справа № 440/6781/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді - Чалого І.С.,
суддів - Ральченка І.М. , Бершова Г.Є. ,
розглянувши у порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Костенко Г.В., м. Полтава) від 03.08.2021 року по справі № 440/6781/21 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,-
23 червня 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частина НОМЕР_1 , у якому позивач просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 03.08.2021 було задоволено позов в повному обсязі.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) відповідно до абзацу четвертого пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення".
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) відповідно до абзацу четвертого пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення", з урахуванням раніше проведених виплат.
Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.08.2021 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 не нараховувалась і не виплачувалась, оскільки фінансування на вказані цілі не здійснювалось, механізм нарахування та виплати індексації був відсутній. Крім того зазначає, що відсутні підстави для задоволення вимоги позивача щодо визнання противоправною бездіяльність відповідача, щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року з встановленням базового місяця - січень 2008 року (місяць, з якого здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року) так, як визначення базового місяця індексації належить до компетенції відповідача під час нарахування сум індексації, а враховуючи те, що відповідачем суми індексації позивачу за спірний період не нараховано, задоволення судом першої інстанції позовних вимог у вказаній частині буде передчасними та спрямованим на захист ще не порушеного права.
На підставі п. 3 ч. 1 ст.311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження, у зв'язку з чим фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що згідно з пунктом 11 витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (по стройовій частині) №242 від 05 листопада 2020 року підполковника ОСОБА_1 , начальника оперативного відділення - заступника начальника штабу, звільненого наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) №670 від 12 жовтня 2020 року, з 05 листопада 2020 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
ОСОБА_1 звернувся до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України із заявою про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення та видачу довідки з помісячним розрахунком індексації за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із зазначенням базового місяця.
Листом Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України №755 від 07.06.2021 року повідомлено позивачу про те, що механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди немає. У межах наявного фінансового ресурсу Міністерства оборони України не було можливості виплатити індексацію грошового забезпечення військовослужбовцям ЗСУ за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" №704 від 30 серпня 2017 року підвищено розміри посадових окладів всіх категорій військовослужбовців, а тому згідно з пунктом 5 Порядку №1078 у березні 2020 року значення індексу споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків, а відтак обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення посадових окладів, тобто з квітня 2018 року за умови перевищення встановленого порогу індексації 103 відсотка.
Вважаючи, що відповідач не вірно визначив місяць, з якого здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що передбачена Законом №1282-XII індексація є складовою грошового забезпечення військовослужбовця, який на момент проходження військової служби перебував у розпорядженні та на повному грошовому забезпеченні військової частини, а тому відповідач був зобов'язаний нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення з урахуванням його індексації. А також суд першої інстанції прийшов до висновку, що для нарахування індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 базовим місяцем є січень 2008 року.
Колегія суддів частково погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч. 3 ст. 9 Закон №2011-XII).
Положеннями статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 3 липня 1991 року №1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно зі статтею 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Статтею 4 Закону №1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення, у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення, яким визначені правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення (далі - Порядок № 1078).
Відповідно до пункту 1 цього Порядку він визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Згідно з п. 2 Порядку індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Відповідно до п. 4 Порядку сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Пунктом 5 Порядку визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
У пункті 4 Порядку №1078 визначено, що у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Стаття 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ (далі Закон № 2050-ІІІ) визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі № 2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З огляду на невиплату позивачу індексації, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо нарахування та виплати індексації позивачу за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року.
Разом з тим, колегія судів зазначає, що розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу індексації грошового забезпечення.
Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі "Педерсен і Бодсгор проти Данії" зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі "Волохи проти України" (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є "передбачуваною", якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. "…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання".
Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов'язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов'язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.
У даній правовій ситуації індексація не була нарахована та виплачена позивачеві.
Питання визначення базового місяця індексації залежить від зміни розміру грошового забезпечення позивача в частині окладу, відомості про які наявні у відповідача. Отже, визначення базового місяця індексації належить до компетенції відповідача під час нарахування сум індексації, а враховуючи те, що відповідачем суми індексації позивачу за спірний період не нараховано, позовні вимоги у вказаній частині є передчасними та спрямовані на захист ще не порушеного права.
Тобто, питання про те, який базовий місяць буде використаний відповідачем при нарахуванні індексації є передчасним, оскільки у цій частині права позивача ще не порушені.
Враховуючи, що в період з 01.01.2016 по 28.02.2018 індексація відповідачем не нараховувалася та не виплачувалась позивачу, колегія суддів зазначає, що у даному випадку повноваження щодо обрахунку індексації, в тому числі, щодо визначення базового місяця для такого нарахування, відповідно до положень Порядку № 1078 та Закону № 1282-XII, покладається на відповідача, а тому, підстави для зобов'язання останнього здійснити розрахунок індексації позивача з урахуванням базового місяця "січень 2008 року" є передчасними, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 17.09.2020 у справі №420/1207/19, від 15.10.2020 у справі №240/11882/19.
Одночасно, апеляційний суд наголошує, що у разі незгоди з подальшими діями відповідача щодо визначення базового місяця, розміру нарахування та виплати індексації, позивач не позбавлений можливості звернутися з захистом порушених прав до суду.
Частиною 2статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 2 ч. 1ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За приписами до п. 1, п. 4 ч.1ст.317 КАС України, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права є підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.08.2021 по справі № 440/6781/21 в частині визначення базового місяця підлягає скасуванню оскільки з прийняттям в цій частині постанови про відмову в задоволенні позову.
В іншій частині задоволення адміністративного позову доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Згідно ч. 1ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст.229,241,243,250,308,310,311,315,316, 317, 321,322,325,327-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити частково.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.08.2021 по справі № 440/6781/21 - в частині встановлення базового місяця для нарахування індексації січень 2008 року скасувати.
Прийняти в цій частині постанову, якою відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 .
В іншій частині задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.08.2021 по справі № 440/6781/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя І.С. Чалий
Судді І.М. Ральченко Г.Є. Бершов