Головуючий І інстанції: Заічко О.В.
23 грудня 2021 р. Справа № 520/11027/19
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Чалого І.С.,
суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.11.2019, м. Харків, повний текст складено 18.11.19 по справі № 520/11027/19
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення суми,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, яке, починаючи з 25 квітня 2019 року, допустило порушення права отримувати своєчасно та в повному обсязі пенсію як інваліду війни, інвалідність якого настала внаслідок виконання обов'язків військової служби під час ліквідації Чорнобильської катастрофи при виконанні радіаційних робіт в зоні відчуження, в обсязі та порядку, який існував до обмеження, скасування їх нормативними актами, які були визнані неконституційними рішеннями Конституційного Суду України та в розмірі встановленому рішенням Конституційного суду України № 1-р(II)/2019 від 25.04.2019 р. за конституційними скаргами щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 59 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області нараховувати та виплачувати належну пенсію в порядку та розмірі визначеному Законами № 2262 та №796 з урахуванням рішень Конституційного Суду з цього приводу, без обмежень, визнаних неконституційними, в розмірі не меншому ніж 17747,20 гривен (Сімнадцять тисяч сімсот сорок сім гривень 20 коп.); стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області суму протиправно не сплаченої частини пенсії з 26 квітня 2019 року в розмірі 55884,52 грн; допустити негайне виконання рішення суду, відповідно до частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України у межах суми стягнення за один місяць.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.11.2019 позов задоволено частково.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, майдан Свободи, Держпром, 3-й під'їзд, 2-й поверх; код ЄДРПОУ 14099344) провести ОСОБА_1 з 25.04.2019 перерахунок пенсії, виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, у відповідності до положення ч. 3 ст. 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як норми прямої дії, без застосування понижуючих коефіцієнтів, інших формул та розрахунків, та провести відповідні виплати ( з урахуванням сплачених раніше сум пенсії).
У задоволенні решти позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що позивач має право на перерахунок та обчислення державної (основної) пенсії з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року у відповідності до положень ч. 3 ст. 59 ЗУ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як норми прямої дії. Вважає, що до спірних правовідносин мають застосовуватися норми Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", а не приписи Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 р. № 1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 13.03.2020 зупинено провадження у справі № 520/11027/19 до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій адміністративній справі № 520/12609/19.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2021 провадження у справі № 520/11027/19 поновлено.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач приймав участь у спеціальних зборах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України Харківської області та отримує пенсію по інвалідності внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до довідки до акту огляду МСЕ серія ХАР - 05 № 024717 від 26.12.2006 позивачу була встановлена друга група інвалідності внаслідок виконання обов'язків служби при ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС
Стверджуючи, що Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області відмовилось нараховувати та виплачувати належну йому пенсію з відповідними доплатами та нарахуваннями на умовах, в розмірі та порядку визначеному Конституцією України та спеціальними Законами України № 2262 та № 796), з урахуванням рішень Конституційного Суду України № 1-р(ІІ)/2019 від 25.04.2019 р., № 7-рп/ 2016 від 20.12.2016 та № 6-р/2018 від 17.07.2018 р. як норми прямої дії в розмірі не меншому ніж 17747,20 гривен, позивач звернувся до суду.
Приймаючи рішення , суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення вимог позову у спосіб зобов'язання відповідача провести позивачу з 25.04.2019 перерахунок пенсії, виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, у відповідності до положення ч. 3 ст. 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як норми прямої дії, без застосування понижуючих коефіцієнтів, інших формул та розрахунків, та провести відповідні виплати ( з урахуванням сплачених раніше сум пенсії).
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги позивача, який вважає, що оскаржуваним рішенням суду не поновлено його права, колегія суддів виходить з такого.
За змістом статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
За правилами частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
На підставі частини 1 статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Отже, адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Обов'язковою умовою визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень є доведеність позивачем порушених його прав та інтересів цим рішенням суб'єкта владних повноважень, тобто, обов'язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення його прав та інтересів з боку відповідача.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури. Суд відповідно до вимог частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді цієї справи повинен перевірити, чи прийняті рішення та вчинені дії: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.
При цьому, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.
Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.
В постанові Верховного Суду України від 24.02.2015 по справі №21-34а15 зазначено, що за змістом статті 6 КАС України (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Водночас суб'єктивна оцінка порушення права не є абсолютною. В деяких випадках сам законодавець визначає коло осіб, права яких можуть бути порушені внаслідок бездіяльності, вчинення суб'єктом владних повноважень певних дій чи прийняття актів, правомірно обмежуючи право інших осіб на звернення до суду за захистом порушених прав, свобод або інтересів.
У рішенні від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 Конституційний суд України розтлумачив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто випливають із певного суб'єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об'єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.
При цьому, позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об'єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.
Суд наголошує, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення КС України від 30.01.2003 р. N 3-рп/2003).
Таким чином адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права у зв'язку із прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.
При цьому, порушення вимог Закону рішенням чи діями суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
Тобто, обов'язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.
Звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.
Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Правова позиція щодо обов'язкової умови надання правового захисту судом, як то наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду, висловлена Верховним Судом України у постановах від 15.12.2015 року у справі №21-5361а15 та від 01.12.2015 року у справі №21-3222а15.
Відсутність у заявника прав чи обов'язків у зв'язку із вчиненням оскаржуваних дій не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.
Вищевказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27.10.2015 № 2138а15.
У даному спорі позивачем не наведено обґрунтованих мотивів, чим оскаржуване рішення суду та дії відповідача, які він має вчинити на виконання цього рішення, порушують права позивача.
Так приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виснував, що пенсія позивачеві має обраховуватися на підставі прямої дії ч. 3 ст. 59 Закону України № 796-ХІІ з 25.04.2019 та застосування формули, передбаченої п.9-1 Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 р. № 1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", призводить до зменшення розміру пенсії, внаслідок підвищення соціальних стандартів та зменшення Кзс середньомісячного коефіцієнту заробітної плати, який враховується під час обчислення пенсії .
Колегія суддів акцентує увагу, що відповідачем рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог позову взагалі не оскаржується.
Отже, колегія суддів уважає таким, що не оспорюється відповідачем право позивача на перерахунок його пенсії на підставі прямої дії ч. 3 ст.59 Закону України № 796-ХІІ з 25.04.2019, виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року без застосування формули, передбаченої п.9-1 Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 р. № 1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як це передбачено рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.11.2019, яке в частині задоволення вимог позову відповідачем не оскаржено в апеляційному порядку.
Отже, позивачем в апеляційній скарзі не наведено достатніх обгрунтувань в чому оскаржуване рішення суду порушує його право на перерахунок пенсії, при тому що оскаржуваним рішенням задоволено вимоги його позову про перерахунок його пенсії на підставі прямої дії ч. 3 ст.59 Закону України № 796-ХІІ з 25.04.2019.
Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів, переглянувши справу, дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.11.2019 по справі № 520/11027/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач І.С. Чалий
Судді В.В. Катунов І.М. Ральченко