21 грудня 2021 року м. Рівне №460/5286/21
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дорошенко Н.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доБерезнівської міської ради Рівненського району Рівненської області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Березнівської міської ради Рівненського району Рівненської області, у якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення від 15.04.2021 №213 "Про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на території Березнівської міської ради Рівненського району Рівненської області";
зобов'язати відповідача:
- розглянути питання надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 0,11 га в АДРЕСА_1 , у власність в місячний строк з дня набрання законної сили судового рішення;
- надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 0,11 га в АДРЕСА_1 , у власність шляхом прийняття відповідного рішення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 25.01.2021 у справі №460/6808/20 зобов'язано Березнівську міську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.04.2020 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 0,11 га в АДРЕСА_1 , з прийняттям мотивованого рішення відповідно до ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України. На виконання вказаного рішення суду Березнівською міською радою 15.04.2021 прийнято рішення "Про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на території Березнівської міської ради Рівненського району Рівненської області". Вважає, що прийняте рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Ухвалою судді від 25.05.2021 позовна заява залишалася без руху.
Ухвалою суду від 08.06.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
19.08.2021, у встановлений судом строк, відповідач подав відзив на позовну заяву. В обґрунтування своїх заперечень зазначає, що підставою відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність слугувала стаття 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". Вказує про те, що Березнівською міською радою Рівненського району Рівненської області за результатами розгляду заяви позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення конкретної земельної ділянки надано позивачу вмотивовану (із зазначенням конкретних причин) відмову у його наданні. Тому, відповідно до діючих норм законодавства та враховуючи всі об'єктивні обставини щодо розгляду звернення Позивача, Березнівська міська рада Рівненського району Рівненської області діяла в межах встановлених норм статей 118, 122, 123 Земельного кодексу України. Просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Оскільки розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, то відповідно до ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З'ясувавши доводи та аргументи сторін, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, перевіривши їх дослідженими доказами, оцінивши їх у сукупності на підставі чинного законодавства, суд встановив та врахував таке.
Згідно запису №1339 в земельно-кадастровій книзі 4 за ОСОБА_1 обліковується земельна ділянка площею 0,08 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 (а.с. 27).
30.04.2020 ОСОБА_1 подав до Березнівської міської ради заяву, в якій на підставі ст. 118, 121, 122 Земельного кодексу України просив надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 , безоплатно у власність, для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 0,11 га. Додатково у вказаній заяві позивач повідомляв про належність йому на праві власності суміжної земельної ділянки. До заяви додав: копію паспорта, копію довідки Березнівської міської ради від 05.11.2013 та графічні матеріали (а.с.13-15).
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 25.01.2021, яке набрало законної сили 25.02.2021, у справі №460/6808/20 визнано протиправною бездіяльність Березнівської міської ради щодо неприйняття рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 30.04.2020 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 0,11 га в АДРЕСА_1 , у власність. Зобов'язано Березнівську міську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.04.2020 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 0,11 га в АДРЕСА_1 , з прийняттям мотивованого рішення відповідно до ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України.
15.04.2021 Березнівською міською радою прийнято рішення №213 "Про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на території Березнівської міської ради Рівненського району Рівненської області". Підставою для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки слугувала відсутність плану зонування та детального планування території міста Березне на дану територію (а.с. 12).
Вважаючи рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду з позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 №280/97-ВР (далі Закон №280/97-ВР) питання регулювання земельних відносин відповідно до закону вирішуються на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.
У силу вимог ч. 1 ст. 59 Закону №280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Пунктами "а", "б", "в" ч.1 ст.12 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Відповідно до ч. 2 ст. 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (ч. 3 ст. 116 Земельного кодексу України).
Згідно з ч.1 ст.122 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Відповідно до ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
За приписами ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Згідно з ч. 8 ст. 118 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність (ч.9 ст.118 Земельного кодексу України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Отже, системний аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме:
1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;
2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);
3) розроблення проекту землеустрою та його погодження, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України;
4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;
5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, та прийняття зазначеним органом рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову в переданні земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду.
Крім того, Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень ст.118 Земельного кодексу України.
Зазначену правову позицію сформульовано в постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №545/808/17, від 30.04.2020 у справі №812/1313/18, які в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України враховуються судом при прийняті даного рішення.
Як передбачено ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, підставою відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
У ході розгляду справи судом встановлено, що відповідач відмовив позивачу в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки, з посиланням на відсутність затвердженого плану зонування та детального планування території міста Березне на дану територію.
Разом з тим, зазначені відповідачем підстави відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність не відповідають визначеним в ч. 7 ст. 118 ЗК України.
Інших визначених законом підстав для відмови позивачу у наданні у наданні такого дозволу відповідачем не зазначено та судом не встановлено.
Суд зазначає, що поняття план зонування території та детального плану території наведено у ст. 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".
План зонування території (зонінг) - документація, що є складовою комплексного плану просторового розвитку території територіальної громади або генерального плану населеного пункту і визначає умови та обмеження використання території у межах визначених функціональних зон.
Детальний план території - одночасно містобудівна документація на місцевому рівні та землевпорядна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 вказаного Закону планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження комплексних планів просторового розвитку територій територіальних громад, генеральних планів населених пунктів і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.
За змістом положень статей 18, 19 цього Закону план зонування території розробляється у складі комплексного плану, генерального плану населеного пункту з метою визначення умов та обмежень використання території у межах визначених функціональних зон. До затвердження генерального плану населеного пункту в межах території територіальної громади, щодо якої затверджено комплексний план (якщо обов'язковість розроблення генерального плану населеного пункту визначена рішенням про затвердження комплексного плану), межі функціональних зон та функціональне призначення територій у такому населеному пункті визначаються комплексним планом.
Детальний план території деталізує положення генерального плану населеного пункту або комплексного плану та визначає планувальну організацію і розвиток частини території населеного пункту або території за його межами без зміни функціонального призначення цієї території. Детальний план території розробляється з урахуванням обмежень у використанні земель, у тому числі обмежень використання приаеродромної території, встановлених відповідно до Повітряного кодексу України.
Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що будь-яких зауважень щодо поданих позивачем до клопотання документів, зокрема, щодо невідповідності місця розташування об'єкта вимогам конкретних законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, дане рішення не містить.
Обставина, яку відповідач вказує як підставу для відмови у наданні дозволу - відсутність плану зонування та детального планування території відповідного населеного пункту, не залежить від волевиявлення чи поведінки позивача та не доводить наявність тих обов'язкових умов, з якими законодавець пов'язує можливість відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Висновки аналогічного характеру викладено в постанові Верховного Суду від 31.05.2021 у справі №522/17386/16-а, які в силу вимог ч.4 ст.242 КАС України враховуються судом при прийняті даного рішення.
Таким чином, підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, які зазначені в рішенні від 15.04.2021 №213, не передбачені ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України.
Таким чином, враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що рішення від 15.04.2021 №213 "Про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на території Березнівської міської ради Рівненського району Рівненської області" не відповідає критеріям, встановленим ч. 2 ст. 2 КАС України, у зв'язку з чим є протиправним, а позовні вимоги в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Оскільки у спірних правовідносинах відповідач прийняв рішення про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, про протиправність та необхідність скасування якого суд дійшов висновку в ході розгляду даної справи, суд вважає за необхідне з метою повного та ефективного захисту прав позивача зобов'язати Березнівську міську раду Рівненського району Рівненської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,11 га для ведення особистого селянського господарства у власність.
На переконання суду, позовна вимога про зобов'язання надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в даному випадку не є втручанням в дискреційні повноваження відповідача з наступних підстав.
Відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 16.05.2019 у справі №812/1312/18, які в силу вимог ч.5 ст.245 КАС України суд враховує при прийняті даного рішення.
У справі, що розглядається, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивовано відмови у його наданні, регламентовано ч.6 ст.118 Земельного кодексу України.
Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 07.02.2019 у справі №814/702/17, від 11.09.2019 у справі №819/570/18, від 11.08.2021 у справі №520/174/19, який відповідно до ч.5 ст.245 КАС України суд враховує при прийняті даного рішення.
Згідно з правовими висновками Верховного Суду, наведеними в постанові від 30.04.2020 у справі №812/1313/18, а також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.11.2019 у справі №509/1350/17 застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов'язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив в його задоволенні.
У такому разі, суд під час перевірки підстав прийняття рішення, перевіряє конкретні підстави відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. У разі визнання незаконності підстав, що стали причиною прийняття рішення про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, доцільним способом захисту є власне зобов'язання уповноваженого суб'єкта прийняти конкретне рішення, а не зобов'язання повторно розглянути клопотання. Оскільки клопотання вже було розглянуто, рішення прийнято, тому повторний розгляд клопотання не захистить прав заявника.
Суд також приймає до уваги судову практику Європейського суду з прав людини (рішення "Олссон проти Швеції" від 24.03.1988), яка визначає, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб'єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов'язаний відновити порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається. Аналогічний підхід має бути застосований і в разі, коли має місце протиправна бездіяльність органу влади щодо неприйняття відповідного рішення у відносинах, коли обставини свідчать про наявність всіх підстав для його прийняття.
Отже, в даному випадку, зобов'язання Березнівської міської ради Рівненського району Рівненської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,11 га для ведення особистого селянського господарства у власність, не є втручанням суду у дискреційні повноваження відповідача, а є обґрунтованим способом захисту порушеного права позивача, оскільки такий звертався до відповідача з питанням щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, проте відповідач протиправно відмовив у задоволенні вказаної заяви.
Вирішуючи питання відшкодування позивачу понесених судових витрат, суд зазначає таке.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відтак, на користь позивача слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Березнівської міської ради Рівненського району Рівненської області судовий збір в сумі 908,00 грн, сплачений згідно з квитанцією від 14.05.2021 (а.с.9).
Щодо понесених позивачем витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 1-3 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).
Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
11.06.2021 подано заяву про подання доказів понесених витрат на професійну правничу допомогу згідно з ч.7 ст.139 КАС України (а.с.48).
Суд встановив, що відповідно до договору про надання правової допомоги від 30.04.2021 (а.с.49), укладеного між адвокатським бюро "Катерини Самардак" та ОСОБА_1 (Клієнт) надання правової допомоги полягає у захисті та представництві інтересів Клієнта як позивача (з усіма наданими законом правами - участі в судових засіданнях, підпису процесуальних документів, тощо) щодо оскарження рішення Березнівської міської ради Рівненського району Рівненської області "Про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на території Березнівської міської ради Рівненського району Рівненської області" від 15.04.2021 №213 у Рівненському окружному адміністративному суді (п.1.2).
За надання правової допомоги за цим Договором Клієнт зобов'язується виплатити бюро гонорар (винагороду) та оплатити фактичні витрати, необхідні для виконання договору в обсязі та на умовах, визначених згідно актів наданих послуг з розрахунку 750 грн - вартість однієї години роботи адвоката по підготовці процесуальних документів та адвокатських запитів, проведення аналізу документів Клієнта, пошуку судової практики в подібних справах, формування правової позиції по справі, 500 грн за одне судове засідання (п.2.1).
Сплата гонорару та оплата фактичних витрат для виконання договору здійснюється в готівковому або безготівковому порядку відповідно до чинного законодавства України (п.2.4).
14.05.2021 адвокатом Самардак Катериною Володимирівною та ОСОБА_1 складено та підписано акт приймання-передачі наданої правової допомоги згідно договору б/н від 30.04.2021 на загальну суму 8350 грн, а саме:
-заслуховування пояснень клієнта - ОСОБА_1 ;
-вироблення правової позиції по справі;
-вивчення судової практики: постанов Верховного Суду України від 13.12.2016 у справі №815/5987/14 та Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №545/808/17, від 22.05.2018 у справі №468/1263/17-а, тощо.
-підготовка проекту позовної заяви ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення Березнівської міської ради Рівненського району Рівненської області від 15.04.2021 року №213, зобов'язати розглянути питання надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, зобов'язати надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 0,11 га в АДРЕСА_1 у власність шляхом прийняття відповідного рішення, та формування додатків до позовної заяви. Для звернення до Рівненського окружного адміністративного суду.
На надання правової допомоги Клієнту адвокатом загалом витрачено 11 год. 20 хв (а.с.50).
Також 14.05.2021 адвокатом складено детальний опис робіт (наданих послуг) в цій справі, зміст якого аналогічний наведеному в акті приймання-передачі послуг (а.с.52).
В наданих документах відсутнє розмежування часу, затраченого адвокатом на надання правничої допомоги позивачу в період з 30.04.2021 по 05.05.2021 відносно до конкретного виду наданої правничої допомоги.
Крім того, до матеріалів справи долучено квитанцію від 14.05.2021 про сплату гонорару згідно договору про надання правової допомоги від 30.04.2021 на суму 8350 грн (а.с.51).
Інших доказів на підтвердження витрат позивача на професійну правничу допомогу до справи не надано.
З вимог ст. 134 КАС України вбачається, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень ч.5 ст.134 КАС України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч.6 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.7 ст. 134 КАС України).
19.08.2021 відповідачем подано до суду клопотання про зменшення розміру судових витрат і витрат на правничу допомогу. Відповідач вважає, що покладення судових витрат на відповідача є надмірним (а.с.55-56).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (ч.9 ст.139 КАС України).
Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.
Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, потребують дослідження на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Дослідивши надані представником позивача докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, суд зазначає, що заявлена адвокатом сума до відшкодування не є співмірною із складністю справи та часом, витраченим на виконання відповідних робіт, з урахуванням такого.
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Суд вважає безпідставним включення до складу судових витрат заслуховування пояснень Клієнта, вироблення правової позиції по справі та вивчення судової практики, оскільки такі дії не є самостійним видом правової допомоги та вчиняються адвокатом під час підготовки позовної заяви.
Оцінивши тривалість визначеного в наданих документах часу, затраченого адвокатом на надання правничої допомоги позивачу, в загальній кількості 11 год. 20 хвилин, суд вважає такий необґрунтованим, оскільки дана справа є справою незначної складності, по даній категорії справ склалася усталена судова практика.
Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 02.07.2020 у справі №362/3912/18, від 30.09.2020 у справі №201/14495/16-ц.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України» зазначено, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року у справах №810/3806/18, №810/2816/18, №810/3806/18), від 22 листопада 2019 року у справі №810/1502/18.
З аналізу вищевказаних правових норм можна дійти висновку, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суті виконаних послуг, затрачений адвокатом час на надання правничої допомоги, суд дійшов висновку, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 8350 грн, є надмірною, неспівмірною із складністю справи та фактичним обсягом наданих адвокатом послуг, отже підлягає зменшенню у зв'язку з відсутністю ознак співмірності, визначених частиною п'ятою статті 134 КАС України.
Відтак, з огляду на нескладність справи, недоведеність її значення для позивача та обсяг наданих послуг, суд, виходячи з критерію пропорційності, вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, повинен становити 3000 грн за підготовку позовної заяви.
Решту витрат на правничу допомогу в сумі 5350,00 грн повинен понести позивач.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що судові витрати на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у суді першої інстанції у сумі 3000 грн підлягають розподілу шляхом стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача, з огляду на подані докази понесених витрат. Такий розмір, на переконання суду, є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг, а також ціною позову та значенням справи для сторони.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Березнівської міської ради Рівненського району Рівненської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Березнівської міської ради Рівненського району Рівненської області "Про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на території Березнівської міської ради Рівненського району Рівненської області" від 15.04.2021 №213.
Зобов'язати Березнівську міську раду Рівненського району Рівненської області розглянути питання надання дозволу ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та прийняти рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 0,11 га в АДРЕСА_1 , для ведення особистого селянського господарства.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Березнівської міської ради Рівненського району Рівненської області судові витрати по сплаті судового збору в сумі 908,00 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Березнівської міської ради Рівненського району Рівненської області судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000,00 грн.
В присудженні на користь ОСОБА_1 судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5350,00 грн відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 . ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач - Березнівська міська рада Рівненського району Рівненської області (вул. Київська, буд. 5, м. Березне, Рівненська область, 34600. ЄДРПОУ/РНОКПП 04387823)
Повний текст рішення складений 21 грудня 2021 року
Суддя Н.О. Дорошенко