13 грудня 2021 року (о 13 год. 20 хв.)Справа № 280/8064/21 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі
Головуючого судді Батрак І.В.,
за участю секретаря Прус Я,І.,
представника позивача Кравченка О.П.,
представник відповідача Ташевської Н.Д.,
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області
про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області (далі - ГУ Держпродспоживслужби в Запорізькій області, відповідач), в якому з урахуванням уточнення 05.10.2021 просить:
визнати протиправним та скасувати наказ від 30.07.2021 №55-к про звільнення позивача з посади заступника начальника - начальника відділу безпечності харчових продуктів та ветеринарної медицини Пологівського районного управління Головного управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області;
зобов'язати відповідача поновити позивача на роботі на посаді заступника начальника - начальника відділу безпечності харчових продуктів та ветеринарної медицини Пологівського районного управління Головного управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області;
стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03.08.2021 по день винесення судового рішення.
На обґрунтування позовних вимог у позовній заяві (уточненій) зазначає, що 02.08.2021 позивача було викликано до начальника ГУ Держпродспоживслужби в Запорізькій області Baric Т. та 03.08.2021, не зважаючи на те що ОСОБА_1 проходив курс лікування, останній прибув до начальника управління. Стверджує, що начальник управління був достовірно обізнаний про те, що позивач перебуває на лікарняному та ігноруючи цей факт, ОСОБА_2 в ультимативній формі, висунув вимогу про негайне складання заяви про звільнення з займаної посади за особистим бажанням, та погрожував у разі відмови негативними наслідками, а саме наданням до правоохоронних органів характеристик, які не відповідають дійсності, створенням перешкод, звільненням за невідповідністю займаній посаді тощо. Під тиском начальника позивачем було складено заяву від 03.08.2021 про звільнення з займаної посади за власним бажанням та одразу ж начальник управління надав вказівку начальнику відділу кадрів негайно звільнити ОСОБА_1 . Вказує, що спірний наказ датовано 30.07.2021, при цьому, 30.07.2021 ОСОБА_1 заяв про звільнення начальнику управління не писав та не надавав, що свідчить про упереджене та необ'єктивне ставлення з боку відповідача до позивача. Крім того, наголошує, що позивач в цей період, а саме з 27.07.2021 по 06.08.2021 перебував на стаціонарному лікуванні, що підтверджується листом непрацездатності. Зауважує, що відповідно до КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП України), а також у період перебування працівника у відпустці (перше речення ч. З ст. 40 КЗпП України). З урахуванням викладеного аналіз положень ст. 40 КЗпП України, на думку позивача, свідчить про те, що закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці. Таким чином, вважає, що наказ №55-к від 30.07.2021 про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади є незаконним, оскільки його фактично винесено виключно за ініціативи уповноваженої особи керівника відповідача та усупереч прямій забороні, яка міститься у ст. 40 КЗпП України.
Ухвалою суду від 08.09.2021 прийнято позовну заяву, відкрито провадження у справі та призначене підготовче засідання на 05 жовтня 2021 року.
05 жовтня 2021 року відкладено підготовче засідання по справі на 02 листопада 2021 року.
Відповідач позов не визнав, 19 жовтня 2021 року надіслав до суду відзив на позовну заяву (вх. №59504), у якому із посиланням на приписи ст. 3, 5, 86 Закону України «Про державну службу» зауважує, що 30.07.2021 позивач звернувся до Головного управління із заявою про звільнення за власним бажанням з 03.08.2021, та відповідачем не висловлено заперечень щодо розірвання трудового договору до закінчення двотижневого строку, у зв'язку із чим наказом Головного управління від 30.07.2021 №55-к ОСОБА_1 було звільнено з посади заступника начальника управління - начальника управління відділу безпечності харчових продуктів та ветеринарної медицини Пологівського районного управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області згідно зі ст.86 Закону України «Про державну службу» 03.08.2021. Пояснює, що позивач своє волевиявлення про звільнення висловив у заяві від 30.07.2021, заяви про відкликання своєї заяви в частині звільнення не подавав. Заява написана власноруч позивачем та не має примусу до вчинення дій і є вільним волевиявленням співробітника. Вважає, що позивач повністю усвідомлював правові наслідки написання заяви про звільнення за власним бажанням, а тому у разі незгоди з її умовами міг вільно відмовитися від її написання, до того ж, доказів того, які б свідчили про незаконне примушування позивача до написання вказаної заяви, здійснення тиску посадовими особами відповідача, окрім пояснень позивача, суду не надано. За встановлених обставин, на думку відповідача, ОСОБА_1 добровільно, без будь-якого примушування подав заяву про звільнення з роботи за власним бажанням, бажання невідкладно звільнитися з роботи відповідало дійсній волі позивача, а тому відповідач на законних підставах звільнив позивача з роботи за власним бажанням в день подання ним заяви. Щодо доводів позивача, що він в період прийняття оскаржуваного наказу перебував на лікарняному зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за п. 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Аналогічні правила застосовуються і до випадків звільнення працівника з підстав, передбачених ч. 3 ст. 41 КЗпП України. Разом із цим, звертає увагу суду, що виходячи з нормативного тлумачення ч. 3 ст. 40, ч. 3 ст. 41, ст. ст. 40, 41 КЗпП України та ураховуючи те, що між сторонами виник спір із приводу звільнення позивача за власним бажанням, а не у зв'язку зі звільненням працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, тому норми ч. 3 ст. 40 КЗпП України на спірні правовідносини не поширюються. Ураховуючи викладене, вважає, що жодною нормою Закону України «Про державну службу» і КЗпП України не встановлено обмежень у задоволенні заяви працівника на його звільнення за власним бажанням у день перебування ним на листку непрацездатності, а тому просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Представником позивача до суду надано відповідь на відзив (вх. №61478), у якій додатково наголошує, що позивач в період часу з 27.07.2021 по 06.08.2021 перебував в м. Пологи Запорізької області на стаціонарному лікуванні в Пологівській районній лікарні та у вказаний день - 30.07.2021 до Головного управління із заявою про звільнення за власним бажанням не звертався. Крім того, наголошує, що в копії заяви на звільнення позивача від 30.07.2021, наданої відповідачем як доказ до відзиву на позовну заяву, не міститься слів про звільнення «з 03.08.2021», отже в цьому твердженні відповідач надає суду недостовірну інформацію. Стверджує, що позивачем заява про звільнення була написана 03.08.2021 та під тиском відповідача поставлена дата 30.07.2021. Враховуючи викладене, просить визнати доводи представника відповідача, надані у відзиві на позовну заяву, необґрунтованими та відхилити їх.
02 листопада 2021 року підготовче засідання по справі відкладено на 23 листопада 2021 року.
23 листопада 2021 року закрито підготовче провадження у справі та призначене судове засідання для розгляду справи по суті на 13 грудня 2021 року.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надавши пояснення, аналогічні викладеним у позові та відповіді на відзив. Просить адміністративний позов задовольнити повністю.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив, із підстав викладених у відзиві, долученому до матеріалів справи. Просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
На підставі статті 243 КАС України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення та оголошено про час виготовлення рішення у повному обсязі.
Розглянувши та дослідивши надані документи, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлені наступні обставини.
Зі змісту трудової книжки позивача № НОМЕР_1 судом встановлено, що з 10.08.2018 ОСОБА_1 призначений на посаду заступника начальника - начальника відділу безпечності харчових продуктів та ветеринарної медицини Пологівського районного управління ГУ Держпродспоживслужби в Запорізькій області на підставі наказу №89-к від 09.08.2018 (запис №12), 10.08.2018 - складено Присягу державного службовця (запис №13); 10.11.2018 - присвоєно 6 ранг державного службовця категорії «Б» (запис №14).
Наказом ГУ Держпродспоживслужби в Запорізькій області №95-кп на виконання ухвали Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22.07.2021 по справі №335/7749/21 позивача відсторонено від займаної посади на період з 23 липня 2021 року по 21 вересня 2021 року без збереження заробітної плати.
В період з 27.07.2021 по 06.08.2021 позивач перебував на стаціонарному лікуванні, що підтверджується листом непрацездатності серія АЛВ №805024.
У заяві від 30.07.2021 на ім'я начальника ГУ Держпродспоживслужби в Запорізькій області Вагіс Т. позивач просив звільнити його з займаної посади за власним бажанням і надати виплати згідно з чинним законодавством 03.08.2021.
Наказом ГУ Держпродспоживслужби в Запорізькій області від 30.07.2021 №55-к ОСОБА_1 03 серпня 2021 року було звільнено з посади заступника начальника управління - начальника управління відділу безпечності харчових продуктів та ветеринарної медицини Пологівського районного управління ГУ Держпродспоживслужби в Запорізькій області згідно зі ст. 86 Закону України «Про державну службу» на підставі заяви позивача від 30.07.2021.
З наказом ОСОБА_1 ознайомлений 03.08.2021, його копію отримав, про що свідчить особистий підпис; 03.08.2021 позивач отримав трудову книжку, про що свідчить особистий підпис в Журналі обліку руху трудових книжок.
Вважаючи прийнятий відповідачем наказ про звільнення з посади протиправним, позивач звернувся до суду із даним позовом про його скасування, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу регулює Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII), який набрав чинності з 01 травня 2016 року.
Відповідно до ч. 2-3 ст. 5 Закону № 889-VIII відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (ст. 86 цього Закону).
Умови припинення державної служби за ініціативою державного службовця або за угодою сторін визначені ст. 86 Закону № 889-VIII.
Так, згідно з ч. 1 ст. 86 Закону № 889-VIII державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб'єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.
Відповідно до ч. 2 ст. 86 Закону № 889-VIII державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб'єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов'язків державним органом.
Суб'єкт призначення зобов'язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю (ч. 3 ст. 86 Закону № 889-VIII).
Системний аналіз Закону № 889-VIII свідчить про те, що основними умовами припинення державної служби за ч. 1 ст. 86 Закону № 889-VIII є наявність заяви працівника на звільнення саме із зазначенням бажаної дати звільнення, що є істотною умовою для припинення державної служби за власним бажанням. Водночас, визначення дати звільнення є обов'язковою умовою досягнення взаємної домовленості з суб'єктом призначення, оскільки при наявності лише заяви про звільнення за власним бажанням та у випадку недосягнення взаємної домовленості щодо дати звільнення, державний службовець підлягає звільненню на підставі ч.1 ст. 86 Закону № 889-VIII, оскільки ч. 2 вказаної статті передбачає умови звільнення державного службовця до закінчення двотижневого строку встановленого ч.1 ст. 86 Закону № 889-VIII.
Крім того, згідно зі ст. 38 Кодексу законів про працю України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
Отже, ст. 38 КЗпП України зобов'язує власника звільнити працівника в строки, про які працівник просить, також за наявності інших поважних причин. Які інші причини можна визнати поважними - це повинно вирішуватися у кожному конкретному випадку. З аналізу вказаної норми слідує, що для розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника необхідна наявність домовленості сторін про строк звільнення. За відсутності причин, які свідчать про неможливість продовження працівником роботи, сторони трудового договору вправі домовитися про будь-який строк звільнення після подання працівником заяви про це в межах двотижневого строку. За наявності такої домовленості працівника можна звільнити навіть у день подачі заяви про звільнення. Водночас працівникові дається право відкликати раніше подану заяву про звільнення за власним бажанням. Це - безумовне право працівника. Така заява повинна бути належно зафіксована, з відповідними доказами відкликання заяви про звільнення.
На думку суду, зміст ст. 86 Закону № 889-VIII та ст. 38 КЗпП України дає підстави для висновку, що під час домовленості між працівником і державним органом про звільнення, такий працівник повинен залишити посаду у строк, визначений сторонами.
Зі змісту заяви позивача від 30.07.2021 про звільнення за власним бажанням та спірного наказу ГУ Держпродспоживслужби в Запорізькій області від 30.07.2021 №55-к вбачається, що сторони домовились про дату звільнення - 03.08.2021.
Таким чином, ОСОБА_1 своє волевиявлення про звільнення висловив у заяві від 30.07.2021, при цьому, відповідачем не висловлено заперечень щодо розірвання трудового договору до закінчення двотижневого строк. У зазначений період часу позивач не звертався до відповідача із заявами про відкликання раніше поданої заяви про звільнення за власним бажанням, що саме не заперечував під час розгляду справи.
З приводу відмінності позицій позивача та відповідача про дати написання заяви, видання наказу та фактичного припинення трудового договору, суд вважає наголосити, що навіть у разі доведеності обставин у версії позивача, що зазначена заява, наказ складені 03.08.2021, а не 30.07.2021, це впливає лише на дату їх складання, але не спростовує тієї обставини, що позивач подав заяву про звільнення. Тобто, у будь-якому разі волевиявлення позивача на звільнення за власним бажанням з 03.08.2021 було здійснено.
У позовній заяві та під час підготовчого засідання по справі позивач зазначив, що вказана заява була ним написана під тиском начальника ГУ Держпродспоживслужби в Запорізькій області Вагіс Т. Разом із цим, жодних доказів того, що на ОСОБА_1 здійснювався тиск при написанні вказаної заяви до суду надано не було. Крім того, позивач не зазначає та не надає суду доказів того, що він перебував в безпорадному стані при написанні заяви, а тому позивач він міг усвідомлювати свої дії та керуватися своїми вчинками. Доказів звернення до правоохоронних органів з приводу здійснення на нього тиску матеріали справи не містять
Стосовно доводів позивача про протиправність звільнення його у період тимчасової непрацездатності суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 4 ст. 74 Закону № 889-VIII дисциплінарне стягнення не може бути застосовано під час відсутності державного службовця на службі у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, під час перебування його у відпустці або у відрядженні.
Згідно з ч. 3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
Аналіз вищенаведених норм спеціального Закону та КЗпП України вказує на те, що звільнення працівника не допускається в день його тимчасової непрацездатності, якщо звільнення відбувається за ініціативою роботодавця. Однак, положення вказаної норми не містить заборони звільнення працівника, якщо таке звільнення відбувається за власним бажанням працівника.
Таким чином, норми чинного законодавства не містять заборон чи обмежень на розірвання трудового договору за ініціативою працівника під час його тимчасової працездатності.
Суд зазначає, що в даному випадку підставою для звільнення позивача з посади стала заява про звільнення за власним бажанням, а отже оскільки розірвання трудового договору відбулося за ініціативою працівника, а не з ініціативи власника, то обмеження, встановлені ч. 3 ст. 40 КЗпП, на вказані обставини не розповсюджуються.
Частиною 1 ст. 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 1 та 2 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до ст. 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, діяв у межах повноважень, наданих йому законодавством та довів правомірність свого рішення, а тому у задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 9, 137, 139, 242-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) до Головного управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області (69002, м. Запоріжжя, вул. Гоголя, буд. 105-А, код ЄДРПОУ 40311343) про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення виготовлений 22.12.2021.
Суддя І.В. Батрак