Справа № 755/16585/21
"14" грудня 2021 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Гончарука В.П.,
за участі секретаря Гриценко О.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за правилами спрощеного позовом провадження за позовом ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором оренди, -
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом, в якому просить суд стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 суму боргу за договором оренди у розмірі 427 000,00 грн., та всі понесені судові витрати.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 16 грудня 2017 р. сторони уклали договір оренди нежитлового приміщення, відповідно до якого орендодавець передає, а орендар приймає в платне користування - оренду нежиле приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 74,8 м2 для використання під салон магазин - «все для ванних кімнат». Приміщення належить позивачу, що підтверджується договором купівлі-продажу від 26 березня 2016 року.
Починаючи з часу укладення договору оренди відповідач використовувала приміщення під салон-магазин. Однак, відповідач порушував умови договору щодо сплати орендної плати, внаслідок чого утворилась заборгованість.
04 жовтня 2021 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором оренди та постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
01 листопада 2021 року позивач подав до суду заяви про розгляд справи у його відсутності, позов підтримує, просить його задовольнити. Проти ухвалення у справі заочного рішення не заперечує.
Відповідач в судове засідання жодного разу не з'явився, про причини своєї неявки суд не повідомляв, відзив на позов не подав. Поштова кореспонденція (ухвала про відкриття провадження та копія позовної заяви з додатками, а також судові повістки, що направлялися за адресою зареєстрованого місця проживання відповідача), поверталися до суду неврученими з відміткою «Укрпошти» про причини повернення - «За закінченням терміну зберігання».
Таким чином, відповідач, враховуючи положення статей 128, 130 ЦПК України, вважається таким, що повідомлений належним чином про дату, час та місце судового засідання.
За змістом ст. 275 ЦПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно ст. 279 ЦПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
За наведених обставин, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 281 ЦПК України, суд ухвалив провести заочний розгляд справи та ухвалити у справі заочне рішення.
Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має права на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно частин 1 та 2 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства.
В судовому засіданні встановлено, що 16 грудня 2017 р. сторони уклали договір оренди нежитлового приміщення, відповідно до якого орендодавець передає, а орендар приймає в платне користування - оренду нежиле приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 74,8 м2 для використання під салон магазин - «все для ванних кімнат».(п. 1.1 Договору).
Відповідно до п. 1.1.2 вказаного договору, Приміщення належить позивачу, що підтверджується договором купівлі-продажу від 26 березня 2016 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1179.
Згідно п. 7.1 укладеного договору оренди приміщення надається орендарю на термін з 16.12.2017р. до 14.01.2019р., а орендна плата рахується з 15.01.2018 р.
Відповідач на підставі договору оренди (п.п. 5.1; 5.3) зобов'язалась сплачувати позивачу щомісяця орендну плату в розмірі 27 000 гривень, не пізніше 16 числа поточного місяця, за який здійснюється оплата.
Також, 16 грудня 2017 р. сторонами було складено акт приймання - передачі даного приміщення.
Згідно зі ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено догвором або законом.
Відповідно дост.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за договором оренди, відповідач порушує зобов'язання за даним Договором.
Відповідно до ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Таким чином, уклавши зазначений Договір оренди нежилих приміщень від 16.12.2017 року на умовах, викладених у ньому, відповідач тим самим засвідчила свою згоду та взяла на себе зобов'язання виконувати умови, які були в ньому закріплені.
Статтею 759 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно зі ст. 760 ЦК України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).
У відповідності до ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Статтею 763 ЦК України визначено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором. Якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк. Кожна із сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна - за три місяці. Договором або законом може бути встановлений інший строк для попередження про відмову від договору найму, укладеного на невизначений строк.
Якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором, що узгоджується з нормою ст. 764 ЦК України.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач продовжував користуватися нежитловим приміщенням що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 74,8 м2, до листопада 2019 року.
Статтею 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини ( умислу або необережності ), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
По даній справі відповідачем не надано суду будь-яких підтверджень того, що неналежне виконання цивільного зобов'язання сталось не з його вини. Тоді як, відповідач, в порушення умов договору оренди від 16.12.2017 року порушувала строки внесення орендної плати.
Так зокрема, за період з червня 2018 року по квітень 2019 року сума боргу за орендою становила 265 000,00 грн., а в подальшому з травня 2019 року по жовтень 2019 року (шість місяців поспіль) сума боргу становила 162 000,00 грн., що разом складає 427 000,00 грн.
Тобто відповідач порушивши умови договору оренди нежилих приміщень від 16 грудня 2017 року, не сплатив вчасно орендну, чим порушила законні права позивача за вказаним правочином.
Разом з тим, суд вказує на те, що відповідач не надав суду жодних доказів на підтвердження повернення майна з оренди після закінчення строку, обумовленого у договорі оренди нежилих приміщень від 16 грудня 2017 року, не надав доказів на підтвердження підписання сторонами акта повернення майна чи доказів вчинення будь-яких дій щодо спонукання позивача прийняти майно з оренди, суд дійшов висновку, що саме відповідач, як орендар приміщення, є відповідальним за орендоване майно протягом фактичного користування ним, несе тягар утримання орендованого приміщень та зобов'язаний згідно з прийнятими на себе зобов'язаннями сплачувати визначені договором платежі за весь час фактичного знаходження майна в оренді (такий висновок суду узгоджується з правовою позицією, сформульованою Верховним Судом у постанові від 16 квітня 2018 року у справі № 910/6737/16).
Крім того, позивачем, 16 травня 2019 року було направлено претензію відповідачу щодо погашення заборгованості за вищевказаним договором станом на 16.05.2019 року в сумі 265000 грн. (за період з травня 2018 року по квітень 2019 року), яка залишилась без належного виконання.
Відповідно частин 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.
Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, § 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Suominen v. Finland» від 01 липня 2003 року № 37801/97, § 36,). Ще одне призначення обґрунтування рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 30).
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позову ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором оренди.
В порядку ст.141 Цивільного процесуального кодексу України, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення судовий збір у розмірі 4 724, 00 грн., який був сплачений при зверненні до суду з даним позовом.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 509, 525, 526, 610, 614-615, 759, 760, 763, 762, 763, 764 ЦК України, ст.ст. 2, 10, 49, 76, 77-81, 89, 141, 177,209, 210, 223, 247, 265, 274, 279, 280-282, 354 ЦК України суд, -
Позов ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором оренди - задовольнити.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором оренди в розмірі 427 000,00 грн.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 4 724,00 грн. витрати по сплаті судового збору.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складено 14 грудня 2021 року.
Відомості щодо учасників справи:
Позивач:
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2 .);
Відповідач:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_3 ).
Суддя: