ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 м.Рівне, вул.Яворницького, 59
30 листопада 2021 року Справа № 902/581/21
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Грязнов В.В., суддя Василишин А.Р. , суддя Розізнана І.В.
секретар судового засідання Пузирко В.В.,
представники учасників справи:
позивача - Желіховський В.М.;
відповідача - не з'явився;
третьої особи - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Відповідача-Калинівської міської ради на рішення господарського суду Вінницької області від 01.09.2021, повний текст якого складено 13.09.2021, у справі №902/581/21 (суддя Міліціанов Р.В.)
за позовом Фермерського господарства «Пролісок Калинівщини»
м.Калинівка Калинівського району Вінницької області
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Позивача
ОСОБА_1 м.Вінниця
до Калинівської міської ради м.Калинівка Калинівського району Вінницької області
про визнання недійсним та скасування рішення,
визнання права постійного користування земельною ділянкою,-
У червні 2021 року до господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Фермерського господарства «Пролісок Калинівщини» (надалі в тексті - Фермерське госпо-дарство) про визнання незаконним та скасування рішення 5 сесії Калинівської міської ради (надалі в тексті - Міська рада) 8 скликання «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою» №876 від 24.03.2021 та визнання за Фермерським господарством «Пролісок Калинівщини» право постійного користування земельною ділянкою площею 50,6 га, кадастровий №0521682400:04:002:0142 з цільовим призначенням 01.02 для ведення фермерсь-кого господарства, в межах, згідно із планом, яка розташована за адресою: Вінницька область, Калинівський район, Заливанщинська сільська рада та була надана ОСОБА_2 в постійне користування на підставі Державного акту про право постійного користування землею, виданого 26.12.1997 та зареєстрованого за №17.(т.1, арк.справи 1-12)
Ухвалою господарського суду Вінницької області від 08.06.2021 відкрито провадження у справі №902/581/21, а протокольною ухвалою від 03.08.2021 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Позивача - ОСОБА_1 .(т.1, арк.справи 89-91, 235).
Рішенням господарського суду Вінницької області від 01.09.2021 у справі №902/581/21 задоволено позов у повному обсязі. Рішення вмотивоване тим, що право постійного користу-вання земельною ділянкою, яке від засновника перейшло до СФГ не припиняється через смерть засновника. Крім того, у земельному законодавстві відсутня така підстава припинення права пос-тійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина - засновника СФГ. Суд першої інстанції також виходив з того, що визнання за Позивачем права постійного користування земельною ділянкою у судовому рішенні, ухва-леному за участі розпорядника землі (органу місцевого самоврядування) забезпечить ефективний захист прав ФГ «Пролісок Калинівщини», сприятиме одноразовому вирішенню спору, вичерпає необхідність повторного звернення до суду за захистом прав позивача.(т.1, арк справи 268-285).
Не погоджуючись із ухваленим рішенням, Відповідач подав скаргу до апеляційного госпо-дарського суду, в якій просить скасувати рішення господарського суду Вінницької області від 01.09.2021 у даній справі та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.(т.2, арк. справи 2-6).
Обґрунтовуючи скаргу Відповідач зазначає, що господарський суд першої інстанції неповно з'ясував всі обставини справи, прийнявши рішення з порушенням норм матеріального права. На думку Скаржника, суд безпідставно не прийняв до уваги, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є в тому числі систематичне невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України. Позивачем до матеріалів справи не було надано доказів того, що особа якій надано в користування земельну ділянку сплачувала відповідні платежі - плату за землю, оскільки платником не являється фермерське господарство. Крім того, за відсутності об'єкта щодо якого ведеться спір суд першої інстанції вирішив задоволити позовну вимогу щодо визнання за Позивачем право постійного користування земельною ділян-кою площею 50,6 га, кадастровий номер 0521682400:04:002:0142 з цільовим призначенням 01.02 для ведення фермерського господарства, тобто на земельну ділянку, якої на сьогоднішній день не існує.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.10.2021 відкрито апеляційне провадження у справі №902/581/21.(т.2, арк.справи 13).
08.11.2021 на адресу суду надійшов відзив Позивача, у якому він заперечує проти задо-волення апеляційної скарги та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін.(т.2, арк.справи 18-25).
У судовому засіданні апеляційної інстанції 30.11.2021 представник Позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги в повному обсязі та надав свої пояснення, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Інші учасники справи не забезпечили явку своїх представників у судове засідання апеля-ційної інстанції 30.11.2021, хоч про час та місце розгляду скарги буди повідомлені у встанов-леному порядку, проте, участь представників не визнавалась обов'язковою, тому така неявка не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність додержання судом першої інс-танції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарсь-кий суд
Як вбачається з матеріалів справи, 26.12.1997 Калинівською районною радою прийнято рішення «Про затвердження проектів відведення земельних ділянок для організації селянських (фермерських) господарств та видачу державних актів на право постійного користування землею», яким затверджено проекти відведення земельних ділянок в постійне користування для ведення селянських (фермерських) господарств громадян, зокрема ОСОБА_2 ; видано державний акт на право постійного користування землею громадянам ОСОБА_2 по Заливан-щинській сільській Раді.(т.1, арк.справи 18).
На підставі рішення від 26.12.1997 ОСОБА_2 видано державний акт на право постійного користування землею, згідно якого ОСОБА_2 було передано у постійне користування земельну ділянку, площею 50,6 та, яка розташована на території Заливанщинської сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства.(т.1, арк.справи 19).
З матеріалів справи вбачається, що 04.03.1998 ОСОБА_2 засноване Селянське (ферме-рське) господарство «Пролісок», а Калинівською районною державною адміністрацією 04.03. 1998 зареєстровано Статут Селянського (фермерського) господарство «Пролісок».(т.1, арк.спра-ви 20-25, 26).
Матеріалами справи стверджено, що на підставі Рішення №1 від 10.12.2007 Селянське (фермерське) господарство «Пролісок» перейменоване на Фермерське господарство «Пролісок Калинівщини».(т.1, арк.справи 27).
Згідно Статуту Фермерське господарство «Пролісок Калинівщини» в редакції станом на 29.12.2015 є правонаступником Селянського (фермерського) господарство «Пролісок», засно-вано у зв'язку з видачею Державного акту на право постійного користування землею №17.
19.11.2013 зазначена у Державному акті земельна ділянка зареєстрована Відділом Держ-земагенства у Калинівському р-ні Вінницької обл. за кадастровим №0521682400:04:002:0142.
Вказані обставини також підтверджуються змістом оспорюваного Рішення Калинівської міської ради №876 від 24.03.2021, у якому здійснено посилання на кадастровий №0521682400:04: 002:0142 земельної ділянки та визначено її приналежність ОСОБА_2 .
Згідно свідоцтва про смерть від 29.11.2018 Серія НОМЕР_1 ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .(т.1, арк.справи 28).
Засновником ФГ «Пролісок Калинівщини» з 16.07.2019 є ОСОБА_1 , яка успадкувала 100% частки у статутному капіталі господарства після смерті ОСОБА_2 , що стверджується Свідоцтвом про право на спадщину.(т.1, арк.справи 28).
З матеріалів справи вбачається, що 24.03.2021 на 5-ій сесії Калинівської міської ради 8 скликання ухвалено рішення №876 «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою». Згідно із пунктом 1 якого Міська рада вирішила припинити право постійного корис-тування земельною ділянкою площею 50,6 га (кадастровий №0521682400:04:002:0142) з цільовим призначенням 01.02. - для ведення фермерського господарства, яка розташована за адресою: Вінницька область, Калинівський район, Заливанщинська сільська рада, що перебуває у комунальній власності Калинівської міської об'єднаної територіальної громади та наданої в постійне користування громадянину ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право постійного користування землею, виданого 26.12.1997 року та зареєстрованого за №17, у зв'язку із смертю користувача.(т.1, арк.справи 37).
Крім того, Калинівською міською радою 24.03.2021 також ухвалено рішення №877 «Про надання дозволів на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок по Заливанщинському старостинському округу». Даним рішенням Калинівська міська рада вирішила надати дозволи на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення у влас-ність земельних ділянок орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Заливанщинського старостинського округу за межами населеного пункту за рахунок земель комунальної власності фізичним особам (20 осіб), зокрема, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_15 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 та ОСОБА_21 .
Вважаючи, що діями Калиніської міської ради порушено право Фермерського госпо-дарства на користування спірною земельною ділянкою, останнє звернулось до суду із позовом про визнання недійсним та скасування Рішення Калинівської міської ради №876 від 24.03.2021 «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою» та вимога про визнання права на відповідну земельну ділянку за позивачем.
Як зазначалось вище, рішенням від 01.09.2021 господарський суд Вінницької області задоволив позов.(т.1, арк.справи 268-285).
Перевіривши додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд вважає, що скарга безпідставна і не підлягає задоволенню з огляду на наступне:
Предметом даного спору є скасування рішення органу місцевого самоврядування в сфері земельних відносин та визнання права постійного користування земельною ділянкою.
З огляду на предмет спору колегія суддів вважає за доцільне розглядати спір спочатку в частині вимог про визнання справа постійного користування спірною земельною ділянкою за Фермерським господарством.
Звертаючись із позовом Фермерське господарство вказує, що у зв'язку із смертю заснов-ника ОСОБА_2 право постійного користування площею земельною ділянкою площею 50,6 га (кадастровий №0521682400:04:002:0142) з цільовим призначенням 01.02. - для ведення фермер-ського господарства, яка розташована за адресою: Вінницька область, Калинівський район, Заливанщинська сільська рада не припинилось.
Переглядаючи оскаржуване рішення колегія суддів використовує висновки Великої Палати Верховного Суду, відображені у справі №922/989/18, у якій вирішувалась виключна правова проблема щодо визначення особи, якій належить право постійного користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства, про що видано Державний акт про право постійного користування земельною ділянкою на ім'я фізичної особи як засновника фермерського господарства, а також припинення такого права у разі смерті засновника.
Так, згідно із частиною 1 статті 51 Земельного кодексу України (у редакції чинній на момент створення Фермерського господарства 04.03.1998) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.
Користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсоб-ного господарства. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, район-ними Радами народних депутатів.(ст.ст. 7, 23 Земельного кодексу України у редакції, чинній на момент створення Фермерського господарства).
Таким чином, на момент надання земельної ділянки ОСОБА_2 , земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб'єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.
Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року №2009-XII «Про селянське (фермерське) господарство» (у редакції Закону від 23 липня 1993 року, на момент ство-рення СФГ «Маяк»; втратив чинність 29 липня 2003 року - з моменту набрання чинності Законом України від 19 червня 2003 року №973-IV «Про фермерське господарство») після одержання Дер-жавного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала в користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.
Таким чином, діючим на момент створення СФГ законодавством було передбачено одержання земельної ділянки як обов'язкової умови для набуття правосуб'єктності СФГ як юри-дичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалось право на земельну ділянку для ведення СФГ - зобов'язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.
19 червня 2003 року прийнято новий Закон України №937-IV «Про фермерське госпо-дарство» (надалі в тексті - Закон), яким Закон України «Про селянське (фермерське) госпо-дарство» № 2009-XII визнано таким, що втратив чинність.
Фермерське господарство, згідно статті 1 Закону, є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійсню-вати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відпо-відно до закону.
Згідно із частиною 1 статті 5, частиною 1 статті 7 Закону, право на створення фермер-ського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.
Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому зако-ном для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону).
Отже, й на даний час можливість реалізації громадянином права на створення фермер-ського господарства безпосередньо пов'язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов'язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.
Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутріш-ньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб'єктами господа-рювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одер-жання прибутку.
Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов'язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.
Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикорис-тання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб'єктом такого використання може бути особа - суб'єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.
Згідно із частиною 1 статті 92 Земельного кодексу України (у редакції Закону на момент смерті ОСОБА_2 у 2018 році) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній влас-ності, без встановлення строку.
Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема, підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації.(частина друга статті 92 цього Кодексу).
З наведеного вбачається, що на момент смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 засновника Фермерського господарства Іщука Б.П. - право громадян та приватних юридичних осіб на використання земельних ділянок на підставі права постійного користування законодавством не передбачено.
Пунктом 6 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України, який діяв з 01 січня 2002 року (момент набрання чинності названим Земельним кодексом України) до 22 вересня 2005 року, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01 січня 2002 року, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.
Проте Конституційний Суд України Рішенням №5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.
Таким чином, громадяни та юридичні особи, які до 01 січня 2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов'язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.
Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.
Так, статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції на момент спадкування ОСОБА_22 100% частки ФГ) передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.
Відповідно до приписів частини першої статті 27 Земельного кодексу України, яка діяла до 01 січня 2002 року, право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруд-нення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.
З викладеного вбачається, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припи-нення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві (як чинному на момент створення СФГ «Пролісок», так і з 01 січня 2002 року й до сьогодні) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина-засновника СФГ відсутня.
Адже правове становище Фермерського господарства як юридичної особи та суб'єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об'єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.
Таким чином, одержання громадянином-засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермер-ського) господарства є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб'єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення селянського (фермерського) госпо-дарства і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.
Тобто, у разі смерті громадянина-засновника Фермерського господарства відповідні правомочності та юридичні обов'язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку, що не було враховано судом першої інстанції при мотивуванні відмови у задоволенні позову.
Колегія суддів звертає увагу, що після отримання громадянином-засновником Держав-ного акта на право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації, останнім засновано Селянське (фермерське) господарство «Пролісок», яке зареєстроване як юридична особа. Тобто у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою з дня державної реєстрації Фермерського господарства - останнє набуло прав та обов'язків земле-користувача.
Право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підс-тав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.
Таким чином, з моменту створення Селянського (фермерського) господарства виникають відповідні правомочності та юридичні обов'язки щодо використання земельної ділянки цим господарством. Такі правомочності набувають сталого юридичного зв'язку саме з фермерським господарством, стають частиною його майна.
Переглядаючи оскаржуване рішення, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позову в частині необхідності визнання права постійного користування спірною земельною ділянкою за Фермерським господарством, з огляду на наступне:
В державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.(ст.84 ЗК України).
Частиною 1 статті 316 ЦК України, визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи об-межений у його здійсненні.(ст.321 ЦК України).
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права корис-тування та розпоряджання своїм майном.(ст.391 ЦК України).
Власник може звернутися з позовом про усунення будь-яких порушень свого права. Підприємство чи організація, яка не є власником майна, але володіє ним на праві повного господарського відання, оперативного управління чи з інших підстав (наприклад, на підставі адміністративного акта), має такі ж права на захист свого права, як і сам власник.
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійнювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).
Поняття «майно» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації певного блага у внутрішньому праві країни. Згідно з Конвенцією, інші права та інтереси є активами, тому можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном».
Право користування земельною ділянкою, отриманою громадянином-засновником для ве-дення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), є майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, право на яке підпадає під її захист.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини - стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантія-ми статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалось таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.
Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивіду-альний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява №29979/04), пункт 68, «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява №43768/07), пункт 45).
ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
Втручання держави у право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійс-нюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.
Положеннями ч.2 ст.4 ГПК України визначено, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого само-врядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямо-ваних на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ч.1 ст.15 та ч.1 ст.16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Таким чином, підставою звернення до господарського суду з позовом є порушення прав чи охоронюваних законом інтересів особи, яка звертається з таким позовом. При цьому, реалізуючи своє право на судовий захист, позивач визначає зміст свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу та обґрунтовує підстави позову, виходячи з власного суб'єк-тивного уявлення про порушення, невизнання чи оспорювання своїх прав або охоронюваних законом інтересів, а також визначає спосіб захисту такого права.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, як зазначено вище, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд пере-віряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності поруше-ного права чи інтересу, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або немате-ріальним благом.
Вирішуючи спір, апеляційний суд надав об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначив: чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
При цьому, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Як вже зазначалось підстави припинення права користування земельною ділянкою передбачені статтею 141 ЗК України. Такої підстави як зміна власника земельної ділянки ст.141 ЗК України не містить.
Натомість, звертаючись із позовом, Фермерське господарство констатує, що рішення органу місцевого самоврядування підтверджує, що право Фермерського господарства «Пролісок Калинівщини» на постійне користування земельною ділянкою площею 50,6 га, кадастровий №0521682400: 04:002:0142 не визнається зі сторони Калинівської міської ради.
Утруднення використання даного права, його оспорення, створення перешкод у реалізації підтверджується також Рішенням Калинівської міської ради №877 від 24.03.2021 «Про надання дозволу на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок за результатами розгляду заяв учасників бойових дій (учасників АТО/ОСС), фізичних осіб», яке не є предметом оскарження, однак оцінюється як письмовий доказом щодо ефективного способу захисту прав позивача.(т.1, арк.справи 38-40).
Таким чином, матеріалами справи стверджується, а судом першої інстанції правомірно встановлено необхідність визнання за Позивачем права постійного користування земельною ділянкою у судовому рішенні, ухваленому за участі розпорядника землі (органу місцевого самоврядування), оскільки саме таке рішення забезпечить ефективний захист прав ФГ «Пролісок Калинівщини», сприятиме одноразовому вирішенню спору, вичерпає необхідність повторного звернення до суду за захистом прав Позивача.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про визнання недійсним та скасування рішення Калинівської міської ради №876 від 24.03.2021 «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою» в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів виходить з наступного.
Аргументами апеляційної скарги є посилання скаржника на систематичне невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України. Позивачем до матеріалів справи не було надано доказів того, що особа якій надано в користування земельну ділянку сплачувала відповідні платежі - плату за землю, оскільки платником не являється фермерське господарство.
А також посилання на відсутність об'єкта щодо якого ведеться спір - земельної ділянки площею 50,6 га, кадастровий номер 0521682400:04:002:0142 з цільовим призначенням 01.02 для ведення фермерського господарства.
Вирішуючи даний спір, апеляційний суд приймає до уваги, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування базового рівня, статус та повноваження яких визна-чаються Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні».
У відповідності до п.10 ч.2 ст.16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
В силу статті 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт або правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Авто-номної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Частиною 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або Законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Так, згідно з п.34 ч.1 ст.26 вказаного Закону - питання регулювання земельних відносин вирішуються сільськими, селищними та міськими радами виключно на їх пленарних засіданнях.
Суб'єктами права власності на землю, згідно зі ст.80 Земельного кодексу (надалі в тексті - ЗК України), є громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності, територіальні грома-ди, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності, держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.
Відповідно до ч.ч.1 ст.116 ЗК України, набуття права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності відбувається за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користу-вання за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.(ст.83 ЗК України).
Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійсню-ється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.(ч.1 ст.122, ч.1 ст.123 ЗК України).
Підставами виникнення, зміни та припинення земельних відносин є юридичні факти - юри-дично значимі обставини, які поділяються відповідно на правовстановлюючі, правозмінюючі та правоприпиняючі. До таких обставин відносяться: договори та інші угоди, передбачені законом, а також не передбачені законом але такі, що не суперечать йому; акти державних органів та органів місцевого самоврядування, які передбачені законом як підстави виникнення земельних прав та обов'язків; судові рішення, які встановлюють земельні права та обов'язки; набуття земельних прав та обов'язків на підставах, які дозволені законом; заподіяння шкоди; інші дії фізичних та юридичних осіб; події, з якими закон або інший правовий акт пов'язує виникнення, зміну і припинення земельних відносин. Зазначене кореспондується зі статтею 11 Цивільного кодексу України (надалі в тексті - ЦК України).
Вирішивши питання щодо припинення права постійного користування Відповідач поси-лався на Лист ГУ ДПС України у Вінницькій області №309 від 01.02.2021.(т.1, арк.справи 206).
Однак, зазначений лист містить відомості про своєчасну сплату ФГ «Пролісок Калинів-щини» єдиного податку, до декларації зі сплати якого включено відомості про спірну земельну ділянку.
Доводи апелянта щодо наявності обставин систематичної несплати земельного податку, як підстави припинення права постійного користування землею згідно п.«д» ч.1 ст.141 ЗК України, спростовуються також наданими позивачем Довідками щодо статусу платника єдиного податку, податковими деклараціями, платіжними дорученнями, звітами про посівні площі (т.1, арк.справи 41-79), Довідкою про відсутність заборгованості з бюджетних платежів від 01.06.2021 (т.1, арк.справи 87), Листом ГУ ДПС у Вінницькій області від 04.06.2021, згідно якої передбачено суми нарахування податку за землю за використання земельної ділянки, кадастровий номер 0521682400: 04:002:0142 та підтверджено здійснення своєчасного розрахунку.(т.1, арк.справи 205).
Об'єктом оподаткування для платників єдиного податку четвертої групи згідно п.292.1 ст.292 Податкового Кодексу України, є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасо-вищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди.
Платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з земельного податку за земельні ділянки, що використовуються цими платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського виробництва (пп.4 п.297.1 ст.297 ПК України).
Як встановлено судом, з моменту державної реєстрації фермерського господарства, засно-ваного фізичною особою, якою отримано право постійного користування землею, саме ФГ виступає учасником у відносинах з третіми особами.
Тому, безпідставними є посилання апелянта на необхідність сплати податку за землю Фіщуком Б.П. як фізичною особою, як підставу для припинення права постійного користування земельною ділянкою.
Крім того, безпідставними є твердження апелянта щодо відсутності об'єкта спору - земельної ділянки з кадастровим номером 0521682400:04:002:0142.
Згідно витягу із Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки кадастровий №0521682400:04:002:0142 станом на 28.05.2021 дані про зазначену земельну ділянку були чинними у ДЗК. Станом на 09.06.2021 відомості вже були вилучені із ДЗК.
При цьому, станом на час розгляду даної справи відомості про земельну ділянку кадаст-ровий номер 0521682400:04:002:0142 наявні у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що засвідчує існування такої земельної ділянки як об'єкта цивільних прав.
Враховуючи викладені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності задоволення позову в повному обсязі та скасування рішення 5 сесії Калинівської міської ради (надалі в тексті - Міська рада) 8 скликання «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою» №876 від 24.03.2021, а також визнання за Фер-мерським господарством «Пролісок Калинівщини» право постійного користування земельною ділянкою площею 50,6 га, кадастровий №0521682400:04:002:0142 з цільовим призначенням 01.02 для ведення фермерського господарства, в межах, згідно із планом, яка розташована за адресою: Вінницька область, Калинівський район, Заливанщинська сільська рада.
Всі доводи апеляційної скарги розглянуто, порушених, невизнаних або оспорених прав чи інтересів Позивача не встановлено.
Таким чином, матеріалами справи спростовуються доводи Відповідача про неправомір-ність висновків суду першої інстанції щодо обґрунтованості позову, а тому рішення суду першої інстанції належить залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Статтею 74 ГПК України передбачено обов'язок кожної із сторін довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктив-ному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ст.86 ГПК України).
Отже, доводи Скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.ст. 277, 278 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 34, 86, 232, 233, 240, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Калинівської міської ради на рішення господарського суду Вінниць-кої області від 01.09.2021 у справі №902/581/21 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верхов-ного Суду протягом 20 днів з моменту виготовлення повного тексту постанови.
3. Матеріали справи №902/581/21 повернути до господарського суду Вінницької області.
Головуючий суддя Грязнов В.В.
Суддя Василишин А.Р.
Суддя Розізнана І.В.