Єдиний унікальний номер 219/10018/20
Номер провадження 22-ц/804/2452/21
23 грудня 2021 року м. Бахмут
Донецький апеляційний суд у складі:
судді - доповідача Космачевської Т.В.,
суддів: Канурної О.Д., Мальованого Ю.М.,
розглянувши в письмовому провадженні в приміщенні Донецького апеляційного суду в місті Бахмуті Донецької області апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 13 липня 2021 року у справі номер 219/10018/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , про стягнення аліментів на повнолітню дитину у зв'язку з продовженням навчання,
В листопаді 2020 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення аліментів на повнолітню дитину у зв'язку з продовженням навчання, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що з 11 серпня 2001 року по 15 квітня 2011 року її мати ОСОБА_4 та її батько ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі. Позивачка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 . Наразі вона навчається в ДВНЗ «Донбаський державний педагогічний університет» на 1 курсі денної форми навчання, строки навчання з 14 вересня 2020 року по 30 червня 2024 року, що підтверджується довідкою установи від 22 вересня 2020 року №584.
На теперішній час відповідач офіційно працює в ТОВ «Метінвест Бізнес Сервіс» та отримує дохід приблизно 180 000 гривень, тому він має можливість сплачувати аліменти на час її навчання, проте не робить цього добровільно.
Просила суд стягнути з відповідача аліменти на її утримання у розмірі ? частки з усіх видів заробітку на час її навчання.
Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 13 липня 2021 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , про стягнення аліментів на повнолітню дитину у зв'язку з продовженням навчання - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на її утримання у зв'язку з продовженням навчання у розмірі 1/15 частки з усіх видів заробітку(доходів) щомісяця до дня закінчення навчання, але не більше ніж до 23 років.
Вирішено питання про судові витрати.
Із вказаним рішенням в частині визначення розміру аліментів не погодилась позивачка ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, в якій просила змінити рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 13 липня 2021 року та задовольнити частково її позовні вимоги про стягнення аліментів - у розмірі 1/6 частки з усіх видів заробітку (доходів) ОСОБА_2 щомісяця до дня закінчення навчання, але не більше ніж до 23 років.
Доводами апеляційної скарги наведено, що рішення суду першої інстанції постановлено при неповному з'ясуванні обставин справи, що призвели до помилкового визначення розміру аліментів.
Судом правильно встановлено майновий стан відповідача та його спроможність до надання допомоги на утримання повнолітньої доньки, яка продовжує навчання, і в зв'язку з цим потребує
матеріальної допомоги.
Проте, встановлюючи розмір аліментів на рівні 1/15 частки з усіх видів заробітку (доходу) відповідача, суд першої інстанції не навів конкретних обставин та підтверджуючих доказів, на підставі яких дійшов до висновку про визначення аліментів саме у такому розмірі.
Зазначає, що посилаючись на необхідність врахувати матеріальне становище сторін, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні фактично це питання не досліджував.
Також, на обґрунтування своїх вимог, позивачка вказує на те, що відповідач без шкоди для іншої дитини має можливість сплачувати на користь позивачки аліменти на її утримання в розмірі 1/6 частки всіх видів заробітку (доходу), тобто в такому самому розмірі, який сплачується ним на іншу дитину.
Із вказаним рішенням не погодився також відповідач ОСОБА_2 , подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Доводами апеляційної скарги наведено, що оскаржуване судове рішення таким, що не відповідає вимогам закону в зв'язку з невідповідністю висновків, викладених в ньому, обставинам справи внаслідок неправильного встановлення цих обставин, які мають значення для справи, необґрунтованого прийняття доказів, неправильного їх дослідження та оцінки, неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до позовної заяви підставою для звернення до суду є не потреба в матеріальній допомозі саме у зв'язку з навчанням, а лише фінансова можливість відповідача сплачувати аліменти та сам факт навчання у вищому навчальному закладі.
Наголошує на тому, що позивачкою не надано доказів на підтвердження факту, що вона потребує матеріальної допомоги, довідка ДВНЗ «Донбаський державний педагогічний університет» від 22 вересня 2020 року №584 підписана невідомими особами, та не є належним і допустимим доказом, а довідка про навчання №136 від 14 квітня 2021року подана за межами строку подання доказів, тому суд, прийнявши до уваги вказану вище довідку, порушив вимоги ст. 83 ЦПК України.
Також, суд першої інстанції безпідставно не прийняв до уваги надані відповідачем докази щодо відсутності у позивачки потреби у матеріальній допомозі через отримання значних сум в якості аліментів.
Зазначає, що позивачка не довела існування всіх юридичних фактів, які у своїй сукупності надають право стягувати аліменти на підставі ст. 199 СК України, не надала будь-яких доказів на підтвердження обставин, які б свідчили про наявність у неї потреби в матеріальній допомозі саме у зв'язку з навчанням, що є підставою для відмови у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 , посилаючись на правовий висновок, що міститься у постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі №635/1139/17.
Від представника позивачки адвоката Гуревича М.Г., який діє в інтересах ОСОБА_1 , надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в якому він просив апеляційну скаргу ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Вважає доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 безпідставними.
Звертає увагу, що конструкцією ст. 199 СК України передбачено обов'язок батьків надавати саме утримання повнолітньої дитині, що продовжує навчання, а не компенсувати її додаткові витрати.
Посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі №635/1139/17 є безпідставними, оскільки у вказаній справі встановлені інші обставини, ніж у справі, що розглядається.
Крім того, вважає, що вказівка апелянта ОСОБА_2 на те, що довідка ДВНЗ «Донбаський державний педагогічний університет» №584 від 22 вересня 2020 року є підробленою, також є необґрунтованою, оскільки підроблення злочину утворює склад злочину, передбаченого ст. 358 КК України, тому факт підроблення може бути встановлений лише вироком суду.
Також зауважує, що сплата аліментів на утримання неповнолітньої дитини за рішенням суду не є тією обставиною, що звільняє відповідача від обов'язку утримувати цю дитину після настання її повноліття у разі продовження навчання.
Від ОСОБА_2 , надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому він просив відмовити повністю у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 .
Зазначає, що в апеляційній скарзі ОСОБА_1 відсутнє обґрунтування поважності причин неподання до суду першої інстанції додаткових доказів, які були долучені до апеляційної скарги позивачки.
Інші доводи відзиву аналогічні доводам, зазначеним у апеляційній скарзі відповідача.
Від третьої особи ОСОБА_3 відзив в письмовій формі на апеляційні скарги до апеляційного суду не надійшов.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Пунктом 1 частини 4 статті 274 ЦПК України передбачено, що в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів, зокрема, про стягнення аліментів.
Відповідно до частини 13 ст. 7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до вимог частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено і це вбачається з матеріалів цивільної справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є дочкою відповідача ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження. (а.с. 8, том 1)
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зарахована з 14 вересня 2020 року на денну форму навчання до Горлівського інституту іноземних мов Державного вищого навчального закладу «Донбаський державний педагогічний університет», що підтверджується копією довідки №136 від 14 квітня 2021 року (а.с. 170, том 1).
Відповідач ОСОБА_2 , є особою працездатного віку, працює, має заробіток, що становить за період з листопада 2019 року по листопад 2020 року в розмірі 3324972,69 грн (три мільйони триста двадцять чотири тисячі дев'ятсот сімдесят дві гривні шістдесят дев'ять копійок). (а.с. 80, том 1).
Задовольняючи частково позовні вимоги в розмірі 1/15 частки з всіх видів заробітку (доходу) відповідача, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка є повнолітньою особою, навчається на денній формі навчання на бюджетній основі, потребує матеріальної допомоги, відповідач є працездатною особою та має можливість надавати таку допомогу.
Такий висновок суду першої інстанції є правильним та таким, що відповідає обставинам
справи і вимогам закону.
Правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх дочки, сина регулюються главою 16 СК України, яка, зокрема, передбачає обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 СК України). При визначенні розміру аліментів мають бути враховані вартість навчання, вартість підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження.
За правилами частини першої статті 199 Сімейного кодексу України, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення 23 років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.
Сімейним кодексом України передбачено принцип рівності прав та обов'язків батьків: брати участь у матеріальних витратах зобов'язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина.
За змістом статей 191, 200 СК України аліменти присуджуються рішенням суду від дня пред'явлення позову. Суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів. Частина заробітку (доходу) матері, батька, яка стягуватиметься як аліменти на повнолітніх дочку, сина, визначається судом з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу.
Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Звертаючись до суду з позовом, позивачка зазначила, що вона потребує матеріальної допомоги батька, посилаючись, зокрема, на витрати, пов'язані з навчанням, не працює і не має самостійного доходу.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про спроможність відповідача надавати матеріальну допомогу на утримання повнолітньої доньки, яка продовжує навчання на денній формі, не працює та не має самостійного доходу, у зв'язку з чим потребує матеріальної допомоги, оскільки відповідач є особою працездатного віку, працює, має заробіток, що становить за період з листопада 2019 року по листопад 2020 року в розмірі 3324972,69 грн.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Статтею 79 ЦПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Апеляційний суд погоджується також з позицією суду першої інстанції, що посилання відповідача на те, що позивачка не потребує матеріальної допомоги у зв'язку з навчанням, оскільки її матір отримала аліменти на її утримання за період з 01 січня 2018 року по березень 2021 року у сумі 1136390,73 грн (один мільйон сто тридцять шість тисяч триста дев'яносто гривень сімдесят три копійки) протирічать вимогам ст. 199 Сімейного кодексу України.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що оскільки між сторонами добровільно не досягнуто умов матеріального забезпечення повнолітньої дочки, яка продовжує навчання, тому вимоги позивачки про стягнення аліментів ґрунтуються на законі, та, з врахуванням матеріального становища сторін, принципу рівності прав та обов'язків батьків: брати участь у матеріальних витратах зобов'язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина, позовні вимоги підлягають задоволенню частково в розмірі 1/15 частки з усіх видів заробітку (доходу) відповідача.
При визначенні розміру аліментів суд першої інстанції врахував усі обставини, визначені в ст. 182 СК України з врахуванням п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», в якому зазначено, що обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: 1) досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; 2) продовження ними навчання; 3) потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; 4) наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.
Наведені в апеляційних скаргах доводи, були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Враховуючи наведене, апеляційний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив рішення, яке
відповідає вимогам закону.
Підстав для скасування судового рішення не вбачається.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, витрати відповідача по сплаті судового збору, пов'язані з поданням апеляційної скарги, відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення, рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 13 липня 2021 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, як така, що ухвалена у малозначній справі, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Судді:
Повне судове рішення складено 23 грудня 2021 року.
Суддя: