Справа № 569/10276/20
30 листопада 2021 року
м.Рівне
Рівненський міський суд Рівненської області
в складі головуючого судді ОСОБА_1
при секретарі ОСОБА_2
з участю прокурора ОСОБА_3
обвинуваченого ОСОБА_4
захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Рівне кримінальне провадження за № 12020180010002963 від 11.06.2020 про обвинувачення
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Алакуртти Мурманської області Російської федерації, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , та фактично проживаючого в АДРЕСА_2 , одруженого, працюючого, не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 125, ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст. 345 КК України, -
10 червня 2020 року, приблизно о 21:00 год., ОСОБА_4 , перебуваючи в будинку по місцю свого проживання за адресою: АДРЕСА_2 , будучи в стані алкогольного сп'яніння, під час суперечки, яка виникла раптово на ґрунті особистих неприязних відносин із ОСОБА_6 , умисно наніс останній удар кулаком руки в область голови, внаслідок чого заподіяв для ОСОБА_6 тілесні ушкодження у вигляді забою м'яких тканин ділянки правої вилиці, які відносяться до легких тілесних ушкоджень.
Також, органом досудового розслідування ОСОБА_4 обвинувачується в тому, що 10 червня 2020 року, приблизно о 22:30 год., ОСОБА_4 , перебуваючи за місцем свого проживання - на території господарства за адресою: АДРЕСА_2 , будучи в стані алкогольного сп'яніння, достовірно знаючи, що інспектор взводу №1 роти №2 Управління патрульної поліції в Рівненській області Департаменту патрульної поліції молодший лейтенант поліції ОСОБА_7 та дільничний офіцер поліції сектору превенції Рівненського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Рівненській області капітан поліції ОСОБА_8 є працівниками правоохоронного органу, які несли службу по забезпеченню публічної безпеки та порядку і здійснювали виїзд за вищевказаною адресою на повідомлення, яке надійшло на лінію «102» щодо вчинення з боку ОСОБА_4 протиправних дій, з метою підриву авторитету державних органів та усвідомлюючи суспільно - небезпечний характер своїх дій поводив себе агресивно і зухвало по відношенню до них, висловлюючись на адресу останніх нецензурною лайкою та провокуючи конфлікт, діючи умисно на законні вимоги працівників поліції припинити злочинні дії не реагував, відштовхував їх від себе, в результаті чого зірвав нагрудну камеру відеоспостереження з бронежилету ОСОБА_7 .
Після чого, при намаганні ОСОБА_7 та ОСОБА_8 його повторно заспокоїти, намагався вирватися, вчинив боротьбу в ході якої умисно наніс два удари своїм передпліччям в передпліччя ОСОБА_7 , у результаті чого повалив останню на землю, спричинивши для ОСОБА_7 тілесні ушкодження.
Крім того, 10 червня 2020 року, приблизно о 22:35 год., ОСОБА_4 , перебуваючи за місцем свого проживання - на території господарства за адресою: АДРЕСА_2 , будучи в стані алкогольного сп'яніння, достовірно знаючи, що інспектор взводу №1 роти №2 Управління патрульної поліції в Рівненській області Департаменту патрульної поліції молодший лейтенант поліції ОСОБА_7 та дільничний офіцер поліції сектору превенції Рівненського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Рівненській області капітан поліції ОСОБА_8 є працівниками правоохоронного органу, які несли службу по забезпеченню публічної безпеки та порядку і здійснювали виїзд за вищевказаною адресою на повідомлення, яке надійшло на лінію «102» щодо вчинення з боку ОСОБА_4 протиправних дій, з метою підриву авторитету державних органів та усвідомлюючи суспільно - небезпечний характер своїх дій поводив себе агресивно і зухвало по відношенню до них, висловлюючись на адресу останніх нецензурною лайкою та провокуючи конфлікт, діючи умисно на законні вимоги працівників поліції припинити злочинні дії не реагував, відштовхував їх від себе, в результаті чого зірвав нагрудну камеру відеоспостереження з бронежилету ОСОБА_7 . Після чого, при намаганні ОСОБА_7 та ОСОБА_8 його повторно заспокоїти, намагався вирватися, вчинив боротьбу в ході якої умисно наніс два удари своїм передпліччям в передпліччя ОСОБА_7 , у результаті чого повалив останню на землю, спричинивши для ОСОБА_7 тілесні ушкодження у вигляді: садна на правому ліктьовому суглобі, на правому передпліччі, на лівому передпліччі, на правому колінному суглобі, на лівому колінному суглобі на фоні крововиливу, крововиливів на правій та лівій гомілці, на лівому плечі, які відносяться до легких тілесних ушкоджень.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 в інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях свою вину визнав частково, а саме визнав вину у вчинені кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст. 342 КК України та ч.1 ст.125 КК України та заперечив вину у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст. 345 КК України та пояснив, що в нього був конфлікт з дружиною, хотів дати дружині під затильник, вдарив її, про що дуже шкодує. Потім пішов до дочки - вирвав в неї наушники. Потім приїхали працівники поліції, піднялися до нього, він сказав, що зараз їде, однак працівники поліції поводили себе агресивно: відразу сказали, що він арештований, надягалти кайданки із за чого почався конфлікт. Працівники поліції його тягнули за кайданки, йому було боляче, він просив послабити кайданки. Він весь час був зігнутий, йшов шатаючи, він бився об них, а вони від стіни. Він перебував у стані алкогольного сп'яніння. Також зазначив, що тілесних ушкоджень працівнику поліції умисно не наносив. Він також не бачив, що працівник поліції падала на коліна, оскільки не штовхав її умисно,а відтак не визнає себе винним у вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України.
Крім того, зазначив що ним збитки потерпілим відшкодовано та просив провадження за ч.1 ст.125 КК закрити на підставі ст..46 КК України у зв'язку з примиренням з потерпілою.
Допитана у судовому засіданні потерпіла ОСОБА_6 суду показала, що вона разом з ОСОБА_4 проживають разом. ОСОБА_4 прийшов в стані алкогольного сп'яніння. Вийшов за нею на балкон та вдарив. Вона викликала працівників поліції. Працівники поліції пішли до ОСОБА_4 . Пізніше зверху почула крики, шум та побачила, що ОСОБА_4 чинить опір та кричить «зніміть наручники». Вона чула, що впала нагрудна камера. Зі слів знає, що впала потерпіла ОСОБА_7 . На двір вона не виходила, лише чула, що викликали підмогу.
Крім того, подала до суду клопотання в якому просить звільнити ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням, на підставі ст..46 КК України та кримінальне провадження закрити.
Допитана у судовому засіданні потерпіла ОСОБА_7 суду показала, що отримали виклик про домашнє насильство. Заявниця розповіла про події, написала заяву. Діти були дуже злякані. Заявниця повідомила, що ОСОБА_4 знаходиться на горищі. Коли вони пішли на горище то ОСОБА_4 відмовився спускатися. Вони повідомили, що відносно нього будуть застосований спеціальний засіб «кайданки». Коли на ОСОБА_4 вдягнули кайданки він схопив за ногі та зірвав нагрудну камеру. На вулиці штовхнув її плечем 2 рази, вона вдарилася та впала. Побачивши садину зателефонувала 102 та зареєструвала опір.
Крім того, зазначила , щодо міри покарання просить застосувати не пов'язане з позбавлення чи обмеженням волі. Свій цивільний позов просить залишити без розгляду, оскільки збиткі їй відшкодовані.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_8 вказав, що він спільно із ОСОБА_7 виїхали на виклик про домашнє насильство. Заявником була дружина також перебували в квартирі діти. Потерпіла повідомила, що ОСОБА_4 шарпав її, ображав, перебував в стані алкогольного сп'яніння, поводився агресивно. ОСОБА_4 також, чинив супротив, почав штовхати ОСОБА_7 . У зв'язку з чим зателефонували 102 та викликали допомогу. ОСОБА_4 перебував на горищі. Драбина була ззовні . ОСОБА_7 впала на коліна . ОСОБА_4 затримали та вдягнули на нього кайданки, у зв'язку з тим, що він шарпав ОСОБА_7 .
Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні подала заяву з якої вбачається, що відповідно до ст.. 63 КУ вона відмовляється від дачі показів.
Свідок ОСОБА_10 в засіданні по даному факту пояснила, що вона являється дочкою обвинуваченого ОСОБА_4 та зазначила, що її тато посварився з мамою, пішов на горище. Вони викликали поліцію. Більше вона нічого не бачила, було темно, тільки чула якись голосні розмови .
Свідок ОСОБА_11 в засіданні по даному факту пояснив, що на даний час він проходить службу в органах Національної поліції України, перебуває на посаді Інспектора роти тактико-оперативного реагування УПП в Рівненській області ДПП НП України.
10.06.2020 року, о 09:00 год., він заступив на добову зміну - автопатруль «ТОР-1020» спільно з інспектором роти ТОР ОСОБА_12 та ОСОБА_13 . Службу несли на службовому автомобілі. Заступили на службу у однострої (форменному одязі), зі зброєю та спеціальними засобами. О 22:38 під час несення служби, ними було отримано виклик про те, що працівникові правохоронного органу ОСОБА_7 було вчинено опір за адресою: АДРЕСА_2 . Прибувши за адресою о 22:50 год., на дорозі біля будинку № 34 він помітив двох працівників поліції ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , та раніше невідомого йому чоловіка, у подальшому виявився ОСОБА_4 . Ззаду на руках в ОСОБА_4 були одягнені кайданки. За зовнішніми ознаками (хитка ході, в'язка мова, алкоголю з рота) останній перебував у нетверезому стані, при цьому поводив себе неадекватно, а саме кричав, що розіб'є нам службовий автомобіль, намагався звільнити (витягнути) руки з кайданок. ОСОБА_4 говорив, що протягом останніх декількох днів він вживав спиртне, оскільки багато днів народжень. Працівники ОСОБА_7 та ОСОБА_8 пояснили, що ОСОБА_4 чинив для них опір при затриманні, а саме хапав руками за ноги ОСОБА_7 вони разом спускалися з горища будинку, штовхав її плечем, коли вони виводили його з подвір'я. ОСОБА_4 не заспокоювався, кричав та вживав нецензурну лайку. При цьому ніхто з присутніх працівників поліції йому жодних ударів не наносив. Він з ОСОБА_12 лише тримали за руки, щоб він не втік, не впав, не завдав шкоди собі та оточуючим. На події прибула слідчо-оперативна група і за вказівкою слідчого ОСОБА_4 ними доставлено в Рівненський обласний центр психічного здоров'я населення для медичного освідчення на стан сп'яніння. У цьому закладі ОСОБА_4 поводив себе спокійно, але відмовився дихати у алкотестер. Після цього вони доставили ОСОБА_4 в Рівненський відділ поліції та передали членом СОГ. Під час цієї всієї процедури ніхто з екіпажу ОСОБА_4 ніяких ударів не наносив та фізичної сили до нього не застосовував, їхні вказівки він виконував більш-менш добровільно, дещо заспокоївся.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_12 суду надав аналогічні покази.
Крім показів потерілих та свідків, вина обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.1 ст.125 та ч.2 ст. 342 КК України підтверджується дослідженими в судовому засіданні письмовими доказами, а саме: формою витягу (а.с.22,23,24,25), заявою ОСОБА_6 (а.с.28), рапортом (а.с.30-40) в якому вказано про обставини події, яка мала місце 10.06.2020 року, протоколом огляду місця події з фото таблицями (а.с.42), розпискою (а.с.45), витягом з журналу реєстрації медичних оглядів ( а.с.46), витяг медичного закладу (а.с. 50-51), супровідним з відеозаписом (а.с.52-53), протоколом огляду речей (а.с.54), протоколом огляду (а.с.62), посвідчення ОСОБА_7 (а.с. 75), копія жетону (а.с.96), заявою (а.с. 97-99), протоколом проведення слідчого експеременту (а.с. 100-102), протоколом проведення слідчого експеременту (а.с. 114-116), повідомленням про підозру (а.с. 127), протоколом про затримання (а.с.143), ухвалою про застосування запобіжного заходу (а.с.151-152), копія ід картки (а.с.153), вимога (а.с.154), витяг з АРМОР (а.с.157), посвідчення (а.с. 158-160), свідоцтва про народження (а.с.162), довідка від лікаря - психіатра та лікаря - нарколога (а.с. 167), довідкою ( а.с. 168), витяг з наказу (а.с. 169-171), інструкція (а.с. 172), книга нарядів та журнал інструктажів (а.с.176).
Досліджені письмові докази узгоджуються з показами потерпілих, свідків, а тому суд дійшов до висновку про доведеність винуватості ОСОБА_4 ч.1 ст.125 КК України - умисне легке тілесне ушкодження та за ч.2 ст.342 КК України - опір працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов'язків.
Що ж стосується обвинувачення його у вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст. 345 КК України, а саме умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків, то таке не знаходить свого підтвердження виходячи з наступного.
У відповідності до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Як вбачається з висновку експерта №391 від 11.06.2020 року у громадянки ОСОБА_7 при огляді дійсно були встановлені ушкодження, що відносяться до легкого тілесного ушкодження з короткочасним розладом здоров'я.
Суб'єктивна сторона злочину передбаченого ч.2 ст. 345 КК України характеризується прямим умислом.
Відповідно до ст..24 КК України умисел поділяється на прямий і непрямий.
Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільне небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільне небезпечні наслідки і бажала їх настання.
Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільне небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільне небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.
Умисел є найбільш поширеною формою вини: переважна більшість злочинів вчиняються умисно.
Законодавче визначення прямого і непрямого умислу містить три ознаки, які характеризують психічне ставлення особи до вчи• неного нею діяння і його наслідків: 1) усвідомлення особою суспільної небезпеки свого діяння; 2) передбачення його суспільне небезпечних наслідків; 3) бажання настання таких наслідків або свідоме припущення їх Настання. Перші дві ознаки (усвідомлення і передбачення) характеризують процеси, які відбуваються у психіці суб'єкта і тому складають інтелектуальний момент (елемент, компонент) умислу. Третя ознака (бажання чи свідоме припущення наслідків) характеризує вольову сферу особи й утворює вольовий момент умислу.
При вчиненні конкретних злочинів можливі різні варіанти поєднання інтелектуальних і вольових моментів, їхнє певне співвідношення і лежить в основі поділу умислу на прямий і непрямий.
Інтелектуальний момент прямого умислу полягає в усвідомленні особою суспільне небезпечного характеру свого діяння та передбаченні його суспільне небезпечних наслідків.
Усвідомлення означає не лише розуміння фактичних обставин вчиненого діяння, які стосуються об'єкта, предмета, об'єктивної сторони складу конкретного злочину, а й певне розуміння його суспільної небезпеки. Здебільшого наявність усвідомлення винним суспільної небезпеки свого діяння є очевидною, про що свідчать фактичні обставини справи. Якщо особа не усвідомлює суспільно небезпечний характер своїх дій чи бездіяльності, це може свідчити про її неосудність або про відсутність умислу при вчиненні злочину.
Передбачення - це розумове уявлення особи про результати своєї дії (бездіяльності). При вчиненні злочину винний усвідомлює зміст конкретних наслідків його діяння, їх суспільне небезпечний характер (шкоду, яка буде заподіяна об'єктам посягання), а також неминучість або можливість настання таких наслідків. Отже, передбаченням винного охоплюється в загальних рисах і причинний зв'язок між діянням і наслідками.
Вольовий момент прямого умислу характеризується бажанням настання суспільне небезпечних наслідків. Під бажанням розуміють прагнення досягти конкретного результату, що передбачає свідому і цілеспрямовану діяльність особи. Бажання - це воля, спрямована на досягнення чітко визначеної мети.
Інтелектуальний момент непрямого умислу полягає в усвідомленні особою суспільне небезпечного характеру свого діяння та передбаченні його суспільне, небезпечних наслідків. Непрямий умисел повністю збігається з прямим умислом за такою ознакою інтелектуального моменту, як усвідомлення. Однак інша ознака -~ передбачення суспільне небезпечних наслідків - значно відрізняється від подібної ознаки прямого умислу. Відповідно до закону при прямому умислі винний передбачає наслідки як можливий або неминучий результат свого суспільне небезпечного діяння, а при непрямому умислі він передбачає лише можливість настання таких наслідків.
Основна відмінність прямого і непрямого умислу полягає у їх вольовому моменті. Якщо при прямому умислі він характеризується бажанням настання суспільне небезпечних наслідків, то при непрямому - свідомим припущенням їх настання. В останньому випадку воля особи посідає не активну, а пасивну щодо наслідків позицію, оскільки наслідки є побічним результатом злочинної дії (бездіяльності) винного.
Усвідомлення винним протиправності і караності вчиненого ним діяння не є обов'язковою ознакою умислу: незнання закону не звільняє особу від кримінальної відповідальності.
Законодавча конструкція умислу фактично розрахована на матеріальні склади злочинів, які визнаються закінченими за умови настання суспільне небезпечних наслідків. Ці злочини можуть вчинятися як з прямим, так і з непрямим умислом.
Що стосується формальних складів злочину, які не передбачають як необхідну ознаку настання певних суспільне небезпечних наслідків, то змістом прямого умислу є усвідомлення винним суспільне небезпечного характеру своєї дії (бездіяльності) і бажання їх вчинення. У таких злочинах не потрібно визначати психічне ставлення суб'єкта до наслідків. Воно тут переноситься на саме діяння, вчинення якого є моментом закінчення злочину. Злочини з формальним складом можуть вчинятися лише з прямим умислом. Цей висновок підтверджує думку про те, що форма і вид вини визначаються ставленням суб'єкта лише до тих ознак, які перебувають у межах складу злочину.
Поділ умислу на прямий і непрямий має важливе значення для кваліфікації злочинів, зокрема у випадках, коли йдеться про попередню злочинну діяльність або співучасть у вчиненні злочину. Так, готування до злочину і замах на злочин можуть бути вчинені лише з прямим умислом. Розмежування умисного і необережного злочину (злочинної самовпевненості) вимагає точного встановлення ознак саме непрямого умислу.
Різновиди умислу дають змогу визначити ступінь вини, ступінь суспільної небезпеки діяння та особи винного і тому враховуються при індивідуалізації відповідальності і покарання.
Врахування розглянутих видів умислу надає можливість більш точно конкретизувати психічне ставлення суб'єкта, визначити ступінь його вини і призначити справедливе покарання.
Як встановлено в судовому засіданні, ніхто із допитаних учасників судового процесу - очевидців події не підтвердив факту умисного нанесення легкого тілесного ушкодження потерпілій ОСОБА_7 .. Показання потерпілих, свідків, відповідають і поясненням обвинуваченого в тій частині, що останній не штовхав умисно потерпілу ОСОБА_7 , оскільки його руки перебували в кайданка, а отримана нею травма, була спричинена внаслідок того, що коли на обвинуваченого ОСОБА_4 вдягнули кайданки він ненавмисно, а просто шатаючись, оскільки перебував у стані алкогольного сп'яніння, на вулиці штовхнув її плечем, а вона не очікуючи, не втрималася та впала при цьому вдарилася. Даний повштух підтверджується як показами потерпілої ОСОБА_7 , так і показами обвинуваченого ОСОБА_4 . Крім того, повністю узгоджуються із дослідженими письмовими матеріалами.
Оцінюючи такі показання суд надає їм віри, оскільки вони знаходяться в об'єктивному зв'язку з матеріалами кримінальної справи, іншими доказами, які жодним чином не підтверджують наявність в обвинуваченого умислу, що є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони злочину передбаченого ч.2 ст. 345 КК України, на нанесення потерпілій тілесних ушкоджень. На переконання суду, зібрані та досліджені в справі докази вказують на те, що ОСОБА_4 очевидно мав намір перешкодити патрульним поліції у виконанні їх службових обов'язків, у зв'язку з чим між ними виникла шарпанина і штовханина, внаслідок якої потерпіла опинилася в сутичці ,та впали на землю. Відтак, всі наявні сумніви та припущення щодо доведеності вини обвинуваченого слід тлумачити на його користь.
Аналізуючи і оцінюючи зібрані та досліджені у справі докази в їх сукупності суд приходить до висновку про невинуватість обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненому злочині, передбаченому за ч.2 ст. 345 КК України, а саме умисним заподіянням працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень, у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків.
Враховуючи наведене, в судовому засіданні не здобуто об'єктивних, переконливих доказів, які б свідчили, що ОСОБА_4 заподіяв умисне легке тілесне ушкодження патрульній ОСОБА_7 у зв'язку з виконанням нею службових обов'язків, а сам факт наявності в потерпілої тілесних ушкоджень, не свідчить про їх умисне заподіяння. Таким чином, в його діях відсутній склад кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст. 345 КК України і з цієї підстави його слід виправдати.
Крім того, з приводу клопотання потерпілої ОСОБА_6 про звільнення ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.125 КК України у зв'язку з примиренням, на підставі ст..46 КК України суд дійшов наступного висновку.
Згідно до частини 4статті 26 КПК України кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення розпочинається лише на підставі заяви потерпілого. Відмова потерпілого від обвинувачення є безумовною підставою для закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення.
Відповідно достатті 477 КПК України кримінальне провадження за частиною 1 статті 125 КК України відноситься до приватного обвинувачення, тобто це провадження може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого.
Пунктом 7 частини 1статті 284 КПК України визначено, що кримінальне провадження закривається в разі, якщо потерпілий відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення, крім кримінального провадження щодо злочину, пов'язаного з домашнім насильством.
Зокрема, ВС ККС у своїй постанові від 20.02.2018 у справі № 142/1291/16-к зауважив, що приватне обвинувачення - це регламентований законом особливий вид кримінально-процесуальної діяльності приватного обвинувача (потерпілого), що включає звернення до компетентних органів із твердженням щодо винуватості певної особи у вчиненні кримінального правопорушення, збирання доказів винуватості цієї особи, подальше підтримання ним обвинувачення в суді та право відмовитись від пред'явленого обвинувачення.
Тобто законодавець передбачив безумовну підставу для закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення - відмову потерпілого від такого обвинувачення, небажання притягувати винну особу до кримінальної відповідальності, що здійснюється незалежно від позиції підозрюваного, обвинуваченого на відміну від акта про примирення, що носить двосторонній характер.
Потерпіла ОСОБА_6 надала суду заяву про відмову від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення за ч.1 ст.125 КК України.
До того ж, обвинувачений ОСОБА_4 та потерпіла ОСОБА_6 є близькими родичами чи членами сім'ї у розумінні норми п.1 ч.1ст. 3 КПК України та Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Відповідно до п.3 ч.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
З огляду на зазначене, суд відмовляє в задоволенні клопотання потерпілої ОСОБА_6 щодо закриття кримінальної справи у формі приватного обвинувачення за ч.1 ст.125 КК України.
Крім того, суд дійшов до висновку про доведеність винуватості ОСОБА_4 , за ч.1 ст.125 та ч.2 ст. 342 КК України, вказане обвинувачення підтверджено.
При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного і обставини, що пом'якшують та обтяжують відповідальність.
Верховний Суд України у постанові від 30 жовтня 2018 року у справі № 559/1037/16-к (провадження № 51-3612км18) вказав, що основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім. Щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
Відповідно до п.1 ч.1ст.66 КК України, відшкодування збитків, щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину обвинуваченим ОСОБА_4 , визнається судом обставинами, які пом'якшують його покарання.
Обставин, які відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання, є вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння; вчинення злочину щодо подружжя.
Вивченням відомостей про особу обвинуваченого ОСОБА_4 встановлено, що він раніше не судимий, одружений, на утриманні має 3 неповнолітніх дітей, має постійне місце проживання, працює, на обліках в лікаря - психіатра та лікаря - нарколога не перебуває.
Вимогами ч. 2ст. 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Згідно з ч. 2ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.
Виходячи з засади співмірності призначене покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують. Без урахування й належної оцінки всіх цих обставин у своїй сукупності обрана міра покарання не може вважатися справедливою.
Згідно з ч. 6ст. 368 КПК України, обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду України та практику Європейського суду з прав людини, яка застосовується як джерело права.
Так, у постанові ВСУ від 01 лютого 2018 року (справа № 634/609/15-к, провадження № 51-658 км17) зазначено, що підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції;принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, якіє багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих таобтяжуючих покарання обставин (статті66,67 КК України), визначенні «інших обставин справи».
Як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи».
За таких обставин, призначаючи покарання ОСОБА_4 , суд виходить із положень ст.ст. 50,65 КК України, враховує принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, характер і ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, наявність декількох пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин, дані про особу винного, його відношення до скоєних злочинів відшкодування збитків та щире розкаяння у вчиненому, позицію потерпілих, у зв'язку з чим суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому ОСОБА_4 покарання за ч.1 ст.125, ч.2 ст.342 в межах санкцій частин зазначених статей з врахуванням ч.1ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді обмеження волі.
Також, враховуючи щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, відшкодування збитків, суд приходить до висновку про необхідність призначити обвинуваченому ОСОБА_4 покарання у виді обмеження волі із застосуванням ст.75 КК України, оскільки вважає, що його виправлення та перевиховання можливе без ізоляції від суспільства і саме таке покарання, на думку суду, є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів.
Суд також покладає на обвинуваченого ОСОБА_4 обов'язки, передбачені ст.76 КК України, які сприятимуть його виправленню.
Запобіжний захід відносно обвинуваченого ОСОБА_4 у вигляді домашнього арешту закінчився.
Крім того, заявлений цивільний позов про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_7 завданої моральної та матеріальної шкоди підлягає залишенню без розгляду, про що просить потерпіла.
Судові витрати по справі відсутні.
Долю речових доказів вирішити відповідно до ст. 100 КПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 369,370,373,374 КПК України суд, -
ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст.125, ч. 2 ст. 342 КК України, призначивши покарання:
- за ч.1 ст.125 КК України у виді штрафу в розмірі 50 (пятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот пятдесят) гривень 00 коп.
- за ч. 2 ст. 342 КК України у виді обмеження волі на строк один рік.
Відповідно до ч.1 ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначити ОСОБА_4 , покарання у вигляді обмеження волі строком на один рік.
На підставі ст.75 КК України, звільнити засудженого ОСОБА_4 , від відбування призначеного покарання, якщо він протягом іспитового строку тривалістю 1 (один) рік не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього обов'язки.
На підставі ст. 76 КК України покласти на засудженого ОСОБА_4 , наступні обов'язки на період іспитового строку:
1) періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
ОСОБА_4 , визнати невинуватим у пред'явленому обвинуваченні та виправдати за відсутністю в його діях складу злочину передбаченого.2 ст. 345 КК України.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_7 до ОСОБА_4 про стягнення моральної та матеріальної шкоди, залишити без розгляду.
Речові докази: нагрудну відеокамеру ( з пошкодженням ) номер 1130000000000113297 повернути потерпілій ОСОБА_14 (а.с.41).
Форменні штани працівника УПП в Рівненській області - повернути потерпілій ОСОБА_14 (а.с.59).
Пляшку горілки ємністю 0,2 літра з написом «Мороша» - знищити (а.с.43).
Оптичний DVD-R диск з відеозаписом з нагрудної відеокамери від 10.06.2020 року залишити в матеріалах справи (а.с.51).
Оптичний DVD -R диск залишити в матеріалах справи (а.с.83).
Оптичний DVD -R диск залишити в матеріалах справи (а.с.99).
Оптичний DVD -R диск залишити в матеріалах справи (а.с.102).
Оптичний DVD -R диск залишити в матеріалах справи (а.с.126).
На вирок суду може бути подана апеляція до Рівненського апеляційного суду протягом 30 днів моменту проголошення вироку через Рівненський міський суд.
Згідно ст. 376 ч 6 КПК України копія вироку вручається негайно після його проголошення засудженому та прокурору.
Суддя Рівненського міського суду ОСОБА_1