Справа № 640/10504/20 Суддя (судді) першої інстанції: Скочок Т.О.
17 грудня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача: Беспалова О. О., суддів: Грибан І. О., Парінова А.Б., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу громадянина Держави Палестина ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 червня 2021 року (місце ухвалення: місто Київ, час ухвалення не зазначений, дата складання повного тексту 29.06.2021) у справі за адміністративним позовом громадянина Держави Палестина ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії,-
Громадянин Держави Палестина ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної міграційної служби України, Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 29.11.2019 №805 про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- визнати протиправними та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 25.03.2020 №52-20 про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов'язати Державну міграційну службу України в особі територіального підрозділу - Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області - повторно розглянути заяву громадянина Держави Палестина ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 червня 2021 року позов громадянина Держави Палестина ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції з огляду на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що влада Палестини не здатна забезпечити захист позивачеві від небезпеки життю та здоров'ю в умовах збройного конфлікту та систематичного порушення прав людини.
До Шостого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу не надходив.
У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, громадянин Держави Палестина ОСОБА_1 звернувся до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від 11.11.2019 №2019KV0292, в якій останнім зазначено, що заявник покинув свою країну через воєнний переворот, який був здійснений рухом Хамас, члени його родини переслідувались, а також через політичні причини. Заявник не може повернутись до своєї країни, оскільки його будуть переслідувати й ув'язнять. За його сім'єю стежать. Брат ОСОБА_4 у в'язниці з 2015 року до сьогодні (2019 рік). Ситуація у Палестині погана. Вона знаходиться у блокаді. Там голод, небезпечно і напруга з боку Ізраїля. Через недостатність лікування і медичних засобів померла мати заявника.
За результатами розгляду вказаної заяви та проведення співбесіди із заявником, оформленої протоколом від 22.11.2019, Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області прийнято наказ від 29.11.2019 №805, яким відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особі без громадянства ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за результатами чого складено повідомлення про відмову особі в оформленні документі для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від 29.11.2019 №339.
Скориставшись правом на адміністративне (досудове) оскарження вказаного наказу, позивачем подано відповідну скаргу до Державної міграційної служби України, за результатами розгляду якої відповідачем-1 прийнято рішення про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від 25.03.2020 №52-20.
Вважаючи наказ від 29.11.2019 №805 та рішення від 25.03.2020 №52-20 протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає про таке.
В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок та умови прийняття рішення за заявою про надання статусу біженця встановлено Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08 липня 2011 року № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI).
Згідно із визначенням, наведеним в п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону №3671-VI, біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Виходячи зі змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та названої правової норми, поняття "біженець" включає чотири основні підстави, за наявності яких, особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або якщо особа не має визначеного громадянства за межами країни свого попереднього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.
Згідно із визначенням, наведеним у п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону №3671-VI особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до п.п. 4 та 6 ч. 1 ст. 6 Закону №3671-VI, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п. 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 цього Закону, відсутні та яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні.
Приписами ч.ч. 1-7 ст. 8 Закону №3671-VI передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.
У разі подання законним представником дитини, розлученої із сім'єю, заяви про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, без попереднього розгляду заяви.
За бажанням заявника участь у попередньому розгляді заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, бере адвокат. Призначення адвоката для надання правової допомоги заявникові здійснюється в установленому порядку.
Під час співбесіди заявнику, який не володіє українською або російською мовами, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, забезпечує перекладача з мови, якою заявник може спілкуватися. Заявник має право залучити перекладача за свій рахунок або за рахунок інших юридичних чи фізичних осіб. Перекладач повинен дотримуватися конфіденційності з обов'язковим оформленням центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, розписки про нерозголошення відомостей, що містяться в особовій справі заявника.
Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
У разі прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, продовжує строк дії довідки про звернення за захистом в Україні.
Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, відповідно до змісту оскаржуваного наказу від 29.11.2019 №805, позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зазначений наказ прийнятий на підставі висновку щодо прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від 29.11.2019.
Відповідно до вказаного висновку, вперше, заявник звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту 06.02.2012 (особова справа № 12КYIV31-01) до ГУ ДМС України в м. Києві.
Рішенням ДМС України від 22.05.2012 №183-12 ОБГ (Палестина) ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Заявник не оскаржував зазначене рішення ДМС.
Вдруге, заявник звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, 11.11.2019 до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, вказуючи такі ж причини звернення за захистом, що і в попередньому зверненні, а саме: що він залишив Сектор Газа через воєнний переворот, який був здійснений рухом Хамас, через переслідування членів його родини, а також через політичні причини. Заявник зазначив, що він не може повернутися в країну свого постійного проживання, оскільки його там будуть переслідувати та ув'язнять; що за його сім'єю стежать; що його брат ОСОБА_4 повернувся з Західного берегу річки Йордан і знаходиться у в'язниці з 2015 року до теперішнього часу.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та не спростовано апелянтом, під час співбесіди 22.11.2019 позивачем зазначено, що підстави звернення щодо отримання статусу біженця, або особи яка потребує додаткового захисту не змінились, однак повторне звернення доповнено поясненнями щодо подій у Секторі Газа.
Таким чином, заявник повторно звернувся за захистом в Україні з тотожними з попереднім зверненням підставами і він особисто це підтвердив під час співбесіди 22.11.2019.
Інформація, яку надав заявник під час співбесіди 22.11.2019, не дає підстав для підтвердження наявності небезпеки для життя заявника. ОБГ (Палестина) ОСОБА_1 не надав жодних доказів, які б свідчили про його переслідування на батьківщині за конвенційними ознаками.
Аналізуючи інформацію, яку заявник надав у анкеті 11.11.2019 та під час співбесіди 22.11.2019 вбачається, що заявник не може надати інформацію про свої побоювання щодо повернення до країни громадянської належності, твердження заявника носять суперечливий та нелогічний характер, а тому не може вважатись обґрунтованими твердження заявника про побоювання щодо повернення до країни громадянської належності за політичними ознаками.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що фактично заявник покинув країну своєї громадянської належності Палестину та приїхав в Україну з метою покращити рівень свого життя. За захистом він звернувся з метою легалізації свого перебування на території України та отримання документу для легалізації свого перебування на території України.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що звернення заявника за захистом до ЦМУ ДМС свідчить про намір позивача легалізувати своє перебування в Україні та виїхати з країни постійного проживання з метою змінити місце проживання та покращення умов свого життя, а не як особи, яка потребує захисту.
Таким чином, відповідно до вище проведеного аналізу, є обґрунтовані підстави вважати, що в матеріалах повторного звернення відсутні нововиявлені обставини.
На підставі викладеного, посадовою особою Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області зроблено висновок про те, що заявник не навів жодної аргументації своїм побоюванням у разі повернення на Батьківщину, які б ґрунтувались на реальних подіях, або інших доказів того, що ці побоювання є обґрунтованими, тобто вони не відповідають вимогам п.п. 1 та 13 ч. 1 ст. 1 Закону №3671-VI.
Відповідно до п.п. 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Згідно з Позицією УВКБ ООН "Про обов'язки та стандарти доказів у біженців" 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.
Обов'язок доказування покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.
Згідно з п. 5 ст. 4 Директиви Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається" від 27.04.2004 №8043/04, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Проте, як вірно зазначено судом першої інстанції, заява позивача зазначеним критеріям не відповідає.
Кім того, як вірно зауважено судом першої інстанції, до приїзду в Україну позивач перебував на території декількох третьої безпечної країни (Єгипет) і мав нагоду звернутися з приводу отримання відповідного статусу до органів державної влади цих країн.
Частина 22 ст. 1 Закону №3671-VI дає визначення терміну "третя безпечна країна", згідно з яким, це країна, в якій особа перебувала до прибуття в Україну, крім випадків транзитного проїзду через територію такої країни, і могла звернутися з клопотанням про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту.
Отже, позивач мав нагоду звернутися за захистом, однак не скористався своїм правом, що ставить під сумнів його можливе переслідування чи погрози на його адресу в країні постійного проживання.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суд першої інстанції, що громадянин Держави Палестина ОСОБА_1 при зверненні до органів міграційної служби не довів, що перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує її життю та свободі з підстав переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Також, відсутні докази існування підстав для побоювань загрози життю, у випадку повернення до країни походженні, не доведено існування умов для визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та наявності підстав для прийняття органом міграції відповідного рішення.
З огляду на встановлені судом обставини, доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновки суду першої інстанції.
Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
У відповідності до ст. 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Керуючись ст.ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу громадянина Держави Палестина ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 червня 2021 року у справі за адміністративним позовом громадянина Держави Палестина ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 червня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Суддя-доповідач О. О. Беспалов
Суддя І. О. Грибан
Суддя А. Б. Парінов
(Повний текст постанови складено 17.12.2021року)