П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
22 грудня 2021 р.м.ОдесаСправа № 400/503/21
Головуючий в 1 інстанції: Марич Є. В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О.,
суддів Косцової І.П. та Осіпова Ю.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2021 року (суддя Марчиа Є.В., м. Миколаїв, повний текст рішення складений 30.04.2021) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання дій протиправними та скасування вимоги,-
1 лютого 2021 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до ГУ ДПС у Миколаївській області, в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ №Ф-5459-54 від 09.11.2020 року.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволений повністю.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням ГУ ДПС у Миколаївській області подало апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
В обґрунтування апеляційної скарги зазначається, що оскільки позивач у 2018-2019 роках був зареєстрований як особа, яка проводить незалежну професійну діяльність та перебував на обліку у відповідача, з моменту реєстрації, а саме з 13 липня 2018 року в нього виник обов'язок щодо сплати ЄСВ навіть у разі не отримання доходу.
Позивач надіслав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження.
Апеляційним судом справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів і вимог поданої скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
З матеріалів справи вбачається, що згідно даних АІС "Податковий блок" фізична особа яка займалась незалежною професійною діяльністю ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) знаходився на обліку в ГУ ДПС у Миколаївській області, як основний платник з 24.09.2012 року.
Дата реєстрації фізичної особи яка займалась незалежною професійною діяльністю ОСОБА_1 платником єдиного внеску 24.09.2011 року (реєстраційний номер 1415160002).
З 24 вересня 2012 року по 27 липня 2020 року ОСОБА_1 займався незалежною професійною діяльністю - індивідуальною адвокатською діяльністю.
З 18 серпня 2020 року фізична особа ОСОБА_1 знаходиться на обліку в ГУ ДПС у Миколаївській області, - стан 3 ( розпочато ліквідаційну процедуру).
13 серпня 2019 року ГУ ДПС у Миколаївській області було сформовано Вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5459-54, згідно якої станом на 31 липня 2019 року у ОСОБА_1 існує заборгованість зі сплати єдиного внеску в сумі 23 785,08 грн.
У зв'язку із зростанням боргу станом на 11 листопада 2020 року контролюючим органом сформовано та направлено ОСОБА_1 . Вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 09.11.2020 року №Ф-5459-54, на суму 33 449,68 грн.
24 листопада 2020 року ОСОБА_1 оскаржив її в адміністративному порядку (а.с. 7).
ДПС, за результатом її розгляду прийняло рішення від 11.12.2020 року №34914/6/99-00-06-03-01-06, яким Вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 09.11.2020 року №Ф-5459-54 залишено без змін, а скаргу ОСОБА_1 без задоволення.
Зазначені обставини зумовили звернутися ОСОБА_1 до суду з адміністративним позовом про скасування вищезазначеної Вимоги.
Задовольняючи адміністративний позов ОСОБА_1 суд першої інстанції послався на те, що відповідачем не надано жодних відомостей, які б свідчити про отримання позивачем доходу від здійснення незалежної професійної діяльності адвокатом, крім того позивач з 9 квітня 2021 року працює юристом СТОВ АФ "Україна", на яке покладено обов'язки щодо сплати єдиного внеску з заробітної плати позивача.
Надаючи правову оцінку законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Так, частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України від 05.07.2012 №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон №5076-VI) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону №5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Статтею 13 Закону №5076-VI визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464-VI) єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону №2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
У той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного можливо зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Інше тлумачення норм Закону №2464-VI, на якому наполягає ГУ ДФС, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 27 листопада 2019 року у справі №160/3114/19, та в подальшому підтримана у постановах від 4 грудня 2019 року (справа №440/2149/19), від 5 грудня 2019 (справа №260/358/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18).
Як вбачається з матеріалів справи, станом на станом на 31 жовтня 2020 року за позивачем обліковується заборгованість по єдиному внеску в сумі 33 449,68 грн., яка виникла за рахунок несплачених платником згідно абзацу 2 пункту 1 статті 7 Закону №2464-VI, зобов'язань, а саме:
- за 2017 рік в сумі 8 448,00 грн. (3200, 00 грн. х 22% х 12 місяців);
- за 2018 рік в сумі 9 828,72 грн. (3723,00 грн. х 22% х 12 місяців);
- за 2019 рік в сумі 11 016,72 грн. (4173,00 грн. х 22% х 12 місяців);
- за III квартали 2020 року в сумі 4 156,24 грн. (4723,00 грн. х 22% х 4 місяця).
Між тим як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 9 квітня 2019 року працює юристом в СТОВ АФ "Україна", та у 2019 році отримав 42 698,03 грн. заробітної плати, на яку нараховується ЄСВ, а у 2020 року - 60 000,00 грн. (а.с. 6, 57-60).
Докази отримання позивачем у цей період доходів від провадження адвокатської діяльності індивідуально в матеріалах справи відсутні, відповідач у відзиві на позов та у апеляційній скарзі про наявність таких доходів не зазначив.
Незважаючи на те, що висновки суду першої інстанції про те, що позивач зупинив адвокатську діяльність з 9 квітня 2019 року не підтверджується матеріалами справи, наявність у позивача свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є доказом здійснення адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності доходу.
Не змінює вищенаведеного і факт перебування особи на обліку в органах податкової служби, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється ДПС незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена частина оспорюваної вимоги, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.
Ураховуючи наведене, колегія суддів не може погодитися із законністю оспорюваної вимоги в частині нарахування ЄВ за період з ІІ кв. 2019 року по липень 2020 року (на суму 12 418,78 грн.).
При цьому колегія суддів не може погодитися з доводами позивача, що відповідач протиправно Вимогою №Ф-5459-54 від 09.11.2020 року повторно здійснив з нього стягнення за період із 01.01.2017 року по 31.07.2019 року, тобто за той самий період, який ним вже було здійснення стягнення єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 23 785,08 грн. згідно Вимоги від 13.08.2019 року, з огляду на наступне.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з правовим висновком Верховного Суду, висловлених у постанові від 17 серпня 2021 року у справі №540/1151/20 у подібних правовідносин, формування заборгованості з єдиного внеску здійснюється на певну дату з урахуванням усієї заборгованості існуючої на цю дату заборгованості, шляхом прийняття вимоги про сплату боргу (недоїмки). Недосконалістю регулювання цього питання є дійсність попередньо прийнятих Вимог та можливість пред'явлення до виконання. Суд вважає, що у випадку прийняття нової Вимоги, саме вона підлягає виконанню, оскільки визначає всю суму консолідованої заборгованості.
Отже, позовні вимоги в частині скасування оспорюваної Вимоги за несплату ЄВ у сумі 21 030,19 грн., нарахованого за період з 2017 року по 1 кв. 2019 року включно, є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Водночас, ураховуючи вищенаведений висновок суду касаційної інстанції, колегія суддів вважає, що оскільки позивач отримавши Вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.08.2019 року №Ф-5459-54 на суму 23 785,08 грн. (заборгованість станом на 05.11.2019), у встановлений строк не оскаржив, тобто визнав її правомірність, у суду відсутні підстави для її, навіть часткового, скасування.
Тому, оспорювана у даній справі Вимога №Ф-5459-54 від 09.11.2020 року підлягає скасуванню на суму 9 663,60 грн. (33 449,68 грн. - 23 785,08 грн.).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За приписами частини першої та частини другої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відтак, апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню.
Керуючись статтями 292, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області - задовольнити частково.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2021 року в частині визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДПС у Миколаївській області від 09.11.2020 року №Ф-5459-54 на суму 23 785,08 грн. - скасувати.
Прийняти у відповідній частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 в частині визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДПС у Миколаївській області від 09.11.2020 року №Ф-5459-54 на суму 23 785,08 грн.
В інший частині рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає відповідно до ч. 6 ст. 12, ст. 257 та ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко
Суддя І.П.Косцова
Суддя Ю.В.Осіпов