П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
22 грудня 2021 р.м.ОдесаСправа № 540/1021/21
Головуючий в 1 інстанції: Варняк С.О.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О.,
суддів Косцової І.П. та Осіпова Ю.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Новокаховського міського відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 1 квітня 2021 року (суддя Варняк С.О., м. Херсон, повний текст рішення складений 01.04.2021) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Новокаховського міського відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору,-
18 березня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з позовом до Новокаховського міського відділу ДВС ПМУМЮ (м. Одеса) в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову начальника Новокаховського міського відділу ДВС Краснопер Л.Ю. від 03.03.2021 року у виконавчому провадженні №49535086 про стягнення виконавчого збору в сумі 44 107,71 грн.
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 1 квітня 2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю.
Не погоджуючись із постановленим у справі судовим рішенням Новокаховський міський відділ ДВС ПМУМЮ (м. Одеса) подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач висловив свою незгоду з висновком суду першої інстанції про невчинення державним виконавцем жодних дій з примусового виконання виконавчого листа №2-793 від 09.04.2010, які б призвели до повного або часткового його виконання, адже згідно акту опису й арешту майна описано й арештовано нерухоме іпотечне майно боржника.
Щодо посилання суду на порушення строків винесення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору апелянт зауважив, що згідно приписів частини п'ятої статті 13 Закону України "Про виконавче провадження" порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавцями не є підставою для скасування такого рішення чи виконавчої дії, крім випадків, коли вони були прийняті або вчинені з порушенням процедури, передбаченої цим Законом.
Позивач надіслав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначив про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні.
Апеляційним судом справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до ст. 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
З матеріалів справи вбачається, що 3 березня 2021 року начальником Новокаховського міського відділу ДВС ПМУМЮ (м. Одеса) Краснопер Л.Ю. винесено постанову ВП №49535086 про результати перевірки законності виконавчого провадження, якою встановлено, що за даними Автоматизованої системи виконавчого провадження з примусового виконання рішень у головного державного виконавця Терехової І.Д. перебувало на примусовому виконанні виконавче провадження №49535086 з примусового виконання виконавчого листа №2-793 від 09.04.2010, що видав Новокаховський міський суд Херсонської області про стягнення з ОСОБА_2 (позивач по даній справі до зміни прізвища) заборгованості в розмірі 441077,09 грн. на користь ПАТ" Банк "Фінанси та кредит".
25 листопада 2015 року державним виконавцем Тереховою І.Д. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №49535086.
24 грудня 2015 року здійснено опис та арешт майна боржника, а саме: нежитлова будівля, кафе з літнім майданчиком, загальною площею 70,9 кв.м., яке розташоване за адресою АДРЕСА_1 .
4 січня 2016 року державним виконавцем Тереховою І.Д. винесено постанову про призначення експерта для надання письмового висновку з питань ринкової вартості описаного нерухомого майна.
12 травня 2016 року державним виконавцем Тереховою І.Д. винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
23 серпня 2016 року державним виконавцем винесено постанову про зняття з реалізації арештованого нерухомого майна з метою подальшої передачі стягувачу.
14 грудня 2016 року державним виконавцем Тереховою І.Д. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №49535086 на підставі пункту 15 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" у зв'язку з тим, що 03.08.2016 року електроні торги не відбулись на підставі "відсутність допущених учасників торгів". 17.08.2016 року на адресу Новокаховського міського ВДВС Головного територіального управління юстиції у Херсонській області за вх. №2966 надійшла заява від ПАТ" Банк "Фінанси та кредит" про передачу нереалізованого майна стягувачу.
У зв'язку із встановленням несплати боржником виконавчого документу, зазначеною постановою від 03.03.2021 року ВП №49535086 начальником Новокаховського міського відділу ДВС ПМУМЮ (м. Одеса) Краснопер Л.Ю. постановлено:
1. Визнати дії головною державного виконання ОСОБА_3 при виконанні виконавчого провадження № 49535086 такими, що здійснені з порушенням вимог статті 27, частини третьої статті 40 Закону України "Про виконавче провадження", пункту 8 розділу III Інструкції з організації примусової виконання рішень.
2. Винести за виконавчим провадженням №49535086 постанову про стягнення виконавчого збору, здійснити її реєстрацію в автоматизованій системі виконавчого провадження та подальше виконання.
Того ж дня начальником Новокаховського міського відділу ДВС Краснопер Л.Ю. винесено постанову про стягнення виконавчого збору ВП №49535086, відповідно до якої постановлено стягнути з боржника ОСОБА_2 виконавчий збір у розмірі 44 107,71 грн.
Не погодившись із законністю постанови про стягнення виконавчого збору, ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 до зміни прізвища) звернулася до суду з адміністративним позовом про її скасування.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність оспорюваної постанови про стягнення виконавчого збору ВП №49535086.
Колегія суддів погоджується з цим висновком суду першої інстанції та, надаючи оцінку доводам і вимогам апеляційної скарги, виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України від 02.06.2016 року №1404-VІІІ "Про виконавче провадження", в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №1404-VІІІ).
Відповідно до статей 1, 5 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України від 02.06.2016 року №1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Згідно зі статтею 10 Закону №1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону №1404-VІІІ виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною п'ятою вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Так, відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону №1404-VІІІ у редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року (дня закінчення виконавчого провадження №49535086), виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
За приписами пунктів 1-6 частини п'ятої статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір не стягується:
1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;
2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;
3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень";
4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;
5) у разі виконання рішення приватним виконавцем;
6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
Частиною дев'ятою цієї ж статті 27 обумовлено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 37 Закону №1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення.
Приписами статей 40, 42 Закону №1404-VІІІ передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору.
Частиною третьою статті 40 Закону №1404-VІІІ встановлено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Згідно частиною четвертою статті 42 Закону №1404-VІІІ на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (до яких частина перша статті 42 Закону відносить також виконавчий збір) виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
Аналіз вищенаведених норм Закону №1404-VІІІ у редакції, що діяла до 28 серпня 2018 року, свідчить, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.
Між тим, Законом України від 03.07.2018 року №2475-VIII, який набрав чинності 28 серпня 2018 року, внесено зміни до статті 27 Закону №1404-VІІІ, за якими виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Отже, з урахуванням редакцій Закону №1404-VIII, які були чинними у період існування заборгованості позивача, база обрахунку виконавчого збору змінювалась, а саме: в період до 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору становив 10 відсотків фактично стягнутої суми, а у період після 28 серпня 2018 року - 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.
З цього приводу колегія суддів вважає зазначити, за приписами статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Так, Конституційний Суд України в рішенні від 09 лютого 1999 року у справі №1-7/99 (про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення частини першої статті 58 Конституції України та вказав, що положення цієї норми про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
Отже, положення статті 27 Закону №1404-VІІІ в редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року, зменшували відповідальність позивача, як боржника, у порівнянні з нормами статті 27 Закону №1404-VІІІ в редакції, яка була чинна після 28 серпня 2018 року, оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню.
Враховуючи, що внесені Законом України від 03.07.2018 року №2475-VIII зміни до статті 27 Закону №1404-VІІІ погіршили становище боржника, оскільки виконавче провадження розпочато під час дії попередньої редакції статті 27 Закону №1404-VІІІ, а також, що виконавчою службою фактично не стягнуто з боржника коштів за виконавчим листом, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у відповідача правових підстав для стягнення з позивача виконавчого збору.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що за своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.
Аналогічні правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року справа №2540/3203/18.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 03.03.2021 року ВП №54092831.
При цьому, суд першої інстанції доречно звернув увагу на те, що прийняття постанови про стягнення виконавчого збору після більш ніж 4 роки після повернення виконавчого документа не узгоджується з приписами частини третьої статті 40 Закону №1404-VIII, якими встановлені чіткі строки винесення постанови про стягнення виконавчого збору у разі повернення виконавчого документа - не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа.
Посилання апелянта з цього приводу на положення абзацу третьої частини п'ятої статті 13 Закону №1404-VIII є недоречними, оскільки порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавцями не є підставою для скасування такого рішення чи виконавчої дії, лише у випадку, коли вони були прийняті або вчинені відповідно до процедури, передбаченої цим Законом. Проте приписи Закону №1404-VIII надають начальнику відділу ДВС, який втручається у перебіг виконавчого провадження, повноваження щодо скасування незаконної постанови підлеглого державного виконавця з одночасним зобов'язанням останнього провести необхідні виконавчі дії, якщо вони не були здійснені. Водночас слід підкреслити, що у начальника відділу ДВС відсутні повноваження виносити по таким виконавчим провадженням нові постанови.
Між тим варто наголосити, що приписи частини другої статті 19 Конституції України означають, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до вимог статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію не довів та не обґрунтував.
Підсумовуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, суд першої інстанції правильно з'ясував усі обставини справи, оскаржуване рішення прийняте судом відповідно до норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 292, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Новокаховського міського відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) залишити без задоволення, а рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 1 квітня 2021 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення апеляційного суду, або з дня вручення учаснику справи повного судового рішення.
Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко
Суддя І.П.Косцова
Суддя Ю.В.Осіпов