Справа № 420/15346/21
13 грудня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Самойлюк Г.П.
при секретарі: Куртій Д.О.
сторін:
позивач: не з'явився
відповідач: ОСОБА_1 (в порядку самопредставництва)
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу за позовом ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС в Одеській області як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (65044, Одеська обл., місто Одеса, вул. Семінарська, буд. 5; код ЄДРПОУ ВП 44069166) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №№00202091-5005-1553, 0020290-5005-1553, 0020289-5005-1553 , 0020283-5005-1553 від 02.01.2020 р., -
На підставі ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 13 грудня 2021 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 до Головного управління ДПС в Одеській області, в якій позивач просить:
визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками нежитлової нерухомості за 2016 рік №00202091-5005-1553 від 02.01.2020 р. у сумі 23220,22 грн.;
визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками нежитлової нерухомості за 2017 рік №0020290-5005-1553 від 02.01.2020 р. у сумі 80883,20 грн.;
визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками нежитлової нерухомості за 2018 рік №0020289-5005-1553 від 02.01.2020 р. у сумі 94102,55 грн.;
визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками нежитлової нерухомості за 2019 рік № 0020283-5005-1553від 02.01.2020 р. у сумі 105476,75 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідачем порушено процедуру їх винесення та направлення. Згідно податкових повідомлень-рішень №№00202091-5005-1553, 0020290-5005-1553, 0020289-5005-1553 , 0020283-5005-1553 від 02.01.2020 р. визначено податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно за податкові періоди 2016-2019 р.р., проте вказані податкові повідомлення-рішення прийнято з порушенням строку, визначеного пп.266.7.2 п. 266.7 ст. 266 ПК України, за змістом якої такі податкові повідомлення-рішення надсилаються до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Від Головного управління ДПС в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву (вх. № ЕП/52313/21 від 23.09.2021р.), в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що відповідно до даних Державного реєстру прав власності на нерухоме майно, ОСОБА_2 є власником нежитлових будівель загальною площею 2527,60 кв.м. (спільна часткова (1/2) від 5055,2 кв.м. з ФО ОСОБА_3 ) за адресою: АДРЕСА_2 . Податкові повідомлення-рішення відправлено засобами поштового зв'язку 19.03.2020 р., однак лист повернувся із зазначенням причини повернення (досилання): «за закінченням встановленого строку зберігання» 18.04.2020 р.
Ухвалою від 30.08.2021р. відкрито провадження по справі; визначено, що справа буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (ст. 262 КАС України); встановлено, що справа буде розглянута судом на підставі ст.262 КАС України у межах строків, визначених ст.258 КАС України та з урахуванням встановлених сторонам строків для подання заяв по суті.
Ухвалою суду від 18.10.2021р. призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження зі стадії проведення підготовчого засідання; зобов'язано Головне управління ДПС в Одеській області надати до Одеського окружного адміністративного суду у строк до 08.11.2021 р. належним чином засвідчені копії всіх документів, на підставі яких прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення; даних, на підставі яких контролюючим органом обчислено базу оподаткування об'єкта житлової чи нежитлової нерухомості, обчислено суму податку з об'єкта/об'єктів нерухомості, внаслідок чого позивачу визначено суму податкового зобов'язання згідно податкових повідомлень-рішень №№00202091-5005-1553, 0020290-5005-1553, 0020289-5005-1553, 0020283-5005-1553 від 02.01.2020 р.; призначено підготовче засідання по справі на 11.11.2021 р. о 10 год. 00 хв.
Ухвалою суду від 11.11.2021 р. підготовче провадження в адміністративній справі закрито; призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 07.12.2021 р. о 14 год. 30 хв.
Ухвалою суду від 07.12.2021 р. оголошено перерву в судовому засіданні по справі до 09.12.2021 р. 11 год. 00 хв.; заяву представника відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено; призначено розгляд справи на 09.12.2021р. о 11 год. 00 хв. в режимі відеоконференції поза межами суду за допомогою комплексу технічних засобів та програмного забезпечення «EasyCon».
До судового засідання 09.12.2021р. позивач не з'явився, явку представника не забезпечив, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином та завчасно.
01.12.2021р. (вх. № 34158/21) від представника позивача надійшла заява про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Згідно ч. 3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував.
Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд,-
Головним управлінням ДПС в Одеській області прийнято податкові повідомлення-рішення:
№00202091-5005-1553 від 02.01.2020 р., яким ОСОБА_2 визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками нежитлової нерухомості за 2016 рік у сумі 23220,22 грн. (а.с. 30);
№0020290-5005-1553 від 02.01.2020 р., яким ОСОБА_2 визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками нежитлової нерухомості за 2017 рік у сумі 80883,20 грн. (а.с. 30);
№0020289-5005-1553 від 02.01.2020 р., яким ОСОБА_2 визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками нежитлової нерухомості за 2018 рік у сумі 94102,55 грн. (а.с. 29);
№ 0020283-5005-1553від 02.01.2020 р., яким ОСОБА_2 визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками нежитлової нерухомості за 2019 рік у сумі 105476,75 грн. (а.с. 31).
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
За правилами ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
01.01.2015 р. набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» № 71-VIII від 28.12.2014 р., яким було внесено зміни до ПК України та введено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до пп.266.1.1 п. 266.1 ст.266 ПК України, платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Згідно з пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України, об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Підпунктом 266.3.1, 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України передбачено, що базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Отже, із набранням чинності вказаними положеннями ПК України, фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (за винятком тих, які не є об'єктами оподаткування відповідно до підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України) є платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до п.п.266.4.2. п. 266.4. ст. 266 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об'єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями).
Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.
Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів нежитлової нерухомості, встановлюються залежно від майна, яке є об'єктом оподаткування.
Органи місцевого самоврядування до 25 грудня року, що передує звітному, подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням об'єкта житлової та/або нежитлової нерухомості інформацію щодо ставок та наданих пільг юридичним та/або фізичним особам зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 4 ПК України податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах, зокрема, рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу; презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу; стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року
Пунктом 4.3 ст. 4 ПК України передбачено, що податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов'язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів.
При цьому, згідно п. 4.4 ст. 4 ПК України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.
Відповідні повноваження, їх розмежування між Верховною Радою та місцевими радами, зокрема, щодо установлення місцевих податків, визначені ст. 12 ПК України.
Згідно ст. 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Приписи пп. 10.1.1 п. 10.1 та п. 10.2 ст. 10 ПК України відносять до місцевих податків податок на майно.
Згідно п. 12.3 ст. 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 12.3.1 ПК України).
При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (пп. 12.3.2 ПК України).
Так, рішенням Одеської міської ради № 428-VII від 16.03.2016р. «Про внесення змін до Положення про податок на майно в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 21.01.2015 р. № 6258-VI, визначено, що ставки податку для об'єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб встановлюються у розмірі 0,1 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування. Ставки податку для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності юридичних осіб, встановлюються у розмірі 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування».
Згідно рішення Одеської міської ради № 1601-VII від 08.02.2017р. «Про внесення змін до Положення про податок на майно в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 21.01.2015 р. № 6258-VI» ставки податку для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб та житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності юридичних осіб, встановлюються у розмірі 1 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування».
Підпунктами 265.7.1, 265.7.2 п. 265.7 ст. 265 ПК України визначено, що податкові повідомлення-рішення про визначення суми податку як з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, так і плати за землю обчислюється та надсилається платнику податків до 01 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
07.12.2017 р. прийнято Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році» № 2245-VIII, яким п. 266.10 ст.266 ПК України доповнено підпунктами 266.10.2 і 266.10.3, змістом яких визначено:
«У разі якщо контролюючий орган не надіслав (не вручив) податкове/податкові повідомлення-рішення у строки, встановлені підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 цієї статті, фізичні особи звільняються від відповідальності, передбаченої цим Кодексом за несвоєчасну сплату податкового зобов'язання.
Податкове зобов'язання з цього податку може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу».
Отже, вказаним Законом надано право контролюючим органам визначати грошове зобов'язання на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за звітні податкові періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 ст.102 ПК України.
Положення вказаного Закону набрали чинності з 01.01.2018 р., в той час, коли податкові повідомлення -рішення винесено, зокрема за період 2016-2018 рр., тобто, вже після закінчення податкового періоду, за який визначено грошове зобов'язання.
Щодо податкового повідомлення-рішення №0020283-5005-1553 від 02.01.2020 р., суд зазначає, що доказів надсилання платнику податків за місцем його реєстрації до 01 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком) вказаного податкового повідомлення-рішення матеріали справи не містять. Відтак, твердження відповідача про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення відправлено засобами поштового зв'язку 19.03.2020 р., які листом повернулися із зазначенням причини повернення (досилання): «за закінченням встановленого строку зберігання» 18.04.2020 р. не спростовують факту недотримання відповідачем вищенаведених приписів ПК України щодо строків направлення податкових повідомлень-рішень.
Частиною 1 ст.58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99надано офіційне тлумачення принципу дії закону в часі.
Так, в цьому рішенні, зокрема, зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно - правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно - правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Крім того, у вказаному рішенні, зокрема, зазначається, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.
Враховуючи вищевикладене, проаналізувавши норми податкового законодавства, суд дійшов висновку, що пп.266.10.3 п.266.10 ст.266 ПК України, який передбачає визначення грошового зобов'язання із земельного податку в межах 1095-денного строку, слід застосовувати з того звітного періоду, в якому такі повноваження податковому органу були надані, тобто з 2018 звітного року.
Так, у даному випадку, контролюючий орган при визначенні податкового зобов'язання за 2016-2018 р.р. повинен був дотримуватись приписів пп.266.7.2 п.266.7 ст.266 ПК України, відповідно до якого податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, має бути винесено до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком), а не п.п.266.10.3 п.266.10 ст.266 ПК України, з огляду на те, що вказана норма почала діяти лише з 01.01.2018 р.
Суд зазначає, що положення ст. 102 ПК України щодо можливості визначення контролюючим органом платнику податків суми грошових зобов'язань протягом 1095 днів після граничного строку сплати грошових зобов'язань є загальною по відношенню до положень статей 265, 266, зокрема пп. 266.7.2 п. 266.7 цієї статті, який є спеціальним та має перевагу у застосуванні.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного суду від 29 січня 2019 року у справі №817/213/16.
Згідно ч.2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до п. 56.21 ПК України, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Частиною 1 ст.5 КАС України встановлено, що адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Так, згідно з статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997р., (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Дану справу суд вирішує як справу майнового характеру, на підставі рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. у справі "Щокін проти України", зі змісту якого вбачається, що збільшення податковим органом зобов'язань особи з податку є втручанням до його майнових прав.
Отже, за практикою Європейського суду з прав людини вимога про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень, яке впливає на склад майна позивача, у тому числі шляхом безпідставного стягнення податків, зборів, штрафних санкцій тощо, є майновою.
У зв'язку з викладеним, протиправне винесення податковим органом оскаржуваних податкових повідомлень-рішень становить втручання у мирне володіння майном суб'єкта господарювання, що порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.
Рішення Європейського суду з прав людини згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" застосовуються судами як джерело права.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у п. 110 рішення від 23.07.2002 р. у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.
З огляду на зазначене суд вважає, що податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області №№00202091-5005-1553, 0020290-5005-1553, 0020289-5005-1553 , 0020283-5005-1553 від 02.01.2020 р. є такими, що не відповідають нормам чинного законодавства, тому підлягають скасуванню.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи висновок суду про задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для стягнення з відповідача судового збору у розмірі 3036,83 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС в Одеській області як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (65044, Одеська обл., місто Одеса, вул. Семінарська, буд. 5; код ЄДРПОУ ВП 44069166) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №№00202091-5005-1553, 0020290-5005-1553, 0020289-5005-1553, 0020283-5005-1553 від 02.01.2020 р., - задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області №№00202091-5005-1553, 0020290-5005-1553, 0020289-5005-1553, 0020283-5005-1553 від 02.01.2020 р.
Стягнути з Головного управління ДПС в Одеській області як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (65044, Одеська обл., місто Одеса, вул. Семінарська, буд. 5; код ЄДРПОУ ВП 44069166) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 3 036,83 грн. (три тисячі тридцять шість гривень 83 коп.).
Рішення може бути оскаржено до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення буде виготовлено та підписано 22.12.2021р.
Суддя: Г.П. Самойлюк