Справа №:755/1183/20
Провадження №: 2/755/714/21
"01" грудня 2021 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді: Гончарука В.П.,
за участю секретаря: Гриценко О.І.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Сьома київська державна нотаріальна контора про визнання заповіту не дійсним, суд,-
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду позовом, в якому просив суд визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_4 20 червня 2019 року на користь ОСОБА_3 , що був посвідчений державним нотаріусом Сьомої київської державної нотаріальної контори, реєстровий номер 1110.
Свої вимоги мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 та після її смерті відкрилася спадщина.
Позивач ОСОБА_1 є спадкоємцем першої черги після смерті спадкодавця ОСОБА_4 , так як є її сином.
При відкритті спадкової справи, після смерті ОСОБА_4 позивач дізнався у нотаріуса про оспорюваний вище заповіт, складений на відповідача ОСОБА_3 та вважає його недійсним обґрунтовуючи це тим, що його мати ОСОБА_4 з життя хворіла на епілепсію та онкологічне захворювання внаслідок чого вживали ряд медичних препаратів, в тому числі й ті, що містили наркотичні речовини та внаслідок вживання даних препаратів могло вплинути на психічний стан ОСОБА_4 , так -як оспорюваний правочин було складено за 1,5 місяці до смерті спадкодавця, коли в остання переносила сильні болі й страждання викликані захворюванням, що стало підставою для оперування останньої.
Позивач зазначає, що відповідач ОСОБА_3 є сторонньої особою як для позивача так і для спадкодавця.
На підставі викладеного позивач вважає, що на час посвідчення оспорюваного заповіту спадкодавець ОСОБА_4 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла ними керувати внаслідок психічних розладів, що виникли у останньої після прийняття сильно діючих медичних препаратів та не відповідає дійсному волевиявленню померлої.
В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги в повному обсязі, надавши пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві, додатково підкресливши хворобливий стан спадкодавця, зокрема й на момент складання оскаржуваного заповіту.
Представник відповідача позов не визнала, надала до суду відзив на позовну заяву, зазначаючи при цьому, що відповідач ОСОБА_3 та спадкодавець ОСОБА_4 перебували в офіційному шлюбі з 11 січня 2014 р., хоча підтримували стосунки ще задовго до реєстрації шлюбу.
Твердження позивача на те, що спадкодавець хворіла на психічні захворювання чи розлади не відповідають дійсності, фактично до останніх днів свого життя спадкодавець самостійно доглядала за собою та не потребувала сторонньої допомоги, твердження позивача що останній надавав їй допомогу не відповідають дійсності, при цьому представник відповідача визнала наявність у спадкодавця онкологічного захворювання, а також те, що спадкодавець хворіла на епілепсію та дійсно в період часу з 30.05.2019 р. по оперування 7.06.2019 р. спадкодавець перебувала на стаціонарному лікуванні в КМКЛ №10 де ОСОБА_4 було здійснено оперативне втручання по виведенню дренажної трубки з жовчного міхура.
Після даного лікування самостійно могла пересуватися та обслуговувати себе.
Щодо складання оспорюваного заповіту, то дана дія була здійснена спадкодавцем ОСОБА_4 добровільно, без будь -якого примусу, остання сама самостійно поїхала на громадському транспорті до нотаріальної контори, де зробила своє волевиявлення.
За життя спадкодавець ОСОБА_4 будь - якими психічними захворюваннями чи розладами не хворіла.
В судовому засіданні представник відповідача надала пояснення, аналогічні тим, що викладені в відзиві на позовну заяву.
Вислухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд приходить до наступного.
Як вбачається з матеріалів справи , що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 та після її смерті відкрилася спадщина.
20 червня 2019 року ОСОБА_4 склала заповіт на користь ОСОБА_3 , що був посвідчений державним нотаріусом Сьомої київської державної нотаріальної контори, реєстровий номер 1110.
Як убачається з матеріалів спадкової справи № М 561/2019 заведеної після смерті спадкодавця ОСОБА_4 . Сьомою київською державною нотаріальною конторою, (копія справи долучена до матеріалів цивільної справи ( а.с.144 -194 т.1) , що 20.09.2019 р. з заявою про прийняття спадщини за заповітом до вказаної вище нотаріальної контори звернувся відповідач по справі ОСОБА_3 .
Також 7 грудня 2019 р. з заявою про прийняття спадщини за законом до 7-ї київської нотаріальної контори звернувся позивач по справі ОСОБА_1 .
Виходячи з вимог ст. ст. 1216, 1217, 1233 1234 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Статтею 1258 ЦК України визначено, що Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.
Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Також статтею 1262 даного Кодексу визначено, що у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.
Положеннями ст. 202, ч.2 ст. 203 ЦК України встановлено, що заповіт, як вид одностороннього правочину (дія особи спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, повинен відповідати загальним вимогам, додержання яких є необхідними для чинності правочину, серед яких, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Згідно вимог ст. 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
Статтею 225 ЦК України встановлено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Для об'єктивного та всестороннього розгляду справи в судовому засіданні була призначена посмертна судово - психіатрична експертиза, відповідно до висновку якої за №441, від 6 серпня 2021 р. зазначено, що за життя ОСОБА_4 страждала на епілепсію зі змінами особистості , а ввечері 14.07.2019 р. та з 31.07.2019 р. і в подальшому в неї мали місце виражені розлади психіки у вигляді синдрому порушеної свідомості , соматогенно обумовленого.
У період посвідчення заповіту від 20.06.2019 р. ОСОБА_4 виявляла осзнаки Епілепсії зі змінами особистості і за психічним станом у зазначений період часу усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними.
Соматичні захворювання, які були діагностовані в ОСОБА_4 не призвели до виникнення в неї в період посвідчення заповіту від 20.06.2019 р. порушень психічної діяльності , в тому числі вираженого ступеню, та не вплинули на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними в зазначений період часу.
У період посвідчення заповіту від 20.06.2019 р. ОСОБА_4 виявляла ознаки Епілепсії зі змінами особистості і за своїм психічним станом у зазначений період часу усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними.
Медичні препарати , які призначалися ОСОБА_4 не призвели до виникнення в неї в перод посвідчення заповіту від 20.06.2019 р. порушень психічної діяльності, в тому числі вираженого ступеню, та не вплинули на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними в зазначений період часу.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства.
Згідно із ст.ст. 15,16 ЦК України кожна особа має право на захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у тому числі й у судовому порядку. Способами захисту цивільних прав та інтересів, можуть зокрема бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення та інші.
За приписами ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст.ст. 12, 81ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору ( ст. 94 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно роз"ясень, викладених в п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" - правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 105 ЦПК зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК.
При розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі статті 225, частини другої статті 1257 ЦК суд відповідно до статті 105 ЦПК за клопотанням хоча б однієї зі сторін зобов'язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.
Виходячи з фактично встановлених судом обставин справи, та наданих доказів щодо них, згідно відомостей, викладених у вказаному акті по проведеній експертизі, суд приходить до висновку про недоведеність того, що в момент посвідчення заповіту від 20.06.2019 р. ОСОБА_4 , через психічні захворювання, розлади не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, що згідно наведених положень ст. 225 ЦК не дає підстави для визнання оскаржуваного заповіту недійсним.
Судові витрати підлягають розподілу в порядку, встановленому положеннями ст. 141 ЦПК України.
На підставі викладеного та керуючись ст. 16, 30, 202, 203, 225, 1216, 1217, 1233, 1234, 1257,1262 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", ст. ст. 76 - 84, 141, 209, 258, 259, 264-268, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Сьома київська державна нотаріальна контора про визнання заповіту не дійсним - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складено 10.12.2021 р .
Відомості щодо учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 ІПН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;
Відповідач:
ОСОБА_3 ІПН НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_2 ;
Третя особа:
Сьома Київська державна нотаріальна контора, адреса: м.Київ, вул. Г.Ахматової, буд.7/15;
Суддя