Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"20" грудня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/4234/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Калініченко Н.В.
при секретарі судового засідання Шевченко А.В.
за участю представників учасників процесу:
позивача: не з'явився
відповідача: Федоренка Д.М., адвокат, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю ЗП 002479 від 24 грудня 2019 року, довіреність № 6/11/17 від 11 червня 2021 року.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Зеніт", місто Харків,
до Державного підприємства "Харківський бронетанковий завод", місто Харків,
про стягнення заборгованості,-
здійснюється фіксування судового процесу технічними засобами - програмно апаратним комплексом "Діловодство суду", серійний номер диска CD-R 922/4234/21.
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Зеніт", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Державного підприємства "Харківський бронетанковий завод", про стягнення заборгованості у сумі 323 715,83 грн., інфляційних втрат у сумі 42 827,49 грн., 3% річних у сумі 20 566,99 грн.
26 жовтня 2021 року, ухвалою господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Зеніт" до розгляду та відкрито провадження у справі, яку ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Почато у справі № 922/4234/21 підготовче провадження.
Під час підготовчого провадження, через реалізацію прав за статтями 42, 161, 165, 166 Господарського процесуального кодексу України сторонами сформовано та представлено суду заяви по суті справи: відзив (вх. № 26085 від 05 листопада 2021 року), прийнятий до розгляду та долучений до матеріалів справи ухвалою суду від 10 листопада 2021 року; відповідь на відзив (вх. № 27342 від 19 листопада 2021 року), прийнята до розгляду з долученням до матеріалів справи ухвалою суду від 26 листопада 2021 року; заперечення (вх. № 28568 від 03 грудня 2021 року), прийняті до розгляду та долучені до матеріалів справи протокольною ухвалою суду від 06 грудня 2021 року. 06 грудня 2021 року, протокольною ухвалою суду, на підставі пункту 18 частини 2 статті 182, пункту 3 частини 2 статті 185, частини 5 статті 185, статей 195, 232 ГПК України, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 20 грудня 2021 року. 20 грудня 2021 року почато розгляд справи по суті. 20 грудня 2021 року у судовому засіданні, відповідно до статті 240 ГПК України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
23 листопада 2018 року між Державним підприємством "Харківський бронетанковий завод" (покупець, відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Зеніт" (постачальник, позивач у справі) укладено договір поставки № 23-11/18 (далі за текстом - договір) за умовами якого постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупця на умовах договору запасні частини та комплектуючі до бронетанкової техніки (надалі - товар), повний перелік, кількість і ціна якого вказана у додатках (специфікаціях) до даного договору, які є невід'ємною частиною, для подальшого використання товару покупцем в своїй робочій діяльності (відновлені виробів), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити поставлений товар за ціною, яка формується на підставі проведеного тендеру та зазначається в специфікації на умовах 100% оплати по факту поставки товару протягом 30 банківських днів після проведення аналізу якості товару, який проводиться не більше ніж 3 (трьох) днів з моменту отримання товару покупцем (пункт. 1.1., 2.1., 3.1. договору). При цьому, за умовами пункту 5.13 договору у відповідності до норм податкового законодавства постачальник зобов'язується надати покупцеві належним чином оформлені податкові накладні в електронному вигляді по системі M.E.Doc IS відразу після реєстрації в ЄРПН. Пунктом 10.1 договору встановлено, що договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2018 року. Якщо жодна із сторін за 20 (двадцять) календарних днів до закінчення строку дії договору письмово не повідомить іншу сторону про намір розірвати даний договір, він вважається пролонгованим на кожний наступний календарний рік. Договір та всі додатки підписано сторонами та скріплено печатками сторін. Доказів визнання недійсним або розірвання договору суду не подано. Надалі, додатковою угодою № 1 від 08 серпня 2019 року контрагенти внесли зміни до пункту 3.1. та 7.1.2 договору шляхом викладення абзаців наступного змісту:"Якщо податкова накладна на партію товару, не була зареєстрована, зареєстрована з порушенням або неналежним чином з вини постачальника, покупець проводить оплату за поставлений відповідний товар згідно виставленого постачальником рахунку за винятком суми, що дорівнює ПДВ. Сума, що дорівнює ПДВ, сплачується покупцем протягом 30 (тридцяти) банківських днів з моменту реєстрації постачальником податкових накладних в ЄРПН. У разі несвоєчасного виконання пункту 5.13. розділу 5 договору покупець звільняється від відповідальності за невиконання розділу 3 договору". В рамках господарських відносин, які виникли на підставі зазначеного вище договору поставки, сторонами на протязі 2019 року складено та підписано ряд специфікацій, в яких визначено найменування товару, його кількість, одиницю виміру, ціну без ПДВ, а також ПДВ. Дані специфікації є додатками до договору та є невід'ємною його частиною. В період 2019 рік позивачем продано, а відповідачем куплено обумовлений товар, що підтверджується видатковими накладними, які підписані без зауважень та застережень. Виконуючи обумовлені нормами податкового законодавства обов'язки, позивачем виписано та подано на реєстрацію до ЄРПН податкові накладні по господарським операціям із поставкою товару відповідачеві. Втім, позивачеві відмовлено у реєстрації накладних з підстав ненадання копій первинних документів щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунки-фактури/інвойси, акти приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладні. З метою захисту своїх законних прав та інтересів, позивач звернувся до суду адміністративної юрисдикції з позовом про визнання протиправним та скасування рішення Комісії з питань розгляду скарги яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації та зобов'язання Державну фіскальну службу України зареєструвати податкові накладні Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Зеніт" . Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 31 березня 2020 року у справі № 520/6272/19 визнано протиправним та скасовано рішення Комісії з питань розгляду скарги яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, яким Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Зеніт" було відмовлено в реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних датою її фактичного надходження та зобов'язано Державну фіскальну службу України зареєструвати податкові накладні Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Зеніт" в Єдиному реєстрі податкових накладних датою її фактичного надходження. Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2021 року у справі № 520/6272/19 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Державної податкової служби України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31 березня 2020 року по справі № 520/6272/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "ЗЕНІТ" до Головного управління ДФС у Харківській області, Державної фіскальної служби України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії. Враховуючи набуття законної сили рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 31 березня 2020 року у справі № 520/6272/19, позивач вважає, що в його діях відсутня вина у не проведені, а відтак відповідач мав обов'язок сплатити суму ПДВ по кожній із видаткових накладних, що зроблено останнім не було, а відтак він має прострочення по оплаті за умовами договору, у зв'язку з чим підприємство-позивача було змушено звернутись до суду з метою захисту порушених прав і законних інтересів.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Аналізуючи умови укладеного між сторонами договору, враховуючи, що предметом договору слугує зобов'язання із передачі товару, суд зазначає, що між сторонами виникли господарські відносини на підставі договору поставки, до яких, крім положень ЦК України, що регулюють загальні умови виконання зобов'язання, застосовуються також положення глави 54 підрозділу 1 Розділу ІІІ ЦК України.
Положеннями статті 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Договір, відповідно до статті 629 ЦК України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Як зазначено Верховним Судом у постанові від 21 лютого 2018 року у справі № 910/5226/17, належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
На виконання умов договору, позивач продав відповідачу товар, що підтверджується видатковими накладними, які містяться в матеріалах справи (а. с. 37-62, том 1). Вказані видаткові накладні підписані уповноваженими представниками та скріплені печатками сторін, а також в них міститься посилання на реквізити договору. Таким чином, дані накладні підтверджується виконання позивачем своїх зобов'язань за договором з продажу відповідачу товару.
Відповідно до частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як-то обумовлено сторонами у розділі 3 договору, з урахуванням положень додаткової угоди № 1 від 08 серпня 2019 року, оплата товару по даному договору здійснюється покупцем за ціною, визначеною згідно пункту 2.1. договору (ціна товару формується на підставі проведеного тендеру та зазначається в специфікації) на умовах: оплата - 100% по факту поставки товару, розрахунок протягом 30 банківських днів після проведення аналізу якості товару, який проводиться не більше 3 (трьох) днів з моменту отримання товару покупцем. Якщо податкова накладна на партію товару, не була зареєстрована, зареєстрована з порушенням або неналежним чином з вини постачальника, покупець проводить оплату за поставлений відповідний товар згідно виставленого постачальником рахунку за винятком суми, що дорівнює ПДВ. Сума, що дорівнює ПДВ, сплачується покупцем протягом 30 (тридцяти) банківських днів з моменту реєстрації постачальником податкових накладних в ЄРПН.
Відповідно до стаття 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України). За приписами статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Отже, однією із основних умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
На момент подання позову відповідач не здійснив оплату суми ПДВ за кожну партію поставленого товару та за ним позивачем рахувалась заборгованість в розмірі 323 715,83 грн.
Водночас, судом встановлено, що під час розгляду справи в суді (позивач звернувся із даним позовом до суду 22 жовтня 2021 року), відповідачем було сплачено на користь позивача суму основної заборгованості в загальній сумі 323 715,83 грн., що підтверджуєтеся копіями платіжних доручень, які наявні в матеріалах справи (а. с. 36 - 61, том 2).
Суд може констатувати, з урахуванням наявних в матеріалах документів, що відповідачем було сплачено суму боргу у розмірі 323 715,83 грн. в межах розгляду даної справи.
Позивачем було представлено до суду клопотання про закриття провадження у справі в частині основного боргу (вх. № 28678 від 06 грудня 2021 року).
За приписами пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
З огляду на факт сплати відповідачем суми основної заборгованості під час розгляду справи, провадження у справі в частині стягнення 323 715,83 грн. основної заборгованості підлягає закриттю на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України.
Суд попереджує сторін, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спором між сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Водночас, позивач вважає, що відповідач у встановлений договором строк свого обов'язку по перерахуванню суми ПДВ не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (у період, який вказано позивачем), а відтак дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (стаття 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (стаття 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності, зокрема статті 625 Цивільного кодексу України.
Розглядаючи доводи позивача суд приймає до уваги таке.
Частиною 2 статті 625 ЦК України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та 3% річних. Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України, належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3% річних за період прострочення в оплаті основного боргу.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відтак, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги.
При цьому, Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 910/13071/19 від 20 листопада 2020 року зазначає, що при з'ясуванні підставності нарахування кредитором інфляційних втрат у порядку частини другої статті 625 ЦК України судам належить визначити конкретну дату (подію), з настанням якої пов'язується строк виконання грошового зобов'язання; дослідити обставини виконання зобов'язання боржником (борг погашався частинами чи однією сумою у повному обсязі) та з'ясувати період у часі, упродовж якого мало місце прострочення боржника у виконанні зобов'язання перед кредитором.
Положеннями частини 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Статтею 251 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду. За змістом статті 252 ЦК України вбачається, що строк визначається, зокрема, днями, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Частиною 5 статті 254 ЦК України передбачено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Отже, при визначенні строку (терміну) виконання зобов'язання судам необхідно враховувати загальні положення ЦК України про порядок визначення та обчислення строків (термінів), зокрема щодо початку і закінчення строку (терміну), а також умови вчиненого сторонами спору правочину, на підставі якого виникло зобов'язання.
Як вбачається з матеріалів справи, сторони спору уклали договір, за умовами якого позивач взяв на себе зобов'язання у погоджені в договорі строки поставити відповідачу відповідно до погоджених в специфікаціях товар, а відповідач зобов'язався прийняти його та своєчасно здійснити його оплату (пункт 1.1., 2.1., 3.1. договору). У пункті 5.13. договору визначено, що у відповідності до норм податкового законодавства постачальник зобов'язується надати покупцеві належним чином оформлені податкові накладні в електронному вигляді по системі M.E.Doc IS відразу після реєстрації в ЄРПН. Якщо податкова накладна на партію товару, не була зареєстрована, зареєстрована з порушенням або неналежним чином з вини постачальника, покупець проводить оплату за поставлений відповідний товар згідно виставленого постачальником рахунку за винятком суми, що дорівнює ПДВ. Сума, що дорівнює ПДВ, сплачується покупцем протягом 30 (тридцяти) банківських днів з моменту реєстрації постачальником податкових накладних в ЄРПН (пункт 3.1 договору).
Виходячи із принципу свободи договору, згідно із статтею 627 ЦК України, сторони спору у пункті 3.1. договору пов'язали розрахунок 30 банківських днів, на протязі яких відповідач повинен розрахуватись по оплаті вартості поставленого позивачем товару, із днем реєстрації продавцем податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.
З урахуванням положень статті 253 ЦК України щодо початку перебігу строку, період у часі, упродовж якого має місце прострочення боржника (відповідача) щодо виконання зобов'язання з оплати перед кредитором (позивачем), починається з наступного дня після настання події, з якою пов'язано його початок, а саме з наступного дня після закінчення 30 денного строку після проведення реєстрації податкової накладної позивачем-постачальником в Єдиному реєстрі податкових накладних. Якщо останній день строку для оплати товару припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, то в силу частини п'ятої статті 254 ЦК України, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
З огляду на встановлені обставини, а також дати проведення позивачем реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних 04, 05, 08, 09 листопада 2021 року, то днем закінчення строку виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати вартості поставленої йому позивачем товару є: по податковим накладним, які зареєстровані в ЄРПН 04 листопада 2021 року - 16 грудня 2021 року; по податковим накладним, які зареєстровані в ЄРПН 05 листопада 2021 року - 17 грудня 2021 року; по податковим накладним, які зареєстровані в ЄРПН 08 листопада 2021 року - 20 грудня 2021 року; по податковим накладним, які зареєстровані в ЄРПН 09 листопада 2021 року - 21 грудня 2021 року.
Відтак, при розрахунку суми інфляційних втрат та 3% річних позивачу належало виходити із періоду прострочення відповідача з 16, 17, 20, 21 грудня 2021 року.
За матеріалами справи встановлено, що 15 листопада 2021 року (тобто в межах 30 банківських днів) відповідач здійснив розрахунок з позивачем по сумам ПДВ, які фігурують у видаткових накладних, тобто здійснив повний розрахунок за поставлений у 2019 році товар, а відтак не може бути боржником по відношенню до позивача в частині стягнення похідних вимог за статтею 625 ЦК України.
Враховуючи те, що на продавця товарів/послуг покладено обов'язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних, обґрунтованим є сподівання контрагента, що це зобов'язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту.
Абзацом 22 пункту 201.10 статті 201 ПК України визначено, що відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.
Водночас звернення покупця послуг зі скаргою на продавця, який не виконав передбаченого наведеною нормою обов'язку, відповідно до положень пункту 201.10 статті 201 ПК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, не надає покупцю права на включення суми податку з цих операцій до складу податкового кредиту, а можливість подання скарги на цього продавця є лише підставою для проведення документальної позапланової перевірки його контролюючим органом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 серпня 2018 року у справі № 917/877/17.
В даному разі судовими органами у справі від 31 березня 2020 року у справі № 520/6272/19, яке набуло законної сили 12 січня 2021 року, підтверджено факт протиправності дій Комісії з питань розгляду скарги, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації та зобов'язано Державну фіскальну службу України зареєструвати податкові накладні Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Зеніт" в Єдиному реєстрі податкових накладних датою її фактичного надходження.
А відповідач, виконуючи обумовлені в договорі обов'язки по оплаті сум ПДВ, діяв сумлінно, і з дня одержання даних по реєстрації податкових накладних в ЄРПН здійснив перерахування на розрахунковий рахунок позивача грошових коштів, протилежне - відсутність факту реєстрації податкових накладних спричинило б значну шкоду капіталу підприємства-відповідача, який формується за рахунок коштів в тому числі державного бюджету України.
Таким чином, заявлена в даній справі сума похідних вимог, які нараховані у зв'язку з неналежним виконанням контролюючими органами своїх обов'язків по реєстрації податкових декларацій, є збитками, за стягненням яких на свою користь позивач може звернутись, скориставшись правом на формування позову до осіб, винних у невчасній реєстрації податкових накладних, а саме до Державної фіскальної служби України, як органу, бездіяльність якого спричинила неможливість вчасної реєстрації позивачем податкових накладних до ЄРПН.
Суд зазначає, що посилання позивача на постанову Верховного суду від 02 травня 2018 року у справі № 908/3565/16, від 12 березня 2018 року у справі № 918/216/17, від 13 квітня 2018 року у справі № 902/380/17 не можуть бути виключною правовою підставою для задоволення позовних вимог, оскільки вказані постанови ухвалені у справах за іншими фактично-доказовими базами (обставин справи та зібрані у них докази), предмет та підстави позову, ніж у справі, що розглядається, що свідчить про неподібність правовідносин з огляду на таке.
Так, у постанові Верховного Суду від 02 травня 2018 року у справі № 908/3565/16 суд дійшов висновку про те, що невиконання або неналежне виконання таких умов договору (здійснення реєстрації податкової накладної тощо) не є правопорушенням у сфері господарювання, що відповідно до вимог статті 218, частини 1 статті 230 Господарського кодексу України виключає можливість притягнення учасника господарських правовідносин до відповідальності у вигляді сплати штрафних санкцій. Водночас предметом даного позову слугувало стягнення штрафу за не вчасну реєстрацію податкових накладних. Справа № 918/216/17, за результатами якої Верховним Судом винесено 12 березня 2018 року постанову, стосувалась стягнення збитків на загальну суму 6 276,58 грн. у вигляді упущеної вигоди через неотримання позивачем податкового кредиту на зазначену суму, що не узгоджується із предметом розгляду даної справи (стягнення основного боргу та похідних вимог). З приводу постанови Верховного суду від 13 квітня 2018 року у справі № 902/380/17, то в даній справі суд розглядав позовні вимоги щодо стягнення штрафу за порушенням податкового законодавства щодо оформлення та реєстрації податкових накладних. Крім того, в даній постанові Верховний суд дійшов до висновку, що зобов'язання відповідача щодо належного (своєчасного) оформлення податкових накладних, їх офіційної реєстрації та наявності чи відсутності у позивача можливості відшкодувати податковий кредит, не стосуються господарських відносин, що склалися між сторонами на підставі укладеного між ними договору поставки зерна майбутнього врожаю, а є за своєю правовою природою податковими зобов'язаннями, які регулюються нормами ПК України та контролюються ДФС. Отже, правові висновки Верховного Суду у наведених позивачем постановах зроблені у правовідносинах, які очевидно не є подібними з тими, що виникли між сторонами у даній справі, ні за складом учасників, ні за предметом спору, ні за обставинами справи, ні за сферою правового регулювання, а відтак суд не може взяти їх до уваги з метою вирішення даного спору, що виник між позивачем та відповідачем із предметом стягнення - основна заборгованість та похідні вимоги.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України"" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).
З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Судові витрати зі сплати судового збору в частині похідних вимог покладаються на позивача. Питання повернення судового збору в межах суми закритого провадження буде вирішено судом після відповідного звернення позивача із заявою до суду.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 10-13, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, 129, 194-196, 201, 208-210, 217-220, 231, 232, 233, 236-238, 240, 241 господарський суду Харківської області, -
Провадження у справі № 922/4234/21 в частині 323 715,83 грн. заборгованості закрити
В задоволенні позову в частині 42 827,49 грн. інфляційних втрат, 20 566,99 грн. трьох відсотків річних відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 ГПК України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень Кодексу.
Повне рішення складено "22" грудня 2021 р.
Суддя Н.В. Калініченко
cправа № 922/4234/21