ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
22.12.2021Справа № 910/17118/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., розглянувши у порядку письмового провадження матеріали господарської справи
за позовом Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (87504, м. Маріуполь, вул. Левченка, буд. 1)
до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5)
про стягнення 5 640, 42 грн.
Представники сторін: не викликались
Приватне акціонерне товариство "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 15 286,58 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що внаслідок неналежного забезпечення збереження вантажу при перевезенні відповідачем, під час комерційного огляду було виявлено невідповідність фактичної маси вантажу, що підтверджується комерційним актом форми ГУ-22 № 486202/353/835 від 28.08.2020, внаслідок чого завдано збитки позивачу на загальну суму у розмірі 5 640,42 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.10.2021 суд відкрив провадження у справі №910/17118/21, розгляд якої вирішив здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Даною ухвалою, суд у відповідності до ст. 165, 166 Господарського процесуального кодексу України встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив.
05.10.2021 через загальний відділ діловодства суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечуючи проти позову зазначає, що на підтвердження завданих збитків позивачем не було надано відповідних доказів.
06.12.2021 до канцелярії суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач зауважує, що наявність недостачі вантажу підтверджується належними та допустимими доказами, зокрема, комерційним актом, залізничною накладною, копіями рахунку вантажовідправника та платіжним дорученням. Цією ж датою позивачем було подано клопотання, у якому позивач просив суд прийняти до розгляду копію додаткової угоди № 295 від 13.10.2021 до договору про надання юридичних послуг №845 від 30.03.2018 p., копію акту №1 до додаткової угоди № 295 від 13.10.2021 p., копію розрахунку розміру винагороди адвоката, які підтверджують надання послуг, що наведені у попередньому (орієнтовному) розрахунку суми витрат по сплаті професійної правничої допомоги (адвоката), та визнати причину пропуску строку, встановленого ч. 8 ст. 129 ГПК України поважною та поновити цей строк.
З огляду на положення ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України позивачем не було пропущено строк для подання доказів щодо понесених судових витрат, а тому суд приймає їх до розгляду.
Відповідач своїм правом на подання заперечень на відповідь на відзив не скористався.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
19.12.2019 року між Приватним акціонерним товариством "Суха Балка" (постачальник) та Приватним акціонерним товариством "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (покупець) укладено договір поставки №2057, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати, а покупець зобов'язаний оплатити і прийняти руду залізну агломераційну, руду залізну доменну (іменовану далі товар) на передбачених цим договором умовах.
На виконання умов договору №2057 від 19.12.2019 року, згідно договору перевезення, оформленого залізничною накладною №45466760 від 26.08.2020 року, на адресу позивача надійшов вантаж - руда залізна агломераційна, вантажовідправник - ПрАТ "Суха Балка".
28.08.2020 на підставі акту загальної форми ГУ-36567 від 28.08.2020 станції Волноваха Донецької залізниці було перевірено кількість та масу вантажу у вагоні 53504403, за наслідками якої виявлено невідповідність фактичної маси вантажу, з вагою, що зазначена у накладній № 45466760 від 26.08.2020, та складено комерційний акт, який свідчить про недостачу вантажу, про що в зазначеній накладній була зроблена відповідна відмітка.
В комерційному акті № 486202/353/835 від 28.08.2020 вказано, що за документом значиться: вантаж руда залізна агломераційна (аглоруда), насипом. Вага визначена відправником на вагонних вагах: брутто - не вказано, тара - 23 400 кг, нетто - 70 000 кг. При переважуванні вага виявилась: брутто - 88 900 кг. тара - 23 400 кг, нетто - 65 500 кг, що менше документа на 4 500 кг.
При комерційному огляді виявлено: навантаження нижче рівня бортів на 130-140 см, пагорбообразне, зі слідами дозування ковшом. Між 6 та 7 люками по напрямку руху потягу воронкообразне поглиблення над 170 см х 170 см х глибиною до підлоги. Висипання вантажу нема. Вагон прибув у технічному не стані справний. Вагон бездвірний, розвантажувальні люки зачинено на запірний пристрій.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначає, що у зв'язку з незабезпеченням схоронності вантажу під час його прийняття до перевезення і до моменту видачі одержувачу, Акціонерне товариство "Українська залізниця" зобов'язане сплатити позивачу вартість нестачі вантажу у розмірі 5 640,42 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 908 ЦК України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Частинами 1, 2 та 3 ст. 306 ГК України встановлено, що перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту.
Згідно з ч. 1 ст. 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Відповідно до ч. 2 і 3 ст. 909 ЦК України, договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
В ч. 1 та 2 ст. 307 ГК України зазначено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
Відповідно до п. 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457, Статут залізниць України визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.
Згідно з ст. 5 Статуту залізниць України нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту, безпеки руху, охорони праці, громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті, є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
Статтею 6 Статуту залізниць України визначено, що накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил перевезення вантажів, і наданий залізниці відправником разом з вантажем.
Судом встановлено, що відповідно до договору №2057 від 19.12.2019 ПрАТ "Суха Балка" та позивач погодили умови щодо поставки товару залізничним транспортом.
З матеріалів справи вбачається, що 26.08.2020 відповідно до залізничної накладної №45466760 на адресу Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" зі станції відправлення Вечірній Кут Придніпровської залізниці до станції Асланово Донецької залізниці було відправлено, зокрема, вагон №53504403 з вантажем - руда залізна агломераційна насипом у вологому стані, вантажовідправником якого було Приватне акціонерне товариство "Суха Балка".
Відповідно до ч. 2 ст. 308 ГК України, відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення.
Згідно з ч. 1 ст. 314 Господарського кодексу України, перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.
Частиною 1 ст. 924 ЦК України встановлено, що перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.
В ст. 920 ЦК України зазначено, що у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про залізничний транспорт" підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують збереження вантажів, багажу та вантажобагажу на шляху слідування та на залізничних станціях згідно з чинним законодавством України.
Частиною 1 статті 110 Статуту залізниць України, передбачено, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.
У статті 52 Статуту залізниць України передбачено, що на станціях призначення залізниця зобов'язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу, зокрема, у разі прибуття вантажу з ознаками недостачі, псування або пошкодження під час перевезення на відкритому рухомому складі або у критих вагонах без пломб, якщо таке перевезення передбачене Правилами.
Згідно з ч. 1 та 2 ст. 129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається, зокрема, для засвідчення обставин невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах.
Судом встановлено, що факт недостачі вантажу у вагоні №53504403 за залізничною накладною №45466760 від 26.08.2020 підтверджений комерційним актом № 486202/353/835 від 28.08.2020, яки доданий позивачем до позовної заяви.
При складанні комерційного акту № 486202/353/835 від 28.08.2020 було виявлено, що за документом значиться: вантаж руда залізна агломераційна (аглоруда), насипом. Вага визначена відправником на вагонних вагах: брутто - не вказано, тара - 23 400 кг, нетто - 70 000 кг. При переважуванні вага виявилась: брутто - 88 900 кг. тара - 23 400 кг, нетто - 65 500 кг, що менше документа на 4 500 кг. Навантаження нижче рівня бортів на 130-140 см, пагорбообразне, зі слідами дозування ковшом. Між 6 та 7 люками по напрямку руху потягу воронкообразне поглиблення над 170 см х 170 см х глибиною до підлоги. Висипання вантажу нема. Вагон прибув у технічному не стані справний. Вагон бездвірний, розвантажувальні люки зачинено на запірний пристрій.
Вказаний акт за своєю формою та змістом відповідає вимогам Статуту залізниць України та Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 334 від 28.05.2002, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.07.2002 за №567/6855, а тому визнається судом належним доказом на підтвердження факту невідповідності маси, зазначеній у накладній, фактичній масі вантажу.
Пунктом 114 Статуту залізниць України визначено, що залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі. Відповідно до ч. 2 ст. 114 Статуту, недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення.
Відповідно до ст. 130 Статуту залізниць України, право на пред'явлення до залізниці претензій та позовів у разі недостачі, псування або пошкодження вантажу має одержувач - за умови пред'явлення накладної, комерційного акта і документа, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу.
Водночас, суд зазначає, що згідно ст. 115 Статуту залізниць України вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.
Згідно зі статтями 924 ЦК України, 314 ГК України і статтями 114 і 115 Статуту залізниця відповідає за незбереження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи в розмірі тієї суми, на яку було знижено його вартість. Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу, зокрема, договору або контракту купівлі-продажу, специфікації на вантаж, довідки відправника про кількість, ціну і вартість відправленого вантажу, підписаної головним (старшим) бухгалтером, копії податкової накладної. Вартість вантажу, що перевозиться з оголошеною вартістю, визначається у такому ж порядку (пункт 4 Правил перевезення вантажів з оголошеною вартістю). Статут не передбачає обов'язкового додання до претензії або позову доказів сплати вантажоодержувачем або уповноваженою особою вартості вантажу.
Відповідно до п. 2.4 Наказу Міністерства фінансів України № 88 "Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Суд відхиляє заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, про те, що позивачем не надано належних і допустимих доказів понесених збитків, з огляду на наступне.
Позивачем на підтвердження вартості відправленого вантажу було подано до суду рахунок-фактуру Приватного акціонерного товариства "Суха Балка" №000001413 від 26.08.2020 року, який був повністю оплачений Приватним акціонерним товариством "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" згідно платіжного доручення №4500085470 від 28.09.2020.
Отже, в матеріалах справи містяться всі необхідні документи передбачені ст. 130 Статуту залізниць України, які повинні бути надані одержувачем вантажу (позивачем).
Частиною 3 ст. 314 ГК України передбачено, що за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає: у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.
Згідно з ч. 2 ст. 924 ЦК України, перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Частиною 2 ст. 924 ЦК України встановлено, що перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Відповідно до ч. 3 ст. 314 ГК України, за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає: у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.
Згідно з ч. 2 ст. 23 Закону України "Про залізничний транспорт" за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.
Статтею 113 та 114 Статуту залізниць України встановлено, що за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин. Залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме: за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі.
Згідно із ст. 27 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 року № 644, вантаж вважається доставленим без утрати, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначенні маси нетто.
При видачі вантажів, маса яких унаслідок їх властивостей зменшується при перевезенні, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить:
2% маси, зазначеної в перевізних документах: вантажі рідкі або здані до перевезення в сирому (свіжому) або у вологому стані; руда марганцева і хромова; кварцити у подрібненому стані (фракції 0-6 мм); мідний купорос; хімічна сировина навалом; солі; фрукти свіжі; овочі свіжі;шкіра оброблена і мокросолона; тютюн; м'ясо свіже;
1.5% маси, зазначеної в перевізних документах: вугілля деревне; будівельні матеріали; кварцити в кусках; жири; риба солона; мінеральні добрива;
1% маси, зазначеної в перевізних документах: мінеральне паливо; кокс; руда залізна; вовна немита; мило; м'ясо морожене; птиця бита всяка; копченості м'ясні всякі;
0,5% маси всіх інших вантажів.
Суд зазначає, що вартість 1 тони вантажу у вагоні №53504403 відповідно до рахунку вантажовідправника рахунок №000001413 від 26.08.2020 складає 1 819,49 грн.
Згідно комерційного акту № 486202/353/835 від 28.08.2020 недостача склала 4500 кг.
Сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто становить 2% (від маси нетто 70,000 т): 70 000 кг * 2% = 1 400 кг.
Таким чином, кількість фактичної недостачі складає: 4 500 кг - 1 400 кг = 3 100 кг (3,1 т).
Отже, сума втраченого вантажу в вагоні №53504403 складає: 3,1 т * 1 819,49 грн. = 5 640,42 грн.
При здійсненні перевірки наданого позивачем розрахунку ціни позову, господарським судом встановлено, що такий розрахунок є вірним, а сума збитків, заподіяних позивачу внаслідок втрати частини вантажу з вини перевізника, з урахуванням норми природних втрат, становить 5 640,42 грн.
Відповідно до ст. 22 ЦК України особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Частиною 2 ст. 224 ГК України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно із ч. 1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно з ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, приймаючи до уваги встановлений судом факт втрати частини вантажу у вагоні №53504403, та враховуючи, що відповідачем не спростовано факту наявності в діях перевізника вини за незбереження прийнятого до перевезення вантажу, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення суми збитків, які виникли у зв'язку з незбереженням вантажу при перевезенні, в розмірі 5 640,42 грн, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Позивачем також заявлено про стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2 438,40 грн.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).
Як встановлено судом, правова допомога надавалася позивачу (замовнику) на підставі договору № 845 від 30.03.2018, укладеного між Приватним акціонерним товариством "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (далі - клієнт) та Адвокатським об'єднанням "Всеукраїнська адвокатська допомога" (далі - адвокатське об'єднання, разом клієнт та адвокатське об'єднання - сторони), відповідно до умов якого клієнт доручає, а адвокатське об'єднання бере на себе зобов'язання надавати клієнту правову допомогу (юридичні послуги) з питань, що виникають у процесі господарської діяльності клієнта в порядку та на умовах, визначених цим договором. Зміст, умови та строки виконання покладених клієнтом на адвокатське об'єднання завдань узгоджується сторонами шляхом укладення додаткових угод до цього договору (пункти 1.1, 1.2).
Додатковою угоди №295 від 13.10.2021 сторони виклали порядок оплати юридичних послуг (гонорару) Адвокатського об'єднання за надання юридичних послуг (правової допомоги) у спорі про стягнення з AT "Українська залізниця" суми збитків, які виникли у зв'язку із незбереженням вантажу при перевезені на користь Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча", на виконання умов договору №2057, укладеного 19.12.2019 p., збитки згідно договору перевезення, оформленого залізничною накладною № 45466760 від 26.08.2020 р. у сумі 5 640,42 грн. За Договором № 845 від 30.03.2018 року Адвокатське об'єднання зобов'язується здійснювати представництво та захист інтересів клієнта у суді будь-якої ланки на території України.
На виконання умов вищевказаного договору та додаткової угоди між сторонами був підписаний Акт №1 приймання-передачі наданих послуг від 20.10.2021 на суму 2 438,40 грн, а також складений адвокатом розрахунок розміру винагороди на вищевказану суму, який містив перелік наступних послуг:
- збір доказів (підготовка письмових документів: листів, претензій, відповіді на листи, запити, щодо - 1 год. - 794,00 грн.;
- складання та подання позовної заяви - 2 год. - 1 588,00 грн;
- гонорар за складність справи майнового характери (1% від ціни позову) - 56,40 грн.
Таким чином, загальна сума витрат позивача на правничу допомогу по даній справі склала 2 438,40 грн.
Судом враховано, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Частиною 4-5 ст. 126 ГПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
Враховуючи вищезазначене, оцінивши подані заявником докази у підтвердження понесених ним витрат, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, характеру та обсягу наданих адвокатом послуг, суд дійшов висновку про задоволення заяви Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" та стягнення з відповідача визначеного розміру витрат на професійну правничу допомогу у сумі 2 438,40 грн.
Керуючись ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5, ідентифікацій код 40075815) на користь Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (87504, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Левченка, буд. 1; ідентифікацій код 00191129) збитки за нестачу вантажу у розмірі 5 640 грн 42 коп., судовий збір у розмірі 2 270 грн 00 коп. та судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 438 грн 40 коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 22.12.2021
Суддя Л. Г. Пукшин