1Справа № 335/13062/21 3/335/3233/2021
22 грудня 2021 року м. Запоріжжя
Суддя Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя Стеценко А.В., розглянувши адміністративний матеріал, що надійшов з Управління патрульної поліції в Запорізькій області Департаменту патрульної поліції про притягнення до адміністративної відповідальності:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, працюючого водієм у Районній адміністрації по Вознесенівському району, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , за ст. 124 КУпАП,
Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення серії ААБ №288455, 26.11.2021 о 07 год. 40 хв. в м. Запоріжжя, вул. Перемоги, буд. 107-б, водій ОСОБА_1 , не був уважним та перед початком руху, перед початком руху не переконався, що це буде безпечно, не відреагував на самовільний рух транспортного засобу та не вжив заходів щодо його зупинки, внаслідок чого здійснив наїзд га перешкоду (паркан), чим порушив пп. «б» п. 2.3, п. 10.1, 15.12 ПДР. Внаслідок ДТП транспортний засіб отримав механічні пошкодження, завдано матеріальних збитків, травмованих немає.
ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, через канцелярію суду надав заяву про розгляд справи за його відсутності, в якій вказав, що вину у вчиненні адміністративного правопорушення визнає, просив суворо не карати, шкода заподіяна ДТП була ним відшкодована в повному обсязі, шляхом ремонту паркана.
Суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності на підставі наступного.
Стаття 7 КУпАП вказує на те, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. При цьому, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законів.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Стаття 124 КУпАП передбачає відповідальність за порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна.
Відповідно до статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Підпунктом «б» п. 2.3. Правил дорожнього руху передбачено, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.
Пунктом 10.1. Правил дорожнього руху передбачено, що перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.
Пунктом 15.12. Правил дорожнього руху передбачено, що водій не повинен залишати транспортний засіб, не вживши всіх заходів, щоб не допустити його самовільного руху, проникнення до нього і (або) незаконного заволодіння ним.
Вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення серії ААБ №288455 від 26.11.2021, схемою дорожньо-транспортної пригоди, письмовими поясненнями ОСОБА_1 та письмовою заявою ОСОБА_1 про визнання вини.
Таким, чином оцінивши зібрані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчинені нею адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Разом з цим, вирішуючи питання про накладення адміністративного стягнення за вчинення правопорушення, суд враховує вимоги ст.ст. 23, 33 КУпАП, в силу яких стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, поваги до правил співжиття, в дусі додержання законів України, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим порушником, так і іншими особами.
Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам, а саме: верховенство права, законність, рівність перед законом і судом, повага до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості, тощо.
Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 23 КУпАП, адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Так, адміністративні стягнення має на меті покарання порушника, запобігання скоєнню нових правопорушень. Про те покарання не є самоціллю, воно виступає необхідним засобом виховання правопорушника і запобігання правопорушенням.
У відповідності з положеннями ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Згідно ст. 9 Конституції України, а також ст. 17 Закону України "Про міжнародні договори" від 22.12.1993 року, міжнародні договори, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України, є часткою національного законодавства України. Також передбачається, що якщо міжнародним договором встановлені інші права, ніж ті, які передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України. Тобто в такому випадку міжнародно-правові норми мають пріоритетне значення.
17 липня 1997 року Україна ратифікувала Європейську Конвенцію "Про захист прав людини і основоположних свобод", а також Протоколи 1, 2, 4, 7, 11, які є невід'ємною частиною Конвенції, чим визнала її дію в національній правовій системі, а також обов'язковість рішень Європейського Суду з прав людини по всім питанням що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
Європейський суд з прав людини поширює стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення (справа "Надточій проти України" від 15 травня 2008 року). ЄСПЛ зазначив, що український уряд визнав кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Європейський Суд з прав людини у рішенні "Шмауцер (Schmautzer) проти Австрії" від 23.10.1995 року зазначив, що дорожньо-транспортні правопорушення, за які може бути накладено стягнення у виді штрафу чи обмеження у користуванні водійськими правами, підпадають під визначення "кримінального обвинувачення". Позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки "право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності" (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Маліге проти Франції" від 23 вересня 1998 року).
Європейський суд з прав людини у справі "Скоппола проти Італії" від 17.09.2009 року зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним. При цьому ЄСПЛ вважає, що будь-яке втручання у право власності обов'язково повинне відповідати принципу пропорційності. "Справедливий баланс" має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе "індивідуальний надмірний тягар" (рішення у справі від 02.11.2004 р. "Трегубенко проти України").
Частина 2 ст. 61 Конституції України передбачає, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Системний аналіз та юридичний зміст положень ч. 2 ст. 61 Конституції України свідчить про те, що в основу притягнення до юридичної відповідальності має бути покладений конкретний склад правопорушення, яке скоїла особа. Відмінність у складі правопорушення (як в цілому, так і в конкретних його елементах) дає підстави для притягнення особи до різних видів юридичної відповідальності. Також, юридична відповідальність встановлюється за скоєння конкретного правопорушення конкретною особою, тобто вона має індивідуальний характер і характеризується, зокрема наявністю системи покарань та стягнень, можливістю призначення більш м'якого покарання та звільнення від нього тощо. Цей принцип забезпечується можливістю застосування виду юридичної відповідальності в залежності від ступеня суспільної небезпечності скоєного правопорушення. При цьому, принцип індивідуалізації відповідальності знаходить також свій вираз в тому, що при призначенні покарання (стягнення) мають враховуватися всі особливості та обставини справи, характер правопорушення, ступінь здійснення винною особою протиправного наміру, ступінь вини, властиві їй індивідуальні риси, спосіб життя, мотиви скоєння правопорушення і інше.
Згідно ст. 22 КУпАП при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням.
Малозначність як ознака адміністративного правопорушення характеризується певним ступенем суспільної небезпечності, але таким, що не потребує застосування заходів адміністративного впливу.
Питання про можливість або ж недоцільність звільнення особи від адміністративної відповідальності при малозначності правопорушення в кожному конкретному випадку вирішується правозастосовним органом (посадовою особою).
Відповідно до ст. 33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Таким чином, враховуючи характер вчиненого правопорушення, а також ту обставину, що шкода відшкодована в повному обсязі, суд приходить до висновку про можливість звільнення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності у зв'язку із малозначністю вчиненого правопорушення, обмежившись усним зауваженням, що буде достатнім для досягнення мети адміністративної відповідальності - виховного впливу, поваги до правил співжиття, в дусі додержання законів України та недопущення подібної поведінки надалі.
Європейський суд з прав людини в своєму рішенні Ісмаїлов проти Росії від 06 листопада 2008 року зазначив, що згідно з принципом верховенства права - однією з підвалин демократичного суспільства, який закріплений в усіх статтях ЄКПЛ, при розгляді справи та призначенні стягнення потрібно досягти справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, щоб під час відповідного втручання був дотриманий принцип законності і воно не було свавільним, тобто стягнення повинне бути пропорційним, воно має відповідати тяжкості скоєного правопорушення, а також його наслідкам.
Керуючись ст. ст. 22, 33, 124, 279, 283-285, 294 КУпАП, суд
Звільнити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від адміністративної відповідальності передбаченої ст. 124 КУпАП, обмежившись усним зауваженням.
Постанова може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду, через Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Суддя А.В. Стеценко