Справа № 752/23057/19
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/16085/2021
13 грудня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів
судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Болотова Є.В.,
суддів: Кулікової С.В., Музичко С.Г.,
при секретарі Кузьмич Р.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 16 вересня 2021 року, ухваленого під головуванням судді Шевченко Т.М.,-
встановив:
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із названим позовом.
Просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за договором позики від 01 серпня 2016 року в сумі 3 565 037 грн 62 коп., з яких: прострочена заборгованість за основним боргом 744 600 грн, 15 % річних за користування чужими грошовими коштами 37 320 грн, пеня на прострочену заборгованість 2 717 790 грн, 3 % річних за простроченою заборгованістю 65 417 грн 62 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01 серпня 2016 року між позивачем та ОСОБА_2 укладено договір позики, за умовами якого останній отримав в борг 30 000 дол. США та зобов'язався повернути кошти до 30 листопада 2016 року.
Станом на дату звернення до суду з позовом позика не повернута.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 16 вересня 2021 року року позов залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначив, що апеляційна скарга необґрунтована та безпідставна.
У судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник вимоги апеляційної скарги підтримали.
ОСОБА_2 та його представник проти апеляційної скарги заперечили.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із відсутності беззаперечних доказів на підтвердження того, що підпис у договорі позики та додатковій угоді належить відповідачу.
Проте погодитись з висновками суду не можна.
Встановлено, що 01 серпня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 30 000 дол. США, які останній зобов'язався повернути в установлений договором строк.
Згідно п. 2.1. договору позичальник зобов'язаний повернути усю суму до 30 листопада 2016 року.
Пунктом 2.2. сторони передбачили, що позика повертається у розмірі еквівалентному 30 000 дол. США по курсу продажу готівкового долара США комерційними банками України.
Сторони передбачили у пункті 3.2. договору пеню у розмірі 1 % від суми невиконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.
01 серпня 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали додаткову угоду до договору позики від 01 серпня 2016 року.
Пунктом 2 додаткової угоди сторони передбачили відсотки за користування позики у розмірі 15 % річних, які нараховуються щодня і підлягають сплаті щомісяця готівкою у доларах США.
Обґрунтовуючи поданий позов, ОСОБА_1 зазначив, що відповідач свої зобов'язання по поверненню позики не виконав, у зв'язку із чим позивач просить стягнути суму позики в судовому порядку, а також 15 % річних, передбачених договором, пеню у розмірі 1% від за кожен день прострочення (у межах річного строку позовної давності) та 3 % річних передбачених ст. 625 ЦК України.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, одним з яких є сплата неустойки.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1, ч. 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
На підтвердження позовних вимог ОСОБА_1 надано договір позики від 01 серпня 2016 року та додаткову угоду до договору від 01 серпня 2016 року.
Доказів на підтвердження повернення суми боргу відповідачем не надано.
Належних, достовірних та достатніх доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 не підписував договір позики від 01 серпня 2016 року та додаткову угоду до нього, відповідачем не надано.
Згідно висновку експертів за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи № 3346/3347/21-32 від 05 серпня 2021 року рукописні записи « ОСОБА_2 , що містяться у нижньому правому куті першого аркуша та у розділі «РЕКВИЗИТЫ СТОРОН» в графі «ЗАЕМЩИК ОСОБА_3 » на другому аркуші договору позики від 01 серпня 2016 року, укладеному між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , виконані самим ОСОБА_2 .
Рукописний запис « ОСОБА_2 », що міститься у розділі « РЕКВИЗИТЫ СТОРОН » в графі «ЗАЕМЩИК ОСОБА_3 » у додатковій угоді від 01 серпня 2016 року до договору позики від 01 серпня 2016 року, укладеній між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , виконаний самим ОСОБА_2 .
Встановити, чи виконані підписи від імені ОСОБА_2 самим ОСОБА_2 не виявилося можливим, у зв'язку із вкрай обмеженою кількістю у складі транскрипції досліджуваних підписів почергової інформації, яка б характеризувала письмові навички виконавця.
Експертами вказано, що виявити більшу кількість як збіжних, так і розбіжних почергових ознак не виявилось можливим через відносно малий обсяг графічного матеріалу у досліджуваних підписах та простоту побудови їх елементів, а також у зв'язку з відсутністю в розпорядженні експерта вільних зразків підпису ОСОБА_2 , що виконані до дати складання досліджуваних документів (тобто до 01 серпня 2016 року).
Враховуючи, що експертами чітко встановлено, що рукописний запис « ОСОБА_2 », що міститься у розділі «РЕКВИЗИТЫ СТОРОН», в укладених між сторонами договорах, виконаний самим ОСОБА_2 , за відсутності інших доказів на підтвердження підписання договорів іншою особою, колегія суддів вважає позовні вимоги доведеними та обґрунтованими.
Протилежний висновок суду є помилковим.
При цьому, колегія суддів бере до уваги, що безпосередньо дії відповідача не сприяли можливості експертам встановити, чи виконаний підпис на договорах самим ОСОБА_2 . Адже ухвала суду про проведення експертизи неодноразово експертами поверталась до суду, через те, що відповідач не надавав вільні зразки свого підпису, що виконані до дати складання досліджуваних документів.
Заперечуючи проти підпису на договорах, відповідач не ставив перед експертами питання, чи різними ручками виконаний підпис; чи в різний час зроблені записи прізвища та підпису, тощо.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що відповідач не довів належними доказами, що підпис на договорах виконаний не ним, а іншою особою.
Отже, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню заборгованість за основним боргом у розмірі 744 600 грн 00 коп., що еквівалентно 30 000 дол США за курсом продажу долару США комерційними банками України, що передбачено п. 2.2. договору позики.
Крім того з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 15 % річних за користування чужими грошовими коштами у розмірі 37 230 грн 00 коп., що передбачено п. 2 додаткової угоди до договору позики від 01 серпня 2016 року, та 3 % річних за простроченою заборгованістю у розмірі 65 417 грн 62 коп., на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Позовна вимога про стягнення пені у розмірі 2 717 790 грн підлягає задоволенню частково.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Положеннями ст. 616 ЦК України передбачено право суду за певних умов зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника.
Враховуючи вищенаведені вимоги та ту обставину, що розмір пені значно перевищує розмір боргу, колегія суддів вважає за можливо зменшити розмір пені з 2 717 790 грн до 744 600 грн 00 коп.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин справи, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З урахуванням наведеного, рішення суду постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.
В порядку розподілу судових витрат, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 4 288 грн 63 коп., та за подання апеляційної скарги у розмірі 6 432 грн 95 коп.
Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 376, ст. 382 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 16 вересня 2021 року скасувати.
Ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 01 серпня 2016 року в розмірі 1 591 847 грн 62 коп., з яких: заборгованість за основним боргом у розмірі 744 600 грн 00 коп., 15 % річних за користування чужими грошовими коштами у розмірі 37 230 грн 00 коп., пеня у розмірі 744 600 грн 00 коп., 3 % річних за простроченою заборгованістю у розмірі 65 417 грн 62 коп.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 10 721 грн 58 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено 20 грудня 2021 року.
Суддя-доповідач Є.В. Болотов
Судді: С.В. Кулікова
С.Г. Музичко