справа № 369/4830/19
головуючий у суді І інстанції Медведський М.Д.
провадження № 22-ц/824/9282/2021
суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.
Іменем України
10 грудня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Мостової Г.І.,
суддів: Березовенко Р.В., Гаращенка Д.Р.,
за участю секретаря судового засідання: Сердюк К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Чорнобая Олександра Євгеновича на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 серпня 2019 року
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення збитків, завданих внаслідок ДТП, -
У квітні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 , у якому просила стягнути з відповідача на свою користь різницю між розміром фактичних збитків та страховим відшкодуванням у розмірі 62 661 грн 44 коп.
Позовні вимоги мотивовані тим, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди, що сталася з вини відповідача, належному позивачу автомобілю марки «Hummer», д.н.з. НОМЕР_1 , заподіяно матеріальну шкоду на загальну суму 98 499 грн 87 коп.
Цивільно-правова відповідальність винного у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди була застрахована ПрАТ «СК «ВУСО», страховиком здійснено виплату позивачу страхового відшкодування відповідно до ліміту відповідальності та з урахуванням франшизи у розмірі 35 838 грн 43 коп.
Оскільки сума страхового відшкодування, яка виплачена ПрАТ «СК «ВУСО» недостатня для повного відшкодування шкоди, заподіяної позивачу, позивач просила стягнути з відповідача різницю між розміром завданої шкоди і страховою виплатою у розмірі 62 661 грн 44 коп.
Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду міста Києва від 20 серпня 2019 року задоволено позов ОСОБА_2 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 різницю між розміром фактичних збитків та страховим відшкодуванням у розмірі 62 661 грн 44 коп. та сплачений судовий збір у розмірі 768 грн 40 коп.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 квітня 2021 року поновлено ОСОБА_1 строк на подання заяви про перегляд заочного рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 серпня 2019 року та залишено без задоволення заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Оболонського районного суду міста Києва від 20 серпня 2019 року.
Суд першої інстанції обґрунтував свої висновки тим, що суми страхового відшкодування, сплаченої ПрАТ «CK «ВУСО», недостатньо для повного відшкодування позивачу матеріальної шкоди, тому обов'язок відшкодування різниці між розміром завданої шкоди і страховою виплатою у розмірі 62 661 грн 44 коп. покладається на відповідача. Докази, на які посилається відповідач ОСОБА_1 у своїй заяві про перегляд заочного рішення, не мають істотного значення для правильного вирішення справи.
Не погоджуючись із заочним рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Чорнобай О.Є. подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 серпня 2019 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 .
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи та недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, а також з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Апелянт не згоден з оцінкою і розміром страхового відшкодування та зазначає, що вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «Hummer», д.н.з. НОМЕР_1 , та коефіцієнт фізичного зносу при проведенні оцінки були завищені і як наслідок занижено розмір матеріального збитку з урахуванням зносу автомобіля, що призвело до зменшення суми страхового відшкодування.
Розмір страхових сум, у межах яких здійснюється відшкодування завданої шкоди майну потерпілих, на момент ДТП відповідно до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 09 листопада 2010 року № 566 становить 100 000 грн.
Як зазначено в заочному рішенні відповідно до звіту про оцінку автомобіля від 04 лютого 2018 року, виконаного ФОП ОСОБА_3 , вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу «Hummer», реєстраційний номер НОМЕР_2 , внаслідок зазначеної дорожньо-транспортної пригоди, становить 108 998 грн 81 коп. Тобто, вартість оціненого збитку перевищує межу ліміту страхової суми, визначеної договором страхування цивільно-правової відповідальності, на суму 8 998 грн 81 коп.
ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» здійснила страхове відшкодування ОСОБА_2 лише на суму 35 838 грн 43 коп. Судом першої інстанції не з'ясовувалось у страховій компанії, чому саме в такій сумі здійснене страхове відшкодування, а не в межах страхового ліміту, не з'ясовувались обставини щодо того, з чого зазначена сума складається, чому саме було здійснене відшкодування саме в такій сумі не зважаючи на те, що страховий ліміт складає 100 000 грн., у страхової компанії не витребовувався страховий акт та інші документи на підтвердження правомірності відшкодування. Суд першої інстанції аналізував лише платіжні доручення про здійснення виплат.
Крім того, у звіті про оцінку автомобіля, складеному ФОП ОСОБА_3 , не зазначено, що особа, що проводила оцінку обізнана про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та те, що висновок підготовлено для подання до суду.
З позовної заяви та матеріалів справи не вбачається понесення позивачем витрат на оплату вартості ремонту пошкодженого в ДТП транспортного засобу, так і включення виконавцем ремонту до складу цих витрат суми ПДВ.
Також, судом першої інстанції не з'ясовано чи відремонтувала позивач свій автомобіль, а позивач не надала суду жодного документу щодо вартості фактично затрачених на відновлювальний ремонт коштів.
Позивачка мала повернути деталі, агрегати та частини автомобіля, які були замінені та не були знищені в процесі ДТП, однак відповідач був позбавлений можливості під час розгляду справи заявити таке клопотання, оскільки його не було належним чином повідомлено про розгляд справи в суді.
Позивач, повідомлена належним чином про розгляд справи у суді апеляційної інстанції, не скористалася своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направила.
Відповідачем в апеляційній скарзі заявлене клопотання про призначення судової авто-товарознавчої експертизи для визначення вартості збитку, заподіяного власнику транспортного засобу «Hummer», реєстраційний номер НОМЕР_2 , станом на момент ДТП та для визначення вартості витрат на ремонт та деталі.
Розглянувши указане клопотання, апеляційним судом у судовому засіданні було відмовлено у його задоволенні у зв'язку з неможливістю проведення такої експертизи, оскільки станом на час звернення відповідача з апеляційною скаргою відносно транспортного засобу марки «Hummer», реєстраційний номер НОМЕР_1 , вже проведений ремонт.
Колегія суддів, вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, дійшла висновку про таке.
З матеріалів справи вбачається, що постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 грудня 2017 року у справі № 369/13551/17 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення (а.с. 4).
Відповідно до указаної постанови 29 листопада 2017 року о 09:00 год. водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом марки «ВАЗ», д.н.з. НОМЕР_3 , не врахував дорожньої обстановки та здійснив зіткнення з транспортним засобом «Hummer», д.н.з. НОМЕР_1 , у результаті чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Власником транспортного засобу «Hummer», д.н.з. НОМЕР_1 , є ОСОБА_2 .
Відповідно до звіту про оцінку автомобіля від 04 лютого 2018 року, виконаного ФОП ОСОБА_3 , який є суб'єктом оціночної діяльності, вартість відновлювального ремонту транспортного засобу марки «Hummer», д.н.з. НОМЕР_1 , визначена за витратним підходом становить 108 998 грн 81 коп., вартість відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу становить 47 386 грн 12 коп (а.с. 9 зі звороту).
На час дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була застрахована ПрАТ «СК «ВУСО», поліс № АК7662260 (а.с. 24).
ПрАТ «CK «ВУСО» здійснено виплату страхового відшкодування на користь позивача, відповідно до ліміту відповідальності та з урахуванням франшизи за договором обов'язкового страхування № АК/7662260, у розмірі: 35 838 грн 43 коп., що підтверджується платіжними дорученнями за № 2391 від 30 січня 2018 року та № 8579 від 19 квітня 2018 року (а.с .26-27).
Відповідно до частини 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з частинами 1, 2 статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини 1 статті 1188 ЦК України).
Відповідно до частини 3 статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV) у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Отже, відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов'язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.
Статтями 28, 29 Закону № 1961-ІV передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, - це шкода, пов'язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП. При цьому у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).
За змістом статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року в справі № 359/2309/17 вказав, що майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду та застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, лише у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком.
Предметом спору є недостатність суми страхового відшкодування для відновлення пошкодженого майна, а саме: різниця між розміром фактичних збитків та страховим відшкодуванням, визначена в розмірі 62 661 грн 44 коп.
Відповідно до частин 1, 2 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов'язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.
Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку з порушенням.
У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі №6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).
Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов'язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов'язку згідно зі статтею 1194 ЦК України відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.
Судом першої інстанції надано правильну оцінку зібраним у справі доказам в їх сукупності, а також кожному з них окремо, і зроблено правильний висновок, з яким погоджується апеляційний суд, про те, що оскільки вартість майнового збитку, завданого ОСОБА_2 пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача, перевищує виплачений позивачу розмір страхового відшкодування, то з ОСОБА_1 , як винної особи, на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Аналогічні по суті висновки, викладено Верховним Судом у постановах від 30 жовтня 2019 року у справі № 753/4696/16-ц (провадження № 61-30908св18), від 21 лютого 2020 року у справі № 755/5374/18 (провадження № 61-14827св19) від 22 квітня 2020 року у справі № 756/2632/17 (провадження № 61-12032св19), від 15 жовтня 2020 року у справі № 755/7666/19.
Доводи апеляційної скарги відносно того, що страхова компанія відповідача зобов'язана відшкодувати усю завдану шкоду ДТП у межах страхового ліміту, який відповідно до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 09 листопада 2010 року № 566 становить 100 000 грн., не заслуговують на увагу, оскільки указане може бути оспорено особою, яка завдала шкоди, якщо ця особа виконала свій обов'язок перед потерпілим, у тому числі й частково відшкодувала шкоду згідно з вимогами статті 1194 ЦК України, але вважає, що страховик порушив умови договору, здійснив потерпілому страхову виплату (страхове відшкодування) не в повному обсязі, що призвело до безпідставного збільшення обсягу її (особи, яка завдала шкоди), відповідальності.
Крім того, апеляційний суд зауважує, що статтею 29 Закону №1961-IV передбачено обов'язок страхової компанії відшкодувати потерпілій особі вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу, що не є тотожним розміру вартості пошкодження автомобіля.
Доводи апеляційної скарги про відсутність доказів на підтвердження витрат на оплату вартості ремонту пошкодженого в ДТП транспортного засобу спростовуються наявними у матеріалах справи видатковою накладною (а.с. 28), актом здачі-приймання робіт (а.с. 29) та банківською квитанцією на суму 98 499 грн 87 коп (а.с. 30).
Щодо доводів апеляційної скарги про включення виконавцем ремонту до складу витрат суми ПДВ, апеляційний суд враховує таке.
Верховний Суд в постанові від 28 лютого 2018 року у справі № 757/22706/15-ц вказав, що у випадку виплати страхового відшкодування безпосередньо страхувальнику, виплата здійснюється без податку на додану вартість, який повертається страхувальнику після надання документів про оплату запчастин/відновлюваного ремонту на суму, що включає ПДВ, в межах суми страхового відшкодування.
Однак зі змісту видаткової накладної (а.с. 28) та акта здачі-приймання (а.с. 29) робіт вбачається, що сума витрат розрахована без урахування податку на додану вартість.
Щодо посилання відповідача на те, що звіт про оцінку автомобіля не мав прийматися судом першої інстанції до уваги, оскільки не містить вказівки про обізнаність експерта про кримінальну відповідальність, апеляційний суд враховує таке.
Наданий позивачем суду першої інстанції звіт про оцінку автомобіля від 04 лютого 2018 року складений ФОП ОСОБА_3 , який є суб'єктом оціночної діяльності, діяльність якого регулюється Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».
Відповідно до статті 12 указаного Закону звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.
Оцінювачі несуть відповідальність за достовірність інформації, яка подається до Державного реєстру оцінювачів, у порядку, встановленому цим Законом (абзац 4 статті 17 Закону).
При цьому, апеляційний суд зауважує, що суб'єкт оціночної діяльності не є експертом та відповідно не є суб'єктом кримінального правопорушення, передбаченого статтею 384 КК України, яка передбачає кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок експерта, тому безпідставним є посилання відповідача на необхідність зазначення у висновку товарознавчого дослідження про обізнаність експерта про кримінальну відповідальність.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи, правильності висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному судовому рішенні, вони не спростовують, а тому відхиляються апеляційним судом у зв'язку з їх необґрунтованістю.
Рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування або зміни у суду апеляційної інстанції відсутні.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення залишено без змін, а апеляційна скарга без задоволення, то судовий збір за подання апеляційної скарги не відшкодовується та покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Чорнобая Олександра Євгеновича залишити без задоволення.
Заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 серпня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і не може бути оскаржена в касаційному порядку крім випадків передбачених статтею 389 ЦПК України.
Дата виготовлення повного тексту судового рішення 20 грудня 2021 року.
Головуючий Г.І. Мостова
Судді Р.В. Березовенко
Д.Р. Гаращенко