справа № 361/5447/19
головуючий у суді І інстанції Сердинський В.С.
провадження № 22-ц/824/6837/2021
суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.
Іменем України
10 грудня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Мостової Г.І.,
суддів: Гаращенка Д.Р. Березовенко Р.В.,
за участю секретаря судового засідання: Сердюк К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Мітюріна Сергія Олександровича на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 30 листопада 2020 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю без укладення шлюбу та поділ спільного майна, -
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Броварського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 , у якому просила:
встановити факт проживання однією сім'єю без укладення шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 2001 року по лютий 2018 року;
визнати спільною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наступне майно: садибний будинок літ. «А», загальною площею 211,9 кв.м; садибний будинок літ. «Б», загальною площею 32,3 кв.м, що розташовані на земельній ділянці із кадастровим номером 3221286401:01:027:0014 площею 0,0750 га за адресою: АДРЕСА_1 ;
розділити спільне майно та визначити його частки наступним чином: садибний будиночок літ. «А», загальною площею 211,9 кв.м - за ОСОБА_2 ; садибний будинок літ. «Б», загальною площею 32,3 кв.м - за ОСОБА_1 ;
стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в якості компенсації за різницю вартості розподіленого майна 621 435 грн та
судові витрати у сумі 12 263 грн., а саме: судовий збір - 5 763 грн; оцінка вартості спірного майна - 6 500 грн.
Позовна заява обґрунтована тим, що позивач з відповідачем з 2001 року проживають разом однією сім'єю без укладення шлюбу.
За цей час у них народилися троє спільних дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Фактичні шлюбні стосунки між сторонами припинилися з лютого 2018 року.
На підставі договору дарування земельної ділянки № 8252 (ВВА № 380147) від 02 грудня 2003 року ОСОБА_2 належить земельна ділянка із кадастровим номером 3221286401:01:027:0014 площею 0,0750 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Наприкінці 2008 - початку 2009 років сторони розпочали будівництво на цій земельній ділянці, яке триває по теперішній час.
Для початку будівництва використовувалися спільні заощадження, а також фінансова допомога від батьків ОСОБА_2 та батька ОСОБА_1 .
Протягом будівництва ОСОБА_2 не працював та не мав постійного доходу, який міг би покривати необхідні витрати, а ОСОБА_1 отримувала постійний дохід як суб'єкт підприємницької діяльності, що підтверджується податковими деклараціями в період з 2009 року по 2017 рік.
Станом на момент подання цієї заяви на ділянці знаходяться такі об'єкти нерухомого майна: садибний будинок літ. «А», загальною площею 211,9 кв.м, вартістю 1 414 221 грн.; садибний будинок літ. «Б», загальною площею 32,3 кв.м, вартістю 171 352 грн. Загальна вартість зазначеного майна 1 585 572 грн.
Спільне подальше проживання неможливе, тому позивач вважала за можливе поділити об'єкти нерухомості таким чином: садибний будинок літ. «А», загальною площею 211,9 кв.м - за ОСОБА_2 ; садибний будинок літ. «Б», загальною площею 32,3 кв.м - за ОСОБА_1 . У такому випадку різниця між частками сторін становить 1 242 870 грн., яка також підлягає поділу в рівних частках, які становлять по 621 435 грн.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 30 листопада 2020 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції обґрунтував свої висновки тим, що позивачем не доведено факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, наявність інших обставин, які підтверджують реальність сімейних відносин. У період народження дітей (2002 та 2004 роки народження), відповідач перебував у зареєстрованому шлюбі з іншою жінкою - ОСОБА_5 , шлюб із якою розірвано 23 червня 2006 року.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Мітюрін С.О. подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 30 листопада 2020 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що основним аргументом для ухвалення рішення, яким відмовлено у встановлені факту проживання однією сім'єю без укладення шлюбу, суд першої інстанції визнав факт перебування ОСОБА_2 в іншому шлюбі, однак свідоцтво про розірвання шлюбу, яке підтверджує ці обставини, є недопустимим доказом, оскільки відповідачем таке подане разом із відзивом із пропуском строку для його подачі.
Допитані судом першої інстанції свідки (включаючи свідків зі сторони відповідача) підтвердили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали разом, вели спільне господарство, виховували дітей, мали спільний побут тощо.
Суд першої інстанції взагалі не надав належної оцінки доводам позивача про те, що для початку будівництва використовувались спільні заощадження, фінансова допомога від батьків ОСОБА_2 та батька ОСОБА_1 , а відповідач протягом будівництва не працював та не мав постійного доходу.
Відповідач, повідомлений належним чином про розгляд справи у суді апеляційної інстанції, не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направив. В судовому засіданні апеляційної інстанції проти доводів апеляційної скарги заперечував в повному обсязі.
Колегія суддів, вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, дійшла висновку про таке.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 є батьками повнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвами про їх народження (а.с. 14-16 т. 1).
Згідно з Інформацією з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, відповідачу ОСОБА_2 на праві постійного користування належить земельна ділянка із кадастровим номером 3221286401:01:027:0014, площею 0,0750 га, за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 17-18 т. 1).
Відповідно до звіту про оцінку майна від 16 липня 2019 року на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , знаходяться такі об'єкти нерухомого майна: садибний будинок літ. «А», загальною площею 211,9 кв.м, вартістю 1 414 221 грн; садибний будинок літ. «Б», загальною площею 32,3 кв.м, вартістю 171 352 грн. Загальна вартість зазначеного майна 1 585 572 грн (а.с. 19-76 т. 1).
Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з частиною 2 статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Відповідно до статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Статтею 36 СК України визначено, що шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Згідно з частиною 1 статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Таким чином, законодавством передбачено можливість набуття права спільної власності на майно осіб, які не перебувають у шлюбі, у разі коли вони проживають однією сім'єю, між ними склалися стабільні відносини, що притаманні подружжю.
Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, з метою вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України необхідно встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбано спірне майно.
З урахуванням зазначеного, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки; не перебування осіб у будь-якому іншому шлюбі.
Аналогічні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 755/18012/16-ц (провадження № 61-40658св18), від 18 липня 2018 року у справі № 522/1252/14-ц (провадження № 61-11255св18), від 26 вересня 2018 року у справі № 244/4801/13-ц (провадження № 61-23286св18), від 25 квітня 2019 року у справі № 759/4596/18 (провадження № 61-3852св19).
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.
Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Характеристиками доказів є їх належність, достовірність, допустимість та достатність. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (статті 77 - 80 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 6 статті 81 ЦПК України визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом першої інстанції надано правильну оцінку зібраним у справі доказам в їх сукупності, а також кожному з них окремо, і зроблено правильний висновок, з яким погоджується апеляційний суд, про недоведеність позивачем обставин проживання з відповідачем однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 2001 року по лютий 2018 року, та у силу вимог статті 74 СК України обґрунтовано відмовлено в задоволенні похідних вимог про визнання спірного майна спільною сумісною власністю та його поділу.
Погоджуючись з висновками суду першої інстанції в цілому, апеляційний суд також враховує, що до 23 червня 2006 року відповідач перебував у шлюбі з ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу (а.с. 143 т. 1), що взагалі унеможливлює встановлення факту проживання ОСОБА_1 з відповідачем однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу до 23 червня 2006 року, з огляду на вимоги статті 25 СК України, відповідно до якої жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі.
Щодо доводів апеляційної скарги про недопустимість як доказу наданого відповідачем свідоцтва про розірвання шлюбу, апеляційний суд враховує таке.
Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 01 листопада 2019 року закрито підготовче провадження та призначено цю справу до судового розгляду.
Відповідач направив відзив на позов, до якого долучена копія свідоцтва про розірвання шлюбу, за допомогою засобів поштового зв'язку 30 січня 2020 року. Одночасно відповідачем заявлене клопотання про поновлення строку на подачу указаного відзиву. Зважаючи на аргументи відповідача, викладені у відзиві щодо клопотання про поновлення строку на його подачу, судом першої інстанції визнано поважними причини пропуску, шляхом долучення такого до матеріалів справи. У зв'язку з цим судом першої інстанції обґрунтовано враховано поданий відзив та долучений до нього доказ під час розгляду цієї справи.
Щодо вимог про визнання майна спільною власністю та його поділу, крім іншого апеляційний суд також враховує, що у матеріалах справи наявний лише технічний паспорт та звіт про оцінку майна - садибного будинку літ. «А», загальною площею 211,9 кв.м; садибного будинку літ. «Б», загальною площею 32,3 кв.м, з допоміжними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 44 т. 1).
Зі змісту указаного звіту вбачається, що замовником (позивачем) не надано правовстановлюючих документів на об'єкт оцінки. Оцінка проводилася з урахуванням даних технічного паспорту та фото-фіксації об'єкту оцінки.
З технічного паспорту на указаний будинок вбачається, що замовником технічної інвентаризації є також ОСОБА_1 (а.с. 64 т. 1).
Частиною 3 статті 331 ЦК України передбачено, що до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна) (абзац перший). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва після проведення державної реєстрації права власності на нього відповідно до закону.
Отже, об'єкт незавершеного будівництва за визначенням частини 3 статті 331 ЦК України за своєю правовою природою є сукупністю будівельних матеріалів, які є майном, що належить забудовнику (особі, яка на законних підставах здійснює відповідне будівництво).
Поняття ж самочинного будівництва, правові підстави та умови визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно визначені у статті 376 ЦК України, яка унормовує відносини, що виникають у тих випадках, коли вимоги закону та інших правових актів при створенні нової речі (самочинному будівництві) були порушені.
Таким чином, поняття «об'єкт незавершеного будівництва» (частина 3 статті 331 ЦК України) та «самочинно збудований об'єкт» (частина 1 статті 376 ЦК України) мають різний правовий статус та відмінне законодавче регулювання.
Однак, позивачем не підтверджено жодним доказом правовий статус спірного майна («об'єкт незавершеного будівництва» чи «самочинно збудований об'єкт»), а також будь яких інших доказів на підтвердження здійснення будівництва, технічних характеристик, ступені готовності, - позивачем не надано, що унеможливлює серед іншого і вирішення судом спору щодо нього.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи, правильності висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному судовому рішенні, вони не спростовують, а тому відхиляються апеляційним судом у зв'язку з їх необґрунтованістю.
Рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування або зміни у суду апеляційної інстанції відсутні.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Щодо судових витрат.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 01 квітня 2021 року відкрито апеляційне провадження у справі та відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі.
Оскільки, судове рішення залишено без змін, а апеляційна скарга без задоволення, то судовий збір за подання апеляційної скарги підлягає до стягнення з ОСОБА_1 на користь держави у розмірі 8 645 грн.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мітюріна Сергія Олександровича залишити без задоволення.
Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 30 листопада 2020 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 8 645 грн за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 20 грудня 2021 року.
Головуючий Г.І. Мостова
Судді Д.Р. Гаращенко
Р.В. Березовенко