ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
місто Київ
20 грудня 2021 року справа №620/2030/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кузьменка В.А., суддів Арсірія Р.О., Огурцова О.П., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 )
до1. Кабінету Міністрів України (далі по тексту - відповідач 1, КМУ) 2. Головнго управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі по тексту - відповідач 2, ГУ ПФУ в Чернігівській області)
про1) визнання протиправними дій відповідача 1 зі встановлення розміру прожиткового мінімуму в Україні на 2021 рік для осіб, які втратили працездатність, не на одному рівні з прожитковим мінімумом для працездатних осіб; 2) зобов'язання відповідача 1 встановити прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на рівні прожиткового мінімуму для працездатних осіб у подальших роках; 3) зобов'язання відповідача 2 здійснити позивачу перерахунок пенсії з березня 2018 року по лютий 2021 року включно (за три роки) та виплатити, застосувавши зазначену суму прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 4) стягнення заборгованості з відповідача 2 в сумі 6 573,20 грн.; 5) зобов'язання відповідача 2 здійснювати перерахунки пенсії позивачу, виплачувати та застосовувати зазначену суму прожиткового мінімуму для працездатних осіб у подальших роках перерахунків; 6) стягнення з відповідача 2 та виплату позивачу 500 000,00 грн. моральної шкоди за приниження честі, гідності, дискримінацію, за душевні і фізичні довготривалі страждання, що завдали психологічної шкоди
Позивач звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду, зазначаючи, що відповідач 1 протиправно встановив розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність в розмірі меншому, ніж прожитковий мінімум для працездатних осіб, що призвело до звуження прав позивача, а саме, значно зменшило розмір його пенсії, що завдало йому моральні та фізичні страждання.
Ухвалою від 22 березня 2021 року Чернігівський окружний адміністративний суд передав адміністративну справу №/620/2030/21 на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва.
На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями адміністративну справу №620/2030/21 передано на розгляд головуючому судді Кузьменку В.А.
Ухвалою від 26 квітня 2021 року Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив провадження в адміністративній справі №620/2030/21 за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання.
21 квітня 2021 року позивач подав до суду заяву, в якій просив залучити копії медичних довідок про стан його здоров'я.
27 квітня 2021 року позивач подав до суду заяву, в якій просить залучити до позову в якості доказів заяву позивача від 26 квітня 2021 року про мародерство, копію листа Адміністрації Президента України від 27 вересня 2018 року №22/039228-25П.
В заяві від19 травня 20121 року позивач надав до суду додаткові пояснення щодо стягнення відшкодування за спричинену відповідачами моральну шкоду.
Відповідач 1 у відзиві на позовну заяву вказав, що встановлення розміру прожиткового мінімуму КМУ здійснюється за певною процедурою, що передбачає узагальнення пропозицій центральних органів виконавчої влади щодо сформованих наборів у натуральних показниках або у нормативах споживання з необхідними розрахунками і науковими обґрунтуваннями та схваленням експертною комісією набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг для встановлення прожиткового мінімуму, тому зобов'язання відповідача 1 змінити розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність без урахування передбаченої законодавством процедури, ставить під сумнів законність відповідного розміру прожиткового мінімуму; розмір прожиткового мінімуму на одну особу, а також для тих, хто відноситься до основних і соціальних демографічних груп населення затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік, отже вимога встановити прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на рівні прожиткового мінімуму для працездатних осіб не відноситься до повноважень відповідача 1.
Відповідач 1 також зазначив, що позивачем не надано обґрунтувань щодо визначення розміру суми відшкодування моральної шкоди та зауважив, що встановлені діагнози позивача могли бути отримані внаслідок встановлення ІІ групи інвалідності у 2009 році від захворювань і травм, отриманих під час виконання обов'язку військової служби.
Відповідач 1 додатково подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що дії КМУ щодо підготовки проекту закону про Державний бюджет, яким серед іншого встановлюється розмір прожиткового мінімуму, не є реалізацією Урядом своїх владних повноважень, а відносяться до участі КМУ в законотворчому процесі; подання законопроекту до парламенту є складовою нормотворчої діяльності, тож проміжні дії КМУ в межах законотворчого процесу не створюють безпосередніх наслідків для позивача; будь-які дії Уряду щодо встановлення чи зміни розміру прожиткового мінімуму в іншій формі, ніж підготовка відповідного законопроекту та передача його на розгляд Верховній Раді України в межах законодавчих процедур, не відповідає положенням Бюджетного Кодексу України.
Позивач подав заперечення на відзиви відповідача 1, в якому повторно обґрунтовує позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди та посилається на статтю 10 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.
Позивач подав до суду заяву, якою уточнює та доповнює надане заперечення на відзиви відповідача 1.
Ухвалою від 14 червня 2021 року Окружний адміністративний суд міста Києва закрив підготовче провадження та призначив справу №620/2030/21 до судового розгляду по суті у складі колегії.
Відповідач 2 подав відзив на адміністративний позов, в якому повідомив, що позивач перебуває на обліку ГУ ПФУ в Чернігівській області та отримує пенсію по інвалідності, як інвалід ІІ групі внаслідок захворювання і травми, отриманих при виконанні обов'язків військової служби відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»; пенсія позивачу виплачується відповідно до чинного законодавства.
Відповідач 2 також зазначив, що захисту підлягають тільки порушені права, а не ті, які можуть бути порушені у майбутньому, отже, вимога здійснити перерахунок пенсії позивачу та виплати у подальших роках є передчасною і не може бути задоволена; вимога позивача щодо відшкодування йому моральної шкоди є безпідставною, оскільки згідно з витягом із акта огляду МСЕК до довідки серії МСВ-ЧНВ №073996 (дата огляду 25 лютого 2009 року) причина інвалідності позивача - захворювання і травми, отримані при виконанні обов'язку військової служби, посилання позивача на душевні та фізичні довготривалі страждання, довготривалу психологічну депресію не можуть бути прийняті до уваги у зв'язку з недоведеністю позивачем вказаних обставин, отже, відсутні належні докази на підтвердження факту заподіяння позивачу моральної шкоди та достеменне підтвердження (чинне рішення суду) того, що таку шкоду заподіяно саме посадовими (службовими) особами державних органів.
Позивач подав до суду заперечення на відзив відповідача 2, в якому зазначає, що моральну шкоду заподіяно йому діями відповідача 2, а саме, зменшенням розміру його пенсії впродовж 10 років, застосуванням нерво-психологічного катування, приниженням гідності та честі позивача, вказує, що діагноз позивача - дійсний депресивний синдром, не пов'язаний з травмою голови та надає розрахунок недоотриманої пенсії.
Позивач подав до суду клопотання, в якому просить залучити до матеріалів справи копії чеків на суму 2 260,00 грн. за лікування зубів, що підтверджує приниження його честі і гідності шляхом відібрання права на безоплатну медичну послугу.
У зв'язку з відпусткою одного з членів колегії 15 вересня 2021 року справу знято з розгляду, розгляд справи призначений на 29 вересня 2021 року.
У зв'язку з відпусткою одного з членів колегії 29 вересня 2021 року справу знято з розгляду, розгляд справи призначений на 20 жовтня 2021 року.
В судове засідання 20 жовтня 2021 року представники сторін не з'явилися, на підставі частини дев'ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалив здійснювати розгляд справи у порядку письмового провадження.
Позивач 27 жовтня 2021 року направив до суду клопотання, в якому просив взяти до уваги копії довідок щодо стану здоров'я та розглянути справу в найближчий термін.
Дослідивши наявні у справі докази, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.
ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується витягом із акта огляду у МСЕК до довідки серії МСЕ-ЧНВ №073996 від 25 лютого 2009 року та відповідно до посвідчення від 05 березня 2009 року серії НОМЕР_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війні - інвалідів війни.
Відповідно до витягу із акта огляду у МСЕК до довідки серії МСЕ-ЧНВ №073996 від 25 лютого 2009 року позивачу з 25 лютого 2009 року безстроково встановлена ІІ група інвалідності, причиною інвалідності є захворювання і травма, отримана при виконанні обов'язків військової служби.
Позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Чернігівській області та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
У відповідь на звернення позивача відповідач 2 у листі від 21 жовтня 2020 року №3902-4111/М-02/8-2500/20 повідомив позивача, що розмір пенсії позивача з 01 травня 2020 року складав 10 757,32 грн.; з 01 липня 2020 року проведено перерахунок пенсії у зв'язку зі зміною прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; розмір пенсії станом на 01 жовтня 2020 року складає 10 786,92 грн., а саме: 8 041,70 - основний розмір пенсії (10 052,12 грн. х 80%), 2 010, 42 грн. - збільшення відповідно до постанови КМУ від 28 грудня 2012 року №1381 (8 041,70 грн. х 25%), 684,80 грн. - підвищення особам з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи (1 712,00 грн. х 40%), 50,00 грн. - цільова допомога підвищення особам з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи; за документами пенсійної справи пенсія призначена та виплачується відповідно до вимог чинного законодавства.
За результатом розгляду звернення позивача від 03 лютого 2021 року Міністерство соціальної політики України листом від 19 лютого 2021 року №864/0/5-21/51 повідомило, що відповідно до статті 4 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік; рішення про підвищення розміру прожиткового мінімуму приймається відповідно до вимог бюджетного законодавства на підставі макропоказників економічного і соціального розвитку України та наявних фінансових ресурсів держави для забезпечення виплат соціальних гарантій, що визначаються на основі прожиткового мінімуму.
В листі Міністерство соціальної політики України також зазначило, що фактичний розмір прожиткового мінімуму визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, на основі наборів продуктів харчування, наборів непродовольчих товарів та наборів послуг, які затверджені постановою КМУ від 11 листопада 2016 року №780; судовим рішенням у справі №826/3639/17 зазначену постанову визнано протиправною та нечинною, у зв'язку з чим розпочато процедуру перегляду набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів та набору послуг.
Щодо вимоги позивача про визнання протиправними дій КМУ зі встановлення розміру прожиткового мінімуму в Україні на 2021 рік для осіб, які втратили працездатність, не на одному рівні з прожитковим мінімумом для працездатних осіб, суд зазначає таке.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
У відповідності до статті 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
До осіб, які втратили працездатність, відносяться особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку, особи, які досягли пенсійного віку, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, та непрацюючі особи, визнані особами з інвалідністю в установленому порядку.
Прожитковий мінімум, визначений для осіб, які відповідно до законодавства підлягають обов'язковому державному соціальному страхуванню, збільшується на суму обов'язкових платежів.
Отже, розмежування на основні соціальні і демографічні групи населення передбачені законом.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про прожитковий мінімум» визначено, що прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Міністрів України після проведення науково-громадської експертизи сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг.
Порядок проведення науково-громадської експертизи встановлюється на принципах соціального партнерства та затверджується Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 3 Порядку проведення науково-громадської експертизи набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг для встановлення прожиткового мінімуму, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 1999 року №1767 (далі по тексту - Порядок №1767), визначено, що центральні органи виконавчої влади, які визначені у частинах другої, третьої та четвертої статті 3 Закону України «Про прожитковий мінімум» відповідальними за формування набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг, у встановлений Кабінетом Міністрів України термін подають Мінекономрозвитку пропозиції щодо сформованих наборів у натуральних показниках або у нормативах споживання з необхідними розрахунками і науковими обґрунтуваннями.
Відповідно до пункту 10 Порядку №1767 рішення про схвалення експертною комісією набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг для встановлення прожиткового мінімуму надсилаються на затвердження Кабінету Міністрів України і є підставою для розрахунку прожиткового мінімуму. Зміни та доповнення до наборів вносяться тільки за рішенням експертної комісії.
Якщо експертна комісія не схвалила пропозицій центральних органів виконавчої влади щодо набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг для встановлення прожиткового мінімуму, вони повертаються на перегляд цими органами у визначений експертною комісією термін. У разі повторного несхвалення експертною комісією набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг питання виноситься на розгляд Національної тристоронньої соціально-економічної ради (пункт 11 Порядку №1767).
Методика визначення прожиткового мінімуму затверджена наказом Міністерства соціальної політики України, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, державної служби статистики України від 03 лютого 2017 року №178/147/31 (далі по тексту - Методика №178/147/31), в пункті 1 якої зазначено, що методика встановлює єдиний порядок розрахунку прожиткового мінімуму у розрахунку на місяць на одну особу та для осіб, які відносяться до основних соціальних і демографічних груп населення в Україні.
Згідно із пунктами 2 та 3 Методики №178/147/31 прожитковий мінімум на одну особу та для осіб, які відносяться до основних соціальних і демографічних груп населення, складається з вартісних величин: набору продуктів харчування, достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я (далі - набір продуктів харчування); мінімального набору непродовольчих товарів, необхідного для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості (далі - набір непродовольчих товарів); мінімального набору послуг, необхідного для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості (далі - набір послуг).
До основних соціальних і демографічних груп населення відносяться: діти віком до 6 років (0-5 років включно); діти віком від 6 до 18 років (6-17 років включно); працездатні особи (18-59 років включно); особи, які втратили працездатність (60 років і старші).
Отже, встановлення розміру прожиткового мінімуму Кабінетом Міністрів України здійснюється за певною процедурою, яка передбачає узагальнення пропозицій центральних органів виконавчої влади щодо сформованих наборів у натуральних показниках або у нормативах споживання з необхідними розрахунками і науковими обґрунтуваннями та схваленням експертною комісією набору продуктів, набору непродовольчих товарів і набору послуг для встановлення прожиткового мінімуму.
Крім того, суд звертає увагу на те, що ні Законом України «Про прожитковий мінімум», який регулює порядок його встановлення та затвердження, ні будь-яким іншим нормативно-правовим актом не передбачено повноважень Кабінету Міністрів України щодо встановлення прожиткового мінімуму без урахування зазначеної процедури.
Суд не погоджується з доводами позивача, що встановлення прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, свідчить про дискримінацію тих соціальних груп населення, яким встановлюються та нараховуються відповідні соціальні виплати в залежності від суми прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Так, відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії, а саме: спеціальний захист з боку держави окремих категорій осіб, які потребують такого захисту; здійснення заходів, спрямованих на збереження ідентичності окремих груп осіб, якщо такі заходи є необхідними; надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом; встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян; особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб.
В рішенні Європейського суду з прав людини від 07 листопада 2013 року у справі «Пічкур проти України» зазначено, що практикою Суду встановлено, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (рішення у справі «Willis v. The United Kingdom»).
Отже, відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об'єктивного та розумного обґрунтування, тобто, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю.
Суд зазначає, що під час розгляду справи судом не встановлено наявність ознак створення переваг певних осіб за будь-якою ознакою, а врахування потреб окремих категорій громадян для кращого забезпечення їх життєдіяльності не може бути розцінено як створення необґрунтованих перешкод у реалізації будь-яких прав.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання протиправними дій відповідача 1 зі встановлення розміру прожиткового мінімуму в Україні на 2021 рік для осіб, які втратили працездатність, не на одному рівні з прожитковим мінімумом для працездатних осіб.
Щодо зобов'язання відповідача 1 встановити прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на рівні прожиткового мінімуму для працездатних осіб у подальших роках суд зазначає таке
Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначені правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією та законами України основних соціальних гарантій
Статтею 6 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально- культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.
Згідно із частиною третьою статті 4 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 96 Конституції України передбачено, що Кабінет Міністрів України не пізніше 15 вересня кожного року подає до Верховної Ради України проект закону про Державний бюджет України на наступний рік. Разом із проектом закону подається доповідь про хід виконання Державного бюджету України поточного року.
Пункт 6 частини першої статті 116 Конституції України визначає, що Кабінет Міністрів України розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання.
Аналогічні повноваження надані Кабінету Міністрів України абзацом чотирнадцятим пункту 1 частини першої статті 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України».
Відповідно до частини першої статті 96 Конституції України Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин - на інший період.
Отже, розмір прожиткового мінімуму на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Верховна Рада України розглядає проект закону про Державний бюджет України на відповідний рік та перевіряє його на відповідність Бюджетному кодексу України та основним напрямкам бюджетної політики на наступний бюджетний період та іншому законодавству України та затверджує прожитковий мінімум, виходячи із принципів, викладених у статті 7 Бюджетного кодексу України.
Будь-які дії Кабінету Міністрів України щодо встановлення чи зміни розміру прожиткового мінімуму в іншій формі, ніж підготовка відповідного законопроекту та передача його на розгляд Верховної Ради України в межах законодавчих процедур не відповідає положенням Бюджетного кодексу України.
Дії Кабінету Міністрів України щодо підготовки проекту закону про Державний бюджет України чи проекту закону про внесення змін до закону України про Державний бюджет разом з наданням Верховній Раді України у пояснювальній записці до цього законопроекту обґрунтувань розрахунку вартісної величини прожиткового мінімуму на відповідні бюджетні періоди відповідного року у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для основних соціальних і демографічних груп населення, не є реалізацією Кабінетом Міністрів України своїх владних повноважень, а відносяться саме до участі в законотворчому процесі, а тому, встановлення прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на рівні прожиткового мінімуму для працездатних осіб у подальших роках відносяться до законодавчого процесу, вплив на який нормами Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено.
Вираховуючи викладене, відсутні підстави для зобов'язання відповідача 1 встановити прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на рівні прожиткового мінімуму для працездатних осіб у подальших роках.
В частині позовних вимог про зобов'язання ГУ ПФУ в Чернігівській області здійснити позивачу перерахунок пенсії з березня 2018 року по лютий 2021 року включно (за три роки) та виплатити, застосувавши зазначену суму прожиткового мінімуму для працездатних осіб, стягнути заборгованість з відповідача 2 в сумі 6 573,20 грн. та зобов'язати відповідача 2 здійснювати перерахунки пенсії позивачу, виплачувати та застосовувати зазначену суму прожиткового мінімуму для працездатних осіб у подальших роках перерахунків, суд зазначає таке.
Відповідно до частини четвертої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» особам з інвалідністю внаслідок війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються, зокрема, особам з інвалідністю II групи - у розмірі 40 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність встановлений:
- відповідно до статті 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік» з 01 січня 2018 року в розмірі 1373 гривні, з 01 липня - 1435 гривень, з 01 грудня - 1497 гривень;
- відповідно до статті 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2019 рік» з 01 січня 2019 року - 1497 гривень, з 01 липня - 1564 гривні, з 01 грудня - 1638 гривень;
- відповідно до статті 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» з 01 січня 2020 року - 1638 гривень, з 01 липня - 1712 гривень, з 01 грудня - 1769 гривень;
- відповідно до статті 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» з 01 січня - 1769 гривень, з 01 липня - 1854 гривні, з 01 грудня - 1934 гривні.
Зазначені норми розміри прожиткового мінімуму є чинними та не визнавалися такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Як вже зазначив суд, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року №280, затверджено Положення про Пенсійний фонд України, відповідно до пунктів 1, 2 якого Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.
Отже, ГУ ПФУ в Чернігівській області, як територіальний орган центрального органу виконавчої влади, у своїй діяльності повинен керуватись, зокрема, законами України; при цьому відповідач 2 не наділений правом діяти на власний розсуд всупереч вимог законів України, якщо вони є чинними та не визнані неконституційними.
Враховуючи викладені обставини та те, що розміри прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність були чинними та підлягали застосуванню відповідачем 2, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання протиправними дій відповідача 2 щодо застосування прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність при обчисленні розміру пенсії позивача під час її перерахунків та, як наслідок, відсутність правових підстав для зобов'язання ГУ ПФУ в Чернігівській області здійснити позивачу перерахунок пенсії з березня 2018 року по лютий 2021 року включно (за три роки) та виплатити, застосувавши зазначену суму прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Вимога про стягнення з ГУ ПФУ в Чернігівській області заборгованості сумі 6 573,20 грн. не підлягає задоволенню, оскільки є похідною від вимоги здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу з березня 2018 року по лютий 2021 року включно (за три роки) та виплатити, застосувавши зазначену суму прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Щодо зобов'язання ГУ ПФУ в Чернігівській області здійснювати перерахунки пенсії позивачу, виплачувати та застосовувати суму прожиткового мінімуму для працездатних осіб у подальших роках суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тобто, захисту підлягають тільки порушені права, а не ті, що ймовірно будуть порушені у майбутньому, а отже, вимога про зобов'язання відповідача 2 здійснювати перерахунки пенсії позивачу, застосовуючи суму прожиткового мінімуму для працездатних осіб у подальших роках, є передчасною та не підлягає задоволенню.
Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача 2 моральної шкоди за приниження честі, гідності, дискримінацію, за душевні і фізичні довготривалі страждання, що завдали психологічної шкоди, суд зазначає таке.
Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Отже, правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, є саме протиправні рішення, дії чи бездіяльність органу державної влади.
Суд встановив, що на звернення позивача ГУ ПФУ в Чернігівській області надало відповідь з роз'ясненням порядку обчислення розміру пенсії позивача під час її перерахунку.
Під час розгляду справи суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання протиправними дій ГУ ПФУ в Чернігівській області щодо застосування прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність при обчисленні розміру пенсії позивача під час її перерахунків, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Отже, приймаючи до уваги відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог до ГУ ПФУ в Чернігівській області, відсутні підстави для відшкодування відповідачем 2 моральної шкоди.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачами доведено правомірність своїх дій з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Оскільки у задоволенні позову відмовлено, розподіл судових витрат не здійснюється.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 повністю.
Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 );
Кабінет Міністрів України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2; ідентифікаційний код 00019442);
Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (14005, м. Чернігів, вул. П'ятницька, буд. 83а; ідентифікаційний код 21390940).
Головуючий суддя В.А. Кузьменко
Судді Р.О. Арсірій
О.П. Огурцов