ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
20 грудня 2021 року м. Київ № 320/6419/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу:
за позовом ОСОБА_1
доМіністерства внутрішніх справ України
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, якому просить:
- визнати протиправною відмову Міністерства внутрішніх справ України щодо призначення і виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із захворюванням пов'язаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ та встановленням 2 групи інвалідності;
- зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України розглянути документи, призначити і виплатити одноразову грошову допомогу ОСОБА_1 у зв'язку із встановленням 2 групи інвалідності по захворюванню пов'язаному з проходженням служби в органах внутрішніх справ у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції» від 21.10.2015 № 850, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.11.2019 адміністративну справу № 320/6419/19 передано за підсудністю до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, дану справу розподілено на суддю Григоровича П.О.
Ухвалою від 12.02.2020 відкрито спрощене провадження без виклику сторін та проведення судового засідання.
Як вбачається з матеріалів справи позивач підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просить суд їх задовольнити посилаючись на доводи викладені в позовній заяві.
Відповідач проти позову заперечує з підстав викладених у письмовому відзиві на позовну заяву.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,
ОСОБА_1 перебував на службі в органах внутрішніх справ з 1986 року по 2002 рік на посаді старшого інспектора з особливих доручень МВС України.
Згідно свідоцтва про хворобу №105 військово-лікарської комісії від червня місяця 2002 року по захворюванню пов'язаному з проходженням служби в органах внутрішніх справ, відносно позивача винесено заключення про непридатність до військової служби.
17.04.2019 року позивачу встановлено другу групу інвалідності з 16.04.2019 року по захворюванню пов'язаному з участю бойових діях при виконанні обов'язків військової служби, що підтверджується Довідкою до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серія АВ № 0985801.
В червні 2019 року позивач звернувся до Міністерства внутрішніх справ України з метою отримання одноразової грошової допомоги в зв'язку зі встановленням другої групи інвалідності по захворювання що пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ.
Листом від 21 червня 2019 року № 15/2-1-268 позивачу відмовлено в призначенні одноразової грошово» допомоги, з посиланням на те, що Закон України «Про міліцію», який передбачав виплату одноразової грошової допомоги в разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, втратив чинність з 07.11.2015 року.
Також, відповідач зазначив, що Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 21.10.2015 року №850 «Про затвердження порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції», частиною другою якої встановлено що дія затверджених цією постановою Порядку та умов не поширюється осіб, які проходили службу в складі національного контингенту чи національного персоналу в міжнародних операціях, а тому відсутні підстави для отримання одноразової грошової допомоги.
При цьому, в наданому відзиві вказано, що якби в довідці МСЕК зазначалась причина інвалідності «захворювання, так, пов'язане із проходженням служби в ОВС», то на позивача розповсюджувались би норми Порядку №850 від 21.10.2015.
Не погоджуючись із обґрунтованістю наведених доводів відповідача позивач звернувся до суду з даним позовом і просить його задовольнити.
Оцінивши за правилами ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає задоволенню частково, з огляду на наступне.
Спірні правовідносини врегульовано Конституцією України, нормами Закону України «Про міліцію» від 20.12.1990 р. № 565-XII, який був чинним на момент проходження позивачем служби в ОВС, постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції» від 21.10.2015 р. № 850 (далі - Постанова №850).
При цьому, відповідно до абз.3 п.15 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Національну поліцію», право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України «Про міліцію», зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію».
Відповідно до положень ст. 19 Конституції України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У ч. 1 ст. 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини шостої статті 23 Закону України «Про міліцію» від 20.12.1990 № 565-XII, у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.
21.10.2015 Кабінетом Міністрів України затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції №850.
Відповідно до пункту 2 Порядку №850 днем виникнення права на отримання грошової допомоги у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії
Відповідно до підпункту 2 пункту 3 Порядку №850 грошова допомога призначається і виплачується у разі установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, зокрема, 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи.
З огляду на вказане, слід зазначити, що право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням працівникові міліції інвалідності не обмежується у часі. Вирішальним є наявність причинно-наслідкового зв'язку між інвалідністю та службою в органах внутрішніх справ. При первинному установленні інвалідності, зв'язок якої із службою в органах внутрішніх справ встановлений компетентним органом, такий працівник має право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції № 850 незалежно від того, чи була встановлена часткова втрата працездатності такого працівника міліції без установлення йому інвалідності у попередніх періодах.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 13.02.2018 у справі №808/1866/16.
Пунктом 14 Порядку № 850 визначено, що призначення і виплата грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність чи часткова втрата працездатності без установлення інвалідності працівника міліції за висновком комісії з розслідування нещасного випадку є наслідком: учинення ним злочину, адміністративного правопорушення або дисциплінарного проступку; учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння; навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, установленого судом); подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати грошової допомоги.
Таким чином, при відмові особі у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, відповідач може посилатись лише на приписи п. 14 Порядку № 850, однак підстав, з яких відповідач відмовив позивачу у призначенні допомоги, вказана норма не містить, у зв'язку, з чим, суд приходить до висновку про протиправність відмови Міністерства внутрішніх справ України щодо призначення і виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із захворюванням пов'язаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ та встановленням 2 групи інвалідності, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
При цьому, посилання відповідача на те, що відповідно до п.2 постанови КМУ №850, дія затверджених цією постановою Порядку та умов не поширюється на осіб, які проходили службу в складі національного контингенту чи національного персоналу в міжнародних операціях, є помилковими, оскільки відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що позивач проходив службу в складі національного контингенту чи національного персоналу в міжнародних операціях.
Натомість, відповідно до наказу МВС України від 18.09.2000 №354 о/с, позивач знаходився у тривалому закордонному відрядженні у складі миротворчого персоналу з працівників органів внутрішніх справ України міжнародної поліції тимчасової цивільної адміністрації в рамках Місії ООН у Косово, Союзна Республіка Югославія, терміном на шість місяців з 19 вересня 2000 року зі збереженням усіх видів грошового утримання і майнового забезпечення, без увільнення від попередньої посади та одночасно призначенням на посаду у миротворчому спецпідрозділі МВС України.
Відповідно до наказу МВС України від 25.05.2001 №188 о/с, продовжено термін тривалого закордонного відрядження до 15 листопада 2001 року працівника органів внутрішніх справ України, який перебуває у складі миротворчого спецпідрозділу МВС України у Косово майора міліції ОСОБА_1 .
Таким чином, перебування позивача у тривалому закордонному відрядженні на підставі вказаних наказів МВС України не є службою в складі національного контингенту чи національного персоналу в міжнародних операціях.
Стосовно позовних вимог в частині зобов'язання Міністерство внутрішніх справ України розглянути документи, призначити і виплатити одноразову грошову допомогу ОСОБА_1 у зв'язку із встановленням 2 групи інвалідності по захворюванню пов'язаному з проходженням служби в органах внутрішніх справ у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції» від 21.10.2015 №850, суд зазначає наступне.
Як зазначено в Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28 лютого 2020 року у справі № П/811/1015/16, виходячи з принципу «належного урядування», державні органи зобов'язати діяти вчасно та в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у вигляді поновлення судами строку на оскарження судових рішень та виправляти допущені органами державної влади помилки коштом приватної особи, яка діяла добросовісно.
Враховуючи вищенаведене, слід зазначити, що принцип «належного урядування» має надзвичайно важливе значення для забезпечення правовладдя в Україні. Неухильне дотримання основних складових принципу «належного урядування» забезпечує прийняття суб'єктами владних повноважень легітимних, справедливих та досконалих рішень. Крім того, принцип «належного урядування» підкреслює те, що між людиною та державою повинні бути вибудовані саме публічно-сервісні відносини, у яких інституції та процеси служать всім членам суспільства.
Відповідно до правової позиції, висловленої ЄСПЛ в Рішенні по Справі «Рисовський проти України» (Заява № 29979/04): Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП], заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП], заява N 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови», заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі», заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії», заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії», заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини», п. 128, та «Беєлер проти Італії», п. 119).
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі», п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії», п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», п. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії», заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії», заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., наприклад, рішення у справі «Москаль проти Польщі», п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. зазначені вище рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», п. 53, та «Тошкуце та інші проти Румунії», п. 38).
Частинами 1, 2 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Сукупність встановлених під час розгляду справи обставин, з урахуванням сталої судової практики ЄСПЛ, свідчить на користь того, що виключно внаслідок суб'єктивного ставлення посадових осіб відповідача до норм Порядку №850, позивач був позбавлений гарантованого права на вільне володіння власним майном, при цьому не вчиняючи жодних протиправних дій по відношенню до Держави.
Як встановлено судом зі змісту листа МВС України від 21.06.2019 №15/2-І-268, у останнього відсутні будь які претензії щодо заяви позивача та доданих до неї документів про призначення одноразової грошової допомоги.
Доданою до матеріалів справи копією довідки МСЕК підтверджується причинно-наслідковий зв'язок між інвалідністю та участю позивача у бойових діях при виконанні обов'язку військової служби під час тривалого закордонного відрядження.
Відповідачем до матеріалів справи не надано доказів на користь того, що участь позивача у бойових діях відбувалась поза межами відрядження на підставі наказів №354/ос від 18.09.2000 і №188 о/с від 25.05.2001.
За таких обставин, суд вважає за виправдане застосувати єдино дієвий спосіб захисту у формі зобов'язання Міністерство внутрішніх справ України призначити і виплатити одноразову грошову допомогу ОСОБА_1 у зв'язку із встановленням 2 групи інвалідності по захворюванню пов'язаному з проходженням служби в органах внутрішніх справ у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції» від 21.10.2015 №850, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.
При цьому, суд не вважає за виправдане та правильне застосовувати спосіб захисту порушеного права у формі зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення одноразової грошової допомоги, оскільки позивач в розумінні наведеної вище практики ЄСПЛ має право на справедливі очікування та не має нести будь-яких негативних наслідків у формі втрати часу та коштів під час повторного розгляду документів МВС, оскільки в такому випадку захист порушених прав позивача є ілюзорним, а суд в такому випадку буде сприяти суб'єкту владних повноважень в отриманні вигоди від своїх неправомірних дій.
За таких обставин позовні вимоги в частині зобов'язання Міністерство внутрішніх справ України розглянути документи щодо призначення одноразової грошової допомоги задоволенню не підлягають, як невірно обраний спосіб захисту порушеного права, оскільки подані документи вже були розглянути відповідачем, а за результатами їх розгляду прийнято неправомірне рішення.
У зв'язку із вказаним, суд приходить до висновку, що позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 19, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною відмову Міністерства внутрішніх справ України щодо призначення і виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ та встановленням 2 групи інвалідності.
3. Зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України призначити і виплатити одноразову грошову допомогу ОСОБА_1 у зв'язку із встановленням 2 групи інвалідності по захворюванню, пов'язаному з проходженням служби в органах внутрішніх справ, у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції» від 21.10.2015 № 850.
4. В решті позову відмовити.
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ).
МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ (код 00032684, адреса: 01024, місто Київ, ВУЛИЦЯ БОГОМОЛЬЦЯ, будинок 10).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя П.О. Григорович