ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 49/36425.06.10
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю “Цемсервіс”
До 1) Експериментально-конструкторського бюро Державного підприємства “Державний науково-дослідний інститут будівельних конструкцій”,
2) Державного підприємства “Державний науково-дослідний інститут будівельних конструкцій”
Простягнення 1 103 767,00 грн.
Суддя Омельченко Л.В.
Представники:
Від позивачаКузніченко Е.В. -директор (протокол № 1 від 06.11.2002 р.), Гриньковський С.П. -представник за довіреністю від 26.05.2009 р. № 26/05
Від відповідача-1 Чабала Г.К -представник за довіреністю від 31.12.2009 р. № 206-3822
Від відповідача-2Рогач В.К. -представник за довіреністю від 15.03.2010 р. № 255-580
25.06.2010 р. у судовому засіданні за згодою представників сторін судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У серпні 2009 р. Товариство з обмеженою відповідальністю “Цемсервіс” звернулося до суду з позовом про стягнення з Експериментально-конструкторського бюро Державного підприємства “Державний науково-дослідний інститут будівельних конструкцій” 1 103 767,00 грн. збитків (упущеної вигоди).
Провадження у справі за вказаними вимогами порушено ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.08.2009 р. № 49/364 (суддя Митрохіна А.В.).
07.10.2009 р. від позивача до суду надійшло клопотання про залучення до участі у справі в якості іншого відповідача Державного підприємства “Державний науково-дослідний інститут будівельних конструкцій” та про зміну позовних вимог шляхом солідарного стягнення з відповідачів 1 103 767,00 грн. упущеної вигоди.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.10.2009 р. провадження у справі № 49/364 було припинено відповідно до п. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки Експериментально-конструкторське бюро Державного підприємства “Державний науково-дослідний інститут будівельних конструкцій” не є юридичною особою, а від пропозиції суду замінити неналежного відповідача належним, позивач відмовився.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.01.2010 р. ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.10.2009 р. у справі № 49/364 скасовано, залучено до участі у справі в якості іншого відповідача Державне підприємство “Державний науково-дослідний інститут будівельних конструкцій”, справу № 49/364 направлено на розгляд до суду першої інстанції.
За резолюцією голови Господарського суду міста Києва справу № 49/364 передано на розгляд судді Омельченку Л.В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.02.2010 р. справу № 49/364 було прийнято до свого провадження суддею Омельченком Л.В., призначено до розгляду на 15.03.2010 р. та зобов'язано сторін надати додаткові документи і докази та вчинити певні дії.
Ухвалами від 15.03.2010 р. та від 14.06.2010 р. розгляд справи відкладався, 12.04.2010 р. та 24.06.2010 р. в судових засіданнях оголошувалася перерва відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
Під час розгляду спору по суті представники позивача позов підтримували та просили його задовольнити, посилаючись на те, що невиконання відповідачем обов'язків за договором від 01.01.2005 р. № 04/05 завдало Товариству з обмеженою відповідальністю “Цемсервіс” матеріальні збитки, розмір яких відповідно до висновку спеціаліста Київського науково-дослідного інституту судових експертиз становить 1 103 767,00 грн.
Виходячи з пояснень представників позивача та позовної заяви такі збитки були понесені позивачем у зв'язку з відмовою відповідача розвантажити вагон з цементом. Отримавши таку відмову позивач дійшов висновку, що відповідач і в подальшому відмовлятиме йому у виконанні обов'язків за договором. На цій підставі позивач вважає, що всі укладені ним з його контрагентами договори поставки не могли бути виконані у 2006 році, внаслідок чого він не отримав доходи, які міг би реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушене відповідачем.
Представник відповідачів проти позову заперечували, посилаючись на безпідставність та недоведеність вимог позивача, пояснивши суду, що позивач не надсилав на адресу Експериментально-конструкторського бюро Державного підприємства “Державний науково-дослідний інститут будівельних конструкцій” у 2006 році вагони для їх обслуговування згідно з умовами договору від 01.01.2005 р., у зв'язку з чим у останнього не виникало обов'язків виконавця за договором. Також відповідачі вказували не відсутність всіх елементів цивільного правопорушення, з якими законодавство пов'язує підстави притягнення до відповідальності у вигляді відшкодування збитків.
25.06.2010 р. у судовому засіданні представник відповідача-2 заявив клопотання про витребування у позивача в якості доказу по справі копії листа Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 5/3 від 05.03.2007 р.
Судом відмовлено у задоволення заявленого клопотання з мотивів його необґрунтованості.
Дослідивши матеріали справи, оглянувши оригінали копій документів, що знаходяться у матеріалах справи, заслухавши пояснення представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
01.01.2005 р. Експериментально-конструкторським бюро Державного підприємства “Державний науково-дослідний інститут будівельних конструкцій” в якості виконавця та Товариством з обмеженою відповідальністю “Цемсервіс” в якості замовника було укладено договір про участь у виробничому циклі, за умовами якого позивач (замовник) доручає, а відповідач-1 (виконавець) -приймає до виконання роботи, пов'язані з оформленням документів (розкредитуванням), поданням, розвантаженням, прибиранням вагонів, що надходять для замовника.
Пунктом 1.2 вказаної угоди передбачено, що замовник поставляє залізничним транспортом на майданчик виконавця цемент або інші будівельні матеріали, а виконавець надає ємності для вивантаження цементу.
Згідно з п. 2.1 договору виконавець приймає на себе зобов'язання виконати роботи, пов'язані з оформленням документів (розкредитуванням), подачею, розвантаженням, прибиранням вагонів, подачею електроенергії та повітря для подальшої реалізації цементу тощо.
Вивантаження проводиться в ємності, виділені виконавцем під цемент замовника лише в присутності його представника. Ємності для цементу закриваються і опечатуються представниками замовника (п. 2.3).
У розділі 3 договору сторони погодили, що вартість робіт та відшкодування витрат виконавця визначається щомісячно, виходячи з 8 % від фактично прибулого для замовника цементу, але не менше ніж з розрахунку 3-х вагонів в місяць. Остаточні розрахунки проводяться за фактично прибулий цемент в адресу замовника, але не менше, ніж за 36 вагонів. За погодженням сторін плата за роботу може вноситися в натуральній або змішаній формі, в тому числі будівельними матеріалами.
Відповідно до п. 4.1 та п. 4.2 договору виконавець зобов'язується своєчасно та якісно виконувати роботи, а замовник -оплатити виконану виконавцем роботу.
У п. 5.1 договору вказується, що стотони несуть відповідальність за договором згідно з діючим законодавством. При цьому, умовами п. 5.2 передбачено матеріальну відповідальність виконавця за простій вагонів з його вини та несвоєчасне розвантаження.
Строк дії договору було встановлено з 01.01.2005 р. по 31.12.2005 р.
Якщо жодна з сторін за місяць до закінчення строку дії договору не заявить про наміри розірвати його, договір автоматично пролонгується на один рік (п. 6.2).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.12.2006 р. у справі № 31/347, яке залишено в силі постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.02.2007 р., зазначений договір визнано пролонгованим і чинним до 31.12.2006 р. згідно з його п. 6.2.
Чинним законодавством, а саме: ст. 901 Цивільного кодексу України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Аналіз умов угоди сторін, їх прав та обов'язків за договором дає підстави стверджувати про виникнення між ними зобов'язань, врегульованих у чинному законодавстві положеннями про договір з надання послуг.
Згідно з ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Положеннями ст. 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
З матеріалів справи судом встановлено, що 20.03.2006 р. відповідно до платіжного доручення № 49 від 20.03.2006 р. позивач перерахував відповідачеві-1 1 036,80 грн., вказавши призначенням такого платежу передплату за послуги по розвантаженню вагонів.
23.03.2006 р. на адресу відповідача-1 на станцію Київ-Жовтневий Південно-Західної залізниці згідно з залізничною накладною № 43741304 надійшов вагон № 97274138 з вантажем 72 тонни цементу марки ПЦ ІІ/Б-Ш-400 навалом за договором ЕЦГ-У/35/01-1/03.06, одержувачем якого вказаний відповідач-1.
Як вище вказувалося, п. 1.1 договору передбачено, що виконавець здійснює роботи щодо оформлення документації, подачею, розвантаженням та прибиранням вагонів, що прибувають для замовника.
Вантаж по залізничній накладній № 43741304 прибув не для замовника, як передбачено договором, а на адресу відповідача.
Суду не було надано договір № ЕЦГ-У/35/01-1/03.06 для дослідження його умов та для встановлення осіб, у яких виникли права та обов'язки за ним.
Відповідно до ч. 6 ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.
За твердженнями відповідачів, Експериментально-конструкторське бюро Державного підприємства “Державний науково-дослідний інститут будівельних конструкцій” не замовляло у позивача товар для власних потреб і вважаючи, що строк дії договору про участь у виробничому циклі закінчився, відмовився від розвантаження товару, що прибув.
Оскільки, роботи по розвантаженню, прийманню вантажу відповідачем не були виконані, від Київської дирекції залізничних перевезень станції “Київ-Жовтневий” відповідачем-1 було отримано лист № 14 від 29.03.2006 р., в якому повідомлялось про нарахування 6 739,00 грн. за зберігання вантажу в вагоні, 2 673,00 грн. за користування вагоном та 383,00 грн. додаткових зборів.
Платіжним дорученням № 53 від 31.03.2006 р. позивач перерахував відповідачеві 10 000,00 грн. з призначенням платежу “передплата за послуги по розвантаженню вагонів”, і того ж дня листом № 31/3 від 31.03.2006 р. просив відповідача-1 оплатити простій вагону № 97274138 та оформити документи для переадресації його на станцію Ірпінь.
Отримані від позивача кошти в сумі 11 036,80 грн. відповідач-1 платіжним дорученням № 239 від 31.03.2006 р. перерахував залізниці за простій вказаного вагону та переадресував його на станцію Ірпінь.
Вважаючи, що відповідач-1 порушив умови договору від 01.01.2005 р. про участь у виробничому циклі, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з нього 11 036,80 грн. збитків, 6 135,67 грн. інфляційних нарахувань та 908,95 процентів річних.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.03.2009 р. у справі № 31/341, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2009 р., вказані вимоги позивача були відхилені.
Постановою Вищого господарського суду України від 29.10.2009 р. у справі № 31/341 рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції було скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. У вказаній постанові встановлено, що відповідач порушив умови договору від 01.01.2005 р., а саме: своєчасно не розвантажив вагон № 97274138, який прибув для замовника (п. 4.1 договору), що призвело до його простою, у зв'язку з чим залізниця нарахувала позивачу штрафні санкції за простій вагону на станції в розмірі 11 036,80 грн., які позивач вимушений був сплатити.
Таким чином, протиправна поведінка відповідача щодо нерозвантаження вагону № 97274138 встановлена зазначеною постановою Вищого господарського суду України.
Поряд з цим, позивач у позовній заяві та поясненнях зазначає, що зазначені дії відповідача-1 щодо невиконання робіт по розвантаженню та прийманню вантажу, який надійшов по залізничній накладній № 43741304 у вагоні № 97274138, зробили неможливим виконання позивачем своїх обов'язків щодо продажу продукції за укладеними ним договорами з СПД Невструева Т.В., ПП БТК “Едельвейс”, ТОВ “Фірма Реда”, ТОВ “Аеробус Сервіс”, ЗАТ “Катран-95” та, що позивач впродовж 2006 року не мав змоги укладати договори щодо реалізації закупленої ним продукції з потенційними покупцями, а тому це завдало йому збитків в сумі 1 103 767,00 грн. неотриманого прибутку, для визначення розміру якого Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз було проведено відповідне дослідження за замовленням позивача (копія висновку від 19.10.2007 р. в матеріалах справи).
Вивчивши всі істотні моменти спірних правовідносин, суд критично ставиться до посилань позивача та підстав, що визначені ним для заявлення вимоги про стягнення збитків у формі упущеної вигоди, виходячи з наступного.
Відповідно до умов укладеної сторонами угоди виконавець несе матеріальну відповідальність за простій вагонів та їх несвоєчасне розвантаження (п. 5.2).
Як встановлено судом з поданих доказів, позивач реалізував своє право на захист порушеного відповідачем обов'язку за договором від 01.01.2005 р. (відмова від розвантаження вагону) шляхом звернення до суду з позовом про стягнення з останнього 11 036,80 грн. збитків, 6 135,67 грн. інфляційних нарахувань та 908,95 процентів річних, тобто в рамках договору згідно п. 5.2.
Наразі, позовні вимоги позивача задоволені Господарським судом міста Києва (копія рішення від 14.06.2010 р. № 31/341-22/117 в матеріалах справи).
В ході з'ясування обставин справи на запитання суду позивач в особі уповноваженого представника пояснив, що з березня та впродовж 2006 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Цемсервіс” не надсилало відповідачеві-1 вагони для реалізації ним обов'язків виконавця за договором від 01.01.2005 р., оскільки вважало, що відповідач-1 відмовить у виконанні передбачених договором робіт. На цих підставах, позивач стверджує, що зазнав збитків, які просить стягнути з відповідачів.
З аналізу позовної заяви та пояснень позивача суд дійшов висновку, що наведені твердження Товариства з обмеженою відповідальністю “Цемсервіс” ґрунтувалися виключно на його припущеннях про можливу бездіяльність відповідача-1. При цьому, позивач не надав суду жодних належних доказів фактичної відмови відповідача-2 або ж відповідача-1, який є його відокремленим підрозділом, від виконання обов'язків за договором від 01.01.2005 р., окрім відмови від розвантаження вагону № 97274138 за залізничною накладною № 43741304, яка відповідачами не заперечується.
Частиною 1 ст. 175 Господарського кодексу України встановлено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.
Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст. 901 Цивільного кодексу України).
Частиною 4 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.
Оскільки позивач не направляв відповідачеві-1 вагони для їх розкредитування, подання, розвантаження, прибирання тощо, тобто не ставив завдання надати послуги, у відповідача були відсутні фактичні можливості реалізувати свій обов'язок виконавця за договором. На вказаних підставах суд вважає, що відповідач-1 не вчинив дій, так само і не допустив бездіяльності, яка б свідчила про порушення ним умов договору від 01.01.2005 р., що унеможливлює притягнення його до відповідальності.
Крім того, позивач не обґрунтував та не підтвердив чому укладаючи договори з СПД Невструева Т.В., ПП БТК “Едельвейс”, ТОВ “Фірма Реда”, ТОВ “Аеробус Сервіс”, ЗАТ “Катран-95”, тобто здійснюючи на власний ризик підприємницьку діяльність як самостійний господарюючий суб'єкт в ринкових умовах, він був обмежений саме послугами відповідача-1 щодо оформлення документів на вагони з цементом, їх розвантаженням, миттям та ін., не пояснив як саме та чому договір від 01.01.2005 р. обмежував його у виборі іншого контрагента для виконання обов'язків, що виконувалися відповідачем-1.
Розглядаючи даний спір, слід також зазначити, що збитками в розумінні чинного законодавства є витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) ст. 22 Цивільного кодексу України).
Згідно з Постановою Верховного Суду України “Про застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди” від 03.04.2007 р. у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання. Стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди є одним із видів цивільно-правової відповідальності. Для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Виходячи з викладеного, позивач повинен був довести наявність шкоди і неправомірної поведінки відповідачів, безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням шкоди, розмір відшкодування. В свою чергу відповідачі повинні були доводити відсутність своєї вини.
Позивачем не надано суду належних доказів наявності підстав для покладення на відповідачів цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування шкоди. Позивачем не доведені суду обставини заподіяння шкоди, наявності протиправної поведінки відповідача, причинного зв'язку між діями відповідачів та понесеними збитками.
Враховуючи встановлені фактичні обставини справи та положення чинного законодавства, а також приймаючи до уваги недоведеність позивачем елементів складу цивільного правопорушення, як необхідної умови для покладення на відповідачів цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування шкоди (збитків), суд дійшов до висновку про неправомірність та необґрунтованість позовних вимог.
У зв'язку з викладеним позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Цемсервіс” задоволенню не підлягають.
Згідно зі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України решта доданих до матеріалів справи доказів до уваги судом не приймаються як такі, що не мають значення для вирішення справи.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У позові відмовити повністю.
2. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю “Цемсервіс” (08114, Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Гореничі, вул. Паторжинського, 1, ідентифікаційний код 32294952) з Державного бюджету України 19 (дев'ятнадцять) грн. 79 коп. зайво сплаченого державного мита, що перераховане відповідно до платіжного доручення № 545 від 17.03.2009 р., оригінал якого знаходиться в матеріалах справи № 49/364.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.
Суддя Л.В. Омельченко
Дата підписання: 30.06.2010 р.