вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"13" грудня 2021 р. Справа№ 910/9198/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Пономаренка Є.Ю.
суддів: Барсук М.А.
Руденко М.А.
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
розглянувши апеляційну скаргу акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.08.2021 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2021 у справі №910/9198/21, а також апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2021 у справі №910/9198/21 (суддя Паламар П.І.) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" до акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 8125,80 грн.
ВСТАНОВИВ наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з акціонерного товариства "Українська залізниця" безпідставно списаних коштів в сумі 8125,80 грн.
В обґрунтування позову позивач посилався на те, що відповідач безакцептно списав кошти з його особового рахунку, що є порушенням умов договору та вимог чинного законодавства.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.08.2021 у справі №910/9198/21 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" задоволено; стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" 8125,80 грн. безпідставно списаних коштів, 2270 грн. витрат по оплаті судового збору.
Приймаючи дане рішення місцевий господарський суд виходив з того, що за наявності заперечень на накопичувальних картках, списання коштів у розмірі 8125,80 грн. з рахунку позивача відповідачем було здійснено безпідставно.
Крім того, додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 07.09.2021 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" про прийняття додаткового рішення задоволено частково; стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" 3000 грн. витрат на професійну правничу допомогу; у заяві в іншій частині відмовлено.
Так, суд вказав, що з урахуванням того, що справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання), характеру спору, обсягу наданих позивачу по справі адвокатом послуг (написання позовної заяви, відповіді на відзив), а також розумності розміру витрат на професійну правничу допомогу, витрати по їх оплаті підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача в розмірі 3000 грн.
Не погоджуючись з прийнятим додатковим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати додаткове рішення в частині зменшення витрат на професійну правничу допомогу та прийняти у цій частині нове рішення, яким стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" понесені судові витрати, пов'язані з розглядом справи, а саме витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неправомірність зменшення судом першої інстанції без відповідного клопотання іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2021 у справі №910/9198/21, встановлено учасникам справи строк для подання відзивів, заперечень на апеляційну скаргу та інших заяв/клопотань, протягом 15 днів з моменту отримання даної ухвали, роз'яснено учасникам, що апеляційна скарга буде розглянута без повідомлення учасників справи.
В свою чергу, Акціонерне товариство "Українська залізниця", не погодившись з прийнятим рішенням Господарського суду міста Києва від 27.08.2021 та додатковим рішенням від 07.09.2021, звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.08.2021 у справі №910/9198/21 та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, а також просить скасувати додаткове рішення від 07.09.2021 та прийняти нове, яким у задоволенні витрат про надання правової допомоги відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 27.08.2021 відповідач посилається на відсутність у представника позивача повноважень щодо підписання накопичувальних карток із запереченнями, а також на неналежність обраного позивачем способу захисту порушеного права.
Вимоги апеляційної скарги в частині оскарження додаткового рішення від 07.09.2021 мотивовані недоведеністю позивачем суми понесених ним витрат на правову допомогу, з огляду на ненадання доказів зарахування оплат, а також невідповідності витрат критеріям реальності та розумності.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.10.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.08.2021 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2021 у справі №910/9198/21; встановлено учасникам справи строк для подання відзивів, заперечень на апеляційну скаргу та інших заяв/клопотань, протягом 15 днів з моменту отримання даної ухвали, роз'яснено учасникам, що апеляційна скарга буде розглянута без повідомлення учасників справи.
Також, вказаною ухвалою об'єднано апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" та акціонерного товариства "Українська залізниця" у справі №910/9198/21 в одне апеляційне провадження.
Від позивача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому він заперечив проти задоволення її вимог.
В свою чергу, відповідачем подано до суду відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому він виклав заперечення проти задоволення її вимог.
Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.
Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, в свою чергу, вимоги апеляційної скарги позивача є обґрунтованими, а тому відповідно оскаржуване додаткове рішення місцевого господарського суду підлягає зміні в частині присуджених до стягнення витрат правничої допомоги, з наступних підстав.
Між позивачем і відповідачем 06.03.2020 р. було укладено договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, згідно з яким відповідач (перевізник) зобов'язався організовувати та здійснювати перевезення вантажів, надавати вантажні вагони для перевезення, інші послуги, пов'язані з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника, пов'язаних з цим супутніх послуг, а позивач (замовник) - оплачувати надані послуги на умовах договору.
Відповідно до умов п.п. 4.1., 4.2. договору розрахунки за договором здійснюються через філію "Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень" АТ "Укрзалізниця". Оплата послуг відповідно до договору здійснюється у національній валюті України на умовах попередньої оплати шляхом перерахування коштів на поточний рахунок із спеціальним режимом використання перевізника, вказаний в розд. 14 договору.
Згідно п.п. 4.4., 4.5. договору по мірі виконання перевезень та надання послуг перевізником відображається в особовому рахунку використання замовником коштів за добу. Щодобово, упродовж періоду виконання договору перевізник надає замовнику переліки перевізних документів в електронному вигляді, які відображають облік коштів, перерахованих та витрачених замовником на виконання договору за звітну добу.
Перевізник зобов'язаний вести облік попередньої оплати, нарахованих і сплачених сум за здійснені перевезення і надані послуги, пов'язані з перевезенням вантажу та надавати замовнику відповідні розрахункові документи в електронній формі. Паперові копії таких документів надаються за зверненням замовника. Також перевізник зобов'язаний складати документи, передбачені п.п. 1.3, 1.4. та розд. 4 договору щодо нарахування сум платежів (п.п. 2.3.4., 2.3.5. договору).
Вказані обставини підтверджуються копією вищезгаданого договору.
На виконання умов договору для проведення розрахунків і обліку сплачених сум позивачу було відкрито особовий рахунок з наданням коду платника № 2829531.
У травні 2021 року з вищевказаного особового рахунку позивача відповідач на підставі накопичувальних карток №№ 18050666, 19050671 списав грошові кошти у розмірі 2031,48 грн. та 6094,32 грн., а загалом 8125,80 грн.
Не погоджуючись з безакцептним списанням грошових коштів, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності до частини 1 статті 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно частини 1 статті 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 затверджено Правила розрахунків за перевезення вантажів (ст. 62 Статуту) (далі - Правила), якими встановлено, що розрахунки за перевезення вантажу та вантажобагажу між залізницею і платником (відправником, одержувачем, експедитором) здійснюються на підставі договору (додаток 1), згідно з яким залізниця відкриває особовий рахунок кожному платнику (відправнику, одержувачу, експедитору) з присвоєнням коду платника (пункт 2.3).
У пункті 2.5 Правил встановлено, що платник згідно з договором у порядку передоплати перераховує на рахунок розрахункового підрозділу кошти для оплати перевезень і додаткових послуг.
Згідно пункту 2.6 Правил розрахунковий підрозділ веде облік надходження коштів на особовий рахунок платника і використання їх платником для оплати перевезень та наданих залізницею послуг. Облік витрачених коштів здійснюється на підставі перевізних документів, накопичувальних карток (додаток 3), відомостей плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу, які можуть бути оформлені в електронному вигляді (з накладенням електронного цифрового підпису). Усі належні залізниці платежі за додаткові послуги, штрафи (які не були включені в перевізні документи і у відомості плати за користування вагонами та контейнерами) включаються в накопичувальні картки, які складаються станціями в трьох примірниках із зазначенням у них відомостей про надані послуги і їх вартість. Ці відомості підтверджуються підписами працівника станції і вантажовласника. Один примірник накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу надаються вантажовласнику. У випадках, визначених чинним законодавством, на суми платежів і зборів, що підлягають сплаті, залізниця нараховує податок на додану вартість, сума якого відображається в особовому рахунку платника.
Відповідно до п. 5.1 Роз'яснень Президії Вищого господарського суду України № 04-5/601 від 29.05.2002 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею» облік використання коштів з особового рахунку ведеться на підставі перевізних документів, накопичувальних карток, відомостей плати за користування вагонами та контейнерами. Усі належні залізниці платежі за додаткові послуги, штрафи (якщо вони не були включені у відомості плати за користування вагонами і контейнерами) включаються в накопичувальні картки, які складаються станціями із зазначенням у них відомостей про надані послуги і їх вартість. Ці відомості підтверджуються підписами працівника станції і платника.
Перевізні документи, відомості плати за користування вагонами і контейнерами, накопичувальні картки мають бути підписані уповноваженим працівником платника. У разі відмови від підписання зазначених документів станція складає акт загальної форми, додає його до відповідного документа та надсилає в ТехПД для списання грошей з особового рахунку. У разі незгоди платника з підставами або розміром нарахування він має право звернутися з претензією та/або позовом до залізниці з вимогою повернути у встановленому Статутом порядку на особовий рахунок зайво нараховану суму.
Однак якщо платник підписує відомості плати за користування вагонами і контейнерами, накопичувальні картки тощо із запереченнями, зауваженнями чи застереженням, залізниця не має права списувати спірні суми із попередньої оплати; в такому разі спір має врегульовуватись платником безпосередньо зі станціями, які нарахували платежі, і ТехПД, що провадить розрахунки. У разі недосягнення домовленості стягнення коштів вирішується в претензійно-позовному порядку за позовом залізниці.
Суд зауважує, що спірні накопичувальні картки, по яким відповідачем здійснено списання грошових коштів, підписані позивачем із зауваженнями, у зв'язку з чим відповідач не мав права списувати кошти в частині наданих спірних послуг. У даному випадку в разі недосягнення домовленості відповідач мав звернутися з відповідним позовом до суду.
Отже, в межах даної справи спір виник не внаслідок неправомірності нарахування списаних відповідачем сум грошових коштів, а внаслідок безакцептного списання таких коштів.
Доводи апелянта - відповідача у справі про відсутність у представника позивача повноважень щодо підписання накопичувальних карток із запереченнями спростовуються наявною у матеріалах справи довіреністю № 15-М від 1 січня 2021 р.
Виходячи з наведених обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про доведеність позивачем безпідставного (безакцептного) списання відповідачем грошових коштів у сукупному розмірі 8125,80 грн. за накопичувальними картками №№ 18050666, 19050671, оскільки останні підписані позивачем із зауваженнями.
Стосовно доводів скаржника (відповідача) про неналежність обраного позивачем способу захисту порушеного права, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положенням статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 статті 16 ЦК України).
Відповідно до приписів статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Заперечуючи проти обраного позивачем способу захисту, відповідач посилається на встановлений пунктом 4.9 договору порядок, відповідно до якого у випадку незгоди з нарахованими платежами та сумою списаних з особового рахунку коштів замовник для проведення перевірки письмово повідомляє перевізника на вказану в розд. 7 Договору адресу. У випадку виявлення перевізником неправильного нарахування платежів здійснюється перерахунок, після чого надлишок списаних коштів зараховується на особовий рахунок замовника, як оплата за майбутні перевезення або ж додатково з сум внесеної попередньої оплати списуються кошти для оплати належних перевізнику платежів в порядку та строки, передбачені законодавством.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.
Так, для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права й охоронювані законом інтереси. (Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 910/7164/19).
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту про стягнення безпідставно списаних грошових коштів є ефективним способом відновлення прав та інтересів позивача.
Аналогічна правова позиція щодо можливості стягнення безпідставно списаних залізницею грошових коштів викладена в постанові Верховного Суду від 08.05.2019 у справі № 910/3984/18.
З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відповідача відсутні.
Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).
Стосовно апеляційної скарги позивача на додаткове рішення, за яким місцевим господарським судом зменшено розмір витрат правничої допомоги до 3 000 грн., які позивач просив покласти на відповідача у розмірі 5 000 грн., колегія суддів зазначає наступне.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ).
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 вказано, що метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин першої та другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи .
Відповідно до частини п'ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Позивач надав до суду першої інстанції наступні докази понесення 5000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу: договір про надання правової допомоги від 04.01.2021, акти виконаних робіт від 02.06.2021 та від 30.08.2021 (з детальним описом наданих послуг та кількістю витраченого часу), а також платіжні доручення від 02.06.2021 та від 30.08.2021.
Отже позивачем, згідно з вимогами статті 74 Господарського процесуального кодексу України, було доведено надання йому вказаних послуг у суді першої інстанції.
Доводи апелянта (відповідача) про недоведеність позивачем суми понесених ним витрат на правову допомогу, з огляду на ненадання доказів зарахування оплат, колегією суддів відхиляються, оскільки витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України, суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Тобто у розумінні цих норм процесуального права зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Такий висновок Верховного Суду викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
У даному випадку, відповідачем до суду першої інстанції жодних клопотань про зменшення витрат на оплату правничої допомоги з підстав їх не співмірності не подавалося.
При цьому, апеляційним судом враховується, що заява позивача про стягнення сум судових витрат була направлена відповідачу за адресою його офіційного місцезнаходження.
Місцевий господарський суд, за відсутності відповідного клопотання сторони, вказавши, що справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання), з урахуванням характеру спору, обсягу наданих позивачу по справі адвокатом послуг (написання позовної заяви, відповіді на відзив), а також розумності розміру витрат на професійну правничу допомогу, необґрунтовано зменшив суму цих витрат до 3 000 грн.
За наведених обставин, колегія суддів визнає обґрунтованими доводи апеляційної скарги позивача в частині неправомірності самостійного (без відповідного клопотання іншої сторони) зменшення судом першої інстанції розміру витрат на правничу допомогу, понесених позивачем при розгляді даної справи в місцевому господарському суді.
З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а оскаржуване додаткове рішення суду - зміні в частині присудженої до стягнення суми витрат на правничу допомогу.
Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.08.2021 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2021 у справі №910/9198/21 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 27.08.2021 у справі №910/9198/21 - без змін.
2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.08.2021 у справі №910/9198/21 покласти на її заявника - відповідача у справі.
3. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2021 у справі №910/9198/21 задовольнити.
4. Змінити додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2021 у справі №910/9198/21 в частині присудженої до стягнення суми витрат на правову допомогу.
5. Стягнути з акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" 5 000 грн. витрат на правову допомогу.
6. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.
7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку з урахуванням вимог п. 2 ч. 3 ст. 286 Господарського процесуального кодексу України шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст постанови складено: 13.12.2021 року.
Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко
Судді М.А. Барсук
М.А. Руденко