Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
20 грудня 2021 року Справа № 520/16390/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шляхової О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 43983495) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
Позивач звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0137900-2413-2035 від 07.04.2021 року про нарахування позивачу податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2020 рік у сумі 1109,90 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що 19.08.2021 ОСОБА_1 отримала від Головного управління ДПС у Харківській області спірне податкове повідомлення-рішення про визначення суми податкового зобов'язання за податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки з власників об'єктів житлової нерухомості. Цим рішенням відповідач зобов'язав позивача сплатити податок на житлову нерухомість за 2020 рік у сумі 1109,90 грн. Не погоджуючись із податковим повідомленням-рішенням №0137900-2413-2035 від 07.04.2021, ОСОБА_1 звернулась до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду відкрито спрощене провадження по даній справі в порядку, передбаченому ст. 262 КАС України, та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.
Відповідач, Головне управління ДПС у Харківській області, надіслав відзив на позовну заяву, згідно з яким податковий орган просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю з тих підстав, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте контролюючим органом правомірно. Однак, контролюючим органом самостійно виявлено розбіжності між відомостями з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та даними ДПС України, у зв'язку з чим податкове повідомлення-рішення №0137900-2413-2035 від 07.04.2021 відкликано 13.10.2021. На підставі викладеного, представник відповідача просив закрити провадження у справі. Також, відповідач заперечує проти стягнення судових витрат на правову допомогу у розмірі 5000 грн., оскільки позивачем не доведено співмірності витрат та яким критеріям та обсягам роботи відповідає гонорар адвоката у зазначеній сумі.
У відповіді на відзив позивач зазначив, що не погоджується із позицією відповідача, викладеною у відзиві на позовну заяву, вважає її хибною та такою, що не відповідає нормам чинного законодавства, позовні вимоги підтримує, просить їх задовольнити у повному обсязі.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 07.12.2021 у задоволені клопотання представника Головного управління ДПС у Харківській області про закриття провадження у справі №520/16390/21 відмовлено повністю.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Справа розглянута з урахуванням перебування судді у відпустці.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, суд встановив наступні обставини справи.
19.08.2021 на адресу ОСОБА_1 поштовим зв'язком надійшло податкове повідомлення-рішення №0137900-2413-2035 від 07.04.2021, винесене Головним управлінням ДПС у Харківській області, яким позивача зобов'язано сплатити податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2020 рік у розмірі 1109,90 грн. (а.с. 9-11).
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 належить на праві приватної власності 6/100 частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 (загальна площа будинку - 185,3 кв.м.), та 1/4 частка квартири за адресою: АДРЕСА_3 (загальна площа квартири - 83,5 кв.м.) (а.с. 12-15).
Таким чином, позивач має у власності 11,1 кв.м. житлового будинку та 20,8 кв.м. квартири, тому вважає спірне податкове повідомлення-рішення протиправним, у зв'язку з чим звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
В силу статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України №2755-VI від 02.12.2010.
Згідно зі ст. 10 ПК України до місцевих податків належать податок на майно та єдиний податок. Місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно та в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки).
Відповідно до п. 12.3 ст. 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів та податкових пільг зі сплати місцевих податків і зборів до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та/або зборів, та про внесення змін до таких рішень.
Підпунктом 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України визначено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 25 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та або зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
За приписами пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК України у разі, якщо до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування місцевих податків та або зборів, сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків та/або зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки та/або збори справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування таких місцевих податків та/або зборів.
У відповідності до п. 12.4 ст. 12 ПК України до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать, крім іншого:
12.4.1. встановлення ставок місцевих податків та зборів в межах ставок, визначених цим Кодексом;
12.4.2. визначення переліку податкових агентів згідно із статтею 268 цього Кодексу;
12.4.3. прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об'єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов'язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.
Пункт 12.5 ст. 12 ПК України передбачає, що офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та/або зборів, а також зміну розміру їх ставок, об'єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг або про внесення змін до таких рішень є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.
Підстави та порядок обчислення та справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, передбачені статтею 266 ПК.
Так, згідно з пп. 266.1.1 п. 266.1 та 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, а об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Пунктом 266.4 ст. 266 ПК України врегульовано питання встановлення та застосування пільги із сплати цього податку.
Так, відповідно до пп. 266.4.1 п. 266.4 ст. 266 ПК України база оподаткування об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку, зменшується:
а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів;
б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів;
в) для різних типів об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 180 кв. метрів.
Підпунктом 266.4.2 п. 266.4 ст. 266 ПК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об'єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями).
Згідно з п. 2.1 Рішення Харківської міської ради «Про місцеві податки і збори у місті Харкові» №542/17 від 22.02.2017 та п. 2 Додатку №1 до Рішення встановлено, що ставка податку для об'єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних (крім об'єктів, визначених п. 3) та юридичних осіб, встановлюється у розмірі 1 відсоток.
При цьому, згідно п. 3 Додатку №1 до рішення міської ради №542/17 вказано, що ставка податку для об'єктів житлової нерухомості, зокрема, квартири/квартир незалежно від їх кількості загальною площею до 85 кв.м, що перебувають у власності фізичних осіб, встановлюється у розмірі 0 відсотків.
Враховуючи наведене, оскільки у позивача в приватній власності перебуває 1/2 частка квартири за адресою: АДРЕСА_3 , загальна площа якої складає 83,5 кв.м., інша нерухомість, що є об'єктом оподаткування, у позивача відсутня, то суд приходить до висновку про відсутність у позивача обов'язку зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Враховуючи вищевикладене, спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що не ґрунтується на приписах закону, а тому підлягає скасуванню.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Вирішуючи клопотання про розподіл судових витрат, заявлене позивачем у позові, суд виходить з наступного.
У відповідності до п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно із ч. 2 ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).
Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з ч. 6 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
У відповідності до ч. 7 ст. 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Згідно із п .п. 1, 2, 6 ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Статтею 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», визначено, що інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Таким чином, до правової допомоги належать консультації та роз'яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.
Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов'язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями дійсності та співмірності необхідних і достатніх витрат, а також розумності їх розміру.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Відповідно до наявних матеріалів справи, позивачем підписано із адвокатом Кабанцем Вадимом Олексійовичем Договір про надання правової допомоги №2409 від 23.08.2021.
Згідно з п. 1.1 Договору адвокат зобов'язується надати клієнту правничу допомогу з питань оскарження податкового повідомлення-рішення №0137900-2413-2035 від 07.04.2021 про визначення суми податкового зобов'язання за податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки з власників об'єктів житлової нерухомості. А клієнт зобов'язується сплатити гонорар за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених у Договорі.
Згідно з п. 4.1 Договору вартість та строк оплати послуг адвоката встановлюється за домовленістю сторін, що викладені у додатку №1 до Договору.
На підтвердження вартості професійної правничої допомоги адвоката позивачем надано копії: Договору про надання правової допомоги №2409 від 23.08.2021; Додатку №1 до Договору; Акту приймання-передавання наданих послуг №1 від 27.08.2021; рішення Ради адвокатів Харківської області №13/1/7.
Згідно копії Додатку №1 до Договору розмір гонорару за надання юридичних (адвокатських) послуг за Договором №2408 від 23.08.2021 складає:
- за складання позову до суду - 5000,00 грн.;
- участь у судовому засіданні - 800,00 грн./засідання;
- складання апеляційної скарги - 5000,00 грн.;
- складання касаційної скарги - 5000,00 грн.;
- складання інших процесуальних документів у справі - 500,00 грн./сторінка.
Відповідно до Акту приймання-передавання наданих послуг №1 від 27.08.2021, адвокатом надано наступні послуги за Договором: складання позовної заяви.
Вартість вищевказаної послуги (гонорар) за цим Актом складає 5000,00 грн.
Сплата позивачем вказаної суми адвокату підтверджується копією прибуткового касового ордеру №1 від 27.08.2021.
Згідно правових висновків, викладених в Постанові Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі №300/1272/19 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону №5076-VI врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12.10.2006 у справі Двойних проти України, від 30.03.2004 у справі Меріт проти України заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У справі East/West Alliance Limited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява №34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).
У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Аналогічні висновки містяться в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17.09.2019 у справі №810/3806/18, від 31.03.2020 у справі №726/549/19.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 02.09.2020 у справі №826/4959/16, вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони.
Окрім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена в постанові від 01.09.2020 у справі №640/6209/19, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також, судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
При цьому, суд звертає увагу, що позивачем до заяви не надано детального опису здійснених адвокатом витрат, необхідних для надання правничої допомоги; обґрунтування та зазначення витраченого адвокатом часу.
Надання правничої допомоги у зв'язку із складанням позовної заяви на суму 5000,00 грн., на думку суду, не є співмірним з обсягом та складністю справи.
Таким чином, сума, що підлягає сплаті позивачем на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн., не відповідає складності справи та пропорційності, а тому, вартість такої послуги у розмірі 5000,00 грн., в даному випадку, є необґрунтованою та завищеною.
Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece) від 19.10.2000, скарга №31107/96, узагальнив свою минулу практику стосовно угод про виплату адвокату гонорару і сформулював основні положення стосовно таких угод.
Так, ЄСПЛ зазначив, що згідно з його прецедентною практикою (§ 23 справи "Санді Таймс проти Об'єднаного Королівства (№ 2)" (Sunday Times v. UK (№2) від 6.11.1980, скарга №6538/74) відшкодування судових витрат передбачає, що встановлена їх реальність, їх необхідність і, більше того, умова розумності їх розміру.
На підставі викладеного, з урахуванням співмірності, суд доходить висновку про часткове задоволення клопотання позивача про розподіл судових витрат та про наявність підстав для відшкодування судових витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 2000,00 грн., понесених у зв'язку зі складанням позовної заяви, які підлягають стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача.
Розподіл судових витрат у виді судового збору здійснити у відповідності до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст. ст. 2, 6-11, 14, 77, 139, 243-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 43983495) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області №0137900-2413-2035 від 07.04.2021 про нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2020 рік у сумі 1109,90 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 43983495) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 (дві тисячі) грн. 00 коп.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 43983495) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суму сплаченого судового збору у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн. 00 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.М. Шляхова