29 листопада 2021 року Справа № 160/23122/21
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Царікова О.В., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Комунального закладу "Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення" Дніпропетровської обласної ради" про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
23.11.2021 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Комунального закладу "Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення" Дніпропетровської обласної ради", в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Комунального закладу "Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення" Дніпропетровської обласної ради" щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2018, 2019, 2020, 2021 роки у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплачених сум допомоги;
- зобов'язати Комунальний заклад "Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення" Дніпропетровської обласної ради" нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 05 травня за 2018, 2019, 2020, 2021 роки у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплачених сум допомоги.
Пунктом 5 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) закріплено обов'язок суду з'ясувати чи подано позовну заяву у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Статтею 122 КАС України визначено строки звернення до суду із адміністративним позовом.
Частинами 1, 2 статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому ч. 6 ст. 161 КАС України встановлено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Як слідує зі змісту вищезазначеної позовної заяви, позивач не погоджується з діями (бездіяльністю) відповідача щодо виплати йому суми разової грошової допомоги, в тому числі, за 2018-2020 роки, яка виплачується щорічно до 5 травня, в розмірі меншому, ніж п'ять мінімальних пенсій за віком.
Позивач стверджує, що у 2018 році йому не виплачено означену допомогу, а у 2020 і 2021 роках відповідна допомога отримана у меншому розмірі, ніж це передбачено законодавством України.
Суд зазначає, що 05.05.2018, 05.05.2019, 05.05.2020 є останніми днями, коли відповідну допомогу могло бути виплачено у належному, на думку позивача, розмірі, у зв'язку із чим 06.05.2018, 06.05.2019, 06.05.2020 позивач повинен був дізнатися про виплату йому вищевказаної одноразової грошової допомоги у неналежному, на його думку, розмірі або щодо допущення суб'єктом владних повноважень протиправної бездіяльності у вигляді невиплати такої допомоги позивачу взагалі.
Враховуючи приписи статті 122 КАС України, останнім днем звернення до суду з цим позовом в частині позовних вимог за 2018 рік є 06.11.2018, за 2019 рік є 06.11.2019 та за 2020 рік - 06.11.2020.
Водночас, із цими позовними вимогами ОСОБА_1 звернувся лише 23.11.2021, тобто із значним пропуском строку, встановленого законом.
До позовної заяви позивачем подано клопотання про поновлення строку звернення до суду.
В обгрунтування причин поважності пропуску означеного строку заявник зазначив, що для нього вирішення цієї справи є важливим з точки зору реалізації права на соціальний захист, яке гарантується Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Також позивач посилався на карантинні обмеження, запроваджені Кабінетом Міністрів України на території України з березня 2020 року. ОСОБА_1 заначив, що про порушення власних прав та інтересів він дізнався у січні 2021 року із засобів масової інформації та офіційного веб-сайту Верховного Суду, а саме: позивачу стало відомо, що 13.01.2021 набрало законної сили рішення Верховного Суду від 29.09.2020 у зразковій справі №440/2722/20, зі змісту якого заявник зрозумів, що насправді повна виплата до 5 травня 2020 року повинна була становити 5 мінімальних пенсій за віком, тобто 8190,00 грн., однак позивачу було виплачено всього 1390,00 грн. Позивач зауважив, що не має юридичної освіти, у зв'язку з чим він не міг знати, що його права порушуються та був впевнений у тому, що виплату нараховано у відповідності до норм законодавства. Також заявник посилався на положення ч. 3 розділу VI Прикінцеві положення КАС України, згідно з якими під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), протоколи Дніпропетровської регіональної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій №№1, 5, 8, 9, 16 та постанови Кабінету міністрів України №211 від 11.03.2020 (із змінами), №392 від 20.05.2020, №641 від 22.07.2020, №1236 від 09.12.2020, та зазначив, що на території Дніпропетровської області у 2021 році з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, встановлювались та діють різного рівня обмеження.
При вирішенні клопотання позивача про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, суд виходить з такого.
Статтею 46 Основний Закон також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов, не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України, як зазначається в статті 22 та 64.
Застосовуючи строки у зазначеній сфері, потрібно розрізняти право особи на соціальний захист та право особи на судовий захист. Право на соціальний захист особи реалізується відповідним суб'єктом владних повноважень, як правило, органом пенсійного фонду за зверненням такої особи з проханням надати певний статус та здійснити відповідні виплати. У випадку якщо особа вважає, що існує спір у публічно-правовій сфері стосовно реалізації її права на соціальний захист, зумовлений протиправними рішеннями, діями або бездіяльність суб'єкта владних повноважень, така особа може звернутися до адміністративного суду з позовом, що буде уже способом реалізації права на судовий захист. Згідно з Конституцією України право особи на соціальний захист гарантується, в першу чергу, статтею 46, а право на судовий захист, зокрема, - статтями 55 та 124.
Строки у сфері соціального захисту застосовує відповідний суб'єкт владних повноважень або суд, у випадку, визнання рішення, дії чи бездіяльності відповідного суб'єкта протиправними та задоволення позову особи. У свою чергу, строк на звернення до суду застосовується виключно судом, як правило, на етапі прийняття рішення про відкриття провадження в адміністративній справі. Строк звернення до суду стосується виключно питання прийняття до розгляду або відмови у розгляді позовних вимог по суті, але не застосовується для прийняття рішення про задоволення чи не задоволення таких вимог, а також періоду протягом якого такі вимоги підлягають задоволенню.
Суд також виходить з того, що у триваючих правовідносинах суб'єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов'язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) по відношенню до фізичної або юридичної особи. Прикладом таких правовідносин є правовідносини, що виникають у сфері реалізації прав громадян на соціальних захист (пенсійне забезпечення, виплата заробітної плати тощо).
Важливо, що предметом позову в категорії справ стосовно соціального захисту є дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, пов'язані із соціальними виплатами, які можуть бути регулярними, періодичними, одноразовими, обмеженими в часі платежами, а тому строк на соціальний захист та строки звернення до суду залежать також від виду відповідного платежу як форми соціального захисту з боку держави.
Відлік строків для звернення з метою реалізації права на соціальний захист розпочинається з моменту отримання відповідним суб'єктом владних повноважень заяви особи, до якого додано пакет необхідних документів. У свою чергу, відлік строків для звернення до суду (у випадку незгоди особи з відповідним рішенням, дією чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду зазначеної заяви) розпочинається з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про таке порушення своїх прав, якщо інше прямо не передбачено законом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №522/2738/17, у постановах Верховного Суду від 24.04.2018 у справі №646/6250/17, від 30.10.2018 у справі №493/1867/17, від 22.01.2019 у справі №201/9987/17.
Відповідно до ч. 1 ст. 121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення При цьому, поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Відповідну правову позицію підтримано Верховним Судом у постанові від 17.07.2018 по справі №521/21851/16-а.
При цьому, з урахуванням положень ст. ст. 122, 123 КАС України, обов'язок доказування поважності причин пропуску строку звернення до суду покладений на позивача.
Разом з тим, суд зауважує, що у вищезазначеному клопотанні позивачем не наведено поважних причин пропуску ним звернення до суду із цим позовом в частині позовних вимог щодо не виплати та/або виплати йому суми щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у неналежному розмірі за 2018-2019 роки.
При цьому, суд наголошує, що у позовній заяві ОСОБА_1 стверджує, що відповідну допомогу за 2018 рік йому не було виплачено взагалі, відтак причини, які перешкоджали йому звернутися до суду із відповідним позовом у встановлений у ст. 122 КАС України строк позивачем не наведено і судом не встановлено.
Суд зазначає, що наведені позивачем у його клопотанні доводи не можуть бути визнані судом як поважні причини пропуску строку звернення до суду із позовними вимогами щодо виплати одноразової грошової допомоги до 5 травня за 2018-2020 роки, оскільки законодавство України є загальновідомим і позивач не обмежений у праві бути обізнаним щодо своїх прав та обов'язків, а тому посилання позивача на те, що він не має юридичної освіти та те, що розгляд цієї справи є для нього важливим з точки зору реалізації права на соціальний захист не є належним обгрунтуванням поважності причин пропуску строку звернення до суду з огляду на таке.
Законодавство України є загальновідомим, тому необізнаність щодо своїх прав не може бути визнана судом поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Відповідно до ст.118 КАС України, процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Суд зауважує, що при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття дізнався та повинен був дізнатись.
Так, під поняттям "дізнався" необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Суд вважає, що особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу, що здійснює виплату одноразової грошової допомоги відповіді (листа-відповіді, листа-роз'яснення) на надісланий запит щодо розміру допомоги, нормативно-правових документів, на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок допомоги.
Водночас, вжиття конструкції "повинен був дізнатись" в розумінні положень частин 2 та 3 статті 122 КАС України означає неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24.02.2021 у справі №800/30/17).
В даному випадку, суд наголошує на тому, що допомога до 5 травня є платежем, розмір якої в будь-якому разі відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації, на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений розрахунок одноразової грошової допомоги.
Отже, з дня отримання допомоги до 5 травня, особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.
Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання такої допомоги, демонструючи свою необізнаність щодо підстав нарахування одноразової грошової допомоги в меншому розмірі звернулась до відповідного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні відповіді на подану нею заяву.
В той же час, відповідно до частини 4 статті 17-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" №3551-XII від 22.10.1993, особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.
Тобто, у вищезазначеному Законі встановлено розумний строк для звернення до органу, що здійснює виплату одноразової грошової допомоги для отримання її доплати, у разі якщо виплату не здійснено або здійснено в розмірі меншому ніж встановлено Законом.
Отже, 30 вересня поточного року - це встановлений законом кінцевий строк, до якого могла бути здійснена виплата оспорюваної допомоги і до якого позивач міг очікувати на отримання більшої суми, ніж була йому нарахована. Як наслідок, перебіг строку звернення позивача до суду з цим позовом слід обраховувати з 30 вересня відповідного року, за який виплачується разова щорічна грошова допомога.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 06.02.2018 у справі №607/7919/17 та у постанові від 22.07.2021 у справі №420/718/21.
Враховуючи наведену позицію Верховного Суду, суд зазначає, що перебіг шестимісячного строку звернення позивача до суду із цим позовом за період 2018-2020 років слід обраховувати саме з 30 вересня відповідного року.
Таким чином, останнім днем звернення до суду з позовними вимогами щодо виплати допомоги за 2018 рік є 30.03.2019, за 2019 рік є 30.03.2020, за 2020 рік є 30.03.2021.
Водночас, із позовом щодо виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2018-2020 ОСОБА_1 звернувся лише 23.11.2021, що підтверджується штампом реєстрації вхідної кореспонденції суду, тобто із значним порушенням строку звернення до суду, встановленого ст.122 КАС України.
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних спорів Касаційного адміністративного суду у постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19, зазначив, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Суд звертає увагу, що Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 31.03.2021 по справі №240/12017/19 відступила від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29.10.2020 у справі №816/197/18, від 20.10.2020 у справі №640/14865/16-а, від 25.02.2021 у справі №822/1928/18 щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах.
Так, у постанові від 31.03.2021 по справі №240/12017/19 суд касаційної інстанції дійшов такого висновку щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України у спорах цієї категорії:
1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів;
2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку тощо.
Відтак, посилання позивача на те, що він дізнався у січні 2021 року із засобів масової інформації та офіційного веб-сайту Верховного Суду я дізнався, що 13.01.2021 набрало законної сили рішення Верховного суду від 29.09.2020 у зразковій справі №440/2722/20 (провадження №Пз/9901/14/20) не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, з якого позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і цей час не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти більш ніж через рік після отримання ним щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2018-2020 рр.
Щодо посилань позивача на офіційну публікацію Верховним Судом 14.01.2021 своєї правової позиції у справі №440/2722/20, суд зазначає таке.
Відповідно до вимог ч. 7 ст. 290 КАС України Верховним Судом на офіційному веб-порталі судової влади України було опубліковано ухвалу від 17.06.2020 про відкриття Верховним Судом провадження у зразковій справі №440/2722/20 і призначення її до розгляду на 13.07.2020 не пізніше ніж за десять днів до дати судового засідання для розгляду зразкової справи.
Рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30.09.2020 у зразковій адміністративній справі №440/2722/20 за позовом ОСОБА_1 до Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області, Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, позов ОСОБА_1 було задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком. Зобов'язано Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги. В іншій частині у задоволенні позову - відмовлено.
Відповідно до вищевказаного рішення Верховного Суду від 30.09.2020, обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права: (а) особа має статус особи з інвалідністю війни, має право на пільги, передбачені ст.13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; (б) відповідачем є орган, уповноважений здійснювати виплату разової щорічної грошової допомоги до 5 травня (Управління соціального захисту населення та/або Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат); (в) предметом спору є розмір разової грошової допомоги до 5 травня у 2020 році. На інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі, може впливати подальша зміна законодавства, що регулює ці правовідносини.
Тобто, вже після винесення Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішення від 30.09.2020 у зразковій адміністративній справі №440/2722/20 було відомо склад сторін та предмет спору.
У подальшому постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021 у справі №440/2722/20, провадження №11-349заі20, апеляційну скаргу Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області Департаменту соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації та заяву Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області про приєднання до апеляційної скарги Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області Департаменту соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації було залишено без задоволення, а рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року залишено без змін.
За таких обставин, доводи позивача про те, що з правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у зразковій справі №440/2722/20, офіційно опублікованої 14.01.2021, стало відомо про порушення його прав відповідачем, не можуть свідчити про поважність причин пропуску строку звернення до суду із позовними вимоги щодо виплати за 2020 рік, оскільки жодних перешкод щодо своєчасного з'ясування позивачем наявної судової практики з вирішення аналогічних спорів об'єктивно не існувало і позивачем це не спростовано.
Крім того, матеріали позовної заяви не містять доказів неможливості звернення позивача із позовними вимогами щодо виплати грошової допомоги до 05 травня за 2018-2020 роки до суду у строк, передбачений КАС України.
При цьому, заявник хоч і посилається, як на поважну причину пропуску строку звернення до суду, на запроваджений на території України карантин, проте, взагалі не зазначає які саме обставини та причини, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку із карантином, перешкодили йому вчасно звернутися до суду з цим позовом, хоча приписами пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України наявність саме таких причин може стати підставою для поновлення пропущеного процесуального строку, встановленого законом, натомість, за відсутності таких причин, сам по собі факт запровадження карантину не є обставиною, що свідчить про поважність причин пропуску строку звернення до суду.
Суд звертає увагу, що Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19 відступила від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29.10.2020 у справі №816/197/18, від 20.10.2020 у справі №640/14865/16-а, від 25.02.2021 у справі №822/1928/18 щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах.
Отже, доводи, зазначені в клопотанні про поновлення строку звернення до суду, не можуть свідчити про поважність причин пропуску такого строку, оскільки жодних перешкод щодо своєчасного з'ясування позивачем, що його право порушено, об'єктивно не існувало і позивачем це не спростовано.
За правовою позицією Верховного Суду, що викладена у постанові від 17.07.2018 у справі №521/21851/16-а, поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч. 1 ст. 72 КАС України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу (ч. 1 ст. 77 КАС України).
Вирішуючи питання поважності пропуску строку звернення до суду суд зазначає, що позивачем не підтверджено жодним доказом поважності причин пропуску строку звернення до суду із означеною позовною заявою.
При вирішенні питання щодо дотримання строків звернення до суду, суд також звертає увагу на практику Європейського суду з прав людини.
Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа “Стаббігс на інші проти Великобританії”, справа “Девеер проти Бельгії”).
Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі “Перез де Рада Каванілес проти Іспанії” від 28.10.1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
У рішенні “Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії” Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25.01.2000 року, пункт 33).
З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про існування об'єктивних та поважних причин, що зумовили несвоєчасне звернення до суду із позовними вимогами в частині, що стосується виплат за 2018-2020 роки, а тому не визнає поважними підстави для поновлення строку звернення до суду з даними позовними вимогами та відмовляє у задоволенні заяви позивача про поновлення строку звернення до суду з такими позовними вимогами.
В силу частини 2 статті 123 КАС України, у разі якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до пунктів 1, 9 частини 4 статті 169 КАС України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк, вона повертається позивачеві та у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 122, 123, 160, 161, 169, 241, 248 КАС України, суд,
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду із позовною заявою відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Комунального закладу "Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення" Дніпропетровської обласної ради" про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії залишити без руху.
Встановити позивачу термін для усунення недоліків протягом десяти днів з дня отримання копії цієї ухвали шляхом надання до суду:
- заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням підстав для поновлення строку та доказів на їх підтвердження щодо існування дійсних, істотних обставин, що об'єктивно перешкоджали позивачеві звернутися до суду з означеним позовом в частині позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача у вигляді не нарахування та не виплати позивачу недоплаченої суми щорічної разової грошової допомоги як учаснику бойових дій за 2018-2020 роки у розмірі п'ятьох мінімальних пенсій за віком.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, якщо він не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до ст. 256 КАС України та може бути оскарженню не підлягає.
Суддя О.В. Царікова