Категорія №2.14.4
Іменем України
21 червня 2010 року Справа № 2а-3427/10/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Твердохліба Р.С.,
при секретарі судового засідання Чукіній А.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську справу за адміністративним позовом відкритого акціонерного товариства „Алчевський коксохімічний завод” до Луганської митниці про визнання нечинним податкового повідомлення про застосування штрафних санкцій форми «Р» № 35 від 16.04.2010,
29 квітня 2010 року відкрите акціонерне товариство „Алчевський коксохімічний завод” звернулось до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Луганської митниці про визнання нечинним податкового повідомлення форми «Р» від 16 квітня 2010 року № 35 про застосування штрафних санкцій у розмірі 1530,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що податкове повідомлення форми «Р» від 16 квітня 2010 року №35 про застосування штрафних санкцій у розмірі 1530,00 грн. прийнято відповідачем відповідно до підпункту 17.1.1 пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”. Позивач вважає, що митний орган нарахував штрафну санкцію без правових обґрунтувань, зазначає, що застосування штрафних санкцій, передбачених підпунктом 17.1.1 пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” не належить до компетенції митних органів у розумінні статті 2 зазначеного Закону, оскільки митниця є відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, а також у зв'язку з тим, що у відповідача відсутнє право на застосування санкцій за несвоєчасне подання вантажної митної декларації.
Підставою для оформлення податкового повідомлення стало порушення позивачем вимог статті 85 Митного кодексу України стосовно терміну подачі вантажної митної декларації. Представник позивача вважає, що штрафні санкції, передбачені підпунктом 17.1.1 пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” у розумінні діючого законодавства не є податковим боргом або збором, який справляється при ввезенні товарів на митну територію України. Крім цього, штрафні санкції за порушення норм Митного кодексу України не можуть прирівнюватися до сплати податку, оскільки не пов'язані з невиконанням податкового зобов'язання, а отже у митного органу не було підстав для прийняття податкового повідомлення і визначення платнику податкового зобов'язання у вигляді штрафних (фінансових) санкцій в сумі 1530,00 грн., за відсутністю підстав для визначення податкового зобов'язання, передбачених підпунктом 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”. До того ж, статтею 17 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” передбачений вичерпний перелік обставин (підстав) для застосування штрафних санкцій і залежно від цих обставин законом встановлені розміри штрафів, у тому числі при неподанні податкових декларацій, але підстави, з якими закон пов'язує застосування штрафу по даній справі, відсутні.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, надав пояснення, аналогічні викладеному у позові.
Представник відповідача - Луганської митниці у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, про що подав суду письмові заперечення проти позову від 16.06.2010 № 1-17/4430 в яких зазначив, що пунктом 17.1 статті 17 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” визначено, що штрафні санкції можуть бути накладені за порушення податкового законодавства, а у підпункті 17.1.1 визначено, за яке саме порушення податкового законодавства застосовуються штрафні санкції і в якому розмірі. Таким чином, строки є невід'ємною частиною податкового законодавства. Закон України від 21 грудня 2000 року № 2181-III „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” містить в собі відсилочні норми до спеціального законодавства, яке встановлює конкретні строки подання податкових декларацій. Відповідно до статті 17 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” платник податків, що не подає податкову декларацію у строки, визначені законодавством, сплачує штраф. При цьому, відповідно до абзацу 2 пункту 17.1 статті 17 штрафні санкції накладаються контролюючими органами, яким в даному випадку є митний орган. Дії Луганської митниці не виходили за межі Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”. Форма податкового повідомлення відповідає всім вимогам, визначеним статтею 6 зазначеного Закону, підстави накладення штрафних санкцій та їх розмір відповідають вимогам статті 17 Закону, компетенція чітко визначена статтею 2 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню повністю з таких підстав.
Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, відповідно до якого усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом.
Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Як вбачається з матеріалів справи, податковим повідомленням форми «Р» від 16 квітня 2010 року №35 Луганська митниця згідно з підпунктом «а» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпункту 17.1.1 пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” та статті 85 Митного кодексу України застосувала штрафні санкції до відкритого акціонерного товариства „Алчевський коксохімічний завод” у розмірі 1530,00 грн. (а.с.8).
Відповідно до п.п.1.2 п.1 Розпорядження про організацію роботи з нарахування штрафних санкцій №1/10-р від 23.02.2010, у разі порушення встановлених законодавством України строків для подання вантажної митної декларації після подання тимчасової, неповної чи періодичної митної декларацій направлення відповідної інформації у вигляді доповідної записки на ім'я начальника (першого заступника начальника) митниці на наступний день (не пізніше 11-ї години) після закінчення таких строків, за формою, наведеною у додатку 1 до цього розпорядження.
З метою належного виконання вимог пункту 2.3 Порядку підготовки та направлення митними органами податкових повідомлень платникам податків, установлення й експлуатації дощок податкових повідомлень, затвердженого наказом Державної митної служби України від 11.05.2006 за №613/12487, із змінами, внесеними наказом Державної митної служби України від 02.11.2009 №1050 доповідною запискою на ім'я т.в.о. начальника Луганської митниці було повідомлено про встановлення факту порушення платником податків встановлених законодавством України строків подання вантажної митної декларації ВАТ „Алчевський коксохімічний завод”. Із зазначеної доповідної записки вбачається, що у передбачений законом 10-денний строк, вантажні митні декларації відкрите акціонерне товариство „Алчевський коксохімічний завод” не подало (а.с.30).
Відповідно до частини 1 статті 85 Митного кодексу України митна декларація подається митному органу, який здійснює митне оформлення, протягом 10 днів з дати доставлення товарів і транспортних засобів у митний орган призначення.
Факт неподання вантажних митних декларацій у строк, встановлений статтею 85 Митного кодексу України, відкритим акціонерним товариством „Алчевський коксохімічний завод” не заперечується.
Предметом спору у даній справі є наявність/відсутність у митного органу права застосовувати штрафні санкції, передбачені підпунктом 17.1.1 пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, за порушення строків подачі митних декларацій, встановлених статтею 85 Митного кодексу України.
Відповідно до пункту 12 статті 1 Митного кодексу України митна декларація - письмова заява встановленої форми, яка подається митному органу і містить відомості щодо товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України, необхідні для їх митного оформлення або переоформлення.
Закон України „Про систему оподаткування” від 25.06.1991 №2151-ХІІ визначає принципи системи оподаткування в Україні, податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов'язки і відповідальність платників податків.
Пунктом 1.12 статті 1 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” який є спеціальним законом з питань оподаткування, визначено поняття контролюючого органу, як державного органу, який у межах своєї компетенції, визначеної законодавством, здійснює контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування податків і зборів (обов'язкових платежів) та погашенням податкових зобов'язань чи податкового боргу.
Підпунктом 2.1.1 пункту 2.1 статті 2 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” передбачено, що митні органи є контролюючими органами стосовно акцизного збору та податку на додану вартість (з урахуванням випадків, коли законом обов'язок з їх стягнення або контролю покладається на податкові органи), ввізного та вивізного мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), які відповідно до законів справляються при ввезенні (пересиланні) товарів і предметів на митну територію України або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України.
Відповідно до пункту 1.11 статті 1 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обов'язкового платежу).
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 9 Закону України 25 червня 1991 року № 1251-XII „Про систему оподаткування” платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані подавати до державних податкових органів та інших державних органів відповідно до законів декларації, бухгалтерську звітність та інші документи і відомості, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів (обов'язкових платежів).
Статтею 20 вказаного Закону передбачено, що контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) здійснюється державними податковими органами та іншими державними органами в межах повноважень, визначених законами.
Підпунктом 7.3.6. пункту 7.3 статті 7 Закону України 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР „Про податок на додану вартість” регламентовано, що датою виникнення податкових зобов'язань при імпорті товарів є дата подання митної декларації із зазначенням у ній суми податку, що підлягає сплаті. Датою виникнення податкових зобов'язань при імпортуванні робіт (послуг) є дата списання коштів з розрахункового рахунка платника податку в оплату робіт (послуг) або дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) нерезидентом залежно від того, яка з подій відбулася першою.
На підставі вантажних митних декларацій здійснюється нарахування та сплата податку на додану вартість, який контролюється митними органами.
Таким чином, вантажна митна декларація є різновидом податкової декларації, контроль за поданням та достовірністю даних, а також своєчасністю сплати податку на додану вартість у якій здійснює митний орган.
Відповідальність за несвоєчасне подання податкової декларації передбачена підпунктом 17.1.1 пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, відповідно до якого платник податків, що не подає податкову декларацію у строки, визначені законодавством, сплачує штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання або її затримку.
У разі, коли сума податкового зобов'язання розраховується контролюючим органом відповідно до статті 4 цього Закону, такий контролюючий орган надсилає платнику податків податкове повідомлення, в якому зазначаються підстава для такого нарахування, посилання на норму податкового закону, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок податкових зобов'язань, сума податку чи збору (обов'язкового платежу), належного до сплати, та штрафних санкцій за їх наявності, граничні строки їх погашення, а також попередження про наслідки їх несплати в установлений строк та граничні строки, передбачені законом для оскарження нарахованого податкового зобов'язання (штрафних санкцій за їх наявності (частина 1 статті 6 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”).
Відповідно до пункту 2.1 розділу 2 Порядку підготовки та направлення митними органами податкових повідомлень платникам податків, установлення й експлуатації дощок податкових повідомлень, затвердженого наказом Державної митної служби України від 11 травня 2006 року № 370 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 травня 2006 року за № 613/12487, митні органи самостійно визначають суми податкових зобов'язань платників податків на підставі положень підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” та штрафних санкцій, за їх наявності, щодо податків і зборів (обов'язкових платежів), визначених підпунктом 2.1.1 пункту 2.1 статті 2 цього Закону.
Згідно з пунктом 2.2 розділу 2 Порядку підготовки та направлення митними органами податкових повідомлень платникам податків, установлення й експлуатації дощок податкових повідомлень, затвердженого наказом Державної митної служби України від 11 травня 2006 року № 370 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 травня 2006 року за № 613/12487, у випадку, зазначеному в пункті 2.1 цього Порядку, митний орган складає та надсилає платнику податків податкові повідомлення за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку (форма «Р» - при здійсненні розрахунку сум податкових зобов'язань та штрафних санкцій, нарахованих відповідно до підпунктів 17.1.1-17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, за їх наявності).
Аналізуючи вищенаведені норми діючого законодавства, суд приходить до висновку, що митний орган має право здійснювати контроль, у тому числі і щодо своєчасності подання вантажних митних декларацій, а також застосовувати при виявленні порушень штрафні санкції, передбачені підпунктом 17.1.1 пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.
Розмір застосованих штрафних санкцій у податковому повідомленні форми «Р» від 16 квітня 2010 року №35 відповідає вимогам підпункту 17.1.1 пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень, на якого частиною 2 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, довів суду правомірність свого рішення, що є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову.
Судові витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 21 червня 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено до 29 червня 2010 року, про що згідно вимог частини 4 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.
Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 71, 87, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відкритого акціонерного товариства "Алчевський коксохімічний завод" до Луганської митниці про визнання нечинним податкового повідомлення про застосування штрафних санкцій форми "Р" № 35 від 16.04.2010 - відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано у встановлений КАС України строк. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений КАС України строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Про апеляційне оскарження спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Повний текст постанови складено 29 червня 2010 року.
Суддя
Твердохліб Р.С.