Справа № 2-571/10/0205
8 червня 2010 року Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області в складі : головуючого судді Заярного А.М.,
за участю: секретаря Гундерук Н.В.,
позивача ОСОБА_1,
представника відповідача Левченко Н.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Жмеринка справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного Фонду України у м. Жмеринка та Державного казначейства України про перерахунок пенсії та стягнення заборгованості,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом і вказав, що він є постраждалим внаслідок аварії на ЧАЕС 1 категорії, а також є інвалідом ІІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС.
Вважає, що пенсію з 01.01.2010 року по 28.02.2010 року він отримував не в повному розмірі, так як відповідно до Закону України «Про статус i соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року № 796-ХІІ - розмір пенсії інвалідів ІІІ групи, призначеної у відповідності з цим Законом, не може бути нижчим 6 мінімальних пенсій за віком. Крім того, згідно ст. 50 цього Закону інвалідам призначається додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю - інвалідам ІІІ групи - 50% мінімальної пенсії за віком. Отже, за вищевказаний період він - позивач отримав основної пенсії лише 1960,00 грн., тоді як повинен був отримати 6876,00 грн. (573,00 (прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність) х 6 =3438,00 (за місяць) х 2 місці = 6876,00 грн.), отже недоплачено 4916,00 грн. основної пенсії (6876,00 - 1960,00 = 4916,00 грн.); а також він - позивач з 01.01.2010 року по 28.02.2010 року отримав 171,90 грн. додаткової пенсії, тоді як повинен був отримати 573,00 грн. (573,00 (прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність) х 50% : 100% = 286,50 (за місяць) х 2 місяці = 573,00 грн.), отже недоплачено додаткової пенсії 401,10 грн. (573,00 - 171,90 = 401,10 грн.). Загальна недоплата становить 5317,10 грн. (4916,00 грн.(недоплата основної пенсії) + 401,10 грн. (недоплата додаткової пенсії) = 5317,10 грн.).
В зв'язку з цим позивач 18.01.2010 року звернувся в управління Пенсійного фонду України в м. Жмеринка з приводу перерахунку та виплати йому основної та додаткової пенсій в розмірах, передбачений Законом України «Про статус i соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», на що 26.01.2010 року за вих. № 15/ч-7 отримав відмову.
Просить суд зобов'язати управління Пенсійного фонду України в м. Жмеринка Вінницької області здійснити перерахунок та виплатити йому пенсію відповідно до ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та виплачувати її в подальшому у відповідності до вимог чинного законодавства; а також стягнути з управління Пенсійного фонду України в м. Жмеринка на його - позивача користь суму недоплаченої йому пенсії в розмірі 5317,10 грн..
За клопотанням відповідача в якості співвідповідача було залучено Державне казначейство України.
В судовому засіданні позивач підтримав свої позовні вимоги посилаючись на обставини викладені в своєму позові та просить їх задовольнити.
Представник відповідача - Левченко Н.М. позов не визнала повністю посилаючись на те, що постановою Кабінету Міністрів України № 1 від 03.01.2002 року визначено, що пенсії, призначені відповідно до ч.4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», додаткові пенсії, передбачені даним Законом, визначаються виходячи з розміру мінімальної пенсії - 19 грн. 91 коп.; розмір мінімальної пенсії за віком, передбачений Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відповідно до ч.1 ст. 28 даного Закону, застосовується виключно для визначення пенсій, призначених згідно із цим Законом; після внесення змін до ч.3 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» будь-яких змін до ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» внесено не було. Фінансування витрат на виплату пенсії та надбавки до пенсії пільговим категоріям громадян здійснюється за рахунок державного бюджету, тому управління Пенсійного фонду в м. Жмеринка немає коштів для виплати необхідних сум. Пенсії, основна і додаткова, позивачу обчислено виходячи із вимог законодавства за даний період. Просить відмовити в задоволенні позову.
Представник Державного казначейства України в судове засідання не з»явився, хоча був належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду справи. Про причини неявки суд не повідомив, заяву про відкладення справи не надав.
Заслухавши сторін та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1, яке видане 14.12.1998 року Вінницькою обласною державною адміністрацією (а.с.5), позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, категорія 1. Також він є інвалідом ІІІ групи, в зв'язку з виконанням робіт по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (а.с.6, 7) і в зв'язку з цим отримує основну та додаткову пенсії.
Згідно листа управління Пенсійного фонду України в м. Жмеринка від 26.01.2010 року № 15/ч-7, позивачеві з 01.01.2010 року призначена основна і додаткова пенсії згідно вимог ч.4 ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи», але відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2002 року №1 для обчислення пенсії призначених відповідно до ч.4 ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», застосовувалась величина мінімального розміру пенсії за віком, яка складала 19 грн. 91 коп. (а.с.8-9).
Відповідно до ч.4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» якою визначено порядок та розмір обчислення державної пенсії особам, віднесеним до І категорії та у зв'язку з втратою працездатності, в усіх випадках розмір пенсій для інвалідів ІІІ групи, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим 6 мінімальних пенсій за віком ( у січні-березні 2008 року мінімальна пенсія становила 470 грн., у квітні-червні 2008 року - 481 грн., у липні-вересні 2008 року - 482 грн., у жовтні-грудні 2008 року - 498 грн., у січні-серпні 2009 року - 498 грн.).
Згідно ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, віднесеним до І категорії, інвалідам ІІІ групи призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком ( у січні-березні 2008 року мінімальна пенсія становила 470 грн., квітні-червні 2008 року - 481 грн., липні-вересні 2008 року - 482 грн., жовтні-грудні 2008 року - 498 грн., січні-серпні 2009 року - 498 грн.).
Наявність такого права гарантується Конституцією України (ст. 46 Конституції України).
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Відповідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» №9 від 01.11.1996 року судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти державного чи іншого органу ( в т.ч. постанови Кабінету Міністрів України) підлягають оцінці на відповідність як Конституції так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
Згідно ст.1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - кожен, чиї права і свободи, викладені у цій Конвенції, порушуються, має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі, незалежно від того, що порушення було вчинено особами, які діяли як офіційні особи.
Станом на 12.10.1998 року Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та Протокол № 1. Відповідно до ст.1 даної Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожній людині, яка знаходиться під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі 1 цієї Конвенції. Це значить, що держави, що ратифікують Конвенцію, тим самим беруть на себе подвійне зобов'язання згідно зі ст. 1. По-перше, вони повинні забезпечити, щоб їхнє внутрішнє законодавство було приведено у відповідність до положень Конвенції. Ця вимога у поєднанні з передбаченою у ст.64 забороною застосовувати застереження загального характеру означає, що держави, які ратифікують Конвенцію, повинні дотримуватись цих зобов'язань з моменту набуття Конвенцією чинності на їхній території. Для дотримання цих зобов'язань в окремих випадках їм необхідно внести певні зміни у своє законодавство та правозастосовчу практику. По-друге, нові держави-члени, що ратифікують Конвенцію, мають виправити будь-які порушення тих основних прав і свобод, які захищає Конвенція.
Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, підлягає застосуванню ч. 1 ст. 50 та ч. 4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Посилання представника відповідача на вимоги ст. 62 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», згідно якої Кабінет Міністрів України визначає порядок роз'яснення застосування даного закону, не спростовує позову, оскільки дана норма закону не дає підстав для звуження змісту та обсягу прав позивача, передбачених вищевказаним Законом.
Згідно чинного законодавства розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір мінімальної пенсії, немає.
Таким чином ч. 3 ст. 28 «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом не є підставою для відмови в реалізації позивачами конституційної гарантії та права на отримання пенсії і щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено ст.ст. 50 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10 рп/2008 (справа №1-28/2008) п. 28 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України - Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» визнано таким, що не відповідає Конституції України.
Згідно з ч.2 ст. 152 Конституції України, закони, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, ч.3 ст. 54, ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відновлені в тій редакції, яка існувала до внесення Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року №107-VІ, відповідних змін, з 22.05.2008 року і відповідачем неправомірно відмовлено позивачу в перерахунку його пенсії в розмірах визначених ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Посилання відповідача на відсутність бюджетного фінансування для виплати пенсії позивачу в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та доплати в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком щомісячно, як на причину невиконання покладених на державу зобов'язань, до уваги не приймаються, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена в залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).
Керуючись ст.ст.10,27,60,209,210,212-215,218 ЦПК України, на підставі ст.ст. 19, 22, 46, 152 Конституції України, ст.ст. 1, 13, 64 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Кечко проти України», ст.ст. 48, 50, 54, 62 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення», суд
вирішив:
позов задовольнити.
Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в м. Жмеринка Вінницької області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію з урахуванням ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та виплачувати її в подальшому у відповідності до вимог чинного законодавства.
Стягнути з управління Пенсійного фонду України в м. Жмеринка Вінницької області на користь ОСОБА_1 суму недоплаченої пенсії в розмірі 5317 (п'ять тисяч триста сімнадцять) грн. 10 коп.
Судові витрати компенсувати за рахунок держави.
Рішення набуває законної сили після закінчення строків на його оскарження.
Заява про апеляційне оскарження рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження, апеляційному суду Вінницької області через Жмеринський міськрайонний суд.