Категорія 2.26
про відмову у відкритті провадження у адміністративній справі
"26" травня 2010 р.№ 2а-3982/10/1270
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Твердохліб Р.С., перевіривши матеріали за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України та Головного управління державного казначейства України в Луганській області про визнання незаконною бездіяльності відповідача та стягнення матеріальної і моральної шкоди, стягнення судових витрат, -
25 травня 2010 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України та Головного управління державного казначейства України в Луганській області про визнання незаконною бездіяльності відповідача та стягнення матеріальної і моральної шкоди.
В обґрунтування позову зазначено, що 28 грудня 2009 року позивачем направлено до Генеральної прокуратури України заяву в порядку ст. 97 КПК України про винесення за відомо неправосудних ухвал Верховним судом України. Разом із цим, позивачем зазначено, що заява за вих.№425 від 28.12.2009 року подавалась до Генеральної прокуратури України з викладенням фактів злочинної діяльності судових органів держави, посадових осіб ТОВ „ЛЕО”, а тому повинно розглядатися як заява про злочин в порядку статті 97 КПК України.. Незважаючи на те, що статтею 97 КПК України передбачено, що перевірка за заявою про скоєння злочину повинна бути проведена протягом 3-х - 10-ти днів, позивач до теперішнього часу не отримав будь-якої відповіді на свою заяву, а ні постанови про порушення або відмову в порушенні кримінальної справи.. Відповідач не розглянув заяву не лише в порядку ст. 97 КПК України, а і у відповідності до вимог Закону України «Про звернення громадян». Таку бездіяльність першого відповідача позивач вважає незаконною, а також такою, що порушує права позивача та спричиняє матеріальну та моральну шкоду. Позивач просив суд визнати незаконною бездіяльність відповідача, яка полягає в невиконанні обов'язку по розгляду та належній перевірці заяви позивача про вчинення злочину від 28.12.2009 року в порядку ст. 97 КПК України та в ненаданні відповіді по суті заяви позивача про вчинення злочинів, а також у невинесенні і ненаданні постанов про порушення кримінальної справи або про відмову в порушенні кримінальної справи за заявами позивача; відшкодувати моральну шкоду в сумі 500,00 грн., матеріальну шкоду в сумі 500,00 грн. та судові витрати по справі.
Відповідно до ст. 104 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.
Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (стаття 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Компетенція адміністративних судів, відповідно до частини 2 статті 17 КАС України, не поширюється на публічно-правові справи що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства.
Відповідно до ст. 1 та ст. 2 Кримінально-процесуального кодексу України призначенням Кримінально-процесуального кодексу України є визначення порядку провадження у кримінальних справах, а завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний.
В рішенні від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 у справі № 1-17/2001 (справа щодо конституційності статті 248-3 ЦПК України) Конституційний Суд України зазначив, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами Кримінально-процесуального кодексу України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому Кримінально-процесуальним кодексом України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості і не належить до сфери управлінської. Положення статті 55 Конституції України щодо можливості громадянина звернутись за захистом своїх прав і свобод однаково стосується можливості судового оскарження актів, дій чи бездіяльності посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури, оскільки ними можуть порушуватись його права і свободи. Недосконалість інституту судового контролю за досудовим слідством не може бути перепоною для оскарження актів, дій чи бездіяльності посадових осіб зазначених органів.
Таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому Кримінально-процесуальним кодексом України, оскільки діяльність посадових осіб прокуратури має свої особливості і не належить до управлінської сфери.
Діяльність органів прокуратури щодо перевірки заяви про вчинений злочин, не є управлінською діяльністю, бо вчиняється в межах кримінально-процесуального законодавства. За наслідками такої діяльності приймається рішення про порушення кримінальної справи або про відмову в цьому. Оскарження цих документів відбувається за правилами і в порядку, передбаченому КПК України.
Повнота проведених дій в ході дослідчої перевірки, або, навпаки, не проведення певних дій, проведення яких передбачено КПК України, є предметом дослідження суду в ході розгляду скарги на постанову про відмову в порушенні кримінальної справи в рамках КПК України. Необхідність проведення тих чи інших дій не можливо перевірити в порядку адміністративного судочинства. Відсутність в кримінально-процесуальному законодавстві правової норми, яка б дозволяла оскаржити до суду певні дії, (бездіяльність) чи рішення суб'єкта кримінально-процесуального процесу, не означає наявності можливості оскарження до суду в порядку адміністративного судочинства.
Як вбачається зі змісту позову позивачем подано до Генеральної прокуратури України заяву в порядку ст. 97 КПК України про скоєння злочину. У позові позивач оскаржує бездіяльність Генеральної прокуратури України щодо нерозгляду заяви про злочин та ставиться питання про зобов'язання Генеральної прокуратури України вчинити дії в порядку статті 97 Кримінально-процесуального України, - тобто позивачем оскаржується діяльністі, яка регламентована нормами Кримінально-процесуального кодексу України, що, в свою чергу, виключає можливість розгляду поданого позивачем позову в порядку адміністративного судочинства.
Таким чином, правовідносини, які склались між сторонами, не є публічно-правовими, а є кримінально-правовими, оскільки витікають з кримінального та кримінального процесуального законодавства, а тому не підлягають розгляду адміністративними судами в порядку адміністративного судочинства. Крім того, дані правовідносини не можуть бути віднесені до категорії публічно-правових і з тих підстав, що їх виникнення не пов'язано з будь-якими рішеннями, діяльністю або бездіяльністю органів владних повноважень в сфері управлінської діяльності.
Відповідно до частини 2 статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративні суди розглядають вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, лише за умови, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Враховуючи те, що позовні вимоги не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства та відсутні інші вимоги щодо вирішення публічно-правового спору, суд вважає неможливим розглядати та вирішувати позовні вимоги про відшкодування матеріальної та моральної шкоди в порядку адміністративного судочинства.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 109 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
На підставі викладеного, керуючись ст. 109 КАС України,-
ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України та Головного управління державного казначейства України в Луганській області про визнання незаконною бездіяльності відповідача та стягнення матеріальної і моральної шкоди, стягнення судових витрат у зв'язку з тим, що заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано у встановлений КАС України строк. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений КАС України строк, ухвала набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Про апеляційне оскарження спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. Якщо ухвалу було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії ухвали. Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом десяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Твердохліб Р.С.