Категорія №2.33
Іменем України
23 червня 2010 року Справа № 2а-3557/10/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ципко О.В.
при секретарі: Бондарі Є.М.,
за участю позивача: ОСОБА_1,
представника відповідача: Пузько Л.Ю. (довіреність № 38/220 від 06.01.2010 р.),
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Луганського міського управління Міністерства внутрішніх справ в Луганській області про стягнення невиплачених грошових коштів,-
27 листопада 2009 року позивач звернувся до Артемівського районного суду м.Луганська з позовом до Луганського міського управління Міністерства внутрішніх справ в Луганській області, в якому вказав, що 5 грудня 2008 року наказом управління МВС України в Луганській області № 401о/с згідно з Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України був звільнений з органів МВС у запас збройних сил за п. 64 "б" (через хворобу), з вислугою років на день звільнення 21 рік 01 місяць 04 дні. З липня 2005 року по 5 грудня 2008 року проходив службу у складі Луганського міського управління УМВС України в Луганській області в окремому батальйоні патрульної служби міліції та у Жовтневому районному відділі внутрішніх справ.
Відповідно до Указу Президента України за № 926 від 04.10.1996 року «Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників органів внутрішніх справ» він має право на отримання щорічної обов'язкової матеріальної допомоги у розмірі місячного грошового забезпечення на рік з грудня 1996 року до дня звільнення, але в супереч вищевказаних нормативних актів даний вид грошового забезпечення мені не виплачувався, тому позивач вважає, що його права були порушені. Таким чином, просив суд визнати неправомірними дії Луганського міського управління ГУМВС України в Луганській області з невиплати матеріальної допомоги у розмірі місячного грошового забезпечення на рік за період з 2005 року до дня звільнення та зобов'язати відповідача нарахувати та сплатити матеріальну допомогу у розмірі місячного грошового забезпечення на рік за період з 2005 року до дня звільнення в сумі 6032,88 грн.
14 січня 2010 року ухвалою Артемівського районного суду м.Луганська справу за вищевказаним позовом було передано на розгляд за підсудністю до Луганського окружного адміністративного суду.
06 травня 2010 року до Луганського окружного адміністративного суду з Артемівського районного суду м.Луганська надійшла справа за позовом ОСОБА_1 до Луганського міського управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області про стягнення невиплачених грошових коштів. 07 травня 2010 року ухвалою Луганського окружного адміністративного суду була прийнята до провадження адміністративна справа за вказаним позовом.
В судовому засіданні позивач позов підтримав та просив суд зобов'язати відповідача виплатити грошові кошти у вигляді матеріальної допомоги у розмірі: за 2005 рік - 1203,78 грн.; за 2006 рік - 1258,38 грн.; за 2007 рік - 1144,71 грн., враховуючи різницю грошового забезпечення в розмірі 1744,71 грн. та виплаченої матеріальної допомоги в розмірі 600,00 грн.; за 2008 рік - 2433,01 грн., всього - 6032,88 грн. задовольнити його в повному обсязі.
Представник відповідача позов не визнав, надав суду письмові заперечення, в яких зазначив, що згідно із ч.1 ст. 100 КАС України пропуск строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову при умові, якщо на цьому наполягає одна з сторін. Відповідно до ч.2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод і інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інакше, обчислюється з дня, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. ЛМУ ГУМВС наполягає на відмові у задоволенні позовних вимог на підставі того, що позивачем був пропущений річний строк для звернення до адміністративного суду. Також, позивач проходив службу в окремому батальйоні патрульно-постової служби при ЛМУ УМВС з 01.07.2005 р. до 14.11.2006 р., в Жовтневому РВ з 14.11.2006 р. до 05.12.2008 р. Наказом УМВС України в Луганській області від 05.12.2008 р. № 401 о/с ОСОБА_1. звільнений з органів МВС за ст. 64 п. "б" (через хворобу). При звільненні із позивачем ЛМУ здійснило повний остаточний розрахунок по грошовому забезпеченню, склало грошовий атестат, з яким був ознайомлений позивач, про що свідчить його підпис у атестаті, і ніяких інших сум чи заборгованостей, які б підлягали виплаті позивачеві крім зазначених у атестаті, немає.
Крім того, позивач звернувся до суду 28.11.2009 року та просив стягнути щорічну матеріальну допомогу за період з 2005 р. до дня звільнення, яка за своїм характером є однократною щорічною виплатою.
Позивачеві було відомо про те, що Луганське міське управління Міністерства внутрішніх справ в Луганській області не нарахує та не виплатить йому інших сум, ніж ті що вказані у грошовому атестаті під час його звільнення 05.12.2008 р., з яким він був ознайомлений під особистий підпис, тому річний строк для звернення до суду з вимогами про сплату ЛМУ УМВС на його користь матеріальної допомоги за період служби з липня 2005 р. до 28.11.2008 р. минув. Позивач не просить суд поновити пропущений строк для звернення до суду, ніяких поважних причин пропуску строку також не вбачається, а посилання у позові на незнання законодавства не заслуговує довіри та й не може бути визнано поважною причиною пропуску строку для звернення до адміністративного суду.
Крім того, представник відповідача у судовому засіданні надав пояснення, що позивачу було достовірно відомо про надану Указом Президента України № 926/96 можливість одержання матеріальної допомоги, однак він до свого керівництва й у бухгалтерію Луганського міського управління ГУМВСУ в Луганській області з приводу надання матеріальної допомоги у період з 01.07.2005 по 31.12.2006 р. та з 01.01.2008 р. по 05.12.2008 р. не звертався, у зв'язку з чим можливість надання у вказані роки матеріальної допомоги позивачу в межах фінансового року керівництвом не розглядалася. У бухгалтерії ЛМУ відсутні рапорти позивача з проханням надати йому матеріальну допомогу у період проходження служби, які є підставою для нарахування грошової суми для даного виду виплат.
Відповідно до п. 5 Постанови КМУ від 07.11.2007 р. № 1294, що набула чинності з 01.01.2008 р., також зазначено, що виплата матеріальної допомоги є правом керівника і її виплата здійснюється в межах асигнувань виділених на утримання державного органу.
Окрім того, виплата матеріальної допомоги здійснюється за повний календарний рік. Позивач проходив службу у підрозділах ЛМУ з 01.07.2005 р та звільнився з ОВС 05.12.2008 р., тобто не відпрацювавши у 2005 році та у 2008 році повний календарний рік. Згідно до ст.13 Закону України "Про оплату праці" вказано, що оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється в межах бюджетних асигнувань.
У Луганського міського управління Міністерства внутрішніх справ в Луганській області на теперішній час відсутні дані про факти неотримання позивачем матеріальної допомоги за період з 01.07.2005 р. по 31.12.2005 p., так як термін зберігання бухгалтерських документів, які є підставою для бухгалтерських записів (у тому числі рапортів атестованих співробітників про надання їм матеріальної допомоги) становить 3 роки і дані документи було знищено після проведення ревізії, а у разі виникнення суперечок, спорів, слідчих і судових справ - зберігаються до винесення остаточного рішення. На теперішній час відсутні данні про надання позивачу у 2005 р. матеріальної допомоги, оскільки позивач не своєчасно, з порушенням строку звернувся до суду.
Таким чином, відповідач просить відмовити позивачеві у задоволені позову через пропуск строку для звернення до суду за захистом свого права, нібито порушеного Луганським міським управлінням ще у період з 01.07.2005 р. по 28.11.2008 р.
Заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, суд дійшов наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в окремому батальйоні патрульно-постової служби при ЛМУ УМВС з 01.07.2005 р. до 14.11.2006 р., в Жовтневому РВ з 14.11.2006 р. до 05.12.2008 р.
Згідно наказу УМВС України в Луганській області № 401 о/с від 05.12.2008 року за ст.64 «б» (через хворобу) був звільнений на пенсію, з вислугою років на момент звільнення 21 рік 01 місяць 04 дні.
Відповідно до п.2 Указа Президента України № 926 від 04.10.1996 року «Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників органів внутрішніх справ» було встановлено, що особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ виплачувати матеріальну допомогу в розмірі місячного грошового забезпечення на рік.
Однак, у Законах України «Про Державний бюджет України на 2005 рік», «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та «Про Державний бюджет України на 2007 рік», «Про Державний бюджет України на 2008 рік» зазначено, що "керівники бюджетних установ... здійснюють фактичні витрати на...матеріальну допомогу лише в межах фонду заробітної плати (грошового утримання), встановлених для бюджетних організацій у кошторисах доходів і витрат".
З 01.01.2008 року встановлено інший порядок відносно до постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року № 1294, а саме: надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання:
- надавати військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення при щорічної основній відпустці у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Твердження позивача, що лише у жовтні 2009 року йому стало відомо, що згідно з Указом Президента України "Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників органів внутрішніх справ" № 926 від 4 жовтня 1996 року та Постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу" № 1294 від 7 листопада 2007 року відповідач повинен був виплачувати щорічну обов'язкову матеріальну допомогу у розмірі місячного грошового забезпечення, але в супереч вищевказаних нормативних актів даний вид грошового забезпечення йому не виплачувався, не заслуговує на увагу, оскільки, Указ Президента України від 04.10.1996 р. № 926/96 (втратив чинність на підставі Указу Президента України № 1234 від 18.12.2007 р. з 01.01.2008 р.) та чинна постанова Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 р. № 1294 не носять таємного характеру, оприлюднювалися відповідно до вимог чинного законодавства, доводили до відома населення України.
Судом встановлено, що позивач до свого керівництва й у бухгалтерію Луганського міського управління ГУМВСУ в Луганській області з відповідним рапортом з приводу надання матеріальної допомоги у період з 01.07.2005 по 31.12.2006 р. та з 01.01.2008 р. по 05.12.2008 р. не звертався. Однак, позивачем було написано рапорт від 05.05.2007 р. з проханням надати йому матеріальну допомогу та у 2007 році він отримав матеріальну допомогу в розмірі 600,00 грн. Інших рапортів про надання матеріальної допомоги позивачем не подавалися до Луганського міського управління ГУМВСУ в Луганській області.
Суд приймає до уваги твердження відповідача про пропущення позивачем строку звернення до суду з наступних підстав.
Відповідно до частини 2 статті 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав; свобод чи інтересів. Частиною третьою цієї статті встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до суду.
Постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 року № 2 роз'яснено, що при розгляді спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби застосовуються строки звернення до суду, встановлені спеціальними законами. У разі коли ці закони зазначені питання не врегульовують, то з врахуванням необхідності субсидіарного застосування законів про працю суди повинні виходити із строків звернення до суду, визначених частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України.
Враховуюче вищевикладене, суд вважає, що громадянин може звернутися із заявою про вирішення спору в тримісячний строк із дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення і публічної служби - у місячний строк із дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на ньому наполягає одна із сторін.
Приймаючи до уваги те, що позивачем не надані об'єктивні данні, які б свідчили про поважність причин пропуску позивачем встановленого строку звернення до суду, він не просить поновити пропущений строк для звернення до суду та з урахуванням того, що відповідач наполягав на пропущенні позивачем строку звернення до адміністративного суду, суд вважає за необхідне в задоволенні частини позовних вимог ОСОБА_1 до Луганського міського управління Міністерства внутрішніх справ в Луганській області щодо стягнення матеріальної допомоги у розмірі: за 2005 рік у сумі 1203,78 грн., за 2006 рік у сумі 1 258,38 грн. та за 2007 рік у сумі 1 144,71 грн. відмовити у зв'язку з пропущенням строку звернення до адміністративного суду.
Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача щорічної матеріальної допомоги за період за 2008 р. суд вважає за необхідне відмовити за необґрунтованістю виходячи з наступного.
Відповідно п. 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 р. № 1294, яка набула чинності з 01.01.2008 р., зазначено, що виплата матеріальної допомоги є правом керівника і її виплата здійснюється в межах асигнувань виділених на утримання державного органу.
Відповідно до ст. 106 Конституції України Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими для виконання на території України. Відповідно до ст. 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими для виконання.
Таким чином, в умовах обмеженого фінансування посадові особи Луганського міського управління Міністерства внутрішніх справ в Луганській області мали право не виплачувати матеріальну допомогу співробітникам міліції, яка є додатковим, а не основним видом грошового забезпечення.
Окрім того, виплата матеріальної допомоги здійснюється за повний календарний рік. Позивач же проходив службу у підрозділах Луганського міського управління Міністерства внутрішніх справ в Луганській області з 01.07.2005 р та звільнився з ОВС 05.12.2008 р., тобто не відпрацювавши у 2005 році та у 2008 році повний календарний рік.
Також, у Законі України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» зазначено, що керівники бюджетних установ здійснюють фактичні витрати на матеріальну допомогу лише в межах фонду заробітної плати (грошового утримання), встановлених для бюджетних організацій у кошторисах доходів і витрат.
Відповідно до Інструкції про порядок застосування нормативно-правових актів з питань грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та умов оплати праці працівників, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу, затвердженій наказом МВС України від 01.11.2003 № 1236, визначено, що фактичні витрати на матеріальну допомогу, відповідно до вимог бюджетного законодавства, проводяться тільки в межах затвердженого фонду оплати праці (п. 46) і є доплатою, що виплачується в межах асигнувань.
Відповідно до методичних рекомендацій про порядок застосування нормативно-правових актів з питань грошового забезпечення, затверджених Міністром МВС України 30.06.2005 р. зазначено, що фактичні витрати на матеріальну допомогу, відповідно до вимог бюджетного законодавства, проводяться тільки в межах затвердженого фонду оплати праці (п. 60) і є доплатою, що виплачується в межах асигнувань.
Відповідно до Положення про порядок виплати грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженого наказом МВС України від 31.12.2007 № 499, визначено, що фактичні витрати на матеріальну допомогу, відповідно до вимог бюджетного законодавства, проводяться тільки в межах затвердженого фонду грошового забезпечення (п. 10.2).
Відповідно до ст. 51 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки лише в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. Будь-які зобов'язання, взяті без відповідних бюджетних асигнувань, не вважаються бюджетними зобов'язаннями, витрати на покриття таких зобов'язань не можуть здійснюватися. Законами України «Про Державний бюджет України» також заборонено здійснювати оплату небюджетних зобов'язань за рахунок бюджетних коштів, а взяття таких зобов'язань визначається бюджетним правопорушенням.
Відповідно до статті 121 Бюджетного кодексу України бюджетне правопорушення, вчинене розпорядником бюджетних коштів, може бути підставою для притягнення до відповідальності згідно з законом його керівника та інших відповідальних посадових осіб. Отже, розпорядники бюджетних коштів у своїй діяльності повинні не допускати виникнення небюджетної заборгованості.
Як вбачається з матеріалів справи, посадові особи Луганського міського управління Міністерства внутрішніх справ в Луганській області діяли відповідно до законів України та нормативних актів МВС України та неправомірних дій по відношенню до ОСОБА_1 не вчиняли.
Таким чином, в задоволенні позовних вимог позивача про стягнення з відповідача матеріальної допомоги за період за 2008 р., суд вважає за необхідне відмовити за необґрунтованістю.
Оскільки в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено, тому суд вважає, що підстав для стягнення судових витрат немає.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 87, 94, 98, 99, 100 ст. ст. 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
В задоволенні частини позовних вимог ОСОБА_1 до Луганського міського управління Міністерства внутрішніх справ в Луганській області щодо стягнення матеріальної допомоги у розмірі: за 2005 рік у сумі 1203,78 грн. (одної тисячі двісті трьох грн. 78 коп.), за 2006 рік у сумі 1 258,38 грн. (одної тисячі двісті п'ятдесят вісім грн. 38 коп.) та за 2007 рік у сумі 1 144,71 грн. (одної тисячі сто сорок чотири грн. 71 коп.) відмовити у зв'язку з пропущенням строку звернення до адміністративного суду. В задоволенні решти позовних вимог відмовити за необґрунтованістю.
Постанова суду може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк, встановлений цим Кодексом, ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.
Повний текст постанови буде складено 28 червня 2010 року.
Суддя
Ципко О.В.