Постанова
Іменем України
08 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 136/68/15-ц
провадження № 61-2985св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак 0. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. 0., Яремка В. В., учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_3 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Турбівська селищна рада Липовецького району Вінницької області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Вінницького апеляційного суду від 01 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Оніщука В. В., Копаничук С. Г., Рибчинського В. П.
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Турбівська селищна рада Липовецького району Вінницької області (далі - Турбівська селищна рада), про встановлення порядку користування домоволодінням та земельною ділянкою.
Позов обґрунтований тим, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 02 липня 2004 року він є власником 3/5 часток будинковолодіння на АДРЕСА_1 , співвласником інших 2/5 часток є відповідач ОСОБА_3 . Між співвласниками встановився фактичний порядок користування будинком, згідно з яким він користується сіньми -1, площею 5,9 кв. м; кухнею - 2-1, площею 12,5 кв. м; кімнатою - 2-2, площею 16,4 кв. м. Відповідач ОСОБА_3 користується прихожою - 1-1, площею 8,4 кв. м; коморою - 1-2, площею 5,2 кв. м; кухнею - 1-3, площею 9,6 кв. м; кімнатою, площею 17,1 кв. м. Крім будинку на земельній ділянці розташовані господарські будівлі та споруди, він користується хлівом (В), хлівом (Б), хлівом (б), погребом (п/б). ОСОБА_3 користується - хлівом (Ж), хлівом (Д), навісом (к).
Спірний будинок розташований на земельній ділянці площею 0,12 га за фактичним користуванням. Після набуття ним права власності на 3/5 частки будинковолодіння до нього перейшло право користування 3/5 частками земельної ділянки, яку він має намір приватизувати, тому необхідним є встановлення порядку користування спільною земельною ділянкою.
Правовими підставами позову зазначив статтю 30 ЗК України у редакції 2000 року та частину четверту статті 120 ЗК України, згідно з якими у разі набуття права власності на будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності житлового будинку, будівлі або споруди.
З урахуванням уточнених позовних вимог просив встановити порядок користування будинковолодінням та земельною ділянкою відповідно до фактичного користування сторонами.
Короткий зміст попередніх судових рішень
Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 01 липня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 02 серпня 2016 року, у позові відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 03 травня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , задоволено. Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 01 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 02 серпня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Суд касаційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовивши у позові в частині встановлення порядку користування житловим будинком з погосподарськими будівлями у зв'язку з тим, що між сторонами відсутній будь-який спір у цій частині, та відмовивши у позові в частині встановлення порядку користування земельною ділянкою, на якій розташований спірний житловий будинок, оскільки відсутні достовірні та беззаперечні правовстановлюючі документи для встановлення розміру земельної ділянки, що надавалась для будівництва та обслуговування житлового будинку, не надав належної оцінки проведеній у справі судовій будівельно-технічній та земельно-технічній експертизі від 15 квітня 2016 року № ОС-226, відповідно до якої експертом запропоновано п'ять варіантів визначення порядку користування земельною ділянкою та варіант користування приміщеннями житлового будинку відповідно до часток сторін, з урахуванням фактичного порядку користування, що склався між співвласниками, спір по суті не вирішив, право позивача на судовий захист, гарантований йому статтями 55,124 Конституції У країн и та передбачений статтями 3,4 ЦПК України 2004 року, не забезпечив.
Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 14 вересня 2018 року позов задоволено.
Встановлено порядок користування житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 , передавши ОСОБА_1 у користування такі приміщення: сіни-І, площею 5,9 кв. м; кухню - 2-1, площею 12,5 кв. м; кімнату - 2-2, площею 16,4 кв. м, а ОСОБА_3 - такі приміщення: прихожу - 1-1, площею 8,4 кв. м; комору - 1-2, площею 5,2 кв. м; кухню - 1 -3, площею 9,6 кв. м; кімнату, площею 17,1 кв. м.
Встановлено порядок користування господарськими будівлями і спорудами, що є приналежністю житлового будинку та розташовані на тій самій земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , виділивши ОСОБА_1 - хлів (В), хлів (Б), хлів (б), погріб (п/б), а ОСОБА_3 передано у користування хлів (Ж), хлів (Д), навіс (к). Огорожу (п1-п2) залишено у спільному користуванні сторін.
Встановлено порядок користування земельною ділянкою площею 0,1202 га (по фактичному обміру) за адресою: АДРЕСА_1 між сторонами у справі відповідно до часток у праві власності у домоволодінні (3/5 та 2/5) відповідно до другого варіанту плану-схеми, наданого експертом, виділивши ОСОБА_1 у користування земельну ділянку під забудовою та двором, площею 721 кв. м блакитного кольору, а ОСОБА_3 виділено у користування земельну ділянку під забудовою та двором площею 481 кв. м жовтого кольору, у спільне користування ОСОБА_1 та ОСОБА_3 виділено земельну ділянку площею 24 кв. м сірого кольору.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що суд дослідив зібрані у справі докази в їх сукупності, врахував розмір часток сторін у праві власності на домоволодіння, якими вони фактично користуються, дійшов висновку про необхідність встановлення порядку користування спірною земельною ділянкою за варіантом № 2 відповідно до висновку будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 15 квітня 2016 року № ОС-266 (додаток № 4), оскільки він не суперечить інтересам сторін та не зменшує їх частки.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 25 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 14 вересня 2018 року в частині встановлення порядку користування земельною ділянкою скасовано, провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -Турбівська селищна рада, про встановлення порядку користування земельною ділянкою закрито. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що спадкова справа до майна померлого ОСОБА_1 не заводилась, отже, відсутні правонаступники позивача. Суд апеляційної інстанції на підставі частини першої статті 377 ЦПК України закрив провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Турбівська селищна рада, про встановлення порядку користування земельною ділянкою.
Постановою Верховного Суду від 07 серпня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Вінницького апеляційного суду від 25 квітня 2019 року в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення порядку користування земельною ділянкою скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що суд апеляційної інстанції правильно встановивши, що спірні правовідносини допускають правонаступництво, ухвалюючи рішення в частині закриття провадження у справі, не звернув уваги, що стаття 255 ЦПК України не передбачає закриття провадження з підстав відсутності спадкоємців.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Вінницького апеляційного суду від 01 листопада 2019 року рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про встановлення порядку користування земельною ділянкою скасовано. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення порядку користування земельною ділянкою відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки ОСОБА_3 приватизувала частину спірної земельної ділянки розміром 0,0624 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, правові підстави для встановлення порядку користування цією земельною ділянкою відсутні, оскільки реєстрація права приватної власності на частину земельної ділянки виключає можливість встановлення порядку користування земельною ділянкою площею 0,12 га, за адресою: АДРЕСА_1 у спосіб, визначений позивачем.
Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги проведену у справі експертизу від 15 квітня 2016 року № ОС-226, оскільки її висновки на час нового апеляційного розгляду справи не відповідають фактичним обставинам справи та не враховують права власності відповідача ОСОБА_3 на частину спірної земельної ділянки. Сторони, з урахуванням роз'яснення їм відповідних прав, не заявили клопотання про призначення повторної експертизи.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У травні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову суду апеляційної інстанції, просила її скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обгрунована тим, що суд апеляційної інстанції при розгляді справи прийняв від ОСОБА_3 нові докази, зокрема рішення 29 сесії 6 скликання Турбівської селищної ради Липовецького району від 18 листопада 2014 року № 564 та рішення 36 сесії 6 скликання Турбівської селищної ради Липовецького району Вінницької області від ЗО червня 2015 року, рішення Турбівської селищної ради 25 сесії 7 скликання № 452 від 22 грудня 2018 року і витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 09 січня 2019 року, поважність причин їх неподання до суду першої інстанції апеляційний суд не дослідив.
Суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 521/6903/17, від 12 березня 2020 року у справі № 738/172/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17, від 05 грудня 2018 року у справі № 346/5603/17, від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17 щодо застосування статті 367 ЦПК України.
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу.
У червні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п'яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 , виданого державним нотаріусом Липовецької державної нотаріальної контори Кицюк О. П. 02 липня 2004 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1114, ОСОБА_1 належало 3/5 частини житлового будинку на АДРЕСА_1 з відповідною частиною господарських будівель.
На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_6 , виданого державним нотаріусом Липовецької державної нотаріальної контори Кицюк О. П. 14 червня 2006 року, зареєстрованого в реєстрі за № 928, відповідач ОСОБА_3 є власником 2/5 частини житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель.
Відповідно до відомостей погосподарської книги за 1953,1954,1955 роки Турбівської сільської ради депутатів трудящих господарство № 676 - ОСОБА_5 , за цим господарством закріплено землі 0,01 га, з них під двором: 0,0050 га та під жилими будівлями - 0,0050 га. Відповідно до запису № 676 - ОСОБА_7 , всього землі зазначено 0,12 га, з них під городом 0,10 га, під подвір'ям та жилими будівлями 0,02 га.
З 1955 року земельною ділянкою площею 0,01 га на АДРЕСА_1 користувалась ОСОБА_5 , а з 1955 року земельною ділянкою площею 0,12 га на АДРЕСА_1 користувалась ОСОБА_7 ; з 1995 року цією земельною ділянкою 0,12 га користувалась ОСОБА_6 ; з 2006 року земля перебуває у користуванні ОСОБА_3 , що підтверджено довідками Виконавчого комітету Турбівської селищної ради Липовецького району Вінницької області від 12 вересня 2012 року № 2181, від березня 2015 року за № 02-38/145 та 02-38/146 (т. 1, а. с. 65, 85, 86).
26 травня 1995 року відповідно до рішення 5 сесії 22 скликання Турбівської селищної ради народних депутатів «Про приватизацію земельних ділянок» передано безоплатно у приватну власність земельні ділянки громадянам, які живуть на АДРЕСА_1 , зокрема, ОСОБА_6 - 0,12 га, ОСОБА_5 - 0,15 га для ведення підсобного господарства, якими вони користувалися відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року за № 15-92, що також підтверджується витягом із Земельно-кадастрової книги № 2 (т. 1, а. с. 64, 91).
ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , за життя, державні акти про право власності на передані їм земельні ділянки на вул: Крупської не отримували.
25 липня 2006 року рішенням 3 сесії 5 скликання Турбівської селищної ради Липовецького району Вінницької області «Про передачу земельної ділянки у приватну власність» передано безоплатно ОСОБА_3 у приватну власність земельну ділянку в межах селищної ради на АДРЕСА_1 , загальною площею 0,12 га, в тому числі: для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд - 0,12 га (т.1, а. с. 63).
У 2014 році ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Турбівської селищної ради Липовецького району Вінницької області про визнання незаконним рішення 3 сесії 5 скликання Турбівської селищної ради Липовецького району Вінницької області від 25 липня 2006 року «Про безоплатну передачу земельних ділянок у власність для будівництва і обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд» в частині передачі у власність земельної ділянки площею 0,12 га на АДРЕСА_1 ОСОБА_3 , вказуючи на порушення його прав щодо користування цією земельною ділянкою як співвласника, якому належить частка земельної ділянки, пропорційно до належної йому частини житлового будинку.
Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 13 серпня 2014 року у цивільній справі № 136/670/14-ц позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення 3 сесії 5 скликання Турбівської селищної ради Липовецького району Вінницької області від 25 липня 2006 року «Про безоплатну передачу земельних ділянок у власність для будівництва і обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд» в частині передачі у власність земельної ділянки площею 0,12 га на АДРЕСА_1 ОСОБА_3 .
Це рішення суду набрало законної сили 23 вересня 2014 року.
Рішенням 29 сесії 6 скликання Турбівської селищної ради Липовецького району від 18 листопада 2014 року № 564 вирішено за наслідками розгляду рішення суду від 13 серпня 2014 року залишити рішення 3 сесії 5 скликання Турбівської селищної ради від 25 липня 2006 року «Про безоплатну передачу земельних ділянок у власність для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд» без змін (т.1, а. с. 68).
Рішенням 36 сесії 6 скликання Турбівської селищної ради Липовецького району Вінницької області від ЗО червня 2015 року вирішено внести часткові зміни до рішення З сесії Турбівської селищної ради 5 скликання від 25 липня 2006 року та викладено пункт 1 у такій редакції: «Надати дозвіл ОСОБА_3 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,12 га для передачі у власність, розташованої на АДРЕСА_1 (т.1, а. с. 190).
Рішенням Турбівської селищної ради 25 сесії 7 скликання № 452 від 22 грудня 2018 року затверджено технічну документацію із. землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для передачі у власність ОСОБА_3 . Передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку загальною площею 0,0624 га за адресою: АДРЕСА_1 з визначенням цільового призначення для ведення особистого селянського господарства площею 0,0624 га.
Згідно із витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 09 січня 2019 року на підставі рішення Турбівської селищної ради 25 сесії 7 скликання № 452 від 22 грудня 2018 року ОСОБА_3 зареєструвала право власності на земельну ділянку розміром 0,0624 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 26 вересня 2019 року залучено до участі у справі правонаступника позивача ОСОБА_1 - його дружину ОСОБА_2 .
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1,3,4,8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Підставами касаційного оскарження заявник зазначила, що суд апеляційної інстанції прийняв та дослідив нові докази у справі в порушення вимог статті 367 ЦПК України, не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 521/6903/17, від 12 березня 2020 року у справі № 738/172/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17, від 05 грудня 2018 року у справі № 346/5603/17, від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17, щодо застосування статті 367 ЦПК України.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Судове рішення оскаржується в частині позовних вимог про встановлення порядку користування земельною ділянкою площею 0,1202 га на АДРЕСА_1 (по фактичному обміру) між сторонами у справі відповідно до часток у праві власності на домоволодіння.
Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Верховний Суд зауважує, що з урахуванням принципу диспозитивності (стаття 13 ЦПК України) суд не може вийти за межі позовних вимог, самостійно визначати предмет та зміст позову.
За змістом статті 120 ЗК України (в редакції на момент набуття сторонами права власності на частини будинку) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.
Тобто за загальним правилом, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17, провадження № 14-47цс20.
Суди встановили, що ОСОБА_1 отримав у спадщину 3/5 частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Співвласником інших 2/5 часток цього будинковолодіння є ОСОБА_3 .
З огляду на викладене у зв'язку з набуттям спільної часткової власності на житловий будинок у порядку спадкування у ОСОБА_1 та ОСОБА_3 виникло також право спільного користування відповідною частиною земельної ділянки, на якій розміщений цей будинок і якою фактично користувалися сторони.
Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої, п'ятої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з частинами першою, другою статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Відповідно до статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом: визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Згідно із частиною першою статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Із матеріалів справи відомо та встановлено судом апеляційної інстанції, що після смерті ОСОБА_1 , під час розгляду справи судом, рішенням Турбівської селищної ради 25 сесії 7 скликання № 452 від 22 грудня 2018 року передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку загальною площею 0,0624 га за адресою: АДРЕСА_1 з визначенням цільового призначення для ведення особистого селянського господарства площею 0,0624 га. Згідно із витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 09 січня 2019 року на підставі рішення Турбівської селищної ради 25 сесії 7 скликання № 452 від 22 грудня 2018 року ОСОБА_3 зареєструвала право власності на земельну ділянку розміром 0,0624 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . На іншій частині вказаної земельної ділянки розміром 0,0576 га розташований будинок та господарські споруди, належні сторонам у справі.
Позивач рішення Турбівської селищної ради 25 сесії 7 скликання № 452 від 22 грудня 2018 року, яким передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку загальною площею 0,0624 га за адресою: АДРЕСА_1 з визначенням цільового призначення для ведення особистого селянського господарства площею 0,0624 га, не оскаржила.
З урахуванням зміни обставин у цій справі, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вказав, що приватизація ОСОБА_3 частини спірної земельної ділянки розміром 0,0624 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, виключає можливість встановлення порядку користування нею у спосіб визначений позивачем.
Суд апеляційної інстанції обгрунтовано також виходив з того, що висновки експертизи від 15 квітня 2016 року №ОС-22б на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, тому суд не бере їх до уваги.
Щодо посилань у касаційній скарзі на те, що апеляційний суд при розгляді справи прийняв від ОСОБА_3 нові докази, поважність неподання яких до суду першої інстанції апеляційний суд не дослідив, необхідно зазначити таке.
ОСОБА_3 оскаржила в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції в частині встановлення порядку користування земельною ділянкою, посилаючись на те, що судом першої інстанції не з'ясовано, на якій правовій підставі земельні ділянки належали сторонам у справі; вказувала, що позивачем не доведено права на земельну ділянку площею 0,12 га, яка є предметом спору, при цьому розподілено земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, яка ніколи не перебувала у спільному користуванні сторін.
ОСОБА_3 до апеляційної скарги додала рішення 29 сесії б скликання Турбівської селищної ради Липовецького району від 18 листопада 2014 року № 564 й рішення 36 сесії 6 скликання Турбівської селищної ради Липовецького району Вінницької області від 30 червня 2015 року на підтвердження обставин передачі їй земельної ділянки для обслуговування будинку та рішення Турбівської селищної ради 25 сесії 7 скликання від 22 грудня 2018 року № 452 та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 09 січня 2019 року на підтвердження обставин про приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. '
Зміст наведеної процесуальної норми унеможливлює оцінку апеляційним судом доказів, які не були подані до суду першої інстанції без поважних причин, при цьому обставини, що підтверджуються такими доказами, існували на момент розгляду справи судом першої інстанції.
Проте у цій справі рішення Турбівської селищної ради 25 сесії 7 скликання від 22 грудня 2018 року № 452 та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 09 січня 2019 року подано як доказ на підтвердження обставин, що виникли (змінилися) після ухвалення рішення судом першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (частина 1 статті 264 ЦПК України).
Згідно зі статтею 365 ЦПК України суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду має з'ясувати обставини, на які посилаються учасники справи як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з пунктом 48 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мала проти України» від 03 липня 2014 року принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником.
Апеляційний перегляд справи свідчить про відсутність остаточного рішення у справі, а тому зміна істотних обставин справи підлягає оцінці апеляційним судом у межах предмета доказування та має вплив на судове рішення.
З урахуванням викладеного апеляційний суд при оцінці рішення Турбівської селищної ради 25 сесії 7 скликання № 452 від 22 грудня 2018 року й витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 09 січня 2019 року правильно керувався не частиною першою статті 367 ЦПК України, а нормами статей 77, 263, 264, 365 ЦПК України щодо встановлення обставин, які складають предмет доказування, оскільки з'ясування обставин, на які посилаються учасники справи як на підставу своїх вимог і заперечень, безпосередньо входить до процесуального обов'язку суду апеляційної інстанції.
Щодо рішення 29 сесії 6 скликання Турбівської селищної ради Липовецького району від 18 листопада 2014 року № 564 й рішення 36 сесії 6 скликання Турбівської селищної ради Липовецького району Вінницької області від 30 червня 2015 року, то ці документи не є новими доказами, оскільки обставини, які підтверджуються вказаними рішеннями ради, суди встановили під час попереднього розгляду справи, про що, зокрема, зазначено в постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року у цій справі.
Висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 521/6903/17, від 12 березня 2020 року у справі № 738/172/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17, від 05 грудня 2018 року у справі № 346/5603/17, від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17 щодо застосування статті 367 ЦПК України, а саме прийняття та дослідження нових доказів, стосуються відмінних від цієї справи обставин прийняття судом апеляційної інстанції доказів у справі.
Суд апеляційної інстанції ухвалив рішення у справі з урахуванням предмета та змісту позовних вимог, отже, обраного позивачем способу захисту порушеного права.
Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення без змін.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Вінницького апеляційного суду від 01 листопада 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О.В. Ступак
Судді: І. Ю. Гулейков
А. С. Олійник
С. О. Погрібний
В. В. Яремко