16 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 910/6648/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Колос І.Б.,
за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,
представників учасників справи:
позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Юнайтед" (далі - ТОВ "ФК "Юнайтед", позивач) - Білоус О.Ю. (адвокат), Кренець О.С. (адвокат), Новаковський П.М. (адвокат),
відповідача Вищого навчального закладу "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" (далі - університет "Україна", відповідач, скаржник) - Прушинський В.В. (адвокат), Ярук А.І. (адвокат),
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс" (далі - ТОВ "ФК "Фактор Плюс") - не з'явилися,
у відкритому судовому засіданні
за касаційною скаргою університету "Україна"
на рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2021 (суддя Селівон А.М.) та
постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2021 (головуючий - суддя Ткаченко Б.О., судді: Коротун О.М., Майданевич А.Г.),
у справі № 910/6648/18
за позовом ТОВ "ФК "Юнайтед"
до університету "Україна",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ТОВ "ФК "Фактор Плюс",
про стягнення 42 024 065,07 грн,
ТОВ "ФК "Фактор Плюс" звернулось до суду з позовом до університету "Україна" про стягнення 42 024 065,07 грн, з яких: 31 028 400,92 грн основної заборгованості, 4 277 183,03 грн процентів за користування кредитними коштами, та 6 718 481,12 грн пені, а також просило у рахунок часткового погашення заборгованості звернути стягнення на належне відповідачу майно, а саме на об'єкт нерухомого майна - будівлю літ. "К" блок "Б" загальною площею 4 725 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Львівська, буд. 23, корп. 2, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна: 362204580000.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов генерального кредитного договору від 04.06.2008 №24-47/1-08/G та кредитних договорів від 04.06.2008 № 24-47/1-08/1, від 24.12.2013 № 58-47/1-13, від 26.06.2007 № 40-47/4-07 щодо повернення кредитних коштів.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.03.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2021: позовні вимоги задовольнити частково; стягнуто з університету "Україна" на користь ТОВ "ФК "Юнайтед" 31 028 400,92 грн основного боргу, 455 339,45 грн судового збору та 36 685,40 грн витрат з оплати експертизи; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що позивач у розумінні приписів Закону України "Про іпотеку" та Цивільного кодексу України не є іпотекодержателем та його вимоги до відповідача іпотекою не забезпечені, що, в свою чергу, спростовує твердження відповідача про забезпечення зобов'язання за Генеральним договором та Кредитними договорами іпотекою, недійсність переданих ТОВ "ФК "Юнайтед" вимог за кредитними договорами, а також виключає необхідність застосування до решти вимог, які залишились незадоволеними після звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку іпотекодержателем - ТОВ "Офіс сервіс люкс" наслідків, передбачених частиною четвертою статті 36 Закону України "Про іпотеку" щодо недійсності будь-яких інших вимог за основним зобов'язанням, яке, на переконання відповідача, було повністю погашене за рахунок предмета іпотеки.
Крім того, суди прийшли висновку про те, що зібраними у справі доказами підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Генеральним договором та Кредитними договорами (із змінами та доповненнями) у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам, зокрема, підтверджується результатами проведеної судово - економічної експертизи, оскільки матеріалами справи з урахуванням експертного висновку підтверджується факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань за Генеральним договором та Кредитними договорами, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення основної заборгованості в сумі 31 028 400,92 грн відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача кредитної заборгованості підлягає задоволенню в розмірі, встановленому судом, а саме 31 028 400,92 грн.
Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями судами попередніх інстанцій університет "Україна" звернувся до Верховного Суду з касаційними скаргами, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2021 у справі № 910/6648/18; відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
На обґрунтування своєї правової позиції Університет "Україна" у касаційній скарзі (у новій редакції) із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України зазначає, що суд апеляційної інстанції під час прийняття оскаржуваної постанови застосував норми Закону України "Про іпотеку", без врахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме частини четвертої статті 36 Закону України "Про іпотеку" (у редакції, чинній станом на 10.11.2017), викладених у постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 759/6703/16-ц, від 11.03.2021 у справі № 524/378/17, від 19.09.2019 у справі № 910/9508/17, від 14.08.2019 у справі № 904/4356/17, від 14.11.2018 у справі № 910/2535/18, від 27.02.2019 у справі № 643/18466/15-ц, від 27.02.2019 у справі № 263/3809/17, від 17.04.2019 у справі № 204/7148/16-ц, від 19.06.2019 у справі № 904/9795/16.
Скаржник зазначає, що встановивши обставини справи № 910/6648/18 суди першої та апеляційної інстанцій, ігноруючи статтю 316 ГПК України, не врахували вказівок постанови Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 910/6648/18 та не застосували положення частини четвертої статті 36 Закону України "Про Іпотеку".
ТОВ "ФК "Юнайтед" 18.11.2021 направило на адресу Верховного Суду засобами поштового зв'язку відзив на касаційну скаргу (зареєстрований судом 23.11.2021), у якому просить закрити касаційне провадження за касаційною скаргою або, у разі розгляду касаційної скарги по суті, відмовити у задоволенні вимог касаційної скарги та залишити без змін оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій.
ТОВ "ФК "Фактор Плюс" 19.11.2021 до Верховного Суду, через засоби поштового зв'язку, направило відзив на касаційну скаргу, у якому третя особа просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.
ТОВ "ФК "Юнайтед" 22.11.2021 на електронну адресу Верховного Суду направило клопотання про закриття касаційного провадження у справі, підписане електронним цифровим підписом. Клопотання, з посиланням на пункт 5 частини першої статті 296 ГПК України, обґрунтовано тим, що касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, інших підстав скаржником не обрано. На переконання ТОВ "ФК "Юнайтед" наведені скаржником висновки щодо застосування норми права, які викладений у постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 07.10.2021 для розгляду касаційної скарги у справі № 910/6648/18 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючий, Бенедисюка І.М., Булгакової І.В.
Ухвалою Верховного Суду від 01.11.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 910/6648/18 на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.
Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 18.11.2021 у зв'язку з перебуванням судді Булгакової І.В. у відпустці призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/6648/18, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Малашенкова Т.М. (головуючий), Бенедисюк І.М., Колос І.Б.
ТОВ "ФК "Юнайтед" 08.12.2021 через «Скриню» Верховного Суду подало письмові пояснення, у яких заперечило проти зупинення розгляду справи до перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №761/36873/18, вказуючи, зокрема, те, що, на переконання ТОВ "ФК "Юнайтед", предметом розгляду у цій справі є абсолютно відмінні правовідносини.
ТОВ "ФК "Фактор Плюс" 14.12.2021 подало через «Скриню» Верховного Суду заяву про розгляд справи за відсутності його представника.
Від університету "Україна" 16.12.2021 через «Скриню» Верховного Суду надійшла заява, у якій відповідач просить зупинити касаційне провадження у справі №910/6648/18 до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справ №910/17048/17 або №761/36873/18 та оприлюднення в установленому законом порядку повного тексту судового рішення у цих справах. Університет "Україна" зазначає, що під час розгляду цих справ буде надано висновок Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку».
Розглянувши заяву університету "Україна" про зупинення касаційного провадження у цій справі, письмові пояснення ТОВ "ФК "Юнайтед" та матеріали справи, заслухавши думку присутніх учасників справи, Верховним Судом встановлено таке.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30.06.2021 справу №761/36873/18 передано для розгляду Великою Палатою Верховного Суду. Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від правових висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладених в постановах від 14.01.2020 у справі № 908/1506/17, від 19.09.2019 у справі № 910/9508/17 та від 14.11.2018 у справі № 910/2535/18, а також вирішити питання щодо виключної правової проблеми щодо застосування частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній до введення в дію Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» № 2478-VII від 03 липня 2018 року (далі - Закон № 2478-VII).
Обґрунтовуючи зазначені підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду зазначає, що існує різна судова практика щодо застосування частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній до введення в дію Закону № 2478-VII, яка передбачає недійсність наступних вимог іпотекодержателя після завершення позасудового врегулювання спору.
В одних справах суди касаційної інстанції дотримуються позиції, що після звернення стягнення на предмет іпотеки кредитні зобов'язання між сторонами є припиненими, а в інших - що у випадку недостатньої вартості предмета іпотеки для задоволення всіх вимог іпотекодержателя після позасудового врегулювання кредитор має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника.
Так колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду зазначила, що у справі № 761/36873/18 апеляційним судом встановлено, що іпотекодержатель скористався своїм правом, передбаченим договором іпотеки та зареєстрував за собою право власності на передану в іпотеку земельну ділянку в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», тобто вирішив питання шляхом позасудового врегулювання спору на підставі договору, а тому правові підстави для нарахування заборгованості за кредитним договором, яка залишилася після реалізації предмета іпотеки, відсутні, оскільки такі вимоги є недійсними відповідно до частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин. Наведені висновки суду відповідають правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 13.02.2019 у справі №759/6703/16-ц (провадження № 61-22462св18), від 27.02.2019 у справі № 263/3809/17 (провадження № 61-39107св18), від 20.11.2019 року у справі № 295/795/19 (провадження № 61-12137св19), від 11.03.2021 року у справі № 524/378/17 (провадження № 61-21241св19).
Верховним Судом зазначено, що у постановах від 13.02.2019 у справі № 759/6703/16-ц (провадження № 61-22462св18) та від 20.11.2019 у справі № 295/795/19 (провадження № 61-12137св19) Верховний Суд зазначив, що згідно з частиною четвертою статті 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними. Наведена вище норма права передбачає спеціальні підстави припинення зобов'язань щодо виконання основного (кредитного) зобов'язання, яке було забезпечене іпотечним договором. За змістом статей 1, 33, 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) використання позасудового врегулювання способу звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умови іпотечного договору, яка містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, незалежно від наявності інших предметів іпотеки за іншими іпотечними договорами, призводить до задоволення вимог кредитора за основним зобов'язанням. Іпотекодержатель сам обрав такий спосіб захисту як звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі застереження про задоволення його вимог як іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, і зареєстрував за собою право власності на предмет іпотеки, а тому правові підстави для стягнення суми заборгованості за кредитним договором, яка залишалася після реалізації предмета іпотеки, відсутні, оскільки такі вимоги є недійсними відповідно до частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку».
У постанові від 11.04.2018 у справі № 761/17280/16-ц Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо сума, одержана від реалізації предмета іпотеки, не покриває вимоги іпотекодержателя, не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання, а також не позбавляє кредитора права на отримання відповідних сум. Оскільки вартості набутого в позасудовому порядку у власність позивачем предмета іпотеки не вистачило на погашення всієї заборгованості, яка виникла у зв'язку з порушенням основного зобов'язання, кредитор в силу норм ЦК України та Закону України «Про іпотеку» має право на стягнення суми, якої не вистачає для погашення цієї заборгованості.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.01.2020 у справі № 908/1506/17 вказано, що статтею 36 Закону України «Про іпотеку» передбачена можливість забезпечення виконання зобов'язання шляхом передачі в іпотеку декількох об'єктів нерухомого майна. У разі перебування в іпотеці декількох об'єктів нерухомого майна кредитор має право на задоволення своїх вимог за рахунок будь-якого з об'єктів або їх всіх, якщо їхня сукупна вартість є необхідною для погашення заборгованості іпотекодавця в повному обсязі. Тобто законодавець пов'язує задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предметів іпотеки, в тому числі шляхом позасудового врегулювання на підставі договору, саме з обсягом невиконаного зобов'язання. Це не означає, що отримання у власність одного з предметів іпотеки у будь-якому випадку є наслідком припинення основного зобов'язання в повному обсязі. Нормами чинного законодавства не обмежено право кредитора забезпечити належне виконання боржником основного зобов'язання декількома видами забезпечення. Забезпечувальне зобов'язання є додатковим (акцесорним), а не альтернативним основному. Здійснення особою права на захист не може залежати від застосування нею інших способів правового захисту. Отже, внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки або застави шляхом визнання за кредитором права власності на нього кредитор не втрачає права вимоги до боржника щодо одержання задоволення порушеного основного зобов'язання за рахунок іншого виду забезпечення. Недійсними в розумінні частинами четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» є наступні вимоги кредитора до боржника, які залишилися невиконаними та виходять за межі інших видів забезпечення основного зобов'язання цим боржником. Оскільки розмір забезпечення основного зобов'язання може мати істотне значення для кредитора при погодженні ним умов основного зобов'язання, у яке він вступає, припинення усіх інших забезпечень при реалізації кредитором одного з них суперечило б принципу справедливості та розумності.
Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14 листопада 2018 року у справі № 910/2535/18 та від 19 вересня 2019 року у справі № 910/9508/17.
Враховуючи те, що Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній до введення в дію Закону № 2478-VII у подібних правовідносинах, викладених в раніше ухвалених судових рішеннях Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, а також вирішити питання щодо виключної правової проблеми, та з огляду на те, що принцип верховенства права вимагає юридичної визначеності стосовно застосування норм права, Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 13.07.2021 (провадження №14-121цс21) прийняла до розгляду справу № 761/36873/18 та призначила її до розгляду.
Отже на розгляді Великої Палати Верховного Суду у межах справи № 761/36873/18 (провадження №14-121цс21) перебуває питання щодо застосування частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній до введення в дію Закону № 2478-VII. Враховуючи те, що доводи касаційної скарги стосуються застосування частини четвертої статті 36 Закону України "Про іпотеку", у редакції, чинній до введення в дію Закону № 2478-VII, у справі №761/36873/18 буде вирішено питання щодо наявності/відсутності підстав для відступу від висновків Верховного Суду викладених у постановах на які, зокрема, посилається скаржник у касаційній скарзі.
Також ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.11.2020 передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду справа № 910/17048/17 на підставі частин третьої та п'ятої статті 302 ГПК України.
Ухвала обґрунтована тим, що:
- справа № 910/17048/17 містить виключну правову проблему щодо застосування частини 4 статті 36 Закону України "Про іпотеку", оскільки суди допускають її неоднозначне тлумачення. В одних випадках суди розуміють буквально наведене положення Закону та відмовляють у задоволенні будь-яких вимог кредитора, пред'явлених після звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, незалежно від того, задоволені вимоги кредитора (іпотекодержателя) за рахунок предмета іпотеки в повному обсязі чи ні (постанови від 17.04.2019 у справі №204/7148/16-ц, від 20.06.2018 у справі №757/31271/15-ц, від 27.02.2019 у справах №643/18466/15-ц та №263/3809/17, від 03.07.2019 у справі №646/7699/13-ц, від 20.11.2019 у справі №295/795/19), а в інших випадках суди застосовують положення наведеної норми права в системному тлумаченні з положеннями статей 591, 598, 599 Цивільного кодексу України та, встановивши, що за рахунок предмета іпотеки не в повному обсязі задоволені вимоги кредитора, а отже, зобов'язання не припинилось, задовольняють їх у судовому порядку (постанова від 26.02.2019 у справі №914/355/17);
- необхідно відступити від правових висновків Касаційного цивільного суду, викладених у постановах від 20.06.2018 у справі №757/31271/15-ц, від 27.02.2019 у справах №643/18466/15-ц та №263/3809/17, від 13.02.2019 у справі №759/6703/16-ц, від 17.04.2019 у справі №204/7148/16-ц, від 03.07.2019 у справі №646/7699/13-ц, від 20.11.2019 у справі №295/795/19, щодо застосування при вирішенні спорів, які виникли на підставі кредитних правовідносин, частини 4 статті 36 Закону України "Про іпотеку" про відсутність підстав для стягнення суми заборгованості за договором позики, яка залишилася після реалізації предмета іпотеки шляхом позасудового врегулювання спору на підставі договору, оскільки такі вимоги є недійсними.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 прийнято до розгляду справу № 910/17048/17 за відповідною касаційною скаргою.
Велика Палата Верховного Суду, зокрема, погодилась із висновком Касаційного господарського суду про те, що справа № 910/17048/17 містить виключну правову проблему щодо застосування при вирішенні спорів, які виникли на підставі кредитних правовідносин, частини четвертої статті 36 Закону України "Про іпотеку", вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Відповідно до пункту 7 частини першої та частини третьої статті 228 Господарського процесуального кодексу України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному поряду палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду. З питань, зазначених у цій статті, суд постановляє ухвалу.
Згідно з пунктом 11 частини першої статті 229 ГПК України провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 7 частини першої статті 228 цього Кодексу - до закінчення перегляду в касаційному порядку.
Верховний Суд враховує те, що елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).
У відповідності до частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VII та частини четвертої статті 236 ГПК України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Беручи до уваги приписи статей 13, 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та те, що Велика Палата Верховного Суду у справах № 761/36873/18 (провадження №14-121цс21) та № 910/17048/17 розглядатиме саме питання застосування частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній до введення в дію Закону № 2478-VII з огляду на доводи та аргументи, викладені у касаційній скарзі у цій частині, Верховний Суд вважає за необхідне для забезпечення сталості та єдності судової практики зупинити касаційне провадження у справі № 910/6648/18 за касаційною скаргою університету "Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2021 у справі № 910/6648/18 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справ № 761/36873/18 (провадження №14-121цс21) та № 910/17048/17 (провадження №12-85гс20).
Доводи викладені ТОВ "ФК "Юнайтед" у письмових поясненнях, поданих 08.12.2021 та надані під час судового засідання, суд касаційної інстанції відхиляє як передчасні, з огляду на вищевикладене.
Керуючись статтями 228, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою Вищого навчального закладу "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2021 у справі № 910/6648/18 зупинити до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справ № 761/36873/18 (провадження №14-121цс21) та № 910/17048/17 (провадження №12-85гс20).
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя І. Колос