Категорія №2.6.1
Іменем України
10 червня 2010 року Справа № 2а-3831/10/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
Судді: Твердохліб Р.С.,
при секретарі Чукіній А.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом Закритого акціонерного товариства „Термо” до Жовтневого відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції про визнання протиправними дій державного виконавця Жовтневого відділу державної служби Луганського міського управління юстиції по винесенню постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 12.05.2010 та скасування постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 12.05.2010, -
встановив:
18 травня 2010 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Закритого акціонерного товариства „Термо” до Жовтневого відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції про визнання протиправними дій державного виконавця Жовтневого відділу державної служби Луганського міського управління юстиції по винесенню постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 12.05.2010 та скасування постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 12.05.2010.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 14.05.2010 ЗАТ „Термо” отримало постанову про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій, винесену 12.05.2010 державним виконавцем Жовтневого відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції. В супереч положенням ст.45 „Закону України „Про виконавче провадження” та п.4.15.2 Інструкції про проведення виконавчих дій, ні акту про витрати на проведення виконавчих дій, ні документів підтверджуючих витрати на проведення виконавчих дій саме на вказану суму, позивач не отримав. Крім того, позивач зазначив, що Закон України „Про виконавче провадження” не передбачає можливість винесення державним виконавцем постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій саме по зведеному виконавчому провадженню. Просив визнати протиправними дії державного виконавця Жовтневого відділу державної служби Луганського міського управління юстиції по винесенню постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 12.05.2010 та скасувати зазначену постанову.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав пояснення аналогічні викладеному у позові, просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, надав письмові заперечення проти позову та зазначив, що дії державного виконавця по винесенню постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій повністю відповідають вимогам Закону України „Про виконавче провадження” та просив у задоволенні позову відмовити.
Суд, вислухавши пояснення представників позивача, відповідача, дослідивши матеріали справи, вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно із ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
В судовому засіданні встановлено, що 12.05.2010 державним виконавцем Жовтневого відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції винесено постанову про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій (а.с.5).
Спеціальним законом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку є Закон України „Про виконавче провадження”.
Відповідно до ст. 1 Закону України „Про виконавче провадження” виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України „Про виконавче провадження” примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Згідно ст. 4 Закону України „Про державну виконвчу службу”, державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.
Статтею 5 Закону України „Про виконавче провадження” передбачено, що державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
Державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.
У відповідності з ч. 1 ст. 7 Закону України „Про виконавче провадження” державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.
В судовому засіданні встановлено, що підставою винесення оскаржуваної постанови від 12.05.2010 стали ті обставини, що на проведення виконавчих дій щодо виконання зведеного виконавчого провадження №3/673 (17575179) відповідачем були здійснені витрати у сумі 100,00 грн. (а.с.5).
Відповідно до ст. 45 Закону України „Про виконавче провадження” до витрат на організацію та проведення виконавчих дій належать кошти, витрачені на: перевезення, зберігання і реалізацію майна боржника; оплату праці експертів, перекладачів та інших осіб, залучених у встановленому порядку до провадження виконавчих дій; поштовий переказ стягувачеві стягнених аліментних сум; розшук боржника, його майна або розшук дитини; оголошення в засобах масової інформації; інші необхідні витрати для забезпечення належної організації виконання рішень органами державної виконавчої служби.
Згідно з п.п. 4.15.2. п. 4.15 „Інструкції про проведення виконавчих дій” затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999р. №74/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 15 грудня 1999 р. за №865/4158 про суми витрат на проведення виконавчих дій державний виконавець складає акт про витрати на проведення виконавчих дій, в якому зазначаються перелік та суми витрат, пов'язаних з проведенням виконавчих дій, а також документи, якими вони підтверджуються, з доданням копій таких документів.
Про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій державний виконавець зобов'язаний винести постанову, яка разом з актом про витрати на проведення виконавчих дій затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби.
При цьому, від відповідача на адресу позивача не надходили відомості, документи, які б підтверджували, що на проведення виконавчих дій щодо виконання зведеного виконавчого провадження №3/673 (17575179) відповідачем були здійснені витрати у сумі 100,00 грн.
Відповідно до ст.45 Закону України „Про виконавче провадження” витратами органів виконавчої служби на організацію та проведення виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень є витрати виконавчого провадження. При цьому витрати виконавчого провадження здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, які використовуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів.
Кошти виконавчого провадження складаються у тому числі і з коштів виконавчого збору, стягнутого з боржника, авансового внеску стягувачів на проведення виконавчих дій та стягнутих з боржника витрат на проведення виконавчих дій.
Так, відповідно до п. 4.15 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999р. №74/5 передбачено поняття витрат, пов'язаних з проведенням виконавчих дій. Згідно до п.4.15.1. витратами, пов'язаними з проведенням виконавчих дій, є витрати на організацію й проведення виконавчих дій. До витрат на проведення виконавчих дій належать кошти, витрачені на:
перевезення, зберігання й реалізацію майна боржника; оплату праці експертів, перекладачів та інших осіб, залучених у встановленому порядку до провадження виконавчих дій; поштовий переказ стягувачеві стягнутих аліментних сум; розшук боржника, його майна або розшук дитини; оголошення в засобах масової інформації; інші необхідні витрати для забезпечення належної організації виконання рішень органами державної виконавчої служби.
До інших витрат на організацію виконавчих дій належать витрати на виготовлення бланків (запитів, повідомлень, викликів, постанов державного виконавця тощо) та інших документів, які використовуються у виконавчому провадженні, оплату послуг поштового, телефонного, телеграфного, модемного зв'язку, проїзд державного виконавця, оплату за експлуатацію Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень.
Про суми витрат на проведення виконавчих дій державний виконавець складає акт про витрати на проведення виконавчих дій, в якому зазначаються перелік та суми витрат пов'язаних з проведенням виконавчих дій, а також документи, якими вони підтверджуються, з доданням копій таких документів. Про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій державний виконавець зобов'язаний винести постанову, яка разом з актом про витрати на проведення виконавчих дій затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби.
При цьому п.4.15.3. цієї Інструкції визначено, що витрати на проведення виконавчих дій покриваються за рахунок спеціального фонду виконавчого провадження, а також коштів сторін та інших осіб на проведення виконавчих дій відповідно до Закону.
Формування коштів спеціального фонду виконавчого провадження визначається Положенням про спеціальний фонд виконавчого провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999 року № 1351.
Крім того, саме по собі використання державним виконавцем наявних у нього конвертів, канцелярського приладдя не підтверджує виду витрачених не це приладдя коштів (за рахунок Державного бюджету України, з якого фінансуються органи Державної виконавчої служби чи коштів виконавчого провадження) та не є тотожним поняттю витрат, викладеному у ч.4 ст.45 Закону України „Про виконавче провадження”.
Разом із цим суд зазначає, що витрати на проведення виконавчих дій стягуються після фактичного виконання рішення у примусовому порядку. Відповідно до ст.45 Закону України „Про виконавче провадження” встановлено, що витрати виконавчого провадження стягуються за постановою державного виконавця з боржника, якщо останній не виконав рішення добровільно в установлений для цього строк і воно було виконане примусово.
Як вбачається з матеріалів справи, зведеного виконавчого провадження та пояснень представників сторін, на момент винесення спірної постанови жодне з виконавчих проваджень по зведеному виконавчому провадженню №3/673 (17575179) виконане не було.
Разом із цим суд не бере до уваги доводів позивача стосовно неможливості державного виконавця виносити постанову про стягнення витрат на проведення виконавчих дій саме по зведеному виконавчому провадженню, оскільки ані Закон України „Про виконавче провадження”, ані „Інструкція про проведення виконавчих дій” затверджена наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року №74/5 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 15 грудня 1999 року за №865/4158 прямої заборони щодо таких дій не містить.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З приписів ст.ст.71, 86 КАС України вбачається, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною 2 ст. 71 КАС України, встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Представником відповідача в судовому засіданні не надані обґрунтовані пояснення та відповідні докази в їх підтвердження щодо спростування вимог позивача, натомість останнім доведено належними засобами доказування правомірність заявленого позову, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що оскаржувана постанова про стягнення з боржника коштів на проведення виконавчих дій по зведеному виконавчому провадженню №3/673 (17575179) від 12.05.2010 винесена передчасно та без законних підстав, а сума грошових коштів, вказана у постанові, є необгрунтованою та вартість цих витрат не підтверджена відповідними розрахунковими документами.
Згідно із ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України у судовому засіданні 10 червня 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено до 15 червня 2010 року, про що згідно вимог ч. 4 ст. 167 КАС України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.
Керуючись ст.ст. 94,112,161,162,163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
постановив:
Адміністративний позов Закритого акціонерного товариства „Термо” до Жовтневого відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції про визнання протиправними дій державного виконавця Жовтневого відділу державної служби Луганського міського управління юстиції по винесенню постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 12.05.2010 та скасування постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 12.05.2010 - задовольнити в повному обсязі.
Визнати протиправними дії державного виконавця Жовтневого відділу державної служби Луганського міського управління юстиції по винесенню постанови про стягнення з боржника - Закритого акціонерного товариства "Термо" витрат на проведення виконавчих дій у розмірі 100 грн. від 12.05.2010.
Скасувати постанову державного виконавця Жовтневого відділу державної служби Луганського міського управління юстиції про стягнення з боржника - Закритого акціонерного товариства "Термо" витрат на проведення виконавчих дій у розмірі 100 грн. від 12.05.2010.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Закритого акціонерного товариства "Термо" (місцезнаходження: 91005, м. Луганськ, вул. Фрунзе буд.107-б, р/р 26007040000002 в Луганській філії АКБ "Індустріалбанк" м. Луганськ, МФО 304751 код ОКПО 13392504 і.к.133925012012) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 03 грн. 40 коп. (три гривні сорок копійок).
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано у встановлений КАС України строк. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений КАС України строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Про апеляційне оскарження спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Повний текст постанови складений 15 червня 2010 року.
СуддяТвердохліб Р.С.