Категорія №2.33
Іменем України
10 червня 2010 року Справа № 2а-3647/10/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
Судді: Твердохліб Р.С.,
при секретарі Чукіній А.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу громадянства, іміграції, реєстрації фізичних осіб Головного управління МВС України в Луганській області про скасування постанови про видворення та заборону в'їзду в Україну громадянину Вірменії від 20.04.2010, зобов'язання анулювати відмітку в паспорті про видворення за межі України терміном до 20.04.2013, -
встановив:
11 травня 2010 року ОСОБА_1 звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу громадянства, іміграції, реєстрації фізичних осіб Головного управління МВС України в Луганській області про скасування постанови про видворення та заборону в'їзду в Україну громадянину Вірменії ОСОБА_1 від 20.04.2010, зобов'язання анулювати відмітку в паспорті про видворення за межі України терміном до 20.04.2013.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 20.04.2010 старшим інспектором ВГІРФО ГУМВС України в Луганській області була винесена постанова про його видворення та заборону в'їзду в Україну терміном до 20.04.2013. Раніше позивач звертався до ВГІРФО ГУМВС України в Луганській області з проханням набуття громадянства України, у зв'язку з тим, що вже 5 років він мешкає з громадянкою України ОСОБА_3 у цивільному шлюбі. Порушення терміну перебування позивача не є умисним, а викликано необізнаністю в діючому законодавстві України. Зазначив, що він є законослухняною особою, про що свідчить відсутність в нього за час його перебування в Україні будь яких правопорушень. Просив скасувати постанову про видворення та заборону в'їзду в Україну громадянину Вірменії ОСОБА_1 від 20.04.2010 та зобов'язати відповідача анулювати відмітку в паспорті про видворення за межі України терміном до 20.04.2013.
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові.
Представник відповідача - Відділу громадянства, іміграції, реєстрації фізичних осіб Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області в судове засідання не прибув, про дату, місце та час слухання справи повідомлявся належним чином. Надав заяву, в якій позовні вимоги визнав у повному обсязі, просив розглянути справу за його відсутності.
Відповідно до ч.6 ст.71 КАС України суд вирішує справу на основі наявних в матеріалах справи доказів. позовні вимоги визнав у повному обсязі.
Вислухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню повністю з таких підстав.
Згідно із ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Як вбачається з матеріалів справи, постановою ВГІРФО Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області від 20 квітня 2010 року (а.с.7) громадянина Вірменії ОСОБА_1 видворено за межі України та заборонено в'їзд на територію України терміном на три роки, оскільки в ході перевірки особи іноземця та обставин його перебування в Україні встановлено, що громадянин Вірменії ОСОБА_1, 01 січня 2010 року прибув на територію України в приватних справах через ПП „Харків”, що підтверджує відповідний штамп у його національному паспорті. Громадянин Вірменії ОСОБА_1 прибув в Україну до своєї співмешканки, громадянки України ОСОБА_3, та проживав разом із нею за адресою: АДРЕСА_1.
Громадянина Вірменії ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене ст.203 КУпАП. Таким чином відповідач дійшов висновку, що перебуваючи на території України позивач грубо порушив вимоги Правил в'їзду іноземних громадян на територію України, їх виїзду з України та транзитного проїзду через її територію.
Відповідно до Конституції України іноземці, які на законних підставах, умови яких встановлюються спеціальним законодавством про статус іноземців, перебувають в Україні, наділені такими ж правами та обов'язками, як і громадяни України.
Правовий статус іноземців, які проживають або тимчасово перебувають в Україні, їх основні права, свободи та обов'язки, порядок вирішення питань, пов'язаних з їх в'їздом в Україну або виїздом з України, регулюються Законом України від 04 лютого 1994 року № 3929-XII „Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”.
Статтею 32 Закону України від 04 лютого 1994 року № 3929-XII „Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” визначено підстави видворення іноземців за межі України. Цією нормою передбачено, що видворення іноземця та особи без громадянства може проводитись за таких підстав: якщо вони вчинили злочин або адміністративне правопорушення, після відбуття призначеного їм покарання чи виконання адміністративного стягнення; якщо їх дії грубо порушують законодавство про статус іноземців та осіб без громадянства; якщо їх дії суперечать інтересам забезпечення безпеки України чи охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України.
За правовою природою видворення за межі України є заходом припинення протиправної поведінки іноземців і осіб без громадянства.
Частиною 8 ст.32 Закону України від 04 лютого 1994 року № 3929-XII „Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” регламентовано, що рішення органів внутрішніх справ про видворення іноземця з України може бути оскаржено до суду. Такі спори відповідно до ч.1 ст.17 КАС України відносяться до компетенції адміністративних судів.
За статтями 9, 29 Загальної декларації прав людини ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.
Суд зазначає, що у постанові УМВС України в Луганській області від 20 квітня 2010 року в якості підстави видворення та заборону в'зду в Україну громадянина Вірменії ОСОБА_1 зазначено, що останнього було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.203 КУпАП.
В судовому засіданні встановлено, що постановою Ленінського районного суду м. Луганська від 09 червня 2010 року громадянина Вірменії ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.203 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 340 грн. (а.с.44).
При цьому, суд зазначає, що обов'язковою умовою, що передує прийняттю рішення про видворення іноземця з України за таких підстав, є відбуття призначеного йому покарання чи виконання адміністративного стягнення. У даному випадку відповідачем за постановою Ленінського районного суду м. Луганська від 09 червня 2010 року штраф з позивача стягнутий не був.
Таким чином, при розгляді даної адміністративної справи суд дійшов висновку, що при прийнятті постанови від 20 квітня 2010 року про видворення громадянина Вірменії ОСОБА_1 за межі України та заборону в'їзду на територію України строком на три роки, відповідачем не було взято до уваги, що на момент винесення оскаржуваної постанови рішення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст.203 КУпАП Ленінським районним судом м. Луганська прийнято ще не було, та на момент розгляду справи за постановою Ленінського районного суду м. Луганська від 09 червня 2010 року штраф з позивача стягнутий не був.
Суд визначає, що в разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, що не відповідає критеріям, визначеним ч.3 ст.2 КАС України, зокрема, якщо рішення прийняте без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без розсудливо, а також без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, воно повинно бути визнано судом протиправним та скасовано.
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Встановлені статтями 105, 162 КАС України способи захисту порушеного права не є вичерпними.
Разом з тим, деякі із встановлених способів захисту порушеного права носять обмежений характер і не можуть бути застосовані при виникненні будь-якого спору у сфері публічних правовідносин. Так, вимога про визнання нечинним акта може стосуватися лише нормативно-правового акта, а про визнання протиправним - індивідуального акта.
Нечинним нормативно-правовий акт стає з дати набрання відповідним рішенням суду законної сили, а протиправність індивідуального акта виникає, у разі набрання рішенням суду про задоволення адміністративного позову законної сили, з моменту прийняття такого акта суб'єктом владних повноважень (вчинення дії або бездіяльності).
Вимога про визнання протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним, скасування) індивідуальних актів не містять різних способів захисту, а є одним і тим же способом, сформульованим у різних словесних формах.
Таким чином, у тих випадках, коли предметом спору є індивідуальний акт, дія або бездіяльність позовною вимогою за правилами Кодексу адміністративного судочинства України має бути визнання такого акта, дії чи бездіяльності протиправними (недійсними, незаконними, неправомірними, скасування такого акту), а в разі оскарження нормативно-правового акта - визнання його нечинним.
Згідно правової позиції, яка викладена Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України в постанові від 24 січня 2006 року за результатами перегляду за винятковими обставинами постанови Вищого господарського суду України від 17 серпня 2005 року у справі № 9/175-04 за позовом АКБ “Мрія” до Державної податкової інспекції у м. Вінниці про визнання неправомірною позапланової комплексної перевірки, звернення за захистом порушеного права у сфері публічно-правових відносин з зазначенням способу, який, на думку суду, не призводить до захисту права, не може бути підставою для відмови в позові, тобто, захисті права, що порушується. Суд, установивши порушення вимог законодавства, має захистити права та охоронювані законом інтереси, самостійно обравши спосіб, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п.1 ч.3 ст.105 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може містити вимоги про скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень.
У справах щодо оскарження рішень суб'єкта владних повноважень суд перевіряє, зокрема законність таких рішень, за результатом чого, згідно з п.1 ч.2 ст.162 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову може прийняти постанову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень і про скасування або визнання його нечинним.
Таким чином, для забезпечення захисту порушених прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб під час розв'язання спору, адміністративний суд передусім повинен зробити висновок про протиправність рішення суб'єкта владних повноважень, наслідком чого є його скасування.
Відповідно до ч.2 ст.11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Зважаючи на обставини справи, враховуючи те, що предметом оскарження у даній справі є правовий акт індивідуальної дії суб'єкта владних повноважень, який не може бути визнаний нечинним, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, визнати протиправним та скасувати постанову Головного управління МВС України в Луганській області про видворення та заборону в'їзду в Україну громадянина Вірменії ОСОБА_1 строком на три роки від 20 квітня 2010 року.
Разом із цим суд зазначає, що у задоволенні позовних вимог про зобов'язання Відділу громадянства, імміграції, реєстрації фізичних осіб УМВС України в Луганській області анулювати відмітку у паспорті ОСОБА_1 про видворення його за межі України терміном на три роки слід відмовити, оскільки анулювання позначки про заборону в'їзду в національному паспорті здійснюється безумовно в разі скасування в судовому порядку рішення про заборону в'їзду , та за таких обставин, зазначені вимоги не можуть бути окремим предметом судового розгляду.
Згідно із ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
На підставі ч.3 ст.160 КАС України у судовому засіданні 10 червня 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено до 15 червня 2010 року, про що згідно вимог ч.4 ст.167 КАС України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.
Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 71, 87, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Відділу громадянства, іміграції, реєстрації фізичних осіб Головного управління МВС України в Луганській області про скасування постанови про видворення та заборону в'їзду в Україну громадянину Вірменії від 20.04.2010, зобов'язання анулювати відмітку в паспорті про видворення за межі України терміном до 20.04.2013 - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області від 20 квітня 2010 року про видворення за межі України та заборону в'їзду на територію України на три роки громадяну Вірменії ОСОБА_1.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Залишити заходи забезпечення адміністративного позову, вжиті ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 12 травня 2010 року по справі 2а-3647/10/1270 до набрання постановою у даній справі законної сили.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 01,70 грн. (одна гривня сімдесят копійок).
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано у встановлений КАС України строк. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений КАС України строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Про апеляційне оскарження спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова складена у повному обсязі 15 червня 2010 року.
Суддя
Твердохліб Р.С.