Справа № 708/891/21
Номер провадження № 2/708/269/21
08 грудня 2021 року м. Чигирин
Чигиринський районний суд Черкаської області в складі:
головуючого судді - Попельнюха А.О.,
за участю:
секретаря судових засідань - Циріль С.В.,
позивача - ОСОБА_1 ,
відповідача - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чигирині цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про зміну розміру аліментів. В обґрунтування поданого позову зазначив, що на підставі рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 21.03.2013 з нього на користь відповідача стягуються аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі ј частини заробітку (доходу), але не менше встановленого мінімального розміру аліментів щомісячно до досягнення дитиною повноліття. На момент звернення до суду позивач ніде не працює, не отримує будь-якого іншого доходу, хворіє, потребує постійного лікування, санаторно-курортного оздоровлення. Також ОСОБА_1 має іншу сім'ю і на його утриманні перебуває малолітній син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Дружина ОСОБА_5 також ніде не працює. Розмір стягуваних з позивача аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього сина є значним для нього та таким, що ставить його у тяжке матеріальне становище і він не має можливості у подальшому сплачувати аліменти у встановленому раніше розмірі. Наразі Чигиринський відділ ДВС почав нараховувати ОСОБА_1 аліменти у розмірі 3 079,50 грн. у місяць виходячи з середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. Прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років становить 2 510 грн. Тому вважає за можливе змінити розмір аліментів, які з нього стягуються, та просить суд зменшити розмір аліментів з 1/4 до 1/6 частини всіх видів доходів щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Ухвалою від 17.09.2021 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі та просив суд його задовольнити. Додатково пояснив, що наразі він не має місця роботи вже близько 1,5 року, тому не має можливості сплачувати аліменти у розмірі ј частини всіх видів доходів, які розраховуються зі середньостатистичної заробітної плати працівника у регіоні. Тобто зараз близько 3 100 грн. йому нараховують щомісячно. Також він має іншу родину, у якій виховує та утримує малолітню дитину, дружина не працює, оскільки перебуває у декретній відпустці. ОСОБА_1 є учасником АТО, за станом здоров'я потребує постійного лікування, на яке також необхідно витрачати додаткові кошти. Також зазначив, що за станом здоров'я не має можливості працевлаштуватися. У подальшому ОСОБА_1 участі у судовому розгляді не приймав, суду надав заяву, якою позов підтримав та просив суд його задовольнити, розгляд справи проводити у його відсутність.
Відповідач ОСОБА_2 до початку судового розгляду на адресу суду направила заяву з проханням проводити розгляд справи у її відсутність. Позов визнала у повному обсязі.
Після визнання судом явки відповідача обов'язковою ОСОБА_2 у судовому засіданні позов не визнала та просила суд відмовити у його задоволенні. В обґрунтування своїх заперечень пояснила, що від шлюбу з позивачем мають спільну дитину, яка наразі проживає з нею та перебуває на її утриманні. З ОСОБА_1 на підставі рішення суду стягуються аліменти на утримання неповнолітнього сина. Сину зараз 15 років, навчається, потребує постійних витрат на забезпечення його продуктами харчування, одягом та іншими речами, що потребує постійних витрат. Щодо поданої до суду заяви від 22.10.2021, якою повідомляла про визнання позову, суду пояснила, що після отримання позовної заяви з додатками перебувала на лікарняному, тому подати відзив не мала об'єктивної можливості у визначений судом строк. Знайомі їй порадили подати саме таку заяву та пояснили, що у випадку наявності заперечень щодо позову необхідно надавати відповідні докази, на що у неї вже не було часу.
Заслухавши учасників, дослідивши матеріали справи, судом встановлені такі обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що на підставі рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 21.03.2013 з позивача на корить відповідача стягуються аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі ј частини заробітку (доход), але не менше встановленого мінімального розміру аліментів щомісячно, починаючи з 04.03.2013 до досягнення дитиною повноліття. Вказана обставина підтверджена копією виконавчого листа від 01.04.2013, виданого Чигиринським районним судом Черкаської області (а.с. 8). Відповідно до постанови про відкриття виконавчого провадження від 05.04.2013 (ВП № 37421775), вказаний виконавчий лист прийнято до примусового виконання відділом ДВС Чигиринського РУЮ та відкрито виконавче провадження (а.с. 9).
Згідно з ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, вказаним вище судовим рішенням був встановлений обов'язок позивача по сплаті аліментів на утримання свого сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Статтями 8, 11 ЗУ «Про охорону дитинства» регламентовано, що батько та мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
У свою чергу ратифікувавши у 1991 році Конвенцію про права дитини 1989 року Україна прийняла на себе міжнародно-правові зобов'язання по здійсненню міжнародних стандартів прав дитини, відповідно з якими вона повинна забезпечити добробут, охорону здоров'я, житло, освіту для кожної дитини без будь-якої дискримінації, забезпечити якнайкраще здійснення інтересів і прав дитини в усіх сферах суспільного життя. Норми цієї Конвенції відповідно до ст. 9 Конституції України діють як складова національного законодавства України з 27 вересня 1991 року, тобто з часу її ратифікації Україною.
Статтями 180-181 СК України визначено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а у разі недосягнення згоди між батьками щодо їх участі у витратах на утримання дитини, суд своїм рішенням визначає розмір аліментів на утримання дитини.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (ч. 2 ст. 182 СК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 182 ЦПК України при визначенні розміру аліментів суд враховує:
1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини;
2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів;
3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;
3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав;
3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;
4) інші обставини, що мають істотне значення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що після ухвалення рішення про стягнення з нього аліментів на утримання сина у нього змінився сімейний та майновий стан, погіршився стан здоров'я і тому він вважає можливим зменшити розмір аліментів з 1/4 на 1/6 частину доходів.
Статтею 192 Сімейного кодексу України визначено вичерпний перелік обставин, які можуть бути підставою для зміни розміру аліментів за рішенням суду. У цій статті передбачена можливість, а не обов'язковість задоволення судом вимоги про зміну розміру аліментів.
Відповідно до ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Під час розгляду справи судом встановлено, що позивач проживає разом з ОСОБА_6 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Натомість суду не надані належні та допустимі докази на підтвердження факту перебування вказаних осіб у родинних відносинах. Надана суду довідка про склад сім'ї та проживання не спростовує таких висновків суду. Також суд ураховує, що не надані докази на підтвердження наявності/відсутності доходів у самого ОСОБА_1 та ОСОБА_6 .
Надані суду докази на підтвердження погіршення стану здоров'я позивача та наявністю у зв'язку з цим витрат не підтверджують розміру таких можливих витрат та їх періодичності, оскільки надана довідка сімейного лікаря підтверджує перебування на лікуванні у сімейного лікаря із визначеним діагнозом (а.с. 13). У свою чергу встановлений позивачеві діагноз потребує лікування у профільного лікаря, а не лікаря сімейної медицини. Щодо зазначеної у довідці потреби постійного медикаментозного лікування докази необхідності придбання медикаментів за власний рахунок суду не надані.
У свою чергу надані виписки з історії хвороби КНП «Чигиринська багатопрофільна лікарня» Чигиринської міської ради підтверджують факт проходження періодичного лікування ОСОБА_1 за період часу з грудня 2017 по листопад 2020 року (а.с. 14-18). Проте вказані виписки не дають можливості встановити наявність у позивача систематичних витрат на придбання медикаментів та розмір таких витрат. Крім того суд звертає увагу, що хворіє ОСОБА_1 приблизно з 2013 - 2014 року.
Долучена до матеріалів справи копія довідки № 55 від 26.07.2021 для одержання путівки на санаторно-курортне лікування (а.с. 19), надана ОСОБА_1 для одержання путівки на санаторно-курортне лікування, отримана позивачем у зв'язку з наявністю у нього статусу учасника бойових дій, що передбачено ст. 12 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Відповідно така довідка жодним чином не може бути оцінена судом як підтвердження незадовільного стану здоров'я позивача та/або наявності у нього додаткових витрат. Окрім того ОСОБА_1 , як учасник бойових дій має право на безплатний проїзд один раз на два роки (туди і назад) залізничним, водним, повітряним або міжміським автомобільним транспортом, незалежно від наявності залізничного сполучення, або проїзд один раз на рік (туди і назад) вказаними видами транспорту з 50-процентною знижкою.
Також суд ураховує, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ОСОБА_1 , як учасник бойових дій, серед іншого має пільги на безплатне одержання ліків, лікарських засобів, імунобіологічних препаратів та виробів медичного призначення за рецептами лікарів, що з урахуванням обставин справи взагалі спростовує наявність у нього будь-яких витрат, які можуть бути пов'язані з лікуванням.
З аналізу наданого позивачем розрахунку заборгованості по аліментам від 03.09.2021 судом встановлено, що станом на 01.09.2021 заборгованість зі сплати аліментів відсутня, переплата становить 1 217,31 грн. Докази наявності обмежень у працевлаштуванні позивача у зв'язку зі станом здоров'я також матеріали справи не містять. Інших доказів зміни матеріального стану позивача не надано.
Згідно до ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
У положеннях ст. 2 ЦПК України зазначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до норм ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року (ратифікована постановою Верховної Ради України віл 27.02.1991 року № 789-ХІІ і набула чинності для України 27.09.1991 року), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно зі ст. 27 вищезазначеної Конвенції, держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-1V суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права, а в силу статті 9 Конституції України Конвенція є частиною національного законодавства і закріплює мінімальні гарантії в галузі прав людини, які можуть бути розширені в національному законодавстві, яке в свою чергу в силу взятих на себе Україною зобов'язань не може суперечити положенням Конвенції (стаття 19 Закону України «Про міжнародні договори» від 29 червня 2004 року № 1906-IV).
У рішенні «Хант проти України» Європейський суд з прав людини наголошує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (див. рішення у справі Olsson v. Sweden (N 2). і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Згідно зі ст. 11 ЗУ «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Отже, батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх дітей і непрацездатних повнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги, незалежно від того чи перебувають вони у шлюбі чи ні (у випадку народження дитини під час фактичних шлюбних відносин), чи визнаний шлюб недійсним, чи позбавлені вони батьківських прав, чи дитина від них відібрана тимчасово без позбавлення батьківських прав.
Цей обов'язок закріплений у Конституції України (статті 51, 52), а також у Сімейному кодексі України (статті 180-201).
З урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що доводи позивача не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки суду не надані належні та допустимі докази на підтвердження зміни матеріального та сімейного стану, погіршення стану здоров'я. Посилання на ту обставину, що наразі сума платежів у рахунок аліментів перевищує прожитковий мінімум для дитини відповідного віку, суд оцінює критично, оскільки законодавцем визначено мінімальний розмір аліментів, який розраховується з прив'язкою до даної величини, у свою чергу обмежень щодо максимального розміру аліментів законодавство не містить. За таких обставин позов не підлягає до задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 180, 181, 182, 183, 192 Сімейного кодексу України, ЗУ «Про охорону дитинства», ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Конвенцією про права дитини від 20.11.1989 року, ст.ст. 2, 5, 12, 43, 76-84, 89, 141, 206, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -
У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів- відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники та їх адреси:
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , прож.: АДРЕСА_1 );
Відповідач: ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 , прож.: АДРЕСА_2 ).
Вступна та резолютивна частини рішення проголошені судом 08.12.2021, повне рішення складено та підписано 20.12.2021.
Суддя А.О. Попельнюх