07 грудня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/13182/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Погребняка В.Я. - головуючий, Васьковського О.В., Огородніка К.М.,
за участі секретаря судового засідання Сотник А.С.
учасники справи:
позивач - фізична особа-підприємець Дяченко Віталій Франтасійович,
представник позивача -Клюца С.О., адвокат (ордер КС № 786538 від 27.07.2021)
відповідач - Автокооператив по будівництву та експлуатації гаражів "Мінський",
представник відповідача -Міхо К.В., адвокат (ордер АА № 1153802 від 07.12.2021)
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
фізичної особи-підприємця Дяченко Віталія Франтасійовича
на рішення Господарського суду м. Києва
від 17.03.2021
у складі судді: Трофименко Т.Ю.
та постанову Північного апеляційного господарського суду
від 07.07.2021
у складі колегії суддів: Мальченко А.О., (головуючий), Агрикової О.В., Чорногуза М.Г.
у справі за заявою
фізичної особи-підприємця Дяченко Віталія Франтасійовича
до Автокооперативу по будівництву та експлуатації гаражів "Мінський"
про визнання незаконною сплати коштів та повернення безпідставно набутого майна
ІСТОРІЯ СПРАВИ.
Короткий зміст вимог заявника
1. Фізична особа-підприємець Дяченко Віталій Франтасійович (далі - ФОП Дяченко В.Ф., позивач, скаржник) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Автокооперативу по будівництву та експлуатації гаражів "Мінський" (далі - відповідач, Автокооператив "Мінський") про визнання незаконною сплати коштів та повернення безпідставно набутого майна, посилаючись на неправомірне нарахування відповідачем штрафних санкцій у розмірі 373 900,00 грн. та незаконне їх отримання останнім без належної правової підстави (том 1, а. с. 1 - 6).
1.1. Правовою підставою для стягнення з відповідача сплаченої позивачем суми заявником визначено положення статті 1212-1214 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частину шосту статті 231 Господарського кодексу України (далі - ГК України) .
Розгляд справи місцевим судом та прийняте ним рішення
2. Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.03.2021 у справі № 910/13182/20 у задоволенні позову відмовлено (т. 2, а. с. 33 - 42).
2.1. Місцевим господарським судом встановлено, що 01.01.2016 між ФОП Мацьохою І.О. (орендодавець) та ФОП Дяченком В.Ф (орендар) було укладено договір № 1 оренди нежилого приміщення, яким відповідно до пунктів 1.1, 1.2 регулюються правовідносини, пов'язані із переданням орендарю у строкове платне користування приміщення для станції технічного обслуговування автомобілів, автомийки, що знаходиться за адресою Автокооперативу по будівництву та експлуатації гаражів "Мінський" (3 гаражні бокси площею 188,4 кв. м., 105 кв. м. та 94,4 кв. м.). Обставини наявності оренди гаражних приміщень були також встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 29.10.2019 у справі № 910/11489/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2020, відповідно до якого стягнуто з ФОП Дяченка В.Ф. на користь ФОП Мацьохи І.О. 525 000,00 грн. заборгованості з орендної плати, 18 608,22 грн. 3% річних, втрати від інфляції в розмірі 50 689,66 грн. та 8 914,47 грн. судового збору.
2.2. Здійснивши аналіз Статуту Автокооперативу по будівництву та експлуатації гаражів "Мінський", затвердженого 27.04.2016 зборами уповноважених членів кооперативу (далі - Статут), місцевий суд встановив, що положеннями Статуту передбачено поширення дії цих положень в тому числі і на орендарів. Крім того, судом встановлено, що положеннями Статуту передбачено обов'язок (у разі виявлення факту незаконного споживання електроенергії членами Кооперативу, орендарями або іншими особами, що знаходяться на території Кооперативу) оплатити штраф, який відповідно до рішення Правління Автокооперативу по будівництву та експлуатації гаражів "Мінський" (протокол № 62 від 12.01.2016) становив 5 000,00 грн.
2.3. Судом встановлено, що 04.07.2017 складено акт опломбування електролічильника, який закріплений за орендованими позивачем гаражами, де в присутності Дяченка В.Ф. були зафіксовані показання лічильника, відключено від електропостачання та попереджено особисто орендаря Дяченко В.Ф. про штрафні санкції за самовільне підключення до електропостачання згідно Статуту кооперативу. Суд зауважив, що відповідач особисто розписався у зазначеному акті про те, що він зі Статутом ознайомлений.
2.4. Також судом встановлено, що у період з 24.07.2017 по 05.11.2018 відповідачем в особі членів комісії (члени правління та члени кооперативу) неодноразово складалися акти перевірки щодо самовільного підключення до електромережі кооперативу орендованих позивачем гаражів (№ 3 від 24.07.2017, № 4 від 31.07.2017, № 5 від 15.08.2017, № 6 від 05.09.2017, № 7 від 19.09.2017, № 8 від 02.10.2017, № 9 від 16.10.2017, № 10 від 29.10.2017, № 11 від 15.11.2017, № 12 від 16.12.2017, № 13 від 15.12.2017, № 14 від 17.01.2018, № 15 від 22.02.2018, № 16 від 20.03.2018, № 17 від 10.04.2018, № 18 від 14.05.2018, № 19 від 04.06.2018, № 20 від 17.07.2018, № 21 від 14.08.2018, № 22 від 06.09.2018, № 24 від 08.10.2018, № 25 від 05.11.2018). При цьому, суд зауважив, що акти №№ 3-11 містять особисті підписи Дяченка В.Ф. про його ознайомлення та згоду з ними.
2.5. Надаючи оцінку заявам позивача, направленим на ім'я голови кооперативу від 28.07.2017, 31.07.2017, 15.08.2017, 05.09.2017, 21.09.2017, 02.10.2017, 16.10.2017, 29.10.2017, 15.11.2017 Дяченком В.Ф., а також наявним в матеріалах справи квитанціям від 31.07.2017, 01.08.2017, 25.09.2017, 02.10.2017, 03.10.2017, 26.09.2017, 23.10.2017, 24.10.2017, 25.10.2017, 27.10.2017, 30.10.2017, 27.11.2017, 30.11.2017, 24.11.2017, 26.12.2017, 29.12.2017, 28.12.2017, 27.12.2017, 24.01.2018, 29.01.2018, 30.01.2018, 31.01.2018, 26.02.2018, 27.02.2018, 28.02.2018, 12.03.2018, 26.03.2018, 27.03.2018, 28.03.2018, 24.07.2018, 25.04.2018, 26.04.2018, 27.04.2018, 23.05.2018, 25.05.2018, 29.05.2018, 30.05.2018, 02.07.2018, 03.07.2018, 06.07.2018, 24.07.2018, 30.07.2018, 31.07.2018, 22.08.2018, 27.08.2018, 29.08.2018, 05.09.2018, 29.09.2018, 02.10.2018 та платіжним дорученням від 06.10.2018, 25.10.2018, 31.10.2018, 12.10.2018, 30.11.2018, 11.12.2018, 29.11.2018 про сплату штрафів, місцевий суд дійшов висновку про те, що позивач визнавав, що самовільно підключився до мереж відповідача, з актами перевірки ознайомлений та оплачував штрафні санкції згідно зі Статутом.
2.5. З огляду на зазначене місцевий суд дійшов висновку про те, що відповідно до Статуту та рішення Правління Автокооперативу по будівництву та експлуатації гаражів "Мінський" (протокол № 62 від 12.01.2016) відповідач мав право нараховувати та стягувати з позивача як орендаря гаражних боксів, який всупереч відключенню самовільно підключався до електромережі та користувався електроенергією, також був згоден зі штрафними санкціями, оскільки здійснював їх оплату.
2.7. Суд також зазначив, що рішення Правління, викладені у протоколах № 73 від 03.07.2017 та № 62 від 12.01.2016, чинні, визнані недійсними не були. Крім того, на підтвердження повноважень членів правління, які підписували зазначені протоколи, позивачем надано суду протокол загальних зборів Автокооперативу по будівництву та експлуатації гаражів "Мінський" № 2 від 03.12.2015, тому суд дійшов висновку, що відповідач набув майно (отримав грошові кошти) за існування достатніх правових підстав, у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству.
За таких обставин місцевий суд дійшов висновку про відсутність обґрунтованих підстав для задоволення позовних вимог.
Розгляд справи в суді апеляційної інстанції та прийняте ним рішення
3. Постановою від 07.07.2021 Північний апеляційний господарський суд апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Дяченка В.Ф. залишив без задоволення;
рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2021 у справі № 10/13182/20 залишив без змін;
апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Дяченка В.Ф. на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2021 у справі №910/13182/20 залишив без задоволення;
додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2021 у справі №910/13182/20 залишив без змін (том 2, а. с. 156 - 178).
3.1. Апеляційний суд, здійснивши перевірку встановлених місцевим судом обставин, погодився з висновком суду першої інстанції стосовно того, що обставини, встановлені у судовому рішенні у справі № 910/11489/19 є преюдиційними фактами, які є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, а тому це рішення, як таке, що набрало законної сили у встановленому порядку, не може бути поставлено під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у цій справі, не можуть йому суперечити.
3.2. Доводи скаржника про його необізнаність з тим, що ФОП Мацьоха І.О. був членом Автокооперативу, а місцевий господарський суд не дослідив з цього приводу жодного доказу апеляційним судом визнано необґрунтованими.
3.3. Апеляційний суд погодився з правильністю висновків місцевого суду про те, що у зв'язку з відключенням орендованих позивачем гаражів від електропостачання, 04.07.2017 відповідачем у складі уповноважених осіб (заступника голови правління, електрика та двох членів правління) було складено акт опломбування електролічильника, а позивача особисто попереджено про штрафні санкції за самовільне підключення до електропостачання згідно Статуту кооперативу. При цьому в акті опломбування позивач власноручно розписався про ознайомлення його зі Статутом Автокооперативу "Мінський".
3.4. Суд погодився з правильністю висновку суду першої інстанції про те, що факт користування позивачем орендованими гаражними боксами за договором №1 від 01.01.2016 у період з 01.07.2017 по 21.03.2019 підтверджується обставинами, встановленими у рішенні Господарського суду міста Києва від 29.10.2019 у справі № 910/11489/19.
3.5. Апеляційний суд не погодився з доводами скаржника про відсутність у відповідача повноважень щодо стягнення з особи штрафу за самовільне підключення та споживання електроенергії, оскільки в цьому випадку відповідач не виступав ліцензованим постачальником електроенергії, є її споживачем, у користуванні якого на межі балансової належності знаходилась електроустановка. Тому суд дійшов висновку про те, що питання користування електричною енергією, розрахунків за спожиту електроенергію, припинення електропостачання споживачам Автокооперативу регулюються установчими документами відповідача (статутом, рішеннями Загальних зборів, правління).
3.6. Апеляційний суд зауважив, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з урахуванням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції. При цьому, апеляційний суд погодився з позицією суду першої інстанції про те, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права в частині визнання відсутності у відповідача прав на стягнення грошових коштів не відповідає встановленим законодавством способам захисту.
3.7. Апеляційним судом визнано необґрунтованими доводи скаржника про наявність підстав для скасування додаткового рішення у справі, оскільки позивачем відповідно до статті 126 ГПК України не доведено належними та допустимим доказами неспівмірності заявлені відповідачем витрати на професійну правничу допомогу.
4. ФОП Дяченко В.Ф. 30.07.2021, звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду на рішення Господарського суду м. Києва від 17.03.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2021.
5. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №910/13182/20 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., судді - Огороднік К.М., Васьковський О.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.08.2021.
6. Ухвалою Верховного Суду від 22.09.2021 касаційну скаргу ФОП Дяченко В.Ф. залишено без руху відповідно до положень статті 290 ГПК України, надано строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали.
7. Ухвалою від 09.11.2021 Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі № 910/13182/20 за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця Дяченко В.Ф. на рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2021;
розгляд касаційної скарги призначив на 07.12.2021, 11:45.
8. Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
9. З урахуванням положень Закону України від 30.03.2020 № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" (зі змінами), Верховний Суд дійшов висновку за можливе розглянути справу №910/13182/20 у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.
10. Суд констатує, що до визначеної дати проведення судового засідання (07.12.2021) від учасників справи не надійшло обґрунтованих заяв чи клопотань пов'язаних з рухом касаційної скарги, в т.ч. про перерву чи відкладення розгляду справи, що унеможливило б розгляд справи у судовому засіданні 07.12.2021.
Доводи скаржника (ФОП Дяченко В.Ф.)
11. Скаржник доводив, що суди попередніх інстанцій безпідставно не застосували до оцінки змісту п.6.6 статуту Автокооперативу по будівництву та експлуатації гаражів "Мінський", положення статті 8 Закону України "Про кооперацію", за якими статут кооперативу не може наділяти правами і покладати обов'язки на осіб, ще не входять до кооперативу, якщо такі права і обов'язки не передбачені законодавством України.
11.1. На думку скаржника, помилковий висновок про наявність правової підстави для сплати позивачем на користь кооперативу штрафу згідно із п.6.6 Статуту призвів до неправильного висновку суду про відсутність підстав для застосування до відносин положень статті 1212 ЦК України.
11.2. Скаржник аргументував, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував до відносин сторін правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 02.10.2013 у справі № 6-88цс13, оскільки сплата "штрафу" позивачем відбулася без мети породження у майбутньому цивільних прав та обов'язків унаслідок юридичних фактів та/або правомірних дій, передбачених частиною другою статті 11 ЦК України.
11.3. Скаржник зауважив, що на момент звернення з касаційною скаргою відсутні висновки Верховного Суду щодо застосування положень частини другої статті 8 Конституції України, частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509, статті 1212 ЦК України у справах про оцінку правомірності стягнення на підставі положень статутів юридичних осіб приватного права сум штрафів з осіб, що не перебувають з такими юридичними особами у договірних чи корпоративних правовідносинах
Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
12. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
13. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
14. З урахуванням повноважень касаційного суду відповідно до статті 300 ГПК України, Верховний Суд вважає прийнятною касаційну скаргу щодо доводів скаржника, зазначених в пунктах 11 - 11.3. описової частини цієї постанови.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
Щодо застосування норм матеріального та процесуального права та мотивів прийняття (відхилення) доводів касаційної скарги
15. Предметом судового розгляду у цій справі є вимога позивача про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів на підставі статті 1212 ЦК України.
Переглядаючи судові рішення в касаційному порядку, Верховний Суд враховує таке.
16. Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
17. Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
18. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина друга статті 1212 ЦК України).
19. Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17).
20. Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
21. Крім того згідно з пунктом 3 частини третьої статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні. Однак необхідною умовою для цього є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави.
Отже для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якої це відбулося.
22. Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі.
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією щодо застосування положень статті 1212 ЦК України, викладеною Верховним Судом у постановах від 27.01.2021 у справі № 910/16334/19, від 04.03.2021 у справі № 910/15621/19.
23. Згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
24. При вирішенні спору підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Щодо суті касаційної скарги
25. Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, між ФОП Мацьохою І.О. (орендодавець) та ФОП Дяченком В.Ф (орендар) укладено договір оренди нежилого приміщення, за умовами якого орендарю у строкове платне користування були надані приміщення для станції технічного обслуговування автомобілів, автомийки, що знаходиться за адресою Автокооперативу по будівництву та експлуатації гаражів "Мінський" (3 гаражні бокси площею 188,4 кв. м., 105 кв. м. та 94,4 кв. м.).
26. Крім того, з матеріалів справи та оскаржуваних судових рішень вбачається, що місцевий суд, приймаючи зазначене судове рішення, виходив з наявності преюдиційних обставин, встановлених у рішенні від 29.10.2019, прийнятому у справі № 910/11489/19, відповідно до змісту яких судом також встановлено наявність правовідносин щодо оренди приміщень для станції технічного обслуговування автомобілів, автомийки, що знаходиться за адресою Автокооперативу по будівництву та експлуатації гаражів "Мінський" (3 гаражні бокси площею 188,4 кв. м., 105 кв. м. та 94,4 кв. м.), а також зазначено, що суду не надано належних та допустимих доказів припинення договору оренди № 1 від 01.01.2016 до 21.03.2019.
27. Відповідно до інформації, наявної в Єдиному державному реєстрі судових рішень, рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2019 у справі №910/11489/19 залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2020 та набрало законної сили 19.11.2019.
Відтак, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що в силу положень частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені у зазначеній справі, мають преюдиційне значення при вирішенні цієї справи.
28. Також з матеріалів справи не вбачається, що факт користування майном заперечувався позивачем під час розгляду цієї справи судами попередніх інстанцій.
29. Верховний Суд вважає необґрунтованими доводи скаржника про те, що на нього не поширюються правила, встановлені Статутом Автокооперативу "Мінський" з огляду на таке.
29.1. Відповідно до статей 6, 19 та 19-1 Закону України "Про кооперацію" кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об'єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану.
29.2. Для досягнення мети своєї діяльності кооператив набуває та використовує майно, фінансові та інші ресурси. Джерелами формування майна кооперативу є: вступні, членські та цільові внески його членів, паї та додаткові паї; майно, добровільно передане кооперативу його членами; кошти, що надходять від провадження господарської діяльності; кошти, що надходять від створених кооперативом підприємств, установ, організацій; грошові та майнові пожертвування, благодійні внески, гранти, безоплатна технічна допомога юридичних і фізичних осіб, у тому числі іноземних; інші надходження, не заборонені законодавством. Кооператив є власником будівель, споруд, грошових та майнових внесків його членів, виготовленої продукції, доходів, одержаних від її реалізації та провадження іншої передбаченої статутом діяльності, а також іншого майна, придбаного на підставах, не заборонених законом. Володіння, користування та розпорядження майном кооперативу здійснюють органи управління кооперативу відповідно до їх компетенції, визначеної статутом кооперативу.
29.3. Член житлово-будівельного, кооперативу має право володіння, користування, а за згодою кооперативу - і розпоряджання квартирою, дачею, гаражем, іншою будівлею, спорудою або приміщенням кооперативу, якщо він не викупив це майно. У разі викупу квартири, дачі, гаража, іншої будівлі, споруди або приміщення член житлово-будівельного, кооперативу стає власником цього майна. Право власності на таке майно у члена кооперативу виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону.
29.4. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 3 гаражні бокси площею 188, 4 кв. м., 105 кв. м. та 94, 4 кв. м. знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.
29.5. Також судами попередніх інстанцій встановлено, що на момент укладення договору №1 від 01.01.2016 ФОП Мацьоха І.О. був власником гаражних боксів № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 (відповідно до свідоцтва на право власності на гаражний бокс № НОМЕР_1 , виданим 27.05.2011; договорів дарування гаражного боксу НОМЕР_2 від 26.07.2011 та НОМЕР_3 від 26.07.2011). Водночас суди встановили, що 07.03.2019 між Мацьохою І.О. (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договори купівлі-продажу зазначених гаражних боксів (зареєстровані в реєстрі за №170, №171, №172).
29.6. Разом з тим, Верховний Суд звертає увагу, що набуття права власності на зазначені гаражі та перехід такого права власності до третіх осіб або передача такого майна в оренду в цьому випадку не має наслідком виділу зазначеного нерухомого майна в окрему будівлю.
29.7. Також судами не було встановлено, а позивачем не доведено в порядку, передбаченому положеннями статей 74, 76-77 ГКП України, факт того, що надання послуг скаржнику надавалось за окремими договорами щодо надання послуг постачання електроенергії, укладеними постачальником електроенергії безпосередньо із позивачем.
Відтак, 3 гаражні бокси площею 188, 4 кв. м., 105 кв. м. та 94, 4 кв. м. є невід'ємною частиною майнового комплексу, що належить членам кооперативу, а суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що використання такого майна з порушенням законодавства може мати наслідком порушення прав третіх осіб - учасників кооперативу, які фактично разом із позивачем є субспоживачами електричної електроенергії, а основним споживачем є безпосередньо кооператив.
30. Користування майном за договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини, з урахуванням особливостей предмета найму та суб'єктів договірних правовідносин. Крім того, за загальним правилом відповідальність несе безпосередньо особа, якою вчинено правопорушення, а не власник майна, якщо інше не передбачено договором або законом.
31. Відповідно до пункту 2 розділу "Загальні положення" Правила користування електричною енергією для населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1999 № 1357 (в редакції, чинній на момент укладення договору оренди, далі - Правила) самовільне підключення - споживання електричної енергії без укладення з енергопостачальником договору про користування електричною енергією або підключення з порушенням цих Правил.
32. При цьому, відповідно до пункту 35 зазначених Правил, наслідком самовільного підключення може бути відключення споживача від електричної мережі.
33. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 04.07.2017 складено акт опломбування електролічильника, який закріплений за орендованими позивачем гаражами, де в присутності Дяченка В.Ф. були зафіксовані показання лічильника, відключено від електропостачання та попереджено особисто орендаря Дяченко В.Ф. про штрафні санкції за самовільне підключення до електропостачання згідно Статуту кооперативу. Суд зауважив, що відповідач особисто розписався у зазначеному акті про те, що він зі Статутом ознайомлений.
33.1. Також місцевим судом встановлено, що у період з 24.07.2017 по 05.11.2018 відповідачем в особі членів комісії (члени правління та члени кооперативу) неодноразово складалися акти перевірки щодо самовільного підключення до електромережі кооперативу орендованих позивачем гаражів (№ 3 від 24.07.2017, № 4 від 31.07.2017, № 5 від 15.08.2017, № 6 від 05.09.2017, № 7 від 19.09.2017, № 8 від 02.10.2017, № 9 від 16.10.2017, № 10 від 29.10.2017, № 11 від 15.11.2017, № 12 від 16.12.2017, № 13 від 15.12.2017, № 14 від 17.01.2018, № 15 від 22.02.2018, № 16 від 20.03.2018, № 17 від 10.04.2018, № 18 від 14.05.2018, № 19 від 04.06.2018, № 20 від 17.07.2018, № 21 від 14.08.2018, № 22 від 06.09.2018, № 24 від 08.10.2018, № 25 від 05.11.2018). Суди також встановили наявність на актах №№ 3-11 особистих підписів Дяченка В.Ф. про його ознайомлення та згоду з ними.
33.2. Водночас, доводи скаржника щодо нерозповсюдження на нього положень статуту спростовуються встановленими судами обставинами та матеріалами справи. Так, судами встановлено, що Дяченко В.Ф. неодноразово звертався з заявами, направленим на ім'я голови кооперативу від 28.07.2017, 31.07.2017, 15.08.2017, 05.09.2017, 21.09.2017, 02.10.2017, 16.10.2017, 29.10.2017, 15.11.2017, а також оплачував штрафи, накладені відповідно до актів перевірки щодо самовільного підключення до електромережі кооперативу.
33.3. При цьому, судами попередніх інстанцій встановлено, що таке визнання обставин самовільного підключення до електромережі кооперативу та добровільна сплата штрафу мала не разовий, а системний характер, а позивач, незважаючи на відсутність прямо передбаченого в умовах договору про оренду пункту щодо розповсюдження на нього положень статуту, фактично своїми діями підтвердив обізнаність з положеннями статуту та поширення його дії на позивача як орендаря гаражів, які розташовані в приміщенні кооперативу, оскільки тривалий час не лише користувався орендованими приміщеннями та самовільно підключався до електромережі кооперативу, але й неодноразово, системно та безапеляційно сплачував пред'явлені до нього штрафи.
34. Положеннями статей 13, 73, 76 - 76 ГПК України закріплено обов'язок доказування кожною стороною обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Цей обов'язок слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
35. Положеннями статті 79 ГПК України на суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Судом апеляційної інстанції наведено належне обґрунтування відсутності порушеного права позивача, за захистом якого товариство звернулось до суду.
Отже, надавши оцінку наявним у справі доказам та встановивши, що позивачем не доведено набуття відповідачем грошових коштів без достатньої правової підстави, апеляційний суд також дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 ЦК України, оскільки в цьому випадку судами було встановлено факт користування позивачем нерухомими майном, наявність систематичних порушень при самовільному підключенні позивачем до електричної мережі відповідача (кооперативу), а також встановлено обставини систематичного визнання позивачем самовільного підключення до електромереж позивача та добровільної, систематичної сплати позивачем штрафів за виявлені посадовими особами кооперативу порушення.
36. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Росії") щодо реалізації права на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції): "одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру".
36.1. Аналізуючи через призму ст. 43 ГПК України питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
37. У справі, що розглядається, Верховний Суд доходить висновку, що скаржникові було надано відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
38. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
39. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 309 ГПК України).
40. Згідно з частиною другою статті 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
41. На підставі викладеного, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ФОП Дяченка В.Ф. та залишення оскаржуваних рішення місцевого суду та постанови апеляційного суду без змін.
Судові витрати
42. У зв'язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги та залишенні без змін рішень судів попередніх інстанцій, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.
На підставі викладеного та керуючись статтями 240, 300, 308, 309, 315, 317, 326 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-
1. Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Дяченка Віталія Франтасійовича залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2021 у справі №910/13182/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В.Я. Погребняк
Судді О.В.Васьковський
К.М. Огороднік