1/1817
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
16 грудня 2021 року м. Київ № 640/11657/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції в Київській області
про стягнення грошових коштів невиплачених при звільненні,
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області (надалі - відповідач), адреса: 01601, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 15, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Київській області щодо невнесення відомостей до Наказу про звільнення №17 о/с від 29.01.2021 року щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної оплачуваної відпустки у кількості 71 днів (діб) з врахуванням 35 днів (діб) за 2019 рік та 36 днів (діб) за 2020 рік.
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Київській області внести зміни до Наказу про звільнення №17 о/с від 29.01.2021 року включивши до виплачених 3 днів (діб) за 2021 рік відомості про невикористані дні щорічної основної оплачуваної відпустки за 2019 рік - 35 днів (діб) та за 2020 рік - 36 днів(діб), що становить у загальній кількості 74 дні (діб).
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Київській області щодо невиплати позивачеві грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної оплачуваної відпустки у кількості 71 день (діб) за 2019 рік - 35 днів (діб), за 2020 рік - 36 днів (діб).
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Київській області виплатити грошову компенсацію за невикористану позивачем щорічну основну оплачувану відпустку за 2019 рік - 35 днів(діб) та за 2020 рік - 36 днів(діб) у кількості 71 днів (діб) у сумі 48 138,00 грн. (сорок вісім тисяч сто тридцять вісім гривень 00 копійок).
Підставою позову вказано порушення прав та інтересів позивача в наслідок протиправної бездіяльності суб'єкту владних повноважень.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про стягнення грошових коштів невиплачених при звільненні та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям, як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок. Позивач наголошує, що при вирішенні питання щодо стягнення компенсації за невикористану частину відпустки за 2019 рік - 35 днів, за 2020 рік - 36 днів підлягають застосуванню загальні норми трудового законодавства, а саме норми Кодексу законів про працю України, Закону України «Про відпустки», Порядку обчислення середньої заробітної плати, оскільки спеціальними нормами зазначене питання не вирішено.
Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що пунктом 10 статті 93 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що за не використану саме в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація, відповідно до Закону. Аналогічні приписи зазначені в абзаці 7 пункту 8 розділу ІІІ Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом МВС України від 06.04.2016 №260. Так, відповідач наголошує, що кількість днів невикористаної відпустки у році звільнення позивача склала 3 дні, відповідно до чого йому була нарахована та виплачена компенсація, відтак, підстави для задоволення позовних вимог - відсутні.
Позивач надав суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що листом Управлінням кадрового забезпечення ГУНП в Київській області за вих. №1665/109/12 від 08.06.2021 підтверджується та не заперечується відповідачем, що позивач щорічну основну відпустку за 2019-2020 роки не використав, а тому відповідачем безпідставно не було виплачено компенсацію за невикористані ним 35 днів за 2019 рік та 36 днів за 2020 рік щорічної оплачуваної відпустки. При цьому, позивач наголошує, що відповідачем не враховано, що при вирішенні питання про компенсацію невикористаної відпустки, підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України та Закону України «Про відпустки», про що також висловився в постанові від 19.01.2021 у справі №160/10875/19 Верховний Суд.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 проходив службу в Національній поліції України, звідки був звільнений Наказом Головного управління Національної поліції в Київській області від 29.01.2021 №17о/с на підставі пункту 2 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».
Відповідно до зазначеного Наказу, кількість невикористаних днів щорічної відпустки у році звільнення склала 3 дні.
Не погоджуючись із зазначеною в Наказі від 29.01.2021 №17о/с кількістю днів невикористаної відпустки, ОСОБА_1 звернувся до Начальника Головного управління Національної поліції в Київській області з вимогою внести зміни до Наказу про звільнення та зазначити в пункті «Кількість невикористаних днів щорічної відпустки у році звільнення» - 74 днів, тобто з урахуванням невикористаних днів щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2019 рік - 35 днів та за 2020 рік - 36 днів на день звільнення зі служби та нарахувати та виплатити грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки на день звільнення у повному обсязі.
Листом Головного управління Національної поліції в Київській від 26.03.2021 за вих. №5-255 позивача було повідомлено, що грошова компенсація виплачується лише за невикористану в році звільнення відпустку. Кількість днів відпустки ОСОБА_1 за 2021 рік склала 3 дні, відповідно грошова компенсація Головним управлінням сплачена.
Позивач, не погоджуючись з зазначеними вище діями відповідача, звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Закон України «Про відпустки» (тут і надалі в редакції, на час виникнення спірних правовідносин) установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Згідно зі статтею 4 Закону України «Про відпустки» установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону України «Про відпустки»).
Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 Кодексу законів про працю України.
Закон України «Про Національну поліцію» визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Відповідно до частин першої та третьої Закону України «Про Національну поліцію» служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 60 Закону України «Про Національну поліцію»).
Згідно з частинами першою та другою статті 92 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 93 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п'ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п'ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.
Відповідно до частин восьмої, дев'ятої, десятої та одинадцятої статті 93 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Частинами першою та другою статті 94 Закону України «Про Національну поліцію» обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських (далі - Порядок №260).
Отже, положення Порядку №260 визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання).
Пунктом 3 розділу І Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з абзацами сьомим і восьмим пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Суд зауважує, що право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особа не може бути позбавлена такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону України «Про Національну поліцію». Її аналіз дозволяє зробити висновок, що поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону України «Про Національну поліцію», а саме: до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Аналізуючи наведені норми законодавства, суд дійшов висновку, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.
З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону України «Про Національну поліцію» і Порядку №260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, суд приходить до висновку, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України і Закону України «Про відпустки».
Так, відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про відпустки» і частини першої статті 83 Кодексу законів про працю України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.
Аналогічна правова позиція щодо вирішення тотожних правовідносин викладена в постанові Верховного Суду від 19.01.2021 по справі №160/10875/19.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд зауважує, що відповідачем не заперечується факт невикористання позивачем щорічної основної відпустки за 2019-2020 роки, що власне підтверджено відповідачем на сторінці 3 відзиву на позовну заяву та листом Головного управління Національної поліції в Київській області від 08.06.2021 №1663/209/12, копія якого долучена відповідачем до відзиву на позовну заяву.
Також відповідач не заперечує наведений позивачем розрахунок компенсації за невикористану щорічну основну оплачувану відпустку за 2019 та 2020 роки в сумі 48 138,00 грн., натомість відповідач обґрунтовує відсутність підстав для задоволення позову виключно посиланнями на норми Закону України «Про Національну поліцію» та Порядку №260, посилаючись на відсутність у позивача права на отримання компенсації за попередні роки невикористаної відпустки, проте, такі доводи відповідача спростовано наведеними вище висновками суду, які узгоджуються з правовою позицію Верховного Суду.
Окрім того, стосовно посилань відповідача на правову позицію Верховного Суду від 31.03.2020 по справі №808/2122/18, суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду під час розгляду справи № 755/10947/17 зробила висновок, відповідно до якого під час вирішення тотожних спорів має враховуватись саме остання правова позиція.
Так, в постанові від 19.01.2021 по справі №160/10875/19 Верховний Суд вирішив за необхідне відступити від правового висновку, сформованого в судових рішеннях, зокрема, у справі №808/2122/18, на яку власне і посилається відповідач у відзиві на позовну заяву.
Відтак, враховуючи відсутність обґрунтування з боку відповідача будь-якими належними та допустимими доказами в розумінні статей 73-76 Кодексу адміністративного судочинства України, окрім посилань на Закон України «Про Національну поліцію» стосовно відсутності обов'язку щодо виплати грошової компенсації за невикористану позивачем щорічну основну оплачувану відпустку за 2019-2020 роки, а також з огляду на наведені вище норми Закону України «Про відпустки» та Кодексу законів України про працю, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування не виконано, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач був звільнений від сплати судового збору на підставі приписів статті 5 Закону України «Про судовий збір», підстави для стягнення з відповідача судових витрат - відсутні.
На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про стягнення грошових коштів невиплачених при звільненні - задовольнити.
2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Київській області щодо невнесення відомостей до Наказу про звільнення №17 о/с від 29.01.2021 року щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної оплачуваної відпустки у кількості 71 днів (діб) з врахуванням 35 днів (діб) за 2019 рік та 36 днів (діб) за 2020 рік.
3. Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Київській області внести зміни до Наказу про звільнення №17 о/с від 29.01.2021 року включивши до виплачених 3 днів (діб) за 2021 рік відомості про невикористані дні щорічної основної оплачуваної відпустки за 2019 рік - 35 днів (діб) та за 2020 рік - 36 днів(діб), що становить у загальній кількості 74 дні (діб).
4. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Київській області щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної оплачуваної відпустки у кількості 71 день (діб) за 2019 рік - 35 днів (діб), за 2020 рік - 36 днів (діб).
5. Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Київській області виплатити грошову компенсацію за невикористану ОСОБА_1 щорічну основну оплачувану відпустку за 2019 рік - 35 днів(діб) та за 2020 рік - 36 днів(діб) у кількості 71 днів (діб) у сумі 48 138,00 грн. (сорок вісім тисяч сто тридцять вісім гривень 00 копійок).
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.
Суддя Н.В. Клочкова