Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"25" червня 2007 р. 16:15 год. Справа № АС-05/265-07
вх. № 5797/6-05
Суддя господарського суду Харківської області Ольшанченко В.І.
за участю секретаря судового засідання Єрьоміна О.Ю.
представників сторін :
позивача - заст. нач. відділу Яценка О.П. (довіреність від 10.01.07 р.),
відповідача - Білоуса В.В. (довіреність від 04.01.07 р.),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду Харківської області матеріали
по справі за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів(м. Харків)
до Комунального підприємства електромереж зовнішнього освітлення «Міськсвітло» (м. Харків)
про стягнення 63668,55 грн.,
Позивач просить стягнути з відповідача на свою користь адміністративно-господарські санкції за 5 незайнятих робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2006 році, у розмірі середньорічної заробітної плати на його підприємстві за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування і незайняте інвалідом, в сумі 63668,55 грн. Свої вимоги обґрунтовує тим, що у 2006 році відповідач повинен був створити 7 робочих місця для працевлаштування інвалідів, а середньооблікова чисельність працюючих у відповідача інвалідів становить 2 особи, то таким чином відповідач не виконав встановлений чинним законодавством норматив і повинен сплатити адміністративно-господарські санкції.
Відповідач проти позову заперечує і просить відмовити в позові. Свої заперечення обґрунтовує тим, що стаття 21 Закону України «Про електроенергетику», яка на його думку є спеціальною по відношенню до статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», через підвищену небезпеку для життя і здоров'я громадянина діяльності у даній сфері передбачає особливий порядок створення робочих місць для працевлаштування інвалідів на підприємствах електроенергетики, до числа яких належить відповідач, у розмірі 4 відсотків від чисельності працівників, зайнятих у непромисловому виробництві, що становить на його підприємстві 52 особи, а норматив відповідно 2 інваліда. Також відповідач посилається на статті 3, 43 Конституції України.
Крім того відповідач вказує, що обсяг його фінансування за 2006 рік з місцевого бюджету становить 83,18 % від загальної суми надходжень на поточний рахунок підприємства, а тому, вважає відповідач, частина 1 статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», в якій зазначається, що викладені в ній положення про сплату адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця для інвалідів, не поширюються на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджетів. Таким чином, вважає відповідач, сплата ним адміністративно-господарських санкцій буде суперечити принципам бюджетної системи України, закріпленим у ст.7 Бюджетного кодексу України.
До того ж, відповідач в запереченнях вказує, що штрафні санкції набирають характеру обов'язкового платежу, не передбаченого законом, зокрема Законом України «Про систему оподаткування», посилаючись при цьому на лист Вищого господарського суду України від 07.12.01 р. № 01-22/313.
Відповідно до п.6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексом адміністративного судочинства України (скорочено - КАС України) до початку діяльності окружного адміністративного суду адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішуються відповідним господарським судом за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
За таких обставин, справа розглядається в порядку, встановленому КАС України.
Дослідивши матеріали справи та вислухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
Відповідно до редакції ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» № 875-ХІІ від 21.03.1991 р. із змінами та доповненнями, діючої у 2006 році, для підприємств, об'єднань, установ незалежно від форм власності та господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів в розмірі 4 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 чоловік, - у кількості одного робочого місця.
Виходячи з середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу - 175 осіб, яка вказана у поданій державній звітності «Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів» (форма № 10-ПІ поштова-річна) за 2006 р. відповідач повинен був створити у 2006 р. 7 робочих місця для працевлаштування інвалідів.
Згідно з п.1 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. № 314, із змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 10.01.2002 р. № 19, (далі - Положення), робоче місце інваліда, це окреме робоче місце, або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації, незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда.
Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п.З). Підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів і включають їх до колективного договору (п.5).
Таким чином, створеним робочим місцем є те, яке введено в дію шляхом працевлаштування інваліда.
Відповідно до діючої у 2006 році редакції ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша ніж встановлено нормативом, щорічно сплачують відповідному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, в розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і організації провадять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). У разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на майно підприємства (об'єднання), установи і організації в порядку, передбаченому чинним законодавством.
Згідно звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік (форма № 10-ПІ поштова-річна) середньорічна заробітна плата на його підприємстві у 2006 р. становила 12733,71 грн.
Згідно п.4 Порядку сплати підприємствами, об'єднаннями, установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.01 р. № 1767, штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.
Сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і організації провадять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).
Відповідно до звіту про фінансові результати за 2006 рік відповідач мав чистий прибуток в сумі 229,3 тис. грн.
Згідно списку працюючих інвалідів - штатних працівників, які мали інвалідність та були зайняті на підприємстві у 2006 р. (розділ ІІ) звіту форми № 10-ПІ у відповідача в 2006 році фактично працювало 2 інваліда повний рік. Таким чином, середньооблікова чисельність інвалідів за 2006 р. становить 2 особи.
Згідно статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Київський районний центр зайнятості в листі № 892 від 10.05.07 р. повідомив позивача, що відповідач в 2006 році не подавав інформацію про наявність вільних робочих місць та вакантних посад для інвалідів.
Відповідач не надав суду доказів подачі в 2006 році статистичної звітності по формі № 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках" та доказів повідомлення уповноважених органів про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Таким чином відповідачем не вчинялися заходи щодо повідомлення органів, визначених частиною першою статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», які здійснюють працевлаштування інвалідів.
Не інформування відповідачем компетентних органів про можливість працевлаштування інвалідів унеможливлює виконання ними вимог ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Виходячи із вищевикладеного, суд вважає, що відповідач не створив робочих місць в 2006 році для працевлаштування інвалідів, оскільки ним не були вжити заходи, передбачені чинним законодавством для забезпечення працевлаштування інвалідів на підприємстві.
Таким чином, відповідач не виконав встановлений законом норматив створення робочих місць для працевлаштування інвалідів і повинен сплатити адміністративно-господарські санкції за 5 незайнятих робочих місця, призначених для працевлаштування інвалідів у 2006 році, у розмірі середньорічної заробітної плати на його підприємстві за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування і незайняте інвалідом, в сумі 63668,55 грн.
Посилання відповідача на те, що стаття 21 Закону України «Про електроенергетику», є спеціальною по відношенню до статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а тому норматив для створення робочих місць для працевлаштування інвалідів повинен встановлюватися у розмірі 4 відсотків від чисельності працівників, зайнятих у непромисловому виробництві, що становить на його підприємстві 52 особи, а норматив відповідно 2 інваліда, суд вважає безпідставними, оскільки обидва закони є однакової юридичної сили, але стаття 21 Закону України «Про електроенергетику» діє в редакції від 16.10.1997 р., а в ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» останні зміни були внесені Законом України № 2960-IV віл 06.10.05 р., згідно яких норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, порядок його встановлення визначаються виключно цим Законом. Якщо іншими законами встановлюються нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, або порядок їх встановлення, відмінні від зазначених у цьому Законі, застосовуються положення цього Закону.
Таким чином, до даних правовідносин слід застосовувати тільки Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» не передбачає будь-яких винятків як для підприємств електроенергетики, так і для будь-яких інших підприємств, установ і організацій, щодо нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Заперечення відповідача про те, що сплата ним адміністративно-господарських санкцій буде суперечити принципам бюджетної системи України, закріпленим у ст.7 Бюджетного кодексу України, оскільки частина 1 статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» зазначає, що викладені в ній положення про сплату адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця для інвалідів, не поширюються на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджетів, суд вважає безпідставними, оскільки відповідач не надав суду доказів того, що він повністю утримується за рахунок коштів державного або місцевого бюджетів, а навпаки вказав, що обсяг його фінансування за 2006 рік з місцевого бюджету становить 83,18 % від загальної суми надходжень на поточний рахунок підприємства.
Таким чином, положення ч.1 ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» на відповідача не розповсюджуються.
Посилання відповідача на лист Вищого господарського суду України від 07.12.01 р. № 01-22/313, в якому говориться про те, що штрафні санкції набирають характеру обов'язкового платежу, не передбаченого законом, зокрема Законом України «Про систему оподаткування», суд вважає також безпідставним, оскільки по-перше, цей лист був виданий до внесення змін до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»; по-друге, адміністративно-господарські санкції не носять характеру обов'язкового платежу, а, відповідно до ст.238 ГК України, застосовуються у разі порушення суб'єктами господарювання встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, тобто є заходами майнового характеру, спрямованими на припинення правопорушення.
Відповідач не надав доказів сплати адміністративно-господарських санкцій.
За таких обставин, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, доведеними і підлягаючими задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ч.4 ст. 94 КАС України у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати державного мита і не поніс судових витрат, суд не стягує з відповідача судовий збір та витрати, пов'язані з розглядом справи.
Керуючись статтями 18, 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеностіінвалідів в Україні», статтями 238, 239 ГК України, статтями 86, 94, 98, 160 - 163 , п.6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України , суд
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Комунального підприємства електромереж зовнішнього освітлення «Міськсвітло» (61024 м. Харків, вул. Пушкінська, 96. Код ЄДРПОУ № 03360874) на користь Харківського обласного відділення Фонду України соціального захисту інвалідів (61022 м. Харків, пл. Свободи, 5, Держпром, 1 під., 1 пов., к.16. Код ЄДРПОУ № 14070760) адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів у 2006 році, в сумі 63668,55 грн.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанову суду першої інстанції повністю або частково.
Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі - з дня складення в повному обсязі.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя Ольшанченко В.І.
Повний текст постанови складений 26.06.07 р.