Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"15" червня 2007 р. Справа № АС-53/118-07
вх. № 5635/1-53
Суддя господарського суду Харківської області Прохоров С.А.
за участю секретаря судового засідання Рудяк Т.О.
представників сторін :
позивача - Шебаніц Н.М.
відповідача - Литвинов В.П., Шарбург О.М.
по справі за позовом Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів м.Х-в
до ТОВ Завод "Метиз", м. Куп'янськ
про стягнення 6185,37 грн.
Позивач, Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся до суду з адміністративним позовом в якому просить суд стягнути з відповідача адміністративно - господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів у 2006 році в сумі 6185,37 грн.
Представник позивача у судовому засіданні 15.06.2007 року з урахуванням поданих відповідачем заперечень та документів позов не підтримує.
Представник відповідача 13.06.2007 року надав до суду відзив на позов, в судовому засіданні проти позову заперечує в повному обсязі з мотивів викладених у відзиві та просить суд в задоволенні позову відмовити.
Матеріалами справи встановлено, що Фонд України соціального захисту інвалідів діє відповідно затверджених на підставі ст. 10 та ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використанню цих коштів затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1767 від 28 грудня 2001 р. та Положення Про Фонд України соціальної захищеності інвалідів затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 92 від 18.07.1991 р.
Відповідно до даних звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 р. (середньооблікова чисельність та фонд оплати праці) середньорічна заробітна плата на підприємстві на одного працівника складає у 2006 р. 6185,37 грн.
Статтею 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», встановлено, що для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 15 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Згідно зі ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Згідно ч. 3 ст. 20 Закону сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і організації провадять відповідно до ч. 3 ст. 20 Закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).
Згідно звіту відповідача за 2006 р. про зайнятість та працевлаштування інвалідів середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства у 2006 р. становила 41 особа, відповідно до ст. 19 вищевказаного закону відповідач у 2006 р. повинен був створити 2 робочих місця для працевлаштування інвалідів. Фактично, згідно даних, наданих відповідачем у звіті за 2006р. форма №10-ПІ, розділ 1 «Кількість працівників та фонд оплати праці», середньооблікова чисельність інвалідів - штатних працівників на підприємстві становить 1 інвалід. Отже відповідачем не виконано норматив 1 робочого місця по працевлаштуванню інвалідів.
Однак, як встановлено судом під час розгляду справи фактично на підприємстві відповідача працював повний 2006 рік 1 інвалід з повною зайнятістю та ще один інвалід працював повних два місяці.
Неможливість працевлаштування інваліда протягом 10 місяців 2006 року викликано об"єктивними умовами, а саме: обсяг виробництва на підприємстві відповідача упав у 2006 році у зв"язку з відсутністю стабільних поставок основної сировини - катанки через значне зростання цін, що призвело до скорочення чисельності працівників ТОВ завод "Метиз" у 2006 році, що підтверджується копіями звітів з праці Форма 1 - ПВ, які долучені до матеріалів справи. Станом на 30.05.2007 року, з урахуванням скорочення чисельності працівників на підприємстві відповідача, згідно нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів повинен працювати 0,89 осіб.
Суд зазначає, що згідно наведеної норми, суми які просить стягнути позивач є штрафними санкціями. По своїй правовій природі штрафні санкції застосовуються за порушення законодавства діями чи бездіяльністю. Тобто за неналежне виконання обов'язку покладеного законом.
Згідно ст. 18 наведеного закону працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
Відповідно до Положення «Про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів « затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 р. «Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів», працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько - правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Судом не встановлено вини відповідача в порушенні нормативу для працевлаштування інвалідів.
Таким чином не належне виконання обов'язку з боку відповідача відсутнє.
Враховуючи наведене, суд вважає вимогу про стягнення з відповідача штрафних санкцій необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 4 , 8, 86, 94, 160 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України , суд
В задоволенні позову відмовити.
На постанову через суд першої інстанції може бути подана заява про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня складання постанови у повному обсязі.
Апеляційна скарга може бути подана через суд першої інстанції протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно направляється до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі заяви про апеляційне оскарження.
Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 20.06.2007 року.
Суддя Прохоров С.А.