Справа № 201/5016/21
Провадження № 2/201/2427/2021
16 грудня 2021 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська
в складі: головуючого судді Батманової В.В.
при секретарі Ткаченко К.О.
за участі представника позивача адвоката Колошина В.П.
представника відповідача адвоката Єпрем'яна Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська в м. Дніпрі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гровінг Стейт», Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Технотрейд», третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Ол Енд Руст» про визнання недійсним договору купівлі-продажу,-
В провадженні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська перебуває цивільна справа ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гровінг Стейт», Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Технотрейд», третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Ол Енд Руст» про визнання недійсним договору купівлі-продажу.
В обґрунтування позовних вимог було вказано, що 15 червня 2007 року між АКІБ «Укрсіббанк» та позивачем було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11170520000, договір про надання споживчого кредиту № 11170510000. З метою забезпечення виконання цих договорів сторонами було укладено договір іпотеки № 11170510000/11170520000/3 від 15.06.2007. Відповідно до п.1.4 договору предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1 . В подальшому за всіма вказаними договорами право вимоги було відступлено кілька разів, у тому числі ТОВ «Фінансова компанія «Гровінг Стейт» на підставі договору про відступлення права вимоги. Згодом у травні 2021 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно стало відомо, що фінансова компанія за договором 57/к від 23.11.2017 відступила право вимоги за основним договірним зобов'язанням та за іпотечним договором на користь ТОВ «Торговий дім Технотрейд». Крім того, відповідно до договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 23.11.2017 новому іпотекодержателю було відступлено право вимоги за іпотечним договором № 11170510000/11170520000/3 від 15.06.2007.
Позивач вважає, що вказані договори про відступлення права вимоги підлягають визнанню судом недійсними з огляду на те, що під час укладання договору № 57/к було порушено вимоги ЦК України, а саме розмір грошової вимоги значно перевищує ціну відступлення права вимоги, новий кредитор не є фінансовою компанією, як це перебачено законодавством. Порушення вимог щодо укладання зазначеного договору тягне за собою визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 23.11.2017. Крім того, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що іпотекодержателем зареєстровано ТОВ «Торговий дім Технотрейд», відсутня інформаціє про попереднього іпотекодержателя, що є порушенням Закону України «Про іпотеку». З врахуванням викладеного рішення державного реєстратора про внесення записів про іпотеку та обтяження підлягають скасуванню відповідно до ст. 26 Закону України « Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Представник відповідача ТОВ «Торговий дім Технотрейд» надав до суду відзив на позов, в якому позов не було визнано з огляду на те, що при укладанні оскаржуваних договорів сторони керувалися ст. ст.512-518, 656 ЦК України, а не главою ЦК України, яка регулює відносини, пов'язані з факторингом. На тій стадії, де укладалися вказані договори, кредитор вже не надавав боржнику ніяких послуг, а отже наявність чи відсутність у кредитора статусу фінансової установи, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, не мала значення. ТОВ «Торговий дім Технотрейд» сплатив ТОВ «Фінансова компанія «Гровінг Стейт» кошти у розмірі 1100000,00 грн. в якості вартості викупленого права вимоги, отже правочином є відступлення права вимоги (цесії). Крім того, спірний договір є договором купівлі-продажу права вимоги та не може бути одночасно іншим договором (договором факторінгу). Крім того, відповідач просив суд застосувати позовну давність до поданого позову, оскільки позивач був обізнаний про наявність оскаржуваних договорів з 01.12.2017.
В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові та просив позов задовольнити.
Представник відповідача позов не визнав, підтримав поданий відзив та просив відмовити у задоволенні позову.
Вивчивши матеріали справи, з'ясувавши позиції сторін, об'єктивно оцінивши докази у відповідності до вимог ст. 89 ЦПК України та у сукупності з нормами чинного законодавства України, вважаю, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України.
Судом встановлено, що 15 червня 2007 року між АКІБ «Укрсіббанк» та позивачем було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11170520000, договір про надання споживчого кредиту № 11170510000 (а.с.17-22). З метою забезпечення виконання цих договорів сторонами було укладено договір іпотеки № 11170510000/11170520000/3 від 15.06.2007 (а.с. 13-15). Відповідно до п.1.4 договору предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1 . В подальшому за всіма вказаними договорами право вимоги було відступлено кілька разів, у тому числі ТОВ «Фінансова компанія «Гровінг Стейт» на підставі договору про відступлення права вимоги.
ТОВ «Фінансова компанія «Гровінг Стейт» за договором 57/к від 23.11.2017 відступила право вимоги за основним договірним зобов'язанням та за іпотечним договором на користь ТОВ «Торговий дім Технотрейд». Крім того, відповідно до договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 23.11.2017 новому іпотекодержателю було відступлено право вимоги за іпотечним договором № 11170510000/11170520000/3 від 15.06.2007 (а.с.23-24).
Аналізуючи зміст оспорюваного договору відступлення права вимоги, та характер взаємовідносин що виник між його сторонами, суд приходить до наступного.
Характерними ознаками договору факторингу є те, що йому притаманний специфічний суб'єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; відступлення права вимоги за таким договором може відбуватися виключно за плату, а його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись: у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; вимоги до форми такого договору визначені у ст.6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".
Правочин, який не відповідає зазначеним ознакам, не є договором факторингу, а є правочином з відступлення права вимоги (цесії). Зміст договору 57/к про відступлення права вимоги, що було укладено 23.11.2017 між ТОВ «Фінансова компанія «Гровінг Стейт» та ТОВ «Торговий дім Технотрейд», відповідно до якого право грошової вимоги за договором кредиту № 11170510000 перейшло до ТОВ «Торговий дім Технотрейд», суд приходить до висновку що він не відповідає визначеним критеріям для договору факторингу, а отже є договором цесії, так як оспорюваний правочин не містить притаманний специфічний суб'єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором), так як не є трьохстороннім договором. Фактично договір укладено поза волею боржника, так як відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Тобто вказаний договір є двостороннім договором, який фактично укладено між кредитором та новим кредитором. Про належність договору саме до договору цесії вказує і використані в ньому найменування сторін, відповідно «цедент» та «цесіонарій».
Суд відзначає, що предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги), у той час як зі змісту оспорюваного договору вбачається, що його предметом були не лише грошові вимоги, а й зобов'язання за договором іпотеки № 11170510000/11170520000/3 від 15.06.2007, які за своєю суттю не є грошовими вимогами, бо в заставу було передано нерухоме майно боржника, а саме квартира, тому відступлення права вимоги відбулося не лише щодо грошового зобов'язання, а й щодо майнових прав стосовно майна боржника.
Крім того, за умов оспорюваного договору вбачається, що кредитор передав зобов'язання за договором за плату. Під час розгляду справи по суті, позивачем не спростовано що надані грошові кошти новим кредитором не є платою, а є саме грошовими коштами що надані у користування первісному кредиторові.
Вказане узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, що наведена у постанові від 16 березня 2021 року по справі № 906/1174/18, котрий зазначив:
«47. Відповідно до глави 73 ЦК України правова природа факторингу полягає у наданні фактором (посередником) платної фінансової послуги клієнту. Зміст цієї послуги полягає у наданні (фінансуванні) фактором грошових коштів клієнту за плату. При цьому клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до боржника. Клієнт може зобов'язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника в рахунок виконання свого зобов'язання з повернення отриманих коштів та здійснення оплати за надану фінансову послугу. Або клієнт може зобов'язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання свого зобов'язання перед фактором, яке в майбутньому буде виконане клієнтом шляхом сплати факторові коштів, у тому числі за надану фінансову послугу.
48. Отже, договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов'язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом № 2664-ІІІ умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.
49. З наведеного вбачається, що договір відступлення права вимоги та договір факторингу можуть мати схожі умови, проте їх правова природа, предмет та мета укладення суттєво відрізняються.
50. Вирішуючи виключну правову проблему щодо розмежування правочину відступлення права вимоги та договору факторингу, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що слід виходити з наведених вище суттєвих ознак указаних договорів, які відрізняють договір відступлення права вимоги від договору факторингу.
51. Так, якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу.
52. Якщо укладений договір відступлення права вимоги містить умови, які притаманні виключно договору факторингу, або навпаки, то суд має з'ясувати, який саме договір укладений сторонами, з урахування всієї сукупності його суттєвих ознак.
53. Згідно зі статтею 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
54. Відповідно до частини першої статті 178 ЦК України об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи.
55. Відповідно до статті 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.
56. Право вимоги у зобов'язанні є майновим правом, яке має цивільну оборотоздатність та може вільно відчужуватись з урахуванням обмежень, встановлених нормами глави 47 ЦК України.
57. Отже, відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому.
58. Зміст зобов'язання, у якому відступається право вимоги (оплата за поставлений товар, надану послугу, повернення наданих коштів тощо), не впливає на оборотоздатність цього майнового права, тому не має вирішального значення для відмежування договору відступлення права вимоги від договору факторингу.»
При винесені рішення суд враховує і позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену у постанові від 10.11.2020 по справі 638/22396/14-ц.
З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що оспорюваному договору притаманні умови саме договору про відступлення права вимоги.
Суд відзначає, що вимоги до форми договору факторингу визначені у ч. 1 ст.6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", згідно якої фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб'єктами господарювання на підставі договору.
Договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: назву документу, назву, адресу та реквізити суб'єкта господарювання; відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім'я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; найменування фінансової операції; розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків;
строк дії договору; порядок зміни і припинення дії договору; права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; інші умови за згодою сторін; підписи сторін.
У той же час, визначення терміну «фінансова операція» міститься у Законі України, «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму» від 14 жовтня 2014 року, згідно якого, фінансовою операцією є будь-які дії щодо активів клієнта, вчинені за допомогою суб'єкта первинного фінансового моніторингу, або про які стало відомо суб'єкту державного фінансового моніторингу в рамках виконання цього Закону.
Ознаками фінансових операцій є: 1) пов'язана зі здійсненням або забезпеченням здійснення платежу за допомогою суб'єкта первинного фінансового моніторингу; 2) здійснюється на свою користь або на користь третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок третіх осіб; 3) її об'єктом є фінансові активи, до яких належить валюта (національна або іноземна), цінні папери (в національній або іноземній валюті), боргові зобов'язання та права вимоги боргу, що не віднесені до цінних паперів, дорогоцінні метали та дорогоцінне каміння (за винятком ювелірних виробів); 4) мета операції - одержання прибутку або збереження реальної вартості фінансового активу.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що передання цесіонарієм 1100000,00 грн. за основним договором в рахунок вартості прав вимоги не відповідає визначеним критеріям «фінансової операції», так як цедент не сплачує за їх використання жодної винагороди
Отже, суть вимог ОСОБА_1 щодо визнання вказаного договору відступлення права вимоги недійсним зводиться до того, що порушено умови щодо його суб'єктного складу, так як ТОВ «Торговий дім Технотрейд» (цесіонарій) не має відповідних дозвільних документів на зайняття факторінгом та на думку суду оскільки основний договір відступлення права вимоги не визнаний судом не дійсним, відтак відсутні підстави для визнання недійсним договору відступлення права вимоги за іпотечним договором, оскільки останній є похідним від кредитного договору.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що позивачем не доведено, що оспорюваний правочин порушує його права та обов'язки, як боржника, а тому в задоволенні позову слід відмовити.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").
Щодо застосування строків позовної давності суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог. Якщо суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, то повинен відмовити в задоволенні такого позову саме з цієї підстави.
Питання про розподіл судових витрат вирішити відповідно до ст. 141 ЦПК України, а саме у разі відмови в позові судовий збір покладається на позивача.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 259, 263, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,-
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гровінг Стейт», Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Технотрейд», третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Ол Енд Руст» про визнання недійсним договору купівлі-продажу.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.
Суддя : В.В. Батманова